33 роки Європейського Союзу: шлях становлення ЄС, вихід Великої Британії, виклики єдності та майбутнє України.
Європейський Союз сприймається як досить новий феномен, хоча деякі люди пам’ятають часи, коли кожна країна мала свою власну валюту, а не євро. Проте концепція об’єднання, яке б підтримувало і захищало своїх учасників, має давню історію. Навіть на фоні свого відносно молодого віку, ЄС наразі стикається з низкою серйозних викликів.
1 листопада 1993 року вважається офіційним днем народження Європейського Союзу. Саме тоді набрав чинності Маастрихтський договір, підписаний у Нідерландах 7 лютого 1992 року, який заклав основи ЄС. Таким чином, Євросоюз офіційно розпочав своє існування у "вік Ісуса" — 33 роки. Як і biblical лідер, він стикається з невпевненістю, а "лжепророки" намагаються підірвати цю нову структуру зсередини, керуючись девізом "Єдність у різноманітті" (In varietate concordia). Фокус зібрав усю наявну інформацію.
Офіційно, Євросоюз -- це об'єднання європейських держав, які домовилися співпрацювати між собою та частково регулювати спільні питання через єдині інститути та правила. У ЄС є власний парламент, суд, центральний банк, спільна валюта (євро, хоч її використовують не всі учасники), єдиний ринок і спільна торгова політика. Але оскільки це не федерація, то кожен із самостійних учасників інколи "тягне ковдру" на себе. І поки одні, як Україна та Албанія, палко прагнуть потрапити до ЄС, інші його члени намагаються звідти вийти або підпорядкувати союз собі.
Почали співпрацювати, щоб уникнути конфліктів — так виникла концепція об'єднаної Європи.
Перед тим, як європейські нації встановили свої кордони (хоча не всі) та прийняли єдину валюту (знову ж таки, не всі), континент протягом століть був ареною численних воєн. Особливо вражаючими були події ХХ століття, яке відзначилося двома глобальними конфліктами. Це спонукало багатьох політиків і мислителів до роздумів про необхідність створення системи, що забезпечила б країнам настільки тісні економічні та політичні зв'язки, що війна стала б їм невигідною. Наприклад, у XIV столітті П'єр Дюбуа, радник короля Філіпа IV Красивого (того самого, що знищив орден тамплієрів), висунув ідею створення загальноєвропейської конфедерації християнських держав для збереження миру. У 1306 році він анонімно опублікував трактат "Про повернення Святої Землі" (De recuperatione Terrae Sanctae), в якому закликав визнати будь-які війни між християнськими монархами в Європі незаконними, заснувати Раду та незалежний суд для вирішення конфліктів і застосування покарань у формі бойкоту і зупинки торгівлі. Проте його прогресивні ідеї залишилися на сторінках історії, і тільки Друга світова війна стала потужним каталізатором для створення Європейського Союзу.
Після 1945 року перед європейськими країнами стояли три великі завдання:
* Не допустити нової війни між Францією та Німеччиною -- двома історичними супротивниками.
* Відновити пошкоджену економічну систему.
* Запобігти остаточній втраті Європою свого політичного та економічного впливу на фоні домінування США та СРСР.
Таким чином, три піонери: Жан Монне — французький економіст і політичний діяч, Робер Шуман — міністр закордонних справ Франції, та Конрад Аденауер — перший канцлер післявоєнної Західної Німеччини, на початку 1950-х років висунули ідею об'єднання ключових промислових секторів, а саме вугільної та сталевої галузей. В результаті цього виникло Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке стало попередником сучасного Європейського Союзу.
"Мир у всьому світі неможливо забезпечити без відповідних творчих зусиль, що відповідають загрозам, які на нього чатують. Внесок організованої та живої Європи у цивілізацію є незамінним для підтримання мирних відносин", -- зазначав Шуман.
У 1951 році шість держав підписали Паризький договір, а в 1952 році об'єднання розпочало свою діяльність. До Франції та Західної Німеччини (ФРН) приєдналися Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург.
Через шість років у Римі було підписано ще два договори: Договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договір про створення Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом).
Європейська економічна спільнота планувала не лише співробітництво в промисловій сфері, але й формування єдиного ринку, що забезпечував би безперешкодний обіг товарів, послуг, капіталів та працівників.
А 1 листопада 1993 року набув чинності Маастрихтський договір, підписаний у 1992 році. Саме він офіційно заснував Європейський Союз у сучасному розумінні. Через 9 років, 1 січня 2002 року, було введено євро як валюту Євросоюзу. З 1999 року він функціонував як безготівкова валюта для проведення електронних розрахунків та банківських операцій у 11 країнах Європейського Союзу.
На початку все розвивалося вдало. Європейський Союз активно розширювався: у 1973 році до нього долучилися Великобританія, Данія та Ірландія, у 1981 році – Греція, а через п’ять років – Іспанія і Португалія. У 1995 році членами стали Австрія, Фінляндія та Швеція.
Рекордним став 2004 рік, коли до ЄС увійшли Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Кіпр і Мальта. Через три роки -- Болгарія та Румунія, у 2013 році -- Хорватія. Сьогодні до ЄС входять 27 держав.
Які переваги отримує країна від вступу до Європейського Союзу і чому це є вигідним рішенням?
Розширення Євросоюзу відбувалося не лише завдяки бажанню країн торгувати умовними "вугіллям і металом" без митних обмежень. Це також відкривало доступ до єдиного європейського ринку, що налічує близько 450 мільйонів людей; надавало можливість підприємствам функціонувати в інших державах Союзу за однаковими правилами; забезпечувало європейські інвестиції та доступ до фінансових програм; пропонувало субсидії та участь у спільних наукових і освітніх ініціативах.
Наприклад, після вступу до Європейського Союзу у 2004 році Польща отримала можливість користуватися значними фінансовими ресурсами з європейських фондів, які були спрямовані на покращення дорожньої інфраструктури, модернізацію різних секторів, а також розвиток міст і сільського господарства. Румунія, яка колись була однією з найбільш економічно відсталих країн соціалістичного блоку, тепер активно працює над оновленням своєї туристичної індустрії, що потерпала під час правління диктатора Чаушеску. Звичайні громадяни мають змогу не лише жити, працювати та навчатися в будь-якій державі ЄС, а й користуватися спрощеною процедурою визнання багатьох професійних кваліфікацій, консульським захистом, а також можливістю переїзду в інші країни Союзу без необхідності отримувати традиційний дозвіл на роботу.
Однак членство в ЄС не означає автоматичного вступу до Шенгенської зони чи переходу на євро:
* Польща входить до ЄС, але зберігає злотий.
* Чехія входить до ЄС, але використовує чеську крону.
Швеція є членом Європейського Союзу, проте має власну валюту – шведську крону.
* Ірландія входить до ЄС, але не входить до Шенгенської зони.
Окрім "бонусів", які пропонує Європейський Союз, існують і певні обов'язки. Країна, що входить до складу ЄС, зобов'язана дотримуватись європейських норм і рішень судових органів, гарантувати незалежність судової системи та функціонування демократичних інститутів, відповідати екологічним стандартам, а також, що найважливіше, забезпечувати права людини та права меншин, разом із внесками до бюджету Євросоюзу.
Тут виникають труднощі, оскільки пострадянські нації значно відстають від "батьків-засновників" у фінансовому аспекті, а ультраправі та традиціоналісти намагаються просувати свою політику. У Європейському Союзі поєднуються колишні колонізатори з тягарем у вигляді населення колишніх колоній, а також ті, хто сам був колонією Радянського Союзу, а також колишні агресори та їх жертви. Іншими словами, в ЄС немає справжньої рівності та братерства, оскільки різні країни з різним історичним досвідом намагаються тягнути цей віз у різних напрямках.
З шести країн число зросло до 27 — чому деякі бажають приєднатися до Європейського Союзу, а інші прагнуть його покинути?
На даний момент, до Європейського Союзу прагнуть приєднатися не тільки Україна, а й Молдова, Албанія, Чорногорія, Сербія, Північна Македонія, Боснія і Герцеговина, Грузія, а також Туреччина, хоча її переговори фактично призупинені. Косово, яке подало заявку на вступ у 2022 році, також розглядається як потенційний кандидат, але наразі не має офіційного статусу.
Відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз, європейська країна, яка прагне стати його членом, повинна дотримуватися основних демократичних принципів Союзу. З метою оцінки кандидатів визначено Копенгагенські критерії, які були затверджені у 1993 році.
Держава повинна задовольняти три ключові категорії вимог:
* Політичні: демократія, верховенство права, незалежні суди, захист прав людини та національних меншин.
* Економічні: функціонуюча ринкова економіка, здатна конкурувати на загальному європейському ринку.
* Юридичні: готовність прийняти та виконувати європейське законодавство, правила та зобов'язання.
Країна офіційно подає заявку до Ради Європейського Союзу. Європейські інституції здійснюють оцінку її відповідності критеріям, після чого всі держави-члени ЄС одностайно приймають рішення про надання статусу кандидата. Наступним етапом стають переговори щодо умов вступу, які включають узгодження деталей членства та перехідних періодів. Для підписання угоди про вступ необхідно отримати схвалення від інституцій ЄС та ратифікацію з боку всіх держав-членів, а також країни-кандидата відповідно до її конституційних вимог. В визначений день нова країна стає частиною Європейського Союзу.
Поки Україна намагається стати частиною Європейського Союзу, Велика Британія вже 31 січня 2020 року вийшла з нього, сколихнувши світ своїм рішенням, яке отримало назву Brexit — комбінація слів Britain і Exit. Це стало поштовхом до обговорення ключових проблем, що існують в ЄС, зокрема, міграційних питань, пов'язаних із колишніми колоніями, а також фінансових внесків до бюджету, які виглядають явно нерівномірними. Крім того, все більше людей починають висловлювати занепокоєння щодо національного суверенітету і неприховане бажання дистанціюватися від європейських структур з єдиною валютою. Відтак, у повітрі вже відчуваються натяки на можливі виходи з ЄС, такі як Frexit для Франції, Polexit для Польщі та інші подібні варіанти. Думки про вихід з ЄС звучать і в Нідерландах, Італії, Греції, Німеччині та Швеції.
Polexit є особливо актуальним на тлі політичної кризи в Польщі, коли лідер партії "Право і справедливість" (PiS) Ярослав Качинський виступає проти подальшої централізації Євросоюзу та розширення повноважень європейських інституцій. При цьому Качинський стверджує, що його мета -- змінити ЄС, а не обов'язково вийти з нього. Прем'єр-міністр Дональд Туск звинувачує політичних опонентів у підготовці Polexit. І ситуація ускладнюється кризою з Конституційним трибуналом, адже президент Кароль Навроцький так і не прийняв присягу у нового судді, через що Туск заявив про беззаконня, а Качинський -- про спробу державного перевороту. При цьому самі поляки з ЄС виходити не хочуть, не бажаючи втрачати ринок для аграрної продукції. У цьому, до речі, криється причина, чому Польща скептично ставиться до членства України, розуміючи, що отримає потужного конкурента.
У Франції та Німеччині Марін Ле Пен та її політична сила "Національне об'єднання", а також Аліса Вайдель з "Альтернативи для Німеччини" колись виступали за вихід своїх країн з Європейського Союзу. Наразі ж вони акцентують увагу на необхідності реформ у рамках ЄС. Війна в Україні стала важливим аргументом для цих політиків, які стверджують, що Євросоюз витрачає занадто великі кошти на підтримку України, жертви російської агресії. Вони пропагують ідею про примирення з агресором, запевняючи, що це може принести більше вигоди.
Отже, країна має можливість вийти з Європейського Союзу, що чітко вказано в статті 50 Договору про ЄС. За умови, що сторони не домовляться про інше, на переговори відводиться два роки. Однак приклад Brexit демонструє, що цей процес є досить складним. Необхідно заново узгоджувати питання торгівлі, митних процедур, кордонів, прав громадян, фінансових зобов'язань та багато інших аспектів. Насправді, ті, хто виступає за "вихід", часто прагнуть отримати більше переваг і зменшити витрати, зокрема на країни, як-от Греція. Виявилося, що Греція не надто ефективно використовувала кошти з ЄС, витрачаючи їх на Олімпійські ігри, розширюючи державний сектор з великими надбавками та недоотримуючи податки. В додаток, в ЄС існує зростаюча підтримка праворадикальних настроїв, які підживлюються відносно ліберальною міграційною політикою, війною в Україні та російськими інформаційними кампаніями.
Європейський Союз стикається з одним прикрим викликом. Коли він тільки починав своє існування та відкривав двері для нових членів, політична обстановка була достатньо стабільною. Ніхто тоді не міг уявити, що в майбутньому деякі країни можуть почати проявляти непокору. Саме тому в структурі ЄС відсутня процедура виключення членів. Вигнати країну, яка постійно порушує основоположні цінності Союзу, як, наприклад, сталося в Угорщині під керівництвом Віктора Орбана, неможливо. Найжорсткішим покаранням є лише призупинення певних прав, як-от право голосу в Раді ЄС відповідно до статті 7 Договору про ЄС, але для цього потрібна одностайна згода всіх інших держав, що фактично легко заблокувати. Тому Євросоюзу, якщо він хоче відзначити 34-річницю, переживши критичний "вік Христа", слід стати більш рішучим у ставленні до тих, хто не цінує довіру, яка їм надана, озброїтися і консолідуватися. Це особливо актуально в умовах, коли Європа перебуває у стані війни, агресор вже близько, а традиційний союзник, США, під керівництвом Дональда Трампа, втратив свою надійність.
Нагадуємо, що Угорщина раніше завадила просуванню України та Молдови в їхньому шляху до Європейського Союзу, навіть попри те, що всі раніше поставлені умови були виконані.
У той же час Європейська комісія готує стратегію, що надасть країнам-кандидатам можливість отримати деякі економічні вигоди ЄС ще до офіційного вступу в союз. Ця ініціатива має на меті пришвидшити розширення блоку, не знижуючи вимог до нових членів.
