Як Європейський Союз прийшов до рішення про заборону російського газу і які фактори зробили це рішення необхідним.
Формальне затвердження відмови від російського газу в межах REPowerEU означає для Європейського Союзу більше, ніж чергову енергетичну реформу.
Вперше за десятиліття ЄС визнав, що енергетична політика не може залишатися нейтральною в умовах війни, а залежність від авторитарного постачальника - це не ринковий ризик, а стратегічна вразливість.
Це рішення означає не лише корекцію показників імпортного балансу, але й зміни в основах європейського управління.
Більше інформації можна знайти у статті експерта з комунікацій Razom We Stand Максима Гардуса, що розглядає тему: «Без шансів для російського газу: чому Європейський Союз не повернеться до енергетичного співробітництва з Росією». Тут наводиться короткий зміст цієї статті.
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну газова залежність була однією з найбільших, але водночас найменш проговорених стратегічних слабкостей Європейського Союзу.
Будь-які перебої з постачанням автоматично трансформувалися в ризики для внутрішнього ринку, інфляцію та соціальну нестабільність.
Політична проблема полягала в тому, що протягом багатьох років ця залежність розглядалася виключно як комерційне питання.
Панувала думка, що взаємна торгівля енергетичними ресурсами нібито забезпечує стабільність і допомагає уникнути конфліктів.
Навесні 2022 року, в момент, коли розпочалася повномасштабна війна, постачання газу з Росії втратило свою стабільність. Обсяги газу, що транспортувалися основними маршрутами, стали зменшуватися під різноманітними технічними та підставними приводами, а згодом це стало знаряддям політичного тиску.
Літнє пора 2022 року стало вирішальним етапом, коли постачання газу через "Північний потік-1" спочатку суттєво скоротили, а в вересні - цілком зупинили. Європейський газовий ринок, який спирався на стабільність поставок, опинився в стані паніки.
Першим кроком з боку Європейського Союзу стало впровадження ручного управління в умовах кризи.
У 2023 році Європа зробила крок від імпульсивних реакцій до більш організованого підходу в адаптації.
Обсяги імпорту російського газу різко скоротилися - з довоєнних 155 млрд кубометрів до менш ніж 45 млрд кубометрів.
Це зменшення стало наслідком кількох причин: зниження потреби, збільшення частки відновлювальних джерел енергії та активний імпорт зрідженого природного газу з альтернативних постачальників, головним чином зі Сполучених Штатів і Норвегії.
Шлях REPowerEU від політичної заяви до юридично зобов'язувального рішення був не технічною процедурою, а повноцінною політичною боротьбою з чіткими ініціаторами, опонентами та моментами перелому.
Основним каталізатором і провідним політичним "мотором" даного процесу стала Європейська комісія, зокрема її сектор, що відповідає за енергетику та клімат.
Центральним елементом REPowerEU стала фіксація кінцевої дати - 2027 рік - як горизонту повної відмови від імпорту російського газу, включно з трубопровідним і скрапленим.
Ключовим є те, що мова йде не лише про матеріальні постачання, але й про структуру контрактів.
Нові довгострокові газові контракти з Росією фактично забороняються, а чинні мають бути припинені або не продовжені після завершення перехідного періоду. Це означає, що російський газ втрачає статус "нормального" товару на внутрішньому ринку ЄС і поступово виштовхується з нього не лише політично, а і юридично.
Ключовим є також те, яким чином REPowerEU вписується в загальну структуру європейського управління.
Відмова від російських енергоносіїв вбудована в національні плани з енергетики та клімату, які держави-члени зобов'язані оновлювати і погоджувати з Єврокомісією.
А енергетична безпека перестала бути декларативною метою і стала критерієм доступу до фінансування.
