П'ятий прем'єр за період масштабної війни: кілька причин, чому підтримка України у Великій Британії залишається стабільною, незважаючи на зміни в уряді. Інтерв'ю з Долговим.
Перший візит Володимира Зеленського до Великої Британії після зміни уряду вкотре довів, що одна з ключових європейських столиць не має наміру переглядати свою політику щодо України. Новий прем'єр-міністр Енді Бернем прийняв українського президента лише через тиждень після вступу на посаду, а сам Зеленський став першим іноземним лідером, із яким він провів офіційну зустріч. Для Лондона це демонстрація політичних пріоритетів, для Києва - підтвердження, що стратегічне партнерство залишається незмінним незалежно від того, хто очолює британський уряд.
Історія взаємин між Великою Британією та Україною після початку повномасштабного конфлікту виявляє незвичну для сучасної політики стабільність. Енді Бернем став п'ятим прем'єр-міністром Великої Британії, який співпрацює з Володимиром Зеленським з лютого 2022 року. Хоча у Лондоні змінювалися уряди, підтримка України завжди залишалася поза межами внутрішньополітичних дебатів. Навпаки, кожен новий прем'єр підтверджував зобов'язання щодо військової, фінансової та дипломатичної підтримки Києва.
Показовим є й формат нинішньої зустрічі. Вона выдбуваэться не в урядових кабінетах, а на військовій базі в Портсмуті, де українські військові проходять підготовку. Це підкреслює, що головним змістом партнерства залишаються безпека й оборона. Заяви Бернема про готовність продовжувати підтримку України, передати нові технології радіоелектронної боротьби та брати участь у майбутніх міжнародних безпекових механізмах свідчать, що Лондон продовжує активну підтримку Києва, розглядаючи її як один з головних елементів загальноєвропейської безпеки.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився надзвичайний та повноважний посол України Ігор Долгов, який очолював місію України при НАТО, був заступником міністра закордонних справ України та заступником міністра оборони України з питань європейської інтеграції.
- Володимир Зеленський прибув до Великої Британії лише через тиждень після того, як Енді Бернем очолив британський уряд. Він став першим іноземним лідером, якого прийняв новий глава уряду. Як сьогодні ви оцінюєте символізм цього кроку й загалом партнерство між Україною та Великою Британією?
Вважаю, що в цій ситуації немає місця для сумнівів. Лондон чітко продемонстрував, що підтримка Києва залишається ключовим напрямком в британській зовнішній політиці. Подібні рішення у сфері дипломатії зазвичай не є випадковими. Вони відображають політичні пріоритети нової влади, яка тільки-но приступила до виконання своїх обов'язків.
Сьогодні Велика Британія виступає одним із найнадійніших та найпослідовніших союзників України. Проте варто пам'ятати, що така підтримка не виникла в 2022 році. Після 2014 року Лондон чітко окреслив свою позицію і фактично взяв на себе відповідальність за розвиток українських Військово-морських сил. В рамках співпраці з НАТО, а також поза межами Альянсу, британські військові систематично працювали з українськими моряками. Це партнерство має глибоке коріння і не виникло лише з початком великої війни. Згадайте візит Володимира Зеленського до Великої Британії в 2020 році, коли було підписано Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство. Цей крок відбувся ще до початку повномасштабного вторгнення, що свідчить про те, що Лондон вже тоді сприймав Україну як стратегічного партнера. Під час цього ж візиту британський уряд виділив понад 1,2 мільярда фунтів стерлінгів на розвиток українських Військово-морських сил. Хочу підкреслити, що це було ще до початку великої війни. Це не просто символічний жест чи одноразова допомога, а результат продуманої державної політики.
Існує ще один важливий аспект. Зеленський відвідав Лондон на шляху до Сполучених Штатів, що свідчить про те, що підсумки його зустрічей у Великій Британії були ретельно вивчені у Вашингтоні.
В цих умовах це набуває особливого значення. Не слід забувати й про інші аспекти. Історично Велика Британія є одним з найпотужніших союзників США на цьому боці Атлантики, що є критично важливим для України, особливо в контексті сьогоднішніх викликів, коли ми спостерігаємо, хто насправді нас підтримує. Лондон все частіше виконує роль своєрідного мосту між Києвом і Вашингтоном. Британське керівництво добре усвідомлює стратегію американської політики і водночас користується високим рівнем довіри з боку України. Тому узгодження позицій з Лондоном перед переговорами у США дозволяє ефективніше підготуватися до важливих питань, уникнути непорозумінь і створити спільне бачення подальших дій. Це стає особливо актуальним у той час, коли будь-яке рішення щодо військової допомоги, санкцій чи майбутньої архітектури безпеки вимагає максимальної координації між союзниками. Чим більше узгоджені дії Лондона та Вашингтона, тим сильнішими є переговорні позиції України і тим менше шансів має Кремль скористатися можливими розбіжностями між партнерами.
Для Києва цей візит є шансом узгодити подальші кроки в співпраці. Мова йде про продовження програм підготовки військових, розвиток спільних оборонних ініціатив, посилення санкційного тиску на Росію та узгодження позицій з союзниками. Проте і для Москви ця подія має значне символічне значення. Візит до Лондона фактично спростовує припущення щодо зменшення обсягів підтримки.
Безсумнівно. Це, перш за все, сигнал для союзників України і, звісно, для Москви. Він передає чітке послання - британська політика стосовно України залишається незмінною. Новий уряд Великої Британії демонструє готовність не лише підтримувати раніше взяті зобов'язання, але й зміцнювати стратегічне партнерство. Для Кремля це підкреслює, що незалежно від того, хто є прем'єр-міністром у Лондоні, підтримка України залишається невід'ємною частиною державної політики, а не лише особистою точкою зору конкретного лідера. Саме така стабільність робить британську підтримку однією з найбільш передбачуваних для Києва. Один прем'єр-міністр передає цю підтримку наступному без будь-яких змін у курсі. Для мене важливий символ полягає не лише в тому, що Стармер відвідав Київ напередодні свого завершення терміну, а в тому, що Зеленський став першим іноземним лідером, який зустрівся з новим прем'єром. Символічно, що наші відносини стали стабільними й очікуваними. Президент України відвідав Велику Британію більше десяти разів, і це були не тільки офіційні візити, а й міжнародні саміти та інші події. Саме інтенсивність цих контактів говорить про багато що.
Є ще один промовистий факт - Велика Британія єдина країна, з якою Україна підписала угоду про сторічне партнерство. І ця угода не лежить у шухляді - вона працює. Додайте до цього угоду про співробітництво у сфері безпеки, яку Україна першою підписала саме з Великою Британією після декларації країн G7. Це сталося у 2024 році. Таких прикладів можна навести чимало. Усе це свідчить про одне - між Україною та Великою Британією склалися справді стратегічні відносини, які не залежать від зміни урядів чи політичної кон'юнктури. І це для нас надзвичайно важливо. Особливо зараз, коли позиція США щодо НАТО й європейської безпеки часом змінюється. Велика Британія залишається стабільним союзником України. Більше того, під впливом останніх політичних змін ми бачимо, що й Канада дедалі активніше зближується з Європою. Вона вже бере участь в оборонному плануванні, розвиває співпрацю з європейською оборонною промисловістю. І це також працює на зміцнення безпеки всього континенту.
Після зустрічі з президентом Зеленським новий прем'єр-міністр Великої Британії підтвердив свої плани найближчим часом відвідати Україну. Бернем також підкреслив, що після завершення активних бойових дій країна готова розгорнути свої війська в Україні. Важливо відзначити, що зустріч відбулася на військово-морській базі в Портсмуті. Саме тут український президент і британський прем'єр матимуть можливість поспілкуватися з українськими військовими, які проходять навчання у Великій Британії. Цей формат зустрічі акцентує увагу на тому, що ключовою темою співпраці залишається не тільки політична підтримка, а й тривала практична військова допомога.
- Подивімося на дії Росії. Путін уже оголосив параметри бюджету на найближчі три роки, і військові витрати там не скорочуються, а навпаки - зростають. Це означає, що гонка озброєнь нікуди не зникне. Вона лише набуватиме нових форм. Фактично ми вже бачимо нове блокове протистояння. Воно не повторює часів холодної війни, але логіка дуже схожа. Якщо колись існував Варшавський договір, то сьогодні Росія формує навколо себе іншу групу держав - Північну Корею, Іран, частково Китай. З іншого боку - демократичні країни Європи та їхні союзники. І цю демократію потрібно захищати. Саме тому Україні потрібні не лише політичні декларації чи письмові гарантії. Досвід показав, що обіцянкам Кремля ніхто більше не вірить. Гарантії безпеки мають бути реальними. Це можуть бути сучасні далекобійні системи озброєння, здатні стримувати Росію. Це можуть бути й військові контингенти держав-партнерів, розміщені на території України після завершення активної фази війни. Такий варіант цілком можливий. Він не суперечить міжнародному праву і давно застосовується у світовій практиці. Поки Росія залишається найбільшою за територією ядерною державою світу й нарощує військовий потенціал, Україні потрібні не лише політична підтримка, а й реальні механізми стримування. Саме тому розміщення військових союзників на українській території після завершення бойових дій сьогодні є цілком реалістичним сценарієм.
Одним із підсумків цього візиту стало те, що Велика Британія готова ділитися з Україною не лише озброєнням, а й передовими військовими технологіями. Зокрема, йдеться про передачу Україні технології радіоелектронної боротьби під назвою Stone Cloak ("Кам’яний плащ").
Так, це абсолютно вірно. З військової перспективи надзвичайно важливо, що ця технологія здатна знижувати видимість українських дронів для російських систем протиповітряної оборони. Варто також підкреслити, що Stone Cloak є не лише проявом довіри до українських виробників, а й відкриває нові можливості для розширення застосування. Це також є сигналом і прикладом для Сполучених Штатів: без зайвих заяв та тривалих дискусій, а через тиху і зважену роботу, спочатку було надано готові вироби, проаналізовано їх використання, а потім юридично оформлено передачу прав на систему РЕБ. Це, в свою чергу, відкриває можливості для модернізації та адаптації. Усе це свідчить про новий рівень співпраці. Якщо раніше акцентувався на передачі зброї, то тепер значно більше уваги приділяється сучасним військовим технологіям і спільним інноваціям.
Які ж причини такої стабільної підтримки України? Енді Бернем став вже п'ятим прем'єр-міністром Великої Британії, який співпрацює з Володимиром Зеленським з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії. За цей період країну очолювали Борис Джонсон, Ліз Трасс, Ріші Сунак та Кір Стармер. Виступ нового прем'єра з твердженням, що Лондон не відступить, поки не буде досягнуто справедливого та сталого миру, свідчить про продовження стратегічного курсу попередніх урядів. Чи це історичне протистояння з Росією, прагнення зміцнити позиції серед європейських лідерів у сфері безпеки, чи щось інше?
- Можна шукати історичні паралелі, і їх справді багато. Згадайте Другу світову війну. Саме Велика Британія першою виконала союзницькі зобов'язання перед Польщею. Саме вона першою отримала американський ленд-ліз. Саме Вінстон Черчилль став одним із головних архітекторів антигітлерівської коаліції. Тому пояснювати все лише історичним протистоянням із Росією було б занадто просто. Так, британці пам'ятають Кримську війну. Пам'ятають своїх військових, похованих у Криму. Свого часу члени королівської родини навіть відвідували ці меморіали, коли Крим ще не був окупованим. Але справа не лише в історичній пам'яті. Передусім це питання політичної культури. У Великій Британії дуже сильне відчуття відповідальності. Хтось назве це імперською спадщиною, хтось - традицією глобальної держави. Але суть одна - британці вважають, що несуть відповідальність за стабільність у тих регіонах, де мають стратегічні інтереси й багаторічних партнерів. Саме тому їхня зовнішня політика не залежить від особистих симпатій чи антипатій окремих політиків. Вона будується на оцінці балансу сил у світі та на розумінні власної відповідальності - перед своєю країною, перед союзниками, перед Європою. Саме це і є британський підхід.
Згадую слова британського фахівця Джеймса Шерра, який після зміни риторики Дональда Трампа зазначив, що багато хто стверджує, що американський президент віддає перевагу переможцям. На це Шерр відповів, що британці підтримують тих, хто бореться, тоді як американці захоплюються переможцями. Ця цитата, на мою думку, яскраво ілюструє різницю в підходах. Саме тому Велика Британія послідовно підтримує Україну, незважаючи на те, яка партія має владу і які політичні дебати відбуваються в країні. Тут немає сумнівів щодо необхідності допомоги Україні; є лише питання, як зробити цю підтримку ще більш дієвою.
Ви згадали, що це вже п'ятий британський прем'єр. Але важливіша не сама кількість. За цей час змінювалися уряди, при владі були і консерватори, і лейбористи, проте політика щодо України залишалася незмінною. Це і є справжній двопартійний консенсус.
Після Brexit Сполучене Королівство зазнало зменшення свого політичного впливу в межах Європейського Союзу. Однак конфлікт, розпочатий Росією, насправді надав Лондону шанс відновити свою позицію як одного з ключових центрів європейської безпеки. Сьогодні Великобританія виступає в ролі ядра формування антиросійської коаліції, принаймні, серед північних і балтійських держав.
Вони усвідомлюють, що це необхідно робити. Причина залишається тією ж, про яку ми вже згадували. Велика Британія відчуває відповідальність за забезпечення безпеки в Європі, підтримку своїх партнерів і підтримку міжнародного порядку. Тож питання не в тому, чи повернеться вона до європейських справ після Brexit. На сьогоднішній день для Лондона найважливіше – об'єднати країни, готові протистояти Росії. Якщо в епоху Черчилля Велика Британія створювала коаліцію проти гітлерівської загрози, то зараз британський уряд разом із союзниками формує альянс, метою якого є стримування путінської Росії. Не випадково цю групу назвали Coalition of the Willing – "коаліція охочих". Це має принципове значення. Мова йде не про примус, а про добровільне бажання держав, які розуміють спільну відповідальність за безпеку Європи. Саме ця коаліція відіграє ключову роль у формуванні майбутньої системи європейської безпеки. В першу чергу, це Велика Британія, Франція та Німеччина. Було б добре, щоб Польща також активніше долучилася до цього процесу. Звичайно, важливими партнерами залишаються Італія, Іспанія, Португалія та інші держави. Але саме Лондон, Париж і Берлін нині визначають основні напрямки європейської безпекової політики.
Не слід забувати про ще одну важливу деталь. Велика Британія продовжує залишатися провідною державою у Співдружності націй – потужному міжнародному об'єднанні, яке реально функціонує та має політичний вплив. Крім того, країна є ядерною державою. Її ядерні сили тісно пов'язані зі Сполученими Штатами, але Лондон також має власний ядерний потенціал і активно інвестує в його модернізацію. Усе це робить британське партнерство для України дійсно стратегічним. Цікаво, що на фоні численних політичних подій залишився майже непоміченим ще один важливий аспект. У Великій Британії наразі відбуваються міжнародні навчання Sea Breeze. Раніше ці навчання тривалий час проводилися в Україні, зокрема в Одесі, Криму та акваторії Чорного моря. Тепер їх приймає Велика Британія, і це має велике практичне значення. Саме там проходять підготовку екіпажі п'яти мінних тральщиків, які Лондон передає Україні. Українські моряки вже отримують необхідну сертифікацію. Це не просто символічна підтримка, а конкретні дії. Варто згадати події в Ормузькій протоці, коли навіть найсильніші військово-морські сили світу зіткнулися з відсутністю сучасних засобів розмінування. Натомість Україна вже сьогодні готує екіпажі, які після завершення війни займуться очищенням Чорного моря від мін.
Велика Британія продовжує бути одним з найбільш надійних партнерів для України, але чи можна вважати її основним союзником у нинішній ситуації?
- Я не прихильник того, щоб ділити союзників на головних, другорядних чи третьорядних. Сьогодні всі відповідальні європейські політики добре розуміють: навіть якщо Сполучені Штати менш активно залучаються до європейської безпеки, Європа має бути готовою діяти самостійно. Попри внутрішні політичні проблеми, які є практично в кожній країні - чи то в Чехії, чи в Латвії, чи в Норвегії - підтримка України не припиняється. Бо всі розуміють: є спільний ворог, і його потрібно зупинити. Тому я не став би визначати, хто перший, а хто другий. Не все вимірюється обсягами допомоги чи грошима. Мені не близький підхід, коли в політиці все оцінюють лише через економічну вигоду. Є речі значно важливіші - відповідальність, довіра і послідовність. Саме так діє Велика Британія. Мені довелося двічі бувати там із робочими візитами ще тоді, коли я був заступником міністра оборони. Це було приблизно п'ятнадцять-шістнадцять років тому. Уже тоді співпраця була дуже предметною й професійною. Тому сьогодні ми бачимо не щось нове, а продовження політики, яку Лондон вибудовував роками.
Велика Британія протягом усієї війни діяла як найпослідовніший партнер України, оперативно ухвалюючи рішення про нові пакети допомоги та нерідко стаючи першою країною, що надавала озброєння, коли інші союзники ще не наважувалися. Її основна сила полягає в стабільності. Незважаючи на зміни в уряді та прем'єр-міністрах, британська підтримка залишається незмінною, що дозволяє Києву планувати співпрацю на роки вперед, а не лише на кілька місяців.
