Академік Руслан Вовк висловив занепокоєння, що Харків ризикує залишитися без класичного університету, повідомляють новини з усієї області.

Кандидатура на посаду ректора Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, академік НАН України, доктор фізико-математичних наук та заслужений професор цього ж університету Руслан Вовк поділився інформацією щодо поточної ситуації в навчальному закладі та окреслив важливі заходи, які слід вжити для його збереження.

Пане Руслане, що спонукало Вас взяти участь у виборах ректора Харківського національного університету? Ви вже досягли значних успіхів у науковій сфері. Яка причина Вашого бажання зайняти цю посаду?

Відверто зізнаюся, що не планував продовжувати свою кар'єру та балотуватися на пост ректора.

Коли закінчувалася моя каденція декана, мені поступила ціла низка цікавих пропозицій. І з Китайської народної республіки, і з країн європейської спільноти, і з Британії, де я раніше працював. У мене були всі можливості займатися наукою і там, де створені всі умови для цього.

Звичайно, працюючи в університеті, я та мої колеги уважно спостерігали за тенденціями, що впливають на його розвиток. Ми помічали, що виникає вкрай тривожна, а я б навіть сказав, критична ситуація, коли університет може фактично втратити свою ідентичність як класичний гуманітарний університет, закладену ще засновниками, такими як Каразін, Стойкович та інші. Гуманітарний університет ґрунтується на органічному поєднанні науки і освіти.

Є всі можливості для розвитку класичних фундаментальних наук, як природничих -- фізика, хімія, біологія і так далі, так і гуманітарних -- література, історія, юриспруденція. Але, на жаль, те, що відбувалося за останні роки, показувало, що ми практично наближаємося до катастрофи, я б так сказав. Класичні напрямки почали скорочуватися, як шагренева шкіра у творі відомого французького письменника Оноре де Бальзака.

Як яскравий приклад можу згадати випадок з фізико-енергетичним факультетом. Це надзвичайно важливий факультет, адже нові тенденції у галузі енергетики стануть критично важливими для нашої країни після завершення війни. Враховуючи поточну ситуацію, варто зазначити, скільки праці було вкладено в його створення.

Але він спочатку перетворився на навчально-науковий, а потім взагалі його приєднали до іншого факультету, де він, по суті, зійшов як окремий структурний підрозділ. За тим же сценарієм розвивається доля інших таких основоположних класичних факультетів.

Скорочується геолого-географічний факультет, фактично там залишилося три кафедри. Скорочення торкнулися і хімічного, і біологічного факультету. Ну, а і факультети гуманітарного профілю серйозно почали обрізати у плані навантаження ставок.

Останнім, якщо можна так сказати, поштовхом, який спонукав нас до дій, стала катастрофічна ситуація, що склалася навколо радіофізичного факультету, який нині перебуває... Ну, якщо не на межі повного знищення, то, безумовно, під загрозою трансформації в зовсім іншу структуру. Важливо зазначити, що зникають кафедри, які були критично необхідні для обороноздатності нашої країни і відіграють велику роль у нинішніх військових конфліктах. Усі ми усвідомлюємо, що на фронті все базується на боротьбі з РЕБ та дронами, а це саме те, чим займається радіофізичний факультет.

Ситуація вкрай важка, і ми не могли далі на це дивитися спокійно. І вирішили, що щось треба змінювати, щось треба робити. І тому вирішили -- це було колективне рішення, -- що ми висунемо свого кандидата на майбутні вибори, який постарається змінити системний підхід і все-таки дати можливість університету розвиватися далі в тій якості, в якій він був закладений і в якій ми його всі звикли бачити.

Чи не могли б ви пояснити цю ситуацію? Наприклад, ваші суперники стверджують, що університет вдалося зберегти, і тепер звучать заяви про те, що кількість студентів досягла рекордного рівня. Як це можливо?

Ну, я б висловився так: якщо вдалося зберегти, то в мене є питання: який університет у Харкові не вдалося зберегти? Ще за часів Радянського Союзу у нас було 20 сильних вишів, а сьогодні їх ще більше.

І дякуючи Господу Богу і нашим людям, всі вони втрималися, всі існують і продовжують розвиватися. Це не заслуга керівництва, а заслуга в першу чергу наших героїчних військових, які стримують ворога на фронті, робота міської обласної адміністрації, які змогли належним чином організувати логістику, і фінансування, і евакуювати частину людей, які знаходилися під обстрілами. Треба віддати їм належне, щиро подякувати. Левова частка того, що ми існуємо і працюємо, -- це саме їх заслуга.

Що стосується рекордних наборів?

Я усвідомлюю, що приємно ділитися досягненнями, і кожен прагне продемонструвати себе в найвигіднішому світлі. Проте варто зазначити, що не так часто згадується, що за останні 4-5 років до нашої спільноти приєдналися інші вищі навчальні заклади.

Зокрема, у 2021 році ми спостерігали, як до складу нашої освітньої системи приєдналася Банківська академія та академія управління. У 2024 році до цього списку додалася УІПА, а раніше це був відомий нам УЗПІ, а також Бахмутський педагогічний інститут. В результаті, тисячі студентів та сотні викладачів, які раніше працювали в системі освіти, були просто автоматично додані до нашого загального обліку, що продемонструвало нібито зростання контингенту. Проте насправді це не зовсім так; це всього лише механічне об'єднання.

Хочу зазначити, що інтеграція таких автономних і впливових організацій, як УІПА, обіцяла створення нових перспектив. Проте, на жаль, ці можливості не були реалізовані, і відбулися певні скорочення.

Я б зазначив, що ці структурні підрозділи почали втрачати своє значення та статус, і специфічні аспекти не були враховані належним чином.

Їхня особлива спеціалізація, зокрема в рамках УІПА, відкриває можливості для підготовки фахівців у галузі технічної освіти, а також у педагогічному напрямку в бахмутському підрозділі. Але чому почали з’являтися паралельні структури, які не розташовані в Харкові, і фактично виконують ті ж самі функції? На що витрачаються відповідні кошти? Я б зазначив, що це досить нерозумний підхід, який потребує корекції.

Щодо трансформації методів управління в університеті.

У мене є наступне запитання, яке стосується цієї теми. У колі університетської спільноти ходять чутки про те, що ви плануєте масштабну та серйозну реструктуризацію університету. Чи це дійсно так, і чи могли б ви поділитися деталями цього процесу?

Я скажу так. І п'ять років тому, і зараз я завжди притримувався і продовжую стояти на тій позиції, що новий керівник, коли він приходить на місце керівника такого потужного закладу, як Харківський національний університет імені Каразіна, не може робити з плеча, і не може починати свою діяльність з того, щоб проводити якісь об'єднання, реструктуризації, звільнення і так далі.

Перш ніж вдаватися до рішучих та радикальних заходів, важливо спочатку зрозуміти ситуацію. Необхідно провести її аналіз, здійснити загальний аудит, підсумувати результати та оцінити ефективність окремих підрозділів.

Тому я негайно оголосив про введення принаймні дворічного мораторію на будь-які структурні зміни. Спершу ми, як кажуть, оцінимо, хто на що здатен, які можливості у кожного, а вже потім визначимо оптимальний шлях для розвитку університету.

Отже, я наполегливо стверджую, що жодних змін не буде, і це абсолютно не відповідає реальності.

Зрозуміло, але що саме в поточному керівництві та управлінських підходах університету вас не влаштовує?

По-перше, важливе значення має ставлення до людей і гідність кожного каразінця. Мені незрозумілі ті тенденції, які виникли в останні роки щодо працівників, зокрема практика відправлення їх у щорічні відпустки за власний рахунок. Раніше це не практикувалося, принаймні за часів Віль Савбановича Бакірова та інших попередніх ректорів.

Особливо враховуючи, що я вже більше 40 років працюю в університеті, мені не пригадуються подібні випадки. Лише в останні роки сформувалася ця практика, яка стала системною та традиційною.

Окрім того, минулого року ситуація досягла гротескних масштабів: у серпні, в період підписання контрактів, працівників змушували підписувати заяви на відпустку за власний рахунок, яка, як очікувалося, мала відбутися в січні наступного року.

Отже, через півроку працюючі вже змушені підписувати документи на неоплачувану відпустку. Це відбувається в той час, коли людина опиняється без коштів посеред зими, та ще й під час війни. На мою думку, це абсолютно абсурдно.

Ще один аспект – це переведення працівників на річні контракти. Відповідно до нового законодавства, тепер можливе укладання трудових угод на термін до 5 років. Раніше, згідно зі старими нормами, термін міг становити до 7 років. За останні п'ять років близько 90% працівників було переведено на ці річні контракти.

Отже, з якою метою це здійснюється? Власне, щоб утримувати викладача під контролем.

Непрозорість у розподілі навантаження та відсутність можливості для людей планувати своє життя створюють серйозні проблеми. Навантаження часто стає відомим лише напередодні першого вересня. Ця невизначеність змушує багатьох залишати країну або навіть покидати університети. В результаті ми втрачаємо надзвичайно талановитих фахівців.

Гіперцентралізація — це ще один важливий аспект.

Останніми роками склалася практика, коли декан не може навіть асистента чи методиста прийняти на роботу без узгодження з керівництвом університету. Причому керівництво цю кафедру бачить тільки у звітності. Зараз склалося таке правило, що декан не може взяти на роботу навіть методиста або рядового інженера без узгодження з адміністрацією університету. Це нелогічно, і такої практики я не бачив більше ніде у світі. Я свого часу працював декілька років у Великій Британії, ректор там просто менеджер, який ніяким чином не втручається в політику факультету. У нас неможливо кроку зробити без того, щоб не узгодити цю ситуацію з адміністрацією.

Ще, що мене вкрай не влаштовує, це абсолютно непрозорий бюджет. Тобто ми не знаємо, як плануються доходи й витрати, як він виконується, який аналіз помилок досягне, які планування на майбутнє відбуваються.

Ми спостерігаємо за річними звітами, які виглядають досить бездоганно, наче ідеально підготовлені – жодна деталь не залишена без уваги. Проте, якщо заглянути глибше, можуть виникнути несподівані відкриття.

Отже, практика закритих бюджетів, коли фінансові плани ховаються за сімома замками, надає адміністрації можливість уникати зайвих запитань та, в перспективі, відповідальності за свої дії.

Як науковець, можу стверджувати, що ситуація з науковим обладнанням є вкрай критичною. Особливо це стосується природничих факультетів, які потребують модернізації своїх ресурсів. Це оновлення є абсолютно необхідним, і я зараз поясню, чому. Відсутність сучасного обладнання значно ускладнює їхню роботу і негативно впливає на навчальний процес та дослідження.

Я скажу, є речі, які вже досягли не те, що гіпертрофованих якихось гротескних форм, а взагалі за межами нормальної логіки.

Наприклад, кафедра, на якій я працював, кафедра фізики низьких температур, у нас є скраплювач рідкого гелію. І ми єдиний університет в Україні, у якого є цей скраплювач. І як ви думаєте, скільки років цьому скраплювачу? 1958 року, тобто скоро вже сторічний ювілей, навіть в музеях не скрізь є таке обладнання. Це ще те, що було передано за радянських часів нам з військового промислового комплексу. І можна знайти спокійно у нас в лабораторіях прилади випуску 50-х, 60-х, 70-х років і так далі. Це абсолютно неприпустима річ.

Протягом багатьох років не було жодних оновлень. Я пам’ятаю, що останні вольтметри ми придбали ще в 90-х, у часи, коли Україна здобула свою незалежність. Після цього акцент робився лише на закупівлю комп'ютерної техніки.

Як відомо, все нове завжди є найкращим. І одним із ключових аспектів є відсутність у університеті чистої лабораторії. Чиста лабораторія сьогодні стала фундаментом для будь-яких наукових досліджень у всіх університетах.

Це все одно, якби зараз у нас забрали смартфони і залишили ті старі кнопкові телефони, які тільки дублювали функцію телефонів минулого, дротових. І як рухатися далі, як організовувати роботу? І навчальний процес незрозумілий. Це просто, вибачте, як на мене, дикість. Тому що це навіть не кам'яний вік. Причому проблема стоїть вже дуже давно. Я її підіймав ще 10 років тому. Причому це не дуже великі гроші. І були бажаючі інвестори вкласти ці кошти і побудувати у нас чисту кімнату.

І дивно, що ця ситуація досі залишається незмінною. Мені здається, що якби наші колеги з інших університетів, наприклад, з Польщі чи Словаччини, не кажучи вже про Західну Європу чи США, дізналися про відсутність чистої кімнати у нас, вони б просто не змогли цьому повірити.

Це основні вимоги, які є необхідними для того, щоб наука могла рухатися вперед, хоч і маленькими кроками. Усі дослідження повинні проводитися в сучасних умовах, в лабораторіях з відповідним рівнем чистоти. Це стосується таких напрямків, як мікро- та наноелектроніка, генетичні дослідження та багато іншого. Я міг би продовжувати перераховувати те, що викликає у мене занепокоєння, але, сподіваюся, загальна ідея вже зрозуміла з моїх слів.

Про необхідні кроки

Я розумію, що недостатність обладнання також впливає на виїзд людей, і, на жаль, війна та інші обставини тільки погіршують ситуацію. Багато викладачів і студентів залишили країну. Як можна вирішити цю проблему? Чи є у вас план дій?

Безумовно, абсолютно. Можна сказати, що саме життєві обставини трохи спрямували нас у цьому напрямку.

Ця онлайн-система для проведення занять, досліджень та комунікації з колегами була розроблена ще під час пандемії COVID-19. Коли почались військові дії, ми змушені були перейти на формат онлайн-освіти. Завдяки цьому ми змогли зберегти зв'язок з багатьма колегами, які залишили місто, а деякі навіть виїхали за кордон. Це дало їм можливість вести заняття в дистанційному режимі. Таким чином, студенти можуть отримувати наші дипломи, перебуваючи в Німеччині чи Польщі.

Отже, на мою думку, змішаний формат навчання варто частково зберегти, хоча Міністерство освіти вимагає переходу на офлайн-навчання, і певні кроки в цьому напрямку вже здійснені. Безумовно, ці зусилля потрібно продовжувати і розвивати. Однак, ми всі усвідомлюємо, що навіть якщо війна закінчиться завтра, повернути викладачів буде неможливо. Чесно кажучи, ми не зможемо відновити повний склад, і я сам не зможу це зробити.

Проте важливо зберегти зв'язок і забезпечити можливість повернення для тих, хто прагне повернутися. Такі люди складають значну частину, адже, на мою думку, не менше ніж дві третини тих, хто виїхав, хотіли б повернутися додому.

Ми маємо підтримувати цей гібридний формат навчання, щоб надати можливість викладачам ділитися знаннями, а нашим студентам отримувати освіту, навіть якщо вони перебувають за межами країни. Впевнений, що в майбутньому це принесе свої результати, адже збереження кадрів є ключовим, адже саме люди становлять основу університету.

Ви зараз висловлюєте критику на адресу адміністрації, фактично стосуючись члена команди, до якої ви належали протягом 12 років, якщо ви дійсно були деканом. Чому ж ви не висловлювали своєї думки раніше, а тепер вирішили заговорити?

Це цікаве питання. Щодо моєї особи, можу сказати, що це справді особливий випадок. Я не залишався в тіні всі ці роки, а активно обговорював різні теми. Виникали навіть деякі серйозні конфлікти, зокрема з теперішньою командою.

Чотири роки тому виникла серйозна конфліктна ситуація, коли намагалися забрати у нас дві третини ставок, що фактично загрожувало існуванню факультету. Ми активно боролися за свої права, зверталися до наших роботодавців, організовували збори колективу і рішуче відстоювали свою позицію. У цей період я навіть отримав догану, і можу з гордістю сказати, що це певною мірою моя відзнака, яка відрізняє мене від інших деканів факультетів.

Ми зберегли свої позиції та відстояли факультет. У певному сенсі, ситуація нагадувала події року назад, і час від часу виникали моменти, коли потрібно було встати на захист інтересів колективу та факультету. Проте є одна важлива деталь. Я вирішив висловитися на підтримку своїх колег, які, можливо, мене чують.

Насправді декану будь-якого структурного підрозділу не так просто виступати з критикою вищого керівництва, оскільки декан говорить не тільки за себе, а й несе відповідальність за факультет.

Вступаючи в суперечку з вищим керівництвом, ви ризикуєте ускладнити ситуацію для свого факультету. Це може негативно вплинути на колектив, тому я не критикую тих, хто намагається діяти більш дипломатично у своїй професійній діяльності.

Іноді настають моменти, коли твоя совість не дозволяє шукати хитромудрі рішення, і тоді потрібно, як то кажуть, йти в бій з відкритим забралом, аби стати на захист людей.

А хто тоді буде у вашій команді, враховуючи, що ви пішли зараз на вибори проти опонентки своєї? Чи є у вас вже команда?

Звісно, як я вже казав, у мене є команда однодумців. Це люди відомі, це всі каразінці. Вони мене підтримують. Команда повністю сформована, ми розуміємо, хто буде яку ділянку роботи на себе брати, як ми почнемо рухатися вперед.

Ми абсолютно готові почати співпрацю вже з завтрашнього дня, якщо нам буде надана така можливість. Щодо конкретних осіб, оскільки всі вони є представниками нашого університету, не доцільно їх називати на цьому етапі, адже перебіг виборів може змінитися, і невідомо, хто врешті решт обійме посаду ректора.

Незважаючи на моє бажання не ставити людей у незручні ситуації, я все ж турбуюсь, що їхня підтримка та готовність співпрацювати зі мною можуть призвести до непередбачених труднощів та ускладнень у роботі.

Знову наголошую, що команда вже існує і є готовою. Як тільки ми оголосимо про свою готовність розпочати роботу, в той же день всі учасники будуть представлені, і ця таємниця буде розкрита.

Справедливо зазначити, що виправлення будь-яких недоліків вимагає фінансових витрат. Як щодо обладнання, так і викладачів, будь-які зусилля, на жаль, потребують коштів. Звідки ж можна отримати фінансування для всього цього?

Зараз здається, що їх немає. Насправді грошей, я вважаю, достатньо, бюджет більш ніж мільярд гривень. При розумному підході та оптимальному розподіленні фінансових потоків і коштів, я думаю, це достатня сума для того, щоб здійснити всі заплановані нам дії.

По-перше, це аудит, перевірка та оптимізація. Устранення непотрібних витрат - це внутрішні резерви.

Друге, ми повинні навчитися заробляти кошти. Це зрозуміла ідея і, скажімо, одна із можливостей.Був створений науковий технопарк, але ми, як-то кажуть, провели урочисті збори, фотосесії, презентації, пофотографувалися, гучно заявили про це в засобах масової інформації. І практично за рік ніякого виходу і результату з цього не було. Але раз вже ми створили, ідея наразі непогана, ми можемо заробляти непогані гроші.

У нас 27 структурних підрозділів, у кожного є своя спеціалізація, кожен може докладати свої зусилля.

По-перше, важливо, щоб наші замовлення були надіслані безпосередньо нашим колегам на факультетах. Нещодавно діюча ректорка з гордістю повідомила про запуск електронного кабінету викладача, проте спочатку чомусь звернулися за цими послугами до Житомира та Херсона.

Згодом, коли стало відомо, що наші колеги з Житомира і Херсона оцінили проект у 10 мільйонів гривень, ми вирішили, що ця сума занадто велика. Проте наш факультет комп'ютерних наук успішно впорався з поставленим завданням, і в результаті ми отримали чудовий кабінет.

Та ж сама ситуація і на інших факультетах. Соціологи, соціологічні дослідження, психологи -- тут просто необмежене поле роботи зараз. Економісти -- теж проведення аудиту є прекрасна можливість зараз розвивати напрямок, який я планую розвивати, який дивно називається економфізика. Але це дивно тільки на перший погляд, оскільки, як на мене, то я знаю, що була не так давно отримана Нобелівська премія з цього напрямку, ми всі знаємо, як зараз розвивається криптографія, фінансова аналітика і так далі.

У Західних країнах застосовують ефективні фізичні методи, які демонструють відмінні результати. Наприклад, в місті Брага, що в Португалії, знаходиться університет, з яким у нас склалися добрі стосунки. Один із професорів цього університету навчався у нас у минулому. Вони мають фінансування на рівні сотень мільйонів євро і готові до співпраці з нами, пропонуючи спільні гранти для розвитку цієї науки.

Щодо зовнішніх джерел, можу сказати наступне: минулого року, у лютому, я виступав з доповіддю на засіданні президії Національної академії наук, де ми також розглядали можливості залучення додаткових фінансових ресурсів, не звертаючись до державного бюджету. Є чудові приклади наших колег із Східної Європи, які свого часу стикалися з подібними викликами. Вони заснували спеціалізовані центри, зокрема в Словаччині, з якою ми підтримуємо співпрацю вже понад 30 років, зокрема через університет Павла Йозефа Шафарика.

Коли мій колега, професор Олександр Фехер, усвідомив, що у них із студентами виникли серйозні труднощі, він помітив, що вісім кафедр також не змогли набрати нових студентів. Причиною цього стало те, що в школах фізику більше не викладали, і вони не могли продовжувати свою діяльність, опираючись лише на навчальний процес. У відповідь на цю ситуацію, він ініціював створення центру, який назвав інститутом фізики, де об'єднали зусилля лабораторії університету та лабораторії Національної академії наук.

І вони зробили грантовий офіс, зробили спільне обладнання, почали готувати спільні проекти. Коли він приїздив до нас, це було ще до початку військових дій, я знаю, що бюджет, а це доволі невеликий інститут фізики, вісім кафедр там вони залишилися функціонувати, акумулював бюджет 190 мільйонів євро на рік.

Отже, він висловлювався таким чином: навіть якщо студентів немає, ми все одно забезпечуємо викладачів повною зарплатнею. У такому випадку, якщо немає студентів, вони повинні займатися науковою діяльністю, публікувати результати своїх досліджень та інше. Ця система продовжує ефективно функціонувати і до сьогодні.

Таку ж схему я запропонував на президії Національної академії наук, тоді ми назвали інститут прогресивних технологій, це самоокупна організація, яка містила в собі об'єднання цілої низки напрямків, там фізика, біологія, інформатика, гуманітарні напрямки.

Це все спільне з Національною академією наук, і там був той же грантовий офіс, і структури, які займаються академічними речами. Було, до речі, прийнято позитивне рішення, все було схвалено, всі ці речі можна подивитися, до речі, ця доповідь опублікована в віснику Національної академії наук.

Повірте, у нас є всі необхідні ресурси, і ми усвідомлюємо, що потрібно робити та як діяти.

Це дійсно цікаве питання, але в мене ще одне запитання до вас, пане Руслане. Всі кандидати зазвичай щось обіцяють, чи не так? Це неминуче. Яким чином можна бути впевненим, що ви не підведете?

Безумовно, обіцянка, яку не можна підтвердити, не має жодної цінності. У моєму плані я зазначив свої початкові дії, які хочу реалізувати протягом перших ста днів.

Там є відкритий бюджет, проведення аудиту, зменшення надмірної звітності та скасування обов'язкових відпусток без зарплати. Однак, людина завжди має право піти, якщо сама цього хоче.

Оновлення цих умов контракту, звичайно, є важливим завданням. Я вже описав свої роздуми щодо перших шести етапів. Всі ці кроки цілком здійснені в рамках перших ста днів.

Не треба чекати п'ять років до нових виборів, щоб потім перевірити, зроблено воно було чи ні. Сто днів.

Причому, що важливо, повертаючись до попереднього питання про гроші, ті заходи, які запланував, не потребують жодної гривні.

І, що є суттєвим, не потребують підтвердження з боку інших вищих органів. Усі ці питання входять до повноважень ректора. Отже, ректор має можливість самостійно ухвалити відповідні рішення.

А за сто днів ми зможемо зустрітися в великій залі і обговорити все, що нас хвилює. Якщо я не досягнув поставлених цілей, ви, звісно, можете висловити свої зауваження. Адже я пообіцяв, а де ж тоді результати?

Тобто ви готові тримати відповідь?

Звичайно, я готовий взяти на себе відповідальність.

Руслан Вовк, академік, ХНУ ім. В.Н. Каразіна, вибори, ректор, університет класичного типу