"Венгерское давление на Украину: как Будапешт пытается умалить Киев и какие шаги стоит предпринять в ответ"

18 вересня в Україні, в Івано-Франківській області, відбувся перший саміт "Карпатської ініціативи". На захід прибули керівники та високопосадовці практично всіх країн, території яких охоплюють Карпати, зокрема Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії, Чехії та Австрії.

Досить звернути увагу на карту, щоб усвідомити: в цій ілюстрації відсутня Угорщина. Саме з неї на Прикарпаття прибув… заступник посла в Києві.

Суть справи полягає не лише в тому, що угорський прем'єр Петер Мадяр не звернув уваги на це важливе зібрання, незважаючи на численні запрошення з боку Києва. І не тільки в тому, що Будапешт взагалі не надіслав жодного представника. Значно більше вражає, яким чином угорська влада налагоджувала комунікацію з Києвом у процесі підготовки до цього візиту. Це викликає серйозні питання стосовно справжніх намірів уряду Мадяра.

Ситуація стає ще більш напруженою через дипломатичну образу, яку Київ зазнав від Будапешта на минулому тижні. Українські чиновники намагаються уникати обговорення цієї події в публічному просторі, хоча вона відома всім членам Верховної Ради.

Ці події стали відображенням нової політики Угорщини щодо України, яка викликає глибокі переживання.

У її центрі - демонстративна зневага до України.

Основним механізмом цієї політики залишається штучно створена криза у відносинах, яка виникла за часів Орбана. Уряд Мадяра, незважаючи на свої публічні заяви, все більше укріплює цю ситуацію.

Немає сумнівів, що в Будапешті розуміють: по факту, угорська держава цими діями карає також угорську меншину Закарпаття. Не лише блокуючи її шлях до ЄС, а й створюючи перепони для схвалення законів, необхідних меншині. Але все одно - продовжує цю політику.

На цьому тлі примітно, що Україна - попри усі знаки зневаги з угорського боку - продовжує шукати точки дотику і намагається встановити сусідські відносини. Але успіх на цьому шляху неможливий без участі обох гравців. І розуміння, яким чином змінити політику Будапешта, наразі немає.

Залишається лише надія, що європейські та американські союзники зможуть вплинути на Мадяра і чітко донести до нього, що його трансформація в "нового Орбана" в кінцевому підсумку завдасть шкоди самій Угорщині.

У цій статті "Європейська правда" висвітлює маловідомі аспекти процесу, що триває.

Угорський варіант слова "дяка"

Два тижні тому експерти, політики та дипломати, що опікуються українсько-угорськими відносинами, мали чудовий привід для оптимізму. Верховна Рада зробила дійсно помітний крок назустріч Угорщині.

Україна стала першою країною у світі, яка на офіційному рівні визнала та засудила систематичні репресії щодо угорців за часів СРСР. Цей радянський злочин, відомий в Угорщині як "маленький робот", був скоєний після закінчення Другої світової війни. Сотні тисяч угорців, переважно цивільного населення, були вивезені до Радянського Союзу. Десятки тисяч з них не повернулися додому, загинувши у таборах або під час подорожі.

У нашій статті "Маленький робот" для Мадяра ми докладно висвітлили це рішення.

Цей злочин протягом тривалого часу залишався табу як в Угорщині, так і в Радянському Союзі, зокрема в Україні. Однак, оскільки постраждали також жителі Закарпаття, включаючи не лише етнічних угорців, засудження радянських репресій стало цілком обґрунтованим кроком з боку українського парламенту.

Утім, рішення про "маленький робот" для Києва мало також політичне значення. У парламенті сподівалися, що це дозволить розтопити лід у відносинах із сусідами.

Час прийняття рішення не був випадковим: як повідомляла "ЄП", спікер Руслан Стефанчук в той момент готувався до візиту в Будапешт. Підготовка такого аргументу перед міжнародною зустріччю зазвичай слугує запорукою її успішності.

Проте не з Угорщиною. Тут відбулося те, що важко було навіть осягнути.

Спікерка угорського парламенту Агнеш Форштоффер просто відмовилася зустрічатися з українським колегою. І будь-хто з угорських посадовців - також. За кілька днів Стефанчук знову транзитом опинився у Будапешті, коли повертався додому з зустрічі G7 - і знову без жодних зустрічей.

Цікаво, що незважаючи на дії угорських партнерів, команда спікера вирішила не загострювати ситуацію. У відповіді на запит "Європейської правди" вони уникли згадки про відмову з боку угорської сторони. Проте підкреслили, що раніше, після свого обрання, угорська спікерка сама запрошувала українського колегу на візит. Цей факт підкреслює парадоксальність її відмови зустрітися, коли Стефанчук перебував у Будапешті.

Окрім цього, у спікера виник позитивний коментар, і було підкреслено, що вони продовжують努力 шукати можливості для організації зустрічі.

"Команди з України та Угорщини активно займаються підготовкою до першої зустрічі між головою Верховної Ради України та головою Національної асамблеї Угорщини Агнеш Форштоффер. Ми висловлюємо вдячність угорській стороні за офіційне запрошення відвідати Будапешт. Одночасно ми відкриті до можливості прийому Агнеш Форштоффер у Києві або в іншому українському місті за взаємною згодою", - зазначив у письмовому коментарі для "Європейської правди" речник спікера Вадим Колодійчук.

Хоча представники парламенту, з якими контактувала "Європейська правда", висловлювали набагато більш жорсткі думки. Враховуючи обставини ухвалення угорської постанови, багато хто сприйняв цю ситуацію як відверту образу з боку Будапешта.

Але подальші події вражають ще більше.

Як угорець обходить угоди з Україною.

Угорські джерела пояснюють і "ЄвроПравді", і європейським партнерам, які звернулися з проханням прокоментувати цю ситуацію, що причина - не у їхньому ставленні до України, а у тому, що в Будапешті, мовляв, ухвалили принципове рішення: спершу має відбутися зустріч лідерів, тобто Зеленського і Мадяра, а вже далі - все інше. І крім того - що спікерка не надто активна у зовнішній політиці.

Ці пояснення суперечать класичним підходам до дипломатії.

У сфері міжнародних відносин існує загальноприйняте правило: для того, щоб зустріч між лідерами відбулася успішно, необхідна ретельна підготовка. Спочатку слід досягти узгодження основних домовленостей, а лише потім лідери можуть зустрітися і обговорити політично важливі нюанси.

Це свідчить про те, що конструктивним переговорам між лідерами завжди повинні передувати зустрічі на рівні нижчому, ніж президенти, включаючи міністрів закордонних справ, а також інших профільних міністрів тощо. Враховуючи, що для вирішення кризи у відносинах з Угорщиною певні рішення мають бути ухвалені Верховною Радою, зустріч спікерів стала б важливим етапом у підготовці до таких переговорів.

Внаслідок цього роз'яснення з боку Будапешта від самого початку виникли сумніви. Проте співрозмовники редактора "ЄП" висловлювали припущення, що корінь проблеми може полягати в недостатньому досвіді угорського прем'єра. Кажуть, що Петер Мадяр досі не зовсім усвідомлює механізми дипломатії, через що його погляди можуть здаватися нелогічними.

Однак, хід подій спростовує цю версію.

Ні, новий угорський уряд навмисно прагне до ескалації напруження у відносинах із Україною.

Хоча ґрунт для позитивних очікувань існував: останнім часом дійсно розглядався варіант візиту Мадяра до України, і цей приїзд навіть обережно проанонсували в МЗС. Тоді конкретики не пролунало, але зараз уже відомо: йшлося саме про саміт "Карпатської ініціативи".

"ЄП" повідомляє, що дійсно відбувалися перемови з Будапештом щодо участі Мадяра. Важливо зазначити, що угорська сторона не надала Києву відмову, як це було раніше під час інших раундів. Проте, відсутність відмови не можна трактувати як підтвердження згоди.

Декілька незалежних джерел "Європейської правди" повідомляють, що за два дні до старту саміту офіс угорського прем'єра так і не дав чіткої відповіді на питання, чи прибуде він до України. Лише в середу після обіду на Facebook-сторінці прем'єра з'явилася інформація про його регіональну поїздку на захід Угорщини, яка практично не могла бути поєднана з запланованим графіком його візиту до України (спочатку до Прикарпаття, а потім до Берегова).

В реальності це дійсно відбулося.

Угорщина виявилася єдиною країною, яка не брала участі в саміті "Карпатської ініціативи". Це насправді підриває офіційну версію Будапешта, згідно з якою спікерка не була готова до зустрічі, аби не затьмарити свого керівника, прем'єра Угорщини. Натомість це свідчить про те, що в Будапешті відсутнє бажання вести діалог з Україною в принципі.

Та напередодні Карпатського саміту пролунав ще один дзвінкий ляпас.

Угорська блокада України в межах ЄС та "мадяр в образі Орбана"

Ми вже згадували вище, що Агнеш Форштоффер не надто активна у зовнішній політиці.

Це правда, хоча певні міжнародні зустрічі вона все ж проводить. За час на посаді спікерка навіть здійснила три закордонних візити - до Польщі (Туск - ключовий європейський друг Мадяра), Німеччини (головний економічний партнер) та Сербії (важливий для Угорщини сусід). А от переговорів у Будапешті дійсно було небагато - з прем'єром Ірландії, що головує в ЄС, з Венеційською комісією і з кількома послами.

Отже, можна стверджувати, що у неї відсутній досвід проведення зустрічей з іноземними представниками, і вона вирішила не порушувати цю традицію, навіть зустрічаючись зі Стефанчуком. Це відбулося, незважаючи на жест доброзичливості з українського боку перед його візитом.

Проте за два дні до Карпатського саміту з Будапешта надійшла чітка вістка: це була пряма відмова Україні. Щоб підкреслити цю позицію, до Будапешта на зустріч із Форштоффер запросили голову парламенту Молдови Ігоря Гросу.

Варто зазначити, що на даний момент Угорщина є єдиною країною в Європейському Союзі, яка підтримує ідею відокремлення Молдови та України в контексті їхніх євроінтеграційних прагнень. Вона вже неодноразово виступала з пропозиціями щодо відкриття нових кластерів для Молдови, при цьому затримуючи процес для України.

А найбільшою проблемою у питанні угорської блокади України в ЄС залишається те, що Будапешт категорично уникає будь-якої конкретики щодо своїх вимог до Києва.

Блокада триває, і досі немає ясності щодо того, як її можна припинити.

Насправді, саме ці зустрічі вищих посадових осіб — будь то спікери чи лідери держав — є важливими для того, щоб сторони могли зрозуміти один одного і знайти рішення для виходу з кризи. На жаль, Угорщина здійснює всі можливі дії, аби завадити такому діалогу.

Прем'єр Мадяр, нагадаємо, спочатку намагався організувати зустріч із Зеленським у Берегові, що суперечило всім дипломатичним нормам. Це виглядало як спроба поставити під сумнів приналежність цього закарпатського міста Україні і сприймалося навіть європейськими партнерами як недопустима ініціатива (запрошувати президента сусідньої держави на зустріч у його рідному місті — це просто неможливо!).

Чи мав він на меті з самого початку отримати негативну відповідь від України, чи просто помилився у своїй заяві - це залишається нез'ясованим. Проте всі альтернативні пропозиції Києва (зокрема, відомі "ЄП" ідеї зустрічі в Будапешті, Брюсселі, Львові та інших місцях) постійно відхилялися угорською стороною.

Зеленський двічі особисто намагався залучити Мадяра до спілкування на міжнародних форумах — під час самітів ЄС та НАТО. Мадяр обіцяв дати згоду на проведення повноцінної зустрічі, але далі справа не просувалася.

Більше того, під час переговорів з Європейським Союзом Угорщина продовжує уникати чітких формулювань щодо своїх вимог до України. Висловлюється лише те, що Україні необхідно "показати прогрес" у реалізації угод, що стосуються прав меншин. Тим часом, ми рухаємось за узгодженим з угорською стороною графіком розгляду змін до законодавства; зокрема, у вересні ми надіслали на розгляд Єврокомісії та угорським партнерам проєкт, який реалізує домовленості в освітній сфері.

Отже, Україна дотримується своїх зобов'язань. В той же час, Угорщина, яка ще в червні обіцяла зняти блокування з усіх кластерів, не виконує цю обіцянку.

Вето функціонує так само, як за часів Орбана. Без жодних роз'яснень і без жодної комунікації.

Саме це шокує найбільше. Навесні Угорщина позбулася Віктора Орбана, який дедалі більше рухався у фарватері Росії (а очільник його МЗС Петер Сійярто неприховано виконував забаганки Кремля та "зливав" Лаврову дані з закритих зустрічей ЄС). Мадяр, який прийшов йому на заміну, підкреслює свою антиросійськість.

Проте на українській арені його вчинки часто подібні до тих, що здійснював його попередник.

Тінь Орбана над угорською політикою.

Які причини цього всього і яка насправді мета Петера Мадяра?

Відповіді на це запитання чітко не існує. Адже ті аргументи, які угорські політики та дипломати наводять у спілкуванні з європейськими колегами, не здаються переконливими.

В Будапешті кажуть, що, мовляв, Мадяр скутий громадською думкою, яка переважно є негативною до України. Дійсно, за роки роботи орбанівської машини пропаганди у багатьох угорців закріпилися маніпулятивні, часто безпідставні упередження щодо України, і для їхнього подолання знадобляться роки.

Але це не пояснює логіку дій.

Чи справді угорець має намір витратити 5-7-10 років на очікування відкриття нових кластерів? А може, це лише зручний спосіб уникнути початку переговорів?

Крім того, Угорщина вже створила два кластери для України (перший у червні, а другий у липні). У жодному з цих випадків уряд не зазнав жодних іміджевих втрат — навпаки, рейтинг прем'єр-міністра лише зростав. Відкриття кластерів також не стало значущою темою для внутрішніх політичних дебатів чи медійної критики в Угорщині. Отже, аргумент про політичну загрозу, що виникає внаслідок співпраці з Україною, викликає сумніви.

Навпаки, в Будапешті слід усвідомити, що відсутність розвитку тільки погіршує ставлення суспільства в обох націях та ускладнює майбутнє зближення.

Більш правдоподібним, ніж угорське, є коментар, який нещодавно зробив речник Міністерства закордонних справ України Георгій Тихий. Він підкреслив: "Навіть після втрати влади, команда Орбана все ще перешкоджає нормалізації відносин між Угорщиною та Україною".

І дійсно, попри зачистку керівництва сусідньої країни від команди Орбана, на середньому керівному рівні його люди лишилися та зберігають вплив. І він дійсно помітний.

Які перспективи змін у Брюселі, якщо послом Угорщини при ЄС залишається Балінт Одор, призначений на цю посаду проросійським міністром Петером Сійярто? Наразі представництво Угорщини в Брюселі продовжує реалізовувати традиційну політику Орбана стосовно України: постійні блокування. Так само не відбулося жодних змін у посольстві в Києві. Внутрішньо в МЗС, здається, за Україну досі відповідають ті ж дипломати, що і раніше, принаймні частина з них.

Проте саме Петер Мадяр несе політичну відповідальність за обраний курс, який призвів до закріплення кризи у відносинах, а не посол або спеціаліст у цій сфері.

Саме він визначив напрямок, який, по суті, має на меті "виконати покарання" для угорської громади в Україні.

Не потрібно бути фахівцем з України, щоб усвідомити, що публічні образи та акти зневаги щодо українського парламенту не сприятимуть прийняттю законодавчих актів, що стосуються меншин, які Україна має намір затвердити в рамках угод перед вступом.

І, врешті-решт, чи отримає угорська меншина Закарпаття вигоду від того, що Петер Мадяр продовжуватиме перешкоджати Україні на шляху до ЄС? Можливо, він, як і Орбан, вважає закарпатських угорців "угорцями другого ґатунку"?

Запитання риторичні. Але замислитися над ними має і сам Мадяр, і лідери інших держав-членів ЄС.

Як подолати кризу у стосунках

На жаль, перехід влади в Угорщині не призвів до тих практичних змін, на які сподівалися. Проте слід зазначити, що ще не всі можливі засоби впливу були застосовані.

На думку автора цих рядків - і цю позицію поділяють також інші представники експертної спільноти, з ким доводилося це обговорювати - найреальнішим є вплив на Угорщину за допомогою західних партнерів.

У перші місяці після призначення Петера Мадяра між ним і ЄС тривав такий собі медовий період. На тлі Орбана, що заробив собі імідж, близький до "абсолютного зла", нового прем'єра Угорщини сприймали позитивно, даючи йому кредит довіри та уникаючи критики.

Проте безпідставне блокування України на її євроінтеграційному шляху, що супроводжується очевидною зневагою до Києва, повинно вплинути на зміну ставлення західних партнерів до угорського уряду. Сподіваємося, що це усвідомлять як у Берліні, так і у Варшаві (ці дві столиці є особливо важливими для Угорщини), а також у європейських структурах у Брюсселі та у Вашингтоні.

Вага США для угорського керівництва лишається дуже високою. Як з історичних причин, так і з практичних. Зокрема - після ухвалення закону Ліндсі Грема, який передбачає покарання для покупців російських енергоносіїв. Отже, імовірно, і для Угорщини. Недарма один з близьких радників Мадяра, депутат Нацасамблеї Мартон Гайду, цього тижня терміново вирушив до Вашингтона.

Між тим політика Петера Мадяра щодо України є руйнівною для мирних ініціатив Дональда Трампа. Бо у них членство України в ЄС є одним з основних елементів повоєнного врегулювання. Але Мадяр особисто робить усе, щоб унеможливити це.

Мотив його дій лишається незрозумілим. Чи то джерелом помилок прем'єра Угорщини є його недосвідченість, чи він дійсно, всупереч логіці, боїться реакції виборців, чи ключове значення має вплив "дипстейту", який лишився від Орбана, чи причиною є щось інше - відповіді немає. Однак дії Мадяра на українському треку шкодять і Україні, і угорцям, і Європі, і США.

Цьому потрібно знайти завершення. Однак без підтримки західних партнерів навряд чи вдасться вирватися з цього безвихідного становища.

Проте на цьому шляху важливо, щоб українська сторона не зробила помилок.

Першою відповіддю на провокаційні образи з Угорщини може стати прагнення Києва відповісти аналогічно. Наприклад, зупинити просування законодавства, що стосується прав меншин, та інші подібні дії.

Більше того, дії Будапешта – чи то навмисно, чи ні – сформовані таким чином, щоб спонукати Київ до відповідних кроків.

Однак це було б формою самонакреслення з боку України. Незважаючи на нинішню політику Угорщини, на нашому шляху до Європейського Союзу ми все одно повинні виконати зобов'язання щодо прав національних меншин, які вже були узгоджені. Якщо ці зобов'язання не будуть реалізовані, протестів з боку Угорщини можуть приєднатися й інші країни ЄС, такі як Румунія та Болгарія. Тому оптимальною стратегією для Києва є реалізація цих домовленостей, щоб позбавити Угорщину легітимних підстав для опору, коли на неї почнуть тиснути інші західні столиці.

Якщо ми оберемо цей шлях, відновлення довіри стане реальністю. Це можливо здійснити поступово, крок за кроком. Наприклад, можна розпочати з поетапного відкриття кластерів паралельно з просуванням у прийнятті законодавчих актів.

Але зважаючи на глибоку кризу довіри, цей шлях має бути узгоджений.

А для цього мають бути контакти та зустрічі. У тому числі на найвищому рівні. Навіть якщо домовлятися про це доведеться через посередників або за їхньої участі. І поки що є одна сторона, яка виступає проти виходу з кризи.