Вісім тижнів випробувань: три дати до завершення року, що можуть суттєво вплинути на хід війни. Інтерв'ю з Долговим.

Наступні вісім тижнів можуть виявитися для України одним із найскладніших етапів з початку повномасштабної війни. Російська сторона готується скористатися зимовими холодами, щоб посилити атаки на енергетичну інфраструктуру, сподіваючись не лише завдати нових збитків, але й виснажити населення країни. Паралельно на міжнародній арені розгортатиметься жорстка боротьба за умови завершення конфлікту. До кінця року є три ключові дати, які можуть вплинути на подальші рішення: 3 листопада – проміжні вибори до Конгресу в США, 18-19 листопада – можливий саміт за участю Дональда Трампа, Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна в Китаї, а в грудні у Флориді відбудеться саміт G20, на який Трамп запросив Путіна. Для президента США це шанс продемонструвати успіхи в дипломатії, у той час як Кремль намагатиметься отримати поступки та повернути Росію до кола країн, які формують світову політику.

У спеціальному інтерв'ю для OBOZ.UA своїми роздумами про ці та інші теми поділився видатний посол України Ігор Долгов. Він має значний досвід, адже очолював українську місію при НАТО, обіймав посаду заступника міністра закордонних справ, а також був заступником міністра оборони України, відповідальним за європейську інтеграцію.

В останні тижні Дональд Трамп активізував свої контакти з Володимиром Путіним, зокрема в контексті енергетичних угод, і зробив ряд заяв та дій, які можна трактувати як посилення тиску на Україну. Чи можна це розглядати як ще одну спробу досягти прогресу в питанні завершення війни між Росією та Україною? І чому основні зусилля в цих рамках спрямовані саме на Україну?

Трампу дійсно необхідно демонструвати конкретні результати. Він постійно наголошує на тому, що війна ось-ось завершиться, мирна угода буде укладена, а відповідні домовленості досягнуті. Проте насправді нічого не відбувається. Потрібні дії. Які саме? Важливо використовувати певні механізми впливу. У відношенні до Росії Трамп сприймає їх як можливість комунікації з Путіним. Але ці зв'язки не приносять нічого, окрім зміщення Трампа в бік російської політики. Він починає сприймати світ через призму путінських ідей. Можливо, це не новина, а вже наявний тренд. Таким чином, щодо Путіна Трамп наразі застосовує змішану тактику — обіцянки та натяки. Він вважає, що економічні можливості, які він пропонує, можуть переконати Путіна в необхідності швидкого завершення війни. Тоді усі ці можливості стануть реальністю.

Певною мірою це спрацьовує. Путін усвідомлює, що його слухають, що його слухає Трамп. Саме цього він домагався весь цей час, висуваючи ультиматуми Вашингтону й НАТО, а потім розпочавши агресію проти України.Однак поки що очевидних зрушень у контактах між США в особі Трампа та Росією в особі Путіна немає. Немає їх і в переговорах за участю Віткоффа, Кушнера, Ушакова та Путіна.

Отже, існує ще один аспект конфлікту - Україна.

- Саме так. І яка ніяк не може пристати на ці "спокусливі пропозиції" американців і росіян. І яка не хоче просто так віддавати Донбас, розуміючи, що це зовсім не крапка, а початок кінця. Отже, виникає ситуація, у якій поки що немає очевидного виходу. Тому триватиме те, що ми бачили раніше, хоча й за інших умов.

Давайте розглянемо першу важливу дату - 3 листопада, коли відбудуться вибори до Конгресу США. Чи можливі зміни в поведінці Трампа після цього моменту? Згідно з прогнозами, республіканці, ймовірно, втратять контроль над Палатою представників. Існує ймовірність, що вони можуть також поступитися і Сенатом, що створить серйозні труднощі для Трампа та обмежить його можливості в ряді напрямків. Чи варто Україні терпіти до 3 листопада? Чи може перемога демократів суттєво покращити ситуацію для України?

- Я не знаю, на що позитивне нам варто очікувати. Не бачу для цього підстав. Навіть якщо демократи посилять свої позиції і в Палаті представників, і в Сенаті, президент залишиться тим самим. Поки що саме президент у США відповідає за зовнішню політику, війну та мир. Безумовно, Конгрес має важелі впливу на цю політику, причому досить суттєві. Проте останнє слово залишається за президентом, і він цим користується. Подивіться на законопроєкт Грема про пекельні санкції. Трамп узяв і відклав його. Тому вибори у США - це справді важливий етап. Але для нас вони означають передусім те, що Трампа підтримують не так потужно, як йому хотілося б, і ця підтримка знижується.

Те, що відбувається із так званим мирним процесом у російсько-українській війні, очевидно, не грає на користь Трампа. Останніми днями критика й навіть вимоги на адресу президента США лунають звідусіль, від представників обох партій - і демократів, і республіканців. Тому що американські політики, конгресмени й навіть пересічні громадяни розуміють, що відбувається щось не те. Вони бачать відхід від традиційних американських принципів захисту свободи й демократії. Далеко не всі сприймають посилення діалогу з Путіним як щось позитивне. Тому ця критика, особливо напередодні виборів, не додає Трампу балів, а лише зменшує шанси республіканців отримати більше голосів.

І тут я бачу радше небезпеку, ніж якісь позитивні перспективи. На мою думку, існує ризик, що Трамп може переконати себе або хтось допоможе йому повірити, що політика України на цьому етапі грає на користь демократів. Це було б найгіршим сценарієм - якби Україна знову стала елементом внутрішньополітичної та міжпартійної боротьби у США. Тому наше головне завдання зараз - унеможливити такий розвиток подій. Потрібно зробити так, щоб не було жодних приводів пов'язувати Україну з успіхами чи невдачами тієї чи іншої американської партії. Це їхня внутрішня справа. Так само, як справа українців - обирати собі президента. Не Трамп має вказувати, коли Зеленському потрібно йти. Треба розуміти межі національного суверенітету та те, як він працює.

- Я розумію, про що ви кажете. Але Трамп може сам призначити винних, і він уже майже це зробив. Наприклад, у ситуації з дизелем. Російський дизель на світовому ринку, особливо ті обсяги, які зараз надходять до Сполучених Штатів - мізерна частка, яка не змінить ситуацію. Але Трамп уже заявив, що це має вирішальне значення, і звинуватив Україну та її атаки на РФ в зростанні цін та інших проблемах. І ситуації з ймовірним фіаско на виборах до Конгресу це може бути так само.

Щодо питання дизельного пального, Трамп не став першим, хто вказав на Україну як на джерело проблем. Цю думку спочатку висловив міністр фінансів Бессент під час зустрічі міністрів фінансів країн G20, після бесіди з російським колегою Силуановим. Після нього цю ж ідею підхопив міністр енергетики США, а вже потім її озвучив і Трамп. Ясно, що це була чітко спланована стратегія.

Якщо уважно розглянути дії Трампа, можна зробити висновок, що звинувачення України у нестачі дизельного пального є частиною більш масштабної гри. Справжня мета полягає не в дизелі, а в веденні складніших маневрів з Росією, при цьому залучаючи до конфлікту все нові аспекти. В цій ситуації Україні простіше всього перекласти провину і сфокусувати на ній увагу.

Якщо знову звернутися до питання можливої перемоги демократів, варто зазначити, що в Україні та Європі покладають великі надії на цей аспект — це не викликає сумнівів. Проте на даний момент основна увага демократів зосереджена на внутрішніх справах країни. У випадку їхньої перемоги, чи стане Україна одним із ключових питань у новій американській політиці? Чи може трапитися аналогічна ситуація, як у 2018 році, коли Трамп намагався налагодити тісніші зв’язки з Росією, але після втрати контролю в Палаті представників цей курс сповільнився? Чи можемо очікувати повторення такого сценарію?

На мою думку, основні політичні зусилля нового складу Конгресу будуть зосереджені на запобіганні зближенню з Путіним та Росією, оскільки це є найбільшою загрозою. Звісно, важливо враховувати, як американці сприймають Україну, адже це, в свою чергу, вплине на загальну ситуацію. Наприклад, президент Зеленський зазначав, що навіть оплачена НАТО поставка ракет PAC-3 затримується. Це питання можна було б вирішити. Крім того, близько 400 мільйонів доларів, виділених законом і затверджених Конгресом на допомогу, досі залишаються невикористаними. Є й інші подібні проблеми, які можуть спонукати законодавців до більш активних дій. Безумовно, це може призвести до позитивних змін у поточній ситуації.

Проте ми не маємо чіткої уяви про те, як розвиватимуться події. Вибори заплановані на 3 листопада, але оновлений Конгрес розпочне свою діяльність лише наступного року. Отже, попереду нас чекають два надзвичайно складних місяці: під тиском ракетних атак, з недостатньою кількістю озброєнь, із труднощами в роботі Starlink, який ще не відновлено до кінця, а також з усіма викликами зимового періоду та скороченням можливостей української енергетичної системи. Тобто, потрібно дочекатися січня, коли новий Конгрес нарешті розпочне свою роботу.

По-друге, діяльність законодавців ніколи не відрізняється оперативністю. Це не швидке реагування на події. Варто звернути увагу на нашу Верховну Раду, на те, як ухвалюються закони, які мають величезне значення для отримання європейської допомоги. У цьому аспекті Конгрес також не є винятком: проходять законопроєкти, формуються комітети, проводяться слухання та голосування. Після цього ще потрібно час для підпису президента і подальшого виконання. Це тривалий процес, а війна триває щоденно. Цей часовий розрив варто завжди мати на увазі, коли ми запитуємо про можливі наслідки певних змін. Вони, безумовно, матимуть вплив, але з часом.

- Чи може Трамп на фоні поразки стати "ще злішим" по відношенню до України протягом цих двох місяців, поки новий Конгрес запрацює? Адже очевидно, що зіткнувшись із внутрішньополітичними перешкодами, Трамп може ще активніше взятися за зовнішню політику, де його повноваження все ще залишатимуться дуже значними.

- У принципі, виключати нічого не можна. З іншого боку, останні події, усі ці обмеження американської допомоги, показали, що реакція всередині Сполучених Штатів досить гостра. Чи варто й надалі вдаватися до дій, які більшість сприйматиме як неприйнятні? Чи варто це робити Трампу? Не знаю. Напевно, він десять разів подумає, хоча я не впевнений, наскільки довго він здатен зосереджуватися на певних питаннях. Тому на сьогодні однозначної відповіді немає, як він буде діяти після 3 листопада. По-друге, важко уявити, що може бути гіршим за те, через що ми пройшли протягом останніх тижнів: скорочення обміну розвідувальними даними, зменшення обсягів постачання та сповільнення допомоги. Ми вже знаємо про ці проблеми, можливо, раніше за інших. Тому потрібно шукати рішення, щоб не залежати повністю лише від Маска та його Starlink чи від якихось інших чинників. Треба шукати альтернативи. Напевно, вони є в Європі, хоча повністю компенсувати те, що ми отримуємо від США за максимального рівня підтримки, вони не зможуть. Такі реалії.

- Перейдемо до саміту в Китаї. Підготовка тристоронньої зустрічі Володимира Путіна, Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна вже розпочалася, повідомив помічник Путіна Юрій Ушаков. За його словами, і в Москві, і в Пекіні, і у Вашингтоні, в принципі, готові до її проведення. Уже з'являються заголовки про "нову Ялту й поділ світу". Хоча в Ялті збиралися переможці, а тут, здається, серед учасників немає переможців, окрім Сі Цзіньпіна. Наскільки це може бути проблемою для України? Чи очікуєте ви, що можуть відбутися певні домовленості, передусім щодо України?

Очевидно, що для нас найважливішими аспектами зовнішньої політики залишаються питання, пов'язані з війною та можливістю надати Україні підтримку для досягнення тривалого і справедливого миру. Усі інші теми ми аналізуємо, виходячи з цього контексту. Проте слід враховувати й інші глобальні виклики та інтереси різних країн. Як ми можемо спостерігати, основним ініціатором зустрічі в Китаї є Путін. Це свідчить про те, що вона є більш важливою для нього, ніж для інших учасників. Тому важливо зрозуміти, які саме інтереси переслідують Росія, Путін та інші учасники цієї зустрічі.

На мою думку, це не можна порівняти з "Ялтою". Не лише тому, що раніше зустрічалися переможці, а нині учасники не мають такого статусу. Мова йде про абсолютно інші категорії та інтереси, які охоплюють як глобальні, так і регіональні аспекти. Вважаю, що сподіватися на широке обговорення української теми було б перебільшенням з нашого боку. У них є власні двосторонні питання та амбіції.

Наприклад, Путін вже тривалий час намагається реалізувати проєкт "Сила Сибіру - 2", однак китайська сторона не виявляє бажання інвестувати в нього. Трамп, у свою чергу, прагне повернути Росію на європейський газовий ринок з метою отримання вигоди. Китайців, однак, не цікавить постачання російського газу до Європи, оскільки вони зосереджені на своїх власних інтересах. Відносини між США та Китаєм кардинально відрізняються і мають свої специфічні проблеми. Хоча питання безпеки також є важливими, вони не є настільки критичними, як нинішня ситуація з війною, що стоїть перед нами.

- Очевидно, що для Путіна найважливіше питання - це війна в Україні. Якщо він ініціює цю зустріч то, мабуть, порушуватиме це питання.

Я сумніваюся, що Путін розглядає війну в Україні як тему, яку варто обговорювати в тристоронньому форматі. Для нього достатньо мати підтримку Трампа. Чого ж Китаю пропонувати в цьому контексті? Чому Трамп повинен відкрито залучати Китай до обговорення цього питання? Це фактично означало б залучити Китай до кола відповідальності, що, вочевидь, не є метою Пекіна. Чому Китаю брати на себе відповідальність за рішення, які в першу чергу стосуються Європи? Ця ситуація їх не надто хвилює. Якщо подивитися на те, як у Китаї описують війну в Україні, то ви помітите, що зазвичай вживають термін "конфлікт", уникаючи інших визначень. Крім того, китайська сторона постійно підкреслює важливість дотримання принципів ООН, на чому вони й зупиняються. Навряд чи Китай буде занурюватися в цю ситуацію та пов’язані з нею питання, особливо в трьохсторонньому форматі. На мою думку, це не той підхід, який Китай вважає доцільним для вирішення цієї кризи. Вони вважають, що Росія та Україна повинні самостійно знайти спільну мову та укласти угоду.

На що ж тоді сподівається Путін?

Проаналізуйте, які мотиви спонукають Росію піднімати ці питання в даному контексті. Для Путіна картина ясна. Його мета — усунути те, що він вважає коренем конфлікту. Він наполягає на тому, щоб російськомовні мешканці Донбасу мали можливість жити за своїми умовами в межах Російської Федерації. Україні ж заборонено приєднуватися до НАТО, адже, за його словами, такі домовленості були досягнуті в період завершення холодної війни, і це співпадає з інтересами Росії. Таким чином, Путіну не потрібен Китай для реалізації своїх планів. Набагато важливіше для нього вийти на ширшу міжнародну платформу.

Отже, важливо показати, що він залучений до ухвалення важливих рішень на міжнародному рівні серед провідних країн?

- Так. Путін хоче показати, що він один із трьох. Але насправді є дві супердержави - США та Китай. Для Путіна це можливість реабілітуватися й показати себе не злочинцем, а рівноправним учасником глобальних домовленостей.

Яка причина для Трампа та Сі брати участь у такій зустрічі?

Він може прагнути визнати Путіна як важливого учасника світової політики, намагаючись виправдати свої дії перед своєю аудиторією: мовляв, всі ведуть діалог із Путіним і спільно працюють над розв'язанням глобальних викликів.

Для Європи цей формат зустрічі також становить ризик.

Для Європи існує серйозна загроза – можливість прояву слабкості та відсутності єдності. Росія активно підтримує протестні рухи, незалежно від їхніх підстав, оскільки будь-які внутрішні розбіжності ослаблюють європейські нації. Це перегукується з ідеями Трампа, який вважає Європейський Союз зайвим утворенням, яке руйнує європейську цивілізацію. У Стратегії національної безпеки США відновлення стратегічної стабільності в Європі фактично пов'язують із завершенням конфлікту в Україні та поверненням Росії до європейських відносин.

Це може означати, що постачання російських газу та нафти до Європи може бути відновлено, зокрема через проєкт Nord Stream 2. Відомості свідчать, що ці пропозиції можуть бути частиною нових мирних заходів. Тим часом Трамп, здається, прагне залучити до цього процесу американських бізнес-партнерів, створивши механізм для інтеграції російських енергоресурсів на європейський ринок. В результаті Україна може знову опинитися у ролі лише транзитної країни.

Саміт G20 запланований у Флориді на грудень. Є інформація, що Трамп має намір підписати угоду, яка символізуватиме, принаймні, зупинку бойових дій. Чи посилиться тиск на Україну перед цим заходом? І чи дійсно адміністрація Трампа обмірковує таку можливість?

Незважаючи на відсутність конкретного плану, загальна концепція вже втілюється в життя. Трамп висловив бажання бачити Путіна на саміті G20, що відбудеться у Флориді. Раніше він також висловлював своє невдоволення через виключення Росії з G8, тому повернення Путіна до цього формату для нього є цілком прийнятним. Хоча для європейських країн це може бути неприйнятно, Трамп, виступаючи в ролі організатора зустрічі, явно бажає бачити російського президента серед учасників саміту.

Трамп прагне завершити захід урочистим підписанням угоди, що стало б ще одним свідченням його успіхів у ролі миротворця. Однак можливість цього залежить від України, зокрема від її Збройних сил, а також від готовності США відмовитися від українських інтересів. Водночас у документі Стратегії національної безпеки США підкреслюється важливість збереження України як незалежної нації. Тому важливо визначити, чи готовий Вашингтон повністю проігнорувати цей принцип.

Змусити Україну віддати Донбас теоретично можливо, якщо позбавити її засобів опору. Однак це не розв'яже проблему. Виведення українських військ із Донбасу, наскільки можна зрозуміти, Москва розглядає як передумову припинення вогню. Далі почнуться переговори, під час яких Росія знову висуватиме вимоги: нейтралітет України, ослаблення армії, обмеження її чисельності, вимоги щодо мови й церкви, скасування санкцій, відмова від компенсацій і трибуналів. Отже, Донбас - лише початок, а не остаточна вимога Москви. Якщо американці цього не розуміють, їм потрібно терміново пояснювати це всіма можливими каналами.