Протестні акції та кадрові виклики. Політолог Макітра аналізує ситуацію навколо Зеленського, Федорова та Драпатого.
Федоров найбільший час обіймав посаду міністра в команді Зеленського.
Минулого тижня президент Володимир Зеленський частково прислухався до громадської думки і змінив головнокомандувача Збройними силами України, однак акції протесту все ще тривають. Люди виходять на вулиці, щоб висловити підтримку Михайлу Федорову. Тим не менш, глава держави більше не згадує про нього публічно, а зараз навіть вирушає за кордон на кілька днів. Які шанси, що ці протести продовжаться? Чи можуть вони поступово згаснути, на що, можливо, сподівається президент, перебуваючи у складній ситуації кадрової кризи?
Можна з упевненістю стверджувати, що існує певна криза в кадровій політиці. Згадаємо, як кілька років тому президент озвучив відому фразу про наявність 5-6 менеджерів у своїй команді. Сьогодні, оглядаючи цей список, можна запитати: хто з них залишився? Вочевидь, Денис Шмигаль все ще в команді. Проте Андрій Єрмак, Кирило Тимошенко і Михайло Федоров вже не займають своїх посад. До речі, Федоров був одним з тих, хто найдовше обіймав посаду міністра в уряді Зеленського, фактично з моменту його приходу до влади. Отже, можна стверджувати, що ми спостерігаємо не лише кадрову кризу, а й значні зміни та переосмислення в складі команди.
Щодо того, чи розраховує президент на те, що протести вщухнуть. Напевно, такий розрахунок може мати місце, враховуючи його теперішню політичну поведінку і динаміку цих протестів. Вони очевидно йдуть на спад. На це є відразу кілька причин. Перше - те, що здійснені кадрові призначення сприймаються загалом позитивно.
"Цей політичний досвід є новим для України."
Чи ви говорите про призначення Михайла Драпатого?
Отже, йдеться про Михайла Драпатого та Євгенія Хмару. Це, безумовно, знижує напругу в ситуації. Другий аспект полягає в тому, що в умовах відсутності рішення, Федоров зробив кілька заяв, на які президент не відреагував так, як сподівався Федоров, тобто повернути його на посаду міністра оборони. У такій ситуації важко очікувати, що цю тему можна буде продовжувати в тому ж руслі, щодня повторюючи одне і те ж без отримання відповіді. Отже, зараз перед вибором стоїть не лише президент, від якого залежить багато в державі, але й Михайло Федоров, який також має прийняти особисте політичне рішення. На даний момент є два можливих варіанти розвитку подій. Це питання особливо актуальне цього тижня у відсутності Зеленського. Чому саме зараз? Тому що у США відбудуться важливі події, які можуть вплинути на ситуацію. Безсумнівно, удари по Росії триватимуть, і реакція Путіна на події в США також буде значущою. Дискурс, очевидно, зміститься в інше русло. Якщо з'являться позитивні новини для України з американського боку, це може суттєво змінити інформаційний ландшафт і ще більше зменшити актуальність цієї теми. Для Федорова, у випадку відсутності конкретної реакції, ці питання можуть залишитися невирішеними або суттєво знизити його підтримку. Як йому діяти в цій ситуації? Загалом, сама ситуація виглядає парадоксальною для української політики. Я не пам’ятаю, щоб були протести такого масштабу, коли люди виступали за повернення конкретної особи на посаду в існуючій системі влади, при цьому уникаючи відкритої критики президента, який ухвалив це рішення. Ще один момент полягає в тому, що сам Федоров жодного разу не прокоментував ці протести. Це, безумовно, дивна і цікава ситуація для української політики, можна сказати, це новий досвід.
Виглядає так, що він навіть не намагався поспілкуватися з людьми під час протестів.
Отже, він навіть не користувався соціальними мережами або відеозв'язком для спілкування. Це виняткова ситуація, новий політичний досвід для України. Не критикуючи президента і не вступаючи в конфлікт, він залишив собі певний простір для маневру, щоб мати можливість відступити або уникнути ескалації напруги з Зеленським, заявляючи про готовність не втручатися. Але тепер він опинився перед важливим вибором. Якщо він зробить перший крок, а згодом вдруге — тобто, якщо його не повернуть, і він почне критикувати Зеленського, це може підвищити напругу і створити нові політичні можливості.
Михайло Федоров. Зображення: facebook/mykhailofedorov.com.ua
"В Україні роль Федорова в політичному житті стала надзвичайно важливою."
Ви маєте на увазі, що коли він на прес-конференції розповідав про свою позицію, свої перспективи роботи, то тоді в нього нібито визріло цікаве політичне майбутнє. А зараз, щоб воно підтвердилось і мало розвиток, він мав би піти у жорстку опозицію до влади, в разі не призначення на посаду, на яку претендує. Так?
Жорстка або м'яка опозиція - це питання, яке постає, якщо людина має політичні амбіції, зокрема коли йдеться про політику. Якщо справді всі прагнення Федорова обмежуються лише Міністерством оборони та реформами в цій сфері, можливо, йому це не знадобиться. Проте виникає інше важливе питання, на яке йому слід відповісти: чи обов'язково йому залишатися в Міністерстві оборони, коли існують пропозиції на посаду віцепрем'єра або інші можливості впливу? Чому саме ця посада та у такому вигляді? А якщо Міністерство оборони перейменувати на Міністерство перемоги, як це зробили в США з Пентагоном, чи залишиться це все ще Міноборони? Це питання стосується не лише форми, а й суті. Таким чином, перед молодим політиком постає складний вибір, принаймні на нинішньому етапі. Федоров має значний вплив на українську політику, і згідно з уже оприлюдненими даними, рівень довіри до нього є досить високим. Отже, ситуація дійсно непроста.
Проте, щоб розпочати політичну діяльність і зайнятися "особистим плаванням", важливо мати підтримку та команду однодумців. Чи помічаєте ви, що навколо Федорова формується коло однодумців, яке могло б згодом трансформуватися в політичну силу?
Отже, необхідна команда та ресурси. Хоча ресурси можуть бути знайдені, якщо є достатній рівень підтримки. Проте я б виокремив не ці два аспекти, а перш за все чіткість і зрозумілість щодо термінів виборів та хоча б приблизних умов їх проведення. Наразі цього бракує. Через це складно сформувати команду та знайти необхідні ресурси, оскільки їх потрібно розпланувати в часі. Важливо усвідомлювати, що і як має відбуватися, та розробити відповідну стратегію. Це створює додаткові труднощі не лише для Федорова, а й для всіх політиків, які не мають доступу до влади, постійної платформи чи актуальних тем для комунікації.
"Існує потреба в свіжих обличчях на політичній арені."
Щодо формування команди. Якщо б вибори відбувалися в найближчі місяці, можна було б легко простежити, звідки Федоров міг би знайти підтримку. Ми бачимо, що є чимало блогерів, які висловлюють свою підтримку Федорову. Наприклад, Сергій Притула міг би стати частиною його команди, адже він би органічно вписався в її склад. Також є представники IT-сфери, чиї імена можуть бути маловідомі широкій аудиторії, проте вони мають позитивний досвід і можуть стати новими обличчями в політиці, що зараз має попит. Отже, ресурси для формування команди існують. Багато військових також підтримують Федорова і схвалюють його дії. Тому, я вважаю, що у нього не виникне труднощів із формуванням команди, яка могла б бути прийнята суспільством. Однак є одна проблема: вибори не відбудуться найближчим часом, і невідомо, чи будуть через місяць-два актуальними ті прізвища або ті сфери, з яких можна було б формувати команду.
Ярослав Макітра. Зображення: facebook.com/yaroslav.makitra
Вони відчули нову надію, що ситуація на фронті може змінитися на користь України.
Яким чином це вплине на загальний настрій покоління, яке прагне протестувати, є креативним і готове відстоювати власні переконання, якщо їхні зусилля виявляться марними?
Цей протест є складним і різноманітним, як це часто буває у політичних процесах. Я розумію, що спростити ситуацію буває легше, узагальнити її, але такий підхід може призвести до втрати глибини розуміння та оцінки можливих наслідків. Аудиторія протесту дійсно дуже різношерста. На початку руху ми бачили підтримку з боку військових на чолі з Федоровим, але тепер, з приходом Драпатого, ситуація змінилася. Цей новий керівник має високу довіру серед військових, тому їхні пріоритети можуть бути інші. Є активні учасники, які виражають свої думки, але також існує й чимало людей, які просто прийшли "подвіжувати", якщо можна так висловитися. Не всі протестувальники мають чіткі гасла; багато хто просто тримає картонки, не завжди усвідомлюючи, що на них написано. Це звичайна практика для будь-якого протесту. Проте всіх цих людей об’єднує відчуття надії, а для деяких це навіть віра в те, що результати війни можуть змінитися на користь України. Вони отримали певний імпульс до дій, але зараз відчувають, що ця надія може бути під загрозою. Ці сподівання пережили удар, і це було важко сприйняти. Проте ситуація продовжує змінюватися, і з новими призначеннями Драпатого у цих людей з’явилася нова надія.
"Війна і те, що відбувається -- в нього на першому місці"
Чи має новий головнокомандувач ЗСУ такий потенціал? Відомо, що Михайло Драпатий не є особою, яка активно виступає в медіапроблемах. Чи може це відтінити імідж Зеленського і підвищити його популярність?
Пан Драпатий — військовий з кадровим досвідом, який добився успіху, в позитивному сенсі, під час війни. Це, безумовно, впливає на його світогляд і відображає його справжню сутність.
Тобто його стурбованість справою, зануреність у справу.
Отже, ми говоримо не про Залужного, Сирського або інших високопосадовців, які почали війну на керівних позиціях. Наша увага прикута до особи, яка розпочала свою кар'єру з нижчих офіцерських ступенів. Звісно, для нього війна і все, що з нею пов'язано, стоять на першому місці. Чи має він політичні амбіції та чи скористається ними в майбутньому? Впевнений, що навіть пан Драпатий сам не до кінця усвідомлює це. Ясно одне: завдання, які стоять перед ним зараз, не мають політичного характеру, тому не варто про це зараз говорити. Ситуація в суспільстві також важлива. Пам'ятаємо, що на якомусь етапі Залужний не мав політичних амбіцій, можливо, й зараз не виявляє їх так явно, хоч і має довіру людей та високі рейтинги. Це довіра до військових загалом, і будь-яка особа, яка потрапляє на таку посаду, з певним рівнем довіри в армії стає потенційним політичним гравцем. Але не всі такі особи реалізують свої амбіції. Сирський, наприклад, не проявляв своїх політичних намірів, що, напевно, зменшило кількість запитань від президента Зеленського. Щодо Драпатого: хоча він не займався медійною активністю, його ім'я стало відомим завдяки Федорову в момент піку уваги. Тоді з'явилися відео, на яких він заїжджає на БМП, що стало знаковим моментом для багатьох. Це історичне зображення, яке залишилося в пам'яті, навіть якщо не всі знали, хто саме на відео. Тож є багато факторів, які можуть допомогти Драпатому реалізувати себе в політиці. Але наразі, я вважаю, немає сенсу це обговорювати.
"В певний момент це стало перевагою."
Чи дійсно військове керівництво, яке має глибоке розуміння своєї діяльності, повинно бути присутнім у медіапросторі? Чи є це для нього необхідністю?
Це залежить від вибору стратегії, яку реалізує військове та військово-політичне керівництво. Чому пан Залужний здобув таку популярність? Безумовно, це пов'язано з його особистими якостями, але також значною мірою з інформаційною політикою, що була налаштована. Його присутність у державній інформаційній політиці була постійною. В той час суспільству були потрібні герої, на яких можна було покладати надії, і ця ситуація активно формувалася. На певному етапі це дійсно стало позитивним фактором. Таким чином, питання стратегії впливу на війну залишається ключовим, і саме це визначатиме, чи буде пан Залужний залишатися медійною постаттю чи ні. У цьому контексті можливі різні варіанти, і немає однозначної істини.
