Які вибори чекають на Україну: американські чи вітчизняні? Аналізуємо можливості та наслідки.

Розмова з політологинею та доценткою Каразінського університету Юлією Біденко, в якій вона аналізує вибори в США, їхній вплив на майбутнє України та ключові аспекти організації виборів в Україні.

Щодо виборів у Сполучених Штатах та їх впливу на Україну.

Мабуть, українці зараз більше за все очікують не на вибори в Україні, а на вибори в Сполучених Штатах. Чи могли б ви пояснити, про які вибори йдеться, щоб нашим слухачам було зрозуміліше? І чи справді ці вибори можуть суттєво позначитися на ситуації в Україні?

На жаль, я належу до тих скептиків, які вважають, що без зміни президента США ситуація для України не зазнає суттєвих змін. Однак, якщо до Конгресу потрапить більше представників Демократичної партії, це може призвести до покращень. Тим часом, я ознайомилася з останніми соціологічними опитуваннями в США і помітила, що не в усіх регіонах спостерігається перевага або відновлення демократичних сил.

Тут важливо проявляти обережність у своїх оптимістичних очікуваннях. З іншого боку, можна припустити, що після січня, коли новий склад Конгресу почне свою роботу, ми будемо свідками певної "домашньої" політики. Це означає, що американські політичні процеси традиційно більшою мірою орієнтовані на внутрішні проблеми.

Це питання цін, дозволу чи заборони абортів, прав людини, гендерної рівності тощо. Ми, як українці, зі своєї перспективи намагаємося все політизувати на свою користь. І справді, на жаль, цього разу під час передвиборчої кампанії Україну дуже часто згадують у негативному контексті.

Трамп намагається перекласти відповідальність за підвищення внутрішніх цін, зокрема на паливо, на Україну. Він також використовує це як підставу для закликів до зменшення санкцій проти Росії, що не є вигідним для нас.

Проте, коли спостерігати за дискусіями в межах виборчих округів чи конкретних штатів, можна помітити, що основна увага часто зосереджується на внутрішніх проблемах Сполучених Штатів.

Тому я прогнозую, що навіть оновлений склад Конгресу зосередиться на критиці Трампа або протидії його адміністрації саме в цій площині.

-- Тобто не варто очікувати, що допомога Україні повністю зміниться на краще або, навпаки, що США укладуть союз із Росією?

На мою думку, є можливість для певних удосконалень, особливо стосовно санкцій проти Росії, оскільки в цьому контексті роль Конгресу є більш значущою, ніж у сфері дипломатичних переговорів.

Однак я не сподіваюся на значні зміни у відносинах між президентами Трампом та Зеленським, оскільки існують певні особисті аспекти, які впливають на цю ситуацію.

Водночас дослідження американських соціологів вказують на те, що чимало виборців-республіканців відчувають симпатію до України. Це може призвести до певних корекцій у політиці Трампа, оскільки він, ймовірно, стане більш обачним у своїх висловлюваннях і діях.

Щодо майбутнього виборів в Україні

Дональд Трамп — один із тих, хто активно виступає за проведення виборів в Україні. Іноді складається враження, що цій темі приділяється навіть більше уваги, аніж виборам у США. Ви згадали про наявність певного конфлікту між Трампом і Зеленським. Яка ймовірність того, що після американських виборів Україну підштовхнуть до проведення президентських виборів? Тим більше, що Зеленський зазначив, що це може статися лише за умови двомісячного перемир'я. Хоча ми розуміємо, що досягнення перемир'я виглядає малоймовірним, він все ж не виключає таку можливість.

Рік тому, а також на початку цього року, я мала можливість стажуватися в Гарвардському університеті в США. На жаль, мої колеги часто піднімали питання про організацію виборів в Україні.

Коли цитуєш Конституцію, це одразу справляє враження на наших американських друзів і партнерів. Зокрема, Конституція України забороняє зміну щонайменше парламенту, а також гарантує безперервність президентської влади. Тобто ставити під сумнів легітимність Зеленського з правової точки зору ми не можемо.

Ба більше, закон про правовий режим воєнного стану в Україні забороняє проведення виборів під час його дії.

Я б сказала, що йдеться не лише про правові умови. На рівні парламентських фракцій і громадянського суспільства, яке займається моніторингом виборів, зокрема громадянської мережі "Опора", є численні роз'яснення та діалог щодо того, що вибори можна проводити після перемир'я, але не раніше ніж через пів року.

Чому це важливо і чому я підтримую цю ініціативу? По-перше, вибори в Україні завжди були тригером для критики, масових заворушень і протестів проти фальсифікацій.

Існує спільна політична та соціальна згоди щодо необхідності проведення виборів, які повинні бути універсальними, вільними, всебічними, інклюзивними та відповідати демократичним принципам.

Чи реально організувати інклюзивні вибори в даний момент? Чи матимуть люди в Харкові та Львові рівні можливості для участі у голосуванні? Чи зможемо залучити близько мільйона військовослужбовців, які, маючи право голосу, заслуговують на нього не лише з юридичної точки зору, а й з моральної, адже вони стоять на захисті нашої держави?

Я вже не згадую про близько чотирьох мільйонів українців, які перебувають за кордоном. Попри маніпуляції деяких політиків, вони залишаються громадянами України. Ми хочемо і розраховуємо на те, що повернемо цих людей.

Виключити їх із політичного процесу означає дати чіткий сигнал, що вони Україні не потрібні. У довгостроковій перспективі ми можемо назавжди втратити ці мільйони людей.

На мою думку, враховуючи сучасні обставини, зокрема функціонування єдиного телемарафону, певні форми самоцензури в медіа та обмеження органів влади у поширенні інформації, не можна стверджувати, що умови для агітації є рівними.

Які умови для агітації матимуть військовослужбовці, що знаходяться на передовій? Чи зможуть вони залучати фінансові ресурси та активнo долучатися до політичних процесів?

Отже, я б відстрочила обговорення виборів, як президента, так і Верховної Ради.

Незважаючи на мої попередні уявлення про необхідність розподілу часу проведення цих виборів, щоб уникнути подвійної агітації та не дозволити популярному кандидату в президенти просувати свою партію, як це сталося у 2019 році, я все ж вважаю, що після завершення війни ми будемо обирати центральні органи влади, зокрема Верховну Раду і президента, одночасно.

Це надасть суспільству можливість трохи оговтатися від травми, в той час як відповідальні органи зможуть належно підготуватися до організації виборчого процесу.

Я, наприклад, не знаю, що зараз відбувається з електронним реєстром виборців, у якому він стані та наскільки адекватно відображає ситуацію, зокрема в нашому рідному Харкові.

-- Тобто, якщо провести вибори зараз, ви вважаєте, що їхня легітимність може викликати сумніви?

На мою думку, це в першу чергу становить загрозу через ймовірні агресії з боку Росії. Ми спостерігаємо, як вона завдає ударів не лише по прикордонним містам та селищам, але й по великим населеним пунктам у центральних і західних регіонах країни.

Яким чином гарантувати легітимність даного процесу, а також захист виборців і представників виборчих комісій?

Нагадую, що актуальний Виборчий кодекс містить чіткі правила, які регулюють виборчі процеси. Дотримуючись усіх встановлених норм, здійснити фальсифікацію виборів в Україні буде неможливо.

Проте, наприклад, він передбачає, що засідання виборчої комісії відбувається без перерви з восьмої години ранку, коли розпочинається виборчий процес, і триває аж до закінчення підрахунку голосів та передачі протоколів до вищої комісії.

Що слід робити під час повітряної тривоги? Чи варто оголошувати перерву? Це буде порушенням закону. Виборчі урни не можна забирати з собою – їх заборонено вивозити з виборчих дільниць.

Гаразд, ми, харків'яни, щодня стикаємося з небезпекою, але в нас є метро. Я вже чула навіть від своїх студентів-політологів пропозиції проводити вибори в метро, адже там відбувається навчальний процес і це також осередок безпеки. Але що робити в Ізюмі? Що робити в Лозовій, Барвінковому? Що робити навіть у Полтаві?

Для мене залишається значним викликом питання, як організувати вибори та обробити голоси з максимальною прозорістю, аби уникнути будь-яких сумнівів. Крім того, важливо знайти способи, щоб якомога більше людей в Україні могли брати участь у голосуванні та висуванні кандидатів.

Якою, на вашу думку, є політична можливість обмеження повноважень президента, яке наразі активно обговорюється? Зокрема, йдеться про зменшення впливу Офісу президента та підтримку концепції уряду національної єдності, щоб головну роль відігравала Верховна Рада. Деякі політичні сили виступають за цю ініціативу, тоді як інші вважають, що Верховна Рада не здатна на ефективні дії.

З точки зору поваги до демократичних принципів, доцільно розглянути можливість обмеження впливу Офісу президента або Володимира Зеленського, зокрема у питаннях призначення чи звільнення членів уряду. Це виглядає цілком обґрунтованим.

Проте історія свідчить, що в умовах масштабних конфліктів децентралізація влади зазвичай не відбувається — ні на горизонтальному рівні, ні в аспекті передачі повноважень від регіонів до місцевих громад.

Отже, я б не покладала на це великі надії. Особливо враховуючи психотип Володимира Зеленського. По-перше, він має тенденцію до особистого контролю, і багато призначень здійснювалися з урахуванням особистої відданості.

Отже, для мене залишається відкритим питанням, наскільки добре він зможе взаємодіяти з представниками інших політичних сил на благо держави.

По-друге, формування самої Верховної Ради відбулося завдяки Володимиру Зеленському. Пам'ятаєте, як це було – у нас був турборежим і монобільшість?

Проте на сьогодні, з кожним роком, який минає у війні, ми спостерігаємо не лише бездіяльність Верховної Ради, а й ослаблення її єдності, навіть коли йдеться про підтримку ініціатив президента.

Тому нинішній склад Верховної Ради, як на мене, не дуже спроможний сформувати відповідальний уряд, підзвітний саме парламенту. І, по-друге, я не знаю, наскільки ефективно такий уряд взаємодіятиме з іншими гілками влади, зокрема з президентом, в умовах воєнного стану.

Можливе взаємне накладення вето, затримки у прийнятті рішень та уповільнення діяльності Кабінету Міністрів, якщо депутати регулярно ініціюватимуть години запитань для уряду.

Загалом я була рада, що новопризначений прем'єр-міністр Корецький у своїй програмі заявив про намір посилювати взаємодію Кабміну з Верховною Радою. Це позитивний сигнал.

На мою думку, в умовах повномасштабного вторгненняPresence слабкого президента виглядає малоймовірним.

Також пам'ятаємо про спроможність регіонів відновлюватися та протистояти викликам війни. Саме президент формує вертикаль військових адміністрацій.

З юридичної точки зору, їхні повноваження є істотно ширшими в порівнянні з тими, які мали обласні державні адміністрації або районні управління.

Щодо місцевого самоврядування та безпосередньої демократії.

В мене є ще одне питання, яке стосується ситуації на місцях. Ми спостерігаємо за процесом скорочення децентралізації. У кількох містах України вже не функціонують органи місцевого самоврядування, а в деяких випадках зникли навіть мери. Як ви вважаєте, скільки ще триватимуть ці явища? За яких обставин можуть відбутися місцеві вибори після проведення президентських та парламентських? Наскільки активні політичні процеси на місцевому рівні, зокрема у Харкові, адже іноді з'являються звинувачення у проведенні агітаційних кампаній?

Політичний процес в Україні все ще має певні прояви. Ми спостерігаємо взаємодію мерів, а також формування нових асоціацій мерів міст, розташованих в зонах конфлікту. Голоси асоціацій органів місцевого самоврядування стають дедалі помітнішими.

Так, дійсно, в Україні відбувається рецентралізація. Я також наголошую на цьому на різних міжнародних форумах. Але водночас певна автономність органів місцевого самоврядування, зокрема політична, залишається.

Подивімося на діалог між Харківською міською та центральною владою. Звучать звинувачення від окремих посадовців, що Харків наближається до банкрутства або є боржником. Але водночас у нас залишаються безкоштовні пільги для населення на користування громадським транспортом, проводиться День міста, організовуються заходи з благоустрою.

Ми бачимо, що певна самостійність зберігається. Фінансова незалежність органів місцевого самоврядування, на щастя, значною мірою не ставиться під питання.

Але справді існує ризик усунення певних мерів. Або ж, коли міський голова відсутній з об'єктивних причин, його обов'язки має виконувати секретар, але водночас призначається голова військової адміністрації.

Це явище можна охарактеризувати як використання сірої зони в законодавстві, оскільки нормативно-правовий акт, що регулює правовий статус воєнного стану, передбачає таку можливість. Тож, ймовірно, слід з'ясувати, що має вищий пріоритет: законодавство про місцеве самоврядування чи термінові потреби, пов'язані з воєнним станом.

Я виступаю за те, щоб місцеві вибори проводилися окремо від загальнонаціонального виборчого процесу.

На місцевих виборах 2015 року ми стали свідками справжнього шоу обіцянок: організувати заходи для досягнення перемог, а не просто проводити паради, переглянути політику стосовно ветеранів, повернути контроль над Донбасом. Усе це виявилося частиною передвиборчої кампанії.

Для того щоб громадяни могли об'єктивно оцінити діяльність діючих мерів у умовах війни, а не слідувати за кандидатом на президентську посаду, на мою думку, ці вибори слід провести в різний час.

Особливо враховуючи, що президента та членів Верховної Ради ми обирали в 2019 році, а вибори місцевого самоврядування відбулися в 2020 році.

Отже, враховуючи важливість підтримання функціонування та ефективності всіх рівнів влади в Україні, я вважаю, що доцільно було б відкласти місцеві вибори або, принаймні, дистанціювати їх від національної агітації.

Багато громадян висловлюють думку, що місцеве самоврядування більше не відповідає їхнім інтересам, оскільки деякі партії зникли, а частина депутатів вирішила скласти свої повноваження. Ці процеси відбуваються на місцях набагато інтенсивніше, ніж у Верховній Раді. Тож наскільки можна говорити про ефективність таких інституцій?

Нагадаю, що у 2020 році місцеві вибори відбулися за новою виборчою системою. Тому, якщо партійна активність зберігається, складання повноважень окремими депутатами не викликає технічних труднощів.

Ми здійснили голосування за партійними списками в рамках виборчих округів, отже, партія повинна мати можливість висувати кандидатів або заповнювати наявні вакансії.

У 2019 році Верховну Раду обирали за традиційною виборчою системою, яка діяла до прийняття Виборчого кодексу. Тому половина депутатів парламенту повинна представляти регіони України та їх населення.

Отже, у нас вже залишалися непоказаними Крим та деякі райони Донбасу, які на той момент перебували під окупацією.

Під час ухвалення Виборчого кодексу був консенсус щодо того, що наступні вибори відбуватимуться вже за пропорційною системою. На мою думку, це демократичніша система, яка краще відповідає довгостроковому розвитку країни.

Проте ми спостерігаємо, що у випадку, коли депутат обирається в одномандатному окрузі, відсутність можливості провести вибори ускладнює ситуацію, адже його або її немає кому замінити – навіть у відносно безпечних регіонах.

Отже, можливості Верховної Ради знаходяться під вищим ризиком, ніж можливості органів місцевого самоврядування.

Я ознайомилася з муніципальними дослідженнями та опитуваннями. На жаль, минулого року їх не вдалося провести через фінансові обмеження.

Проте під час війни рівень довіри населення до місцевих органів влади в більшості обласних центрів залишився на досить стабільному рівні. Винятком є деякі гучні інциденти в окремих містах, де спостерігається своя специфіка політичних процесів.

У Харкові, до речі, довіра, навпаки, трохи підвищилася.

Мова йде як про рівень довіри до конкретного мера, так і про довіру до міської ради, яка, незважаючи на всі труднощі війни, не розпустилася і не відсторонилася від виконання своїх обов’язків.

Єдине, що я хотів би підкреслити: важливо переходити від позачергових сесій до планових, а також надавати більше можливостей журналістам і мешканцям Харкова для участі у цьому процесі чи хоча б спостереження за ним.

Останнє запитання: що ж залишається для людей – тільки символічні протести? Варто задуматися над контролем центральної влади, адже ми стали свідками численних скандалів і корупційних призначень. Якщо вибори є такими ризикованими, то наскільки дієвою може бути громадська активність?

Я все одно залишаюся прихильницею локальної демократії та прямої дії. І можу сказати, що, попри обмеження, пов'язані з війною, частину своїх політичних прав ми зберігаємо.

До речі, законодавство і Конституція дозволяють певне обмеження політичних прав і свобод під час надзвичайного або воєнного стану. Але є перелік прав, які обмежувати не можна.

Серед тих свобод, які залишаються без обмежень, ми маємо можливість звертатися до всіх службових осіб, подавати колективні петиції, ініціювати громадські слухання та місцеві ініціативи, а також брати участь у консультаційних та дорадчих органах.

Для нас, харків'ян, ця історія, на жаль, не є історією успіху, оскільки в нас дуже високі пороги збору підписів і досить своєрідний механізм взаємодії громадськості та влади.

Але якщо подивитися на інші області України, не лише західні, то там проводять громадські слухання, а громади повертаються до партисипативних бюджетів.

Практика, яка успішно працювала і в нас, запроваджувалася ще до війни. Тобто певні механізми впливу на владу, особливо місцеву, в українців зберігаються.

Право на протест залишається актуальним: ми спостерігали, що воно іноді реалізується, а іноді – ні.

Все визначається тим, наскільки уважно суб'єкт, на якого спрямований протест, оцінює своє політичне майбутнє, актуальну ситуацію та підтримання суспільного балансу.