Україна має значні запаси природних ресурсів, проте швидке збагачення виглядає малоймовірним. Заступник міністра економіки Перелигін прокоментував питання про можливий продаж країни іноземним інвесторам.

Україна володіє одними з найбільших запасів критично важливих мінералів у Європі, серед яких графіт, титан, літій, уран та цирконій. Проте, наявність цих ресурсів сама по собі не забезпечує миттєвого збагачення держави; необхідно також перетворити їх у реальні інвестиційні проекти.

Причина проста: багато українських геологічних даних збиралися ще за радянських часів, тому сьогодні їх потрібно оновлювати, перевіряти та оцінювати за сучасними міжнародними стандартами. До цього додаються воєнні ризики, висока вартість капіталу, складність страхування великих промислових об'єктів і тривалі терміни підготовки гірничих проєктів.

OBOZ.UA обговорив з Єгором Перелигіним, заступником міністра економіки та довкілля України, можливості для розвитку українських критичних мінералів, підготовку родовищ для залучення іноземних інвесторів, питання страхування військових ризиків, а також поточний стан угоди щодо рідкісноземельних мінералів зі Сполученими Штатами.

Україна володіє значними резервами цінних мінеральних ресурсів.

Україна активно обговорює важливість критичних мінералів та їхній потенціал для економічного розвитку і залучення інвестицій. Але чи маємо ми достатню інформацію про наші родовища – їх запаси, якість сировини та економічні перспективи? Чи вистачить цієї інформації, щоб перетворити вивчені родовища на чітко підготовлені та привабливі проєкти для інвесторів?

З одного боку, наша країна займає провідні позиції в Європі за запасами таких корисних копалин, як графіт та титановмісні мінерали. Ми, безсумнівно, належимо до "топ-3" країн Європи за ресурсами літію. Якщо розглядати актуальні списки критичних мінералів, які використовують США та Європейський Союз, ми можемо з упевненістю покрити від 20 до 30 пунктів.

З іншої сторони, визначення критичних мінералів може суттєво варіюватися в залежності від конкретних країн та їх економічних структур і моделей.

Сьогодні термін "критичні мінерали" набуває популярності, однак він переважно стосується рідкісноземельних елементів та специфічних металів. Наприклад, у США чітко окреслено, що ці мінерали є життєво важливими для економічної та національної безпеки країни, а також відзначено їхню вразливість до збоїв у ланцюгах постачання. Вони виконують ключову роль у виробництві товарів, відсутність яких може суттєво вплинути на економіку та безпеку держави. Цей підхід легко адаптується до різних економік.

Ми витратили чимало часу на те, щоб визначити, які мінерали будемо вважати критичними. У часи СРСР такого поняття просто не існувало, і це створює певні труднощі. Більшість наших родовищ були відкриті в радянський період, і їх класифікація базується на застарілих радянських нормах. Додатково, багато з цих родовищ не пройшли оцінювання запасів за сучасними західними стандартами...

Як щодо кількісного аналізу?

Саме так. Країна висловила свою позицію - і люди втілять це в життя. Західні норми, зокрема австралійський стандарт JORC або канадський National Instrument 43-101, враховують економічну доцільність видобування. Це включає в себе аналіз собівартості видобутку та виробництва, а також подальші етапи реалізації та дистрибуції готової продукції. На відміну від цього, Радянський Союз не звертав на це уваги.

Тому в нас, на жаль, багато родовищ потребують додаткового вивчення або додаткового розвитку. Тобто, їх треба проліцензувати і продати на аукціонах. А інвестор чи оператор, який на них зайде, буде вимушений провести переоцінку, захистити запаси за західними стандартами, підготувати дуже-дуже комплексне техніко-економічне обґрунтування (ТЕО). І лише тоді ці родовища можна буде вважати повноцінними для західного інвестиційного світу.

- Якщо дивитися з точки зору інвестора, наскільки багато українських родовищ уже сьогодні готові до практичного запуску проєктів? Адже великий геологічний потенціал ще не означає, що видобуток буде рентабельним. Тому якщо дивитися суто з фінансової точки зору: скільки в Україні вже сьогодні є родовищ, які реально можуть бути економічно вигідними і готовими до залучення капіталу?

- Якщо коротко: тут і зараз не так багато родовищ готових одразу до старту - їх лише кілька десятків. І то - необхідно буде почати цей старт не з капітального будівництва, а з project preparation, definitive feasibility study (підготовки проєкту і створення детального техніко-економічного обґрунтування. - Ред.) та контрольного буріння. Однак, є розуміння, що за деякими умовами і факторами ця невелика кількість родовищ економічно доцільна.

З іншого боку, вони охоплюють різні позиції. Йдеться і про уран, і про титан, і про циркон, і про графіт, і про літій. Ще кілька десятків родовищ дуже близькі до того, щоб стати інвестиційно привабливими.

Водночас слід розуміти: навіть після того, як кожне з цих родовищ буде проліцензовано, а право користування надрами на ньому буде придбано, все одно знадобиться час для того, щоб запустити повноцінний видобуток. Чому? Бо дуже багато моментів ще потребуватимуть глибокого доопрацювання.

- Наприклад?

Суть справи полягає в тому, що технічна документація та, наприклад, система видобутку і переробки не можуть бути оцінені на початкових етапах. Їх аналіз можливий лише на стадії техніко-економічного обґрунтування (ТЕО). Однак провести це ТЕО можна тільки тоді, коли родовище має свого власника.

Отже, кожне родовище, яке отримує ліцензію, повинно пройти певні етапи підготовки та розрахунків. На завершальному етапі має бути створений інженерний продукт, що відповідатиме зазначеним раніше західним нормам, аби справді підтвердити його економічну доцільність.

Додатковим і важливим аспектом є те, що Україна переживає активну фазу повномасштабного конфлікту. Це ускладнює попереднє прогнозування деяких аспектів. Наприклад, електроенергія є одним із ключових елементів собівартості виробництва, і в нинішніх умовах встановити її точну ціну виявляється досить складно. Така ж ситуація спостерігається і з оцінкою вартості праці. Крім того, існують й інші фактори, такі як реагенти, допоміжні хімікати тощо.

- Але ж якісь плани створюються чи створюватимуться?

Безумовно, необхідно розробляти різні сценарії, наприклад, на випадок закінчення війни або укладення мирної угоди. В залежності від обраної енергетичної моделі, що буде визначена державою в кожному з цих сценаріїв, може змінюватись структура ринку, а також формування цін на електричну енергію.

Водночас, ми активно працюємо над створенням нових інструментів та реалізацією кроків, які можемо здійснити у співпраці з нашими американськими партнерами для покращення геологічної бази даних щодо критичних мінералів. Це насамперед стосується трьох-чотирьох основних центральних регіонів країни, які можна умовно назвати українським кристалічним щитом. У нас вже є декілька захоплюючих ідей, а також чітке розуміння того, як ми можемо отримати необхідну якість геологічної інформації та статусу родовищ, що є вкрай важливим для нас на даний момент.

Поділіться своїми думками щодо цих концепцій.

- Наприклад, ми хочемо повноцінно реанімувати геологічну розвідку. В контексті цього йдеться про кілька компонентів: розвідка ГІС (за попомогою геоінформаційних систем) як наприклад аеророзвідка за допомогою сучасних технологій - дронів, сканерів, радарів тощо. І звісно - буріння, сейсміка, моделювання та робота в лабораторіях з керном.

Крім того, ми співпрацюємо з нашими стратегічними партнерами, зокрема зі Сполученими Штатами, над залученням фінансування для підготовки проектів, включаючи документальні, які відповідатимуть західним стандартам. Наша мета – забезпечити наявність більшої кількості підтверджених родовищ по всій країні.

- І за яких умов Україна стане реально конкурентною на світовому ринку?

Якщо витрати на розробку українських родовищ досягнуть хоча б рівня Казахстану, ми станемо привабливими для наших партнерів. Звичайно, я не стверджую, що можемо конкурувати з Китаєм, адже там існує потужна система державного стимулювання в таких сферах, як видобуток корисних копалин і металургія. Проте наш продукт має потенціал бути конкурентоспроможним за певних умов.

Ще один спосіб забезпечити високу якість та конкурентоспроможність пропозиції, а також збільшити маржинальність, полягає в орієнтації на глибоку переробку. Це означає, що потрібно не лише акцентувати увагу на видобутку, але й реалізувати повний виробничий цикл — від детальної обробки сировини до виготовлення готової продукції.

Іноземці "роздерибанять" Україну?

- Разом із тим, у нас велика війна. І виходить, що з одного боку, Україна має величезний ресурсний потенціал, але з іншого - високі воєнні ризики. Чи не ризикуємо ми через це втратити стратегічних, довгострокових інвесторів - і натомість отримати тих, хто прийде лише за швидким прибутком? І як цього взагалі уникнути?

Безсумнівно, війна завжди накладає свій відбиток на будь-які економічні та інвестиційні рішення. Проте в умовах, у яких опинилася країна, слід шукати нові можливості. Інвесторам та майбутнім компаніям-операторам не потрібно відразу починати видобуток ресурсів або зводити шахти чи кар'єри. Чому так? Бо, як уже було згадано, спочатку, з високою ймовірністю, необхідно підготувати родовище — враховуючи як геологічні аспекти, так і проведення додаткових розвідувальних робіт, а також технічне та інженерне планування. І це може зайняти кілька років.

Наприклад, етап геологічного дослідження та підготовки техніко-економічного обґрунтування може зайняти близько трьох років. У деяких випадках, з урахуванням лабораторних випробувань та промислових експериментів, цей процес може затягнутися на 4-5 років. Щодо етапу капітального будівництва, він може тривати від 2 до 3 років, а в разі складних технологічних процесів — ще довше. Отже, це дійсно дуже значні часові рамки.

Одночасно, цю підготовчу діяльність слід розпочати практично відразу. Принаймні, через те, що вона має більш технічний і науковий характер, часто нагадуючи "лабораторні" та "кабінетні" дослідження. Відтак, вона є менш чутливою до ризиків, пов'язаних із війною.

Отже, на мою думку, незалежно від того, хто проявляє інтерес до наших родовищ, існує висока ймовірність, що близько 99,9% компаній, які планують увійти в цей ринок, будуть змушені здійснити як мінімум певні дослідницькі та підготовчі заходи. Це стосується навіть спекулятивних інвесторів. Адже, якщо вони згодом залучать інших стратегічних інвесторів або перепродадуть проект, він вже буде на певному етапі розвитку.

Ви натякаєте, що держава все ж таки отримає переваги?

Звичайно. Адже в сфері критичних мінералів наразі не існує компаній, готових піти на ризик у пошуках швидкого прибутку — це просто нереально.

Важливо усвідомлювати, що на сьогодні маржинальність рудних концентратів є досить обмеженою. Первинний продукт, що отримується на гірничо-збагачувальному комбінаті, може бути або чорновим, або чистовим концентратом. Проте у всіх випадках це залишається рудним концентратом.

Отже, тепер питання полягає не лише в інвестиціях, кредитах чи можливостях операційної діяльності. Справжніми викликами стають розвиток системи збуту та дистрибуції, зокрема залучення надійних офтейкерів — покупців, які готові заздалегідь укласти угоду на придбання продукції. Це дозволить створити певні гарантії для комерційного ланцюга, адже без цього планування виробництва стає доволі складним завданням.

- А маржинальність рудних концентратів низька, бо...

- Бо світова економіка і світові ринки стали дуже конкурентними. З багатьох позицій є країни, які просто шалено домінують, використовуючи принцип економіки масштабу. Тобто, виграють оператори з низькою собівартістю виробництва та ті, хто ефективно інтегровані у світові вартісні ланцюги. А це як питання доступу до електроенергії за конкурентними цінами, так і до необхідних реагентів, і до можливостей гарантувати комерційний збут значної частини продукції на 3-5 років вперед.

Наприклад, у випадку кобальту, Конго займає провідні позиції на ринку завдяки своїм обсягам видобутку. Щодо нікелю, то лідерство належить Індонезії. А в сфері гідрометалургії безумовним лідером є Китай.

Більше того, Китай є беззаперечним лідером у світі за переробкою 19 з 20 найбільш важливих мінералів та матеріалів. Це стосується, зокрема, обробки сировини для виробництва акумуляторів і виготовлення компонентів на всіх етапах виробничого процесу – від прекурсорів до готових катодів і анодів. Тому швидкий прибуток тут навряд чи буде можливим. Інвестори, які планують вихід на наш ринок, повинні усвідомлювати, що це довгострокова стратегія. Щоб проект почав приносити прибуток, необхідно не лише видобути корисні копалини, а й організувати їх збагачення, а в ідеалі – й переробку.

Протягом останніх двох років, провідні держави, зокрема Китай, який контролює більшість критичних мінералів, та Індонезія, що займає лідируючі позиції у виробництві нікелю, внесли більше 75% у загальний приріст світового постачання перероблених продуктів у сфері критичних мінералів.

Одночасно концепція єдиних світових цін стане дедалі більш ілюзорною і втратить свою репрезентативність. В останні півтора року ми спостерігаємо цікаву тенденцію не лише у відновленні цін, але й у зростанні явища, відомого як "географічний ціновий розрив". Наприклад, в Європі вартість галію була приблизно в п'ять разів вищою, ніж на внутрішньому ринку Китаю, тоді як диспрозій та тербій також коштували приблизно в п'ять разів більше, а германій був майже втричі дорожчим.

Яким чином планується відбір інвесторів? Які механізми будуть використовуватися, щоб уникнути ситуації, коли наші природні ресурси просто розпродуються? Чи передбачено встановлення певних критеріїв для інвесторів та контроль за їхньою діяльністю, щоб вони не лише видобували корисні копалини й отримували прибуток, а й інвестували в розвиток регіону?

- Насправді, вже сьогодні наше "надрове" законодавство є досить непростим. Зокрема, воно встановлює чіткі параметри ініціації аукціону з продажу дозволу на розробку родовища, а сам аукціон проходить через систему Prozorro. Тобто це в б-я випадку будуть конкурентні торги.

Існує також процес формування документації для подання об'єкта на аукціон. Всі ці вимоги є ідентичними як для іноземних, так і для українських інвесторів.

Угоди щодо розподілу продукції (УРП) представляють собою абсолютно окрему тему. Це проєкти, які реалізуються в індивідуальному порядку, і нині їх не так вже й багато – їх можна насправді перерахувати на пальцях однієї руки. Ці проєкти проходять через досить складну процедуру, що включає міжвідомчу комісію, до складу якої входять представники різних державних органів: Міністерства економіки, Міністерства юстиції, Міністерства енергетики, податкової служби, Державної служби геології та інших відповідальних інституцій. Таким чином, у процесі беруть участь всі основні зацікавлені сторони.

Якщо заглянути в історію, можна помітити, що в Україні існує досить обмежена кількість УРП, які пройшли шлях до стадії видобутку і нині приносять результати. Це, скоріше, виняток із загальної практики — інструмент для роботи з надзвичайно складними родовищами та об'єктами.

Саме з цієї причини швидкий наплив численних спекулятивних або проблемних інвесторів сьогодні фактично неможливий. Будь-яке ліцензування підземних ресурсів зобов'язане проходити через одну з двох встановлених процедур. Альтернативи не існує.

Сьогоднішня світова економіка функціонує так, що капітал зосереджується в великих, зрозумілих активах з відносно зниженими ризиками, зокрема, у міді. У той же час greenfield-проєкти (які реалізуються з нуля) та нові гравці залишаються без належного фінансування або стикаються з надмірно високими ставками вартості капіталу. Наприклад, Міжнародне енергетичне агентство оцінює загальну необхідність капітальних інвестицій у видобуток і переробку до 2040 року у понад 750 мільярдів доларів.

Отже, для України надзвичайно важливо сьогодні інтегруватися в ці інвестиції. Враховуючи "селективний" підхід великих капіталів, можна з упевненістю стверджувати, що проєкти матимуть стратегічний характер, орієнтуючи увагу на ланцюги постачання наших основних партнерів та відповідатимуть західним стандартам. Адже саме стандартизація та сертифікація продукції є ключовими інструментами для зміцнення західних вартісних ланцюгів.

З іншого боку, чи не може Україна, прагнучи залучити інвестиції, виявити, що продає свої ресурси за заниженими цінами? Це може призвести до втрат не лише в сьогоднішніх доходах, а й до упущення потенційних можливостей для заробітку в майбутньому.

Важливо усвідомити, що позитивний фінансовий потік у гірничодобувному секторі формується не завдяки аукціонам чи ліцензіям. Основою цього потоку є розвиток інфраструктури та виробничих потужностей. Іншими словами, мова йде про комплекс дій, операцій та створення доданої вартості, що поєднуються з експортним потенціалом сектора.

Отже, лише від простого продажу природних ресурсів країна отримає обмежені доходи. Основними джерелами прибутку стануть, так би мовити, непрямі потоки: створення нових робочих місць і відповідної інфраструктури, підвищення експортного потенціалу, залучення інвестицій у економіку, а також розвиток супутніх галузей виробництва.

Яке значення це має?

- Скажімо, в нас є гірничо-збагачувальний комбінат. Але ж це не просто підприємство "саме в собі". Це ж ще й купа сервісів, які його обслуговують - величезні гаражі, СТО, вагоноремонтні депо, лабораторії тощо. Це супутні виробництва - починаючи від виробництва дерев'яних палет та "біг-бегів" і закінчуючи хімічним виробництвом наприклад сірчаної кислоти. А ще - підприємства, які роблять життя працівників комфортнішим - ресторани, кафе, перукарні, роздрібні магазини, тощо.

Існують різні варіанти, але в будь-якому випадку Україна отримає з одного боку нову інфраструктуру, активний бізнес, нові робочі місця, податкові надходження та валютні прибутки від експорту. З іншого боку, з'явиться мультиплікатор, який створить додаткові робочі місця та бізнеси, що виникнуть навколо цих ініціатив.

Більше того, якщо ми впровадимо розвиток промислових кластерів, це відкриє для нас можливість створення вигідних ланцюгів постачання до Європи з готовою переробленою продукцією, а в майбутньому — з виготовленими готовими компонентами.

- Коли ж можна очікувати це?

На даний момент важко дати точну відповідь — ми ще не досягли потрібного етапу. Однак, реалізація 3-4 основних проєктів, пов'язаних із видобутком, збагаченням і переробкою літію, титану, урану, графіту, а також, можливо, цирконію і берилію, не відбудеться раніше, ніж завершиться війна. Більш того, навіть після цього процес розбудови інфраструктури може зайняти від 3 до 5 років. Тому, на жаль, для більшості проєктів це питання не є терміновим у найближчі роки.

Чи вигідною виявилась угода про рідкісноземельні мінерали зі США

Багато хто вже забув, але Україна має так звану "ресурсну" угоду з США, яка була укладена під час низки скандалів. Чи не може статися так, що внаслідок цієї угоди американські інвестори отримають певні переваги у порівнянні з європейськими чи українськими інвесторами? Наскільки ймовірно, що навіть якщо інші країни запропонують Україні більш вигідні умови, ми все ж будемо змушені віддати перевагу американським інтересам?

- Дивіться: американський інвестор, який хоче заходити на якесь родовище через Американський-Український інвестиційний фонд відбудови (U.S.-Ukraine Reconstruction Investment Fund - URIF) так чи інакше має пройти через аукціон. Інший шлях - УРП, де є конкурентна процедура, є конкурентний процес. По суті, є конкурс, який треба виграти. А виграє його той, хто дасть найкращі умови. І угода про створення фонду не впливає на це.

Якщо розглядати питання права на придбання продукції, що видобувається з певного родовища, то за умовами угоди і відповідно до нормативної бази, оператор об'єкта або проєктний спонсор зобов'язаний сповістити Фонд, якщо до них звернуться потенційні покупці під час початкового етапу видобутку. Фонд також має можливість подати свою пропозицію, яка повинна відповідати двом вимогам: по-перше, бути ринковою, і, по-друге, не поступатися існуючим умовам.

І на нашу думку, це досить конкурентна позиція. Адже вона створює бодай мінімальну гарантію того, що ніхто не зможе маніпулювати факторами якогось ексклюзиву. І в цьому, на нашу думку, є великий плюс. Бодай тому, що угода не зупиняє наших колег з Європи - всі, хто хочуть працювати з українськими надрами, мають змогу це зробити.

Чи не виникають суперечки між, наприклад, американцями та європейцями?

Напевно, можна з упевненістю стверджувати, що кожен з наших стратегічних партнерів відіграє важливу роль у цьому процесі. На мою думку, наразі немає жодних ризиків, які могли б загрожувати цьому балансу.

Скажімо, з одного боку ми отримуємо величезну допомогу від європейської сторони в технічних моментах - наприклад, цифровізації архівів, цифровізації геологічних даних. З іншого - як вже зазначалось, у нас йде напрацювання великого плану підготовки робочих кроків по геологорозвідці з американською стороною, а також підготовки проєктів, з якими можна буде вийти на аукціони. Тобто, наразі у нас є два треки - і вони йдуть паралельними напрямками.

- А якщо конфлікти, все ж виникнуть?

- Нині, можу запевнити, йде постійне спілкування між всіма сторонами. Тобто якоїсь проблемної ситуації ми не бачимо. Однак якщо б вона виникла, ми одразу б намагалися всіх зібрати за одним столом - щоб вирішити питання.

Які українські ресурси викликають інтерес у Європи?

Наприклад, один з проєктів у сфері графіту здобув статус стратегічного для Європейського Союзу. У цьому контексті діє Європейський акт критично важливих сировин, який дозволяє надавати стратегічний статус конкретним приватним українським проєктам або іншим проектам, що мають значення для ЄС. Одним із таких проектів є Балахівське родовище графіту.

Для нашої країни це є надзвичайно позитивним розвитком подій. По-перше, ми маємо можливість співпрацювати з різними європейськими установами, включаючи саму Європейську комісію. По-друге, відкривається шлях до залучення фінансових ресурсів з Європи та співпраці з європейськими партнерами.

Додам, що проєкти, які зацікавили наших європейських партнерів, продовжують реалізовуватись. Звичайно, війна впливає на ситуацію, але прогрес все ж триває.

Проте існує політичний аспект. Таким чином, чи може трапитися так, що ми виберемо американського інвестора не через найвигідніші умови для України, а через те, що для нас важливіші політичні вигоди від співпраці зі Сполученими Штатами?

Не бажаю використовувати кліше, але підкреслюю: процес здобуття права на користування надрами є складним і сильно залежить від конкурентної боротьби. З іншого боку, нинішній капітал є вкрай важливим ресурсом. Проєкти потребують значних фінансових вкладень. Всі наявні ініціативи спершу повинні отримати підтвердження своєї економічної доцільності.

З іншого боку, кожна сторона має свої стратегічні інтереси. І, відповідно, свої преференції. І вони про це говорять відкрито, вони публікують дуже багато відповідної інформації.

Інший момент - у наших американських партнерів є більше шляхів диверсифікації отримання необхідного ресурсу, ніж у європейських. Зокрема, через ту ж Африку і Азію. і, скажімо, по тому ж графіту у європейців більший інтерес, ніж у американців.

В той же період, американська компанія з амбіційними цілями здобула перемогу в конкурсі УРП на ділянку "Добра". Це родовище літію є досить складним і вимагає значних інвестицій та впровадження складних технологічних рішень.

- Але ж доступ до критичних ресурсів щодалі, то більше стають питанням національної безпеки...

- Так, але більшість міжнародних установ та інституцій, які потенційно можуть підтримувати такі проєкти, історично створювалися не для цього. Їхнім завданням було сприяння адаптування економік до сучасних вільних ринків, сприяння експорту, стимулювання внутрішніх інвестицій тощо. Тобто це не були інституції, орієнтовані саме на розвиток стратегічної галузі критичних мінералів з її дуже специфічними проблемами та викликами.

На мою думку, це призводить до труднощів у інвестуванні в equity-проєкти, де інвестор вкладає свої кошти в обмін на частку в бізнесі чи проєкті. Часто виникають складнощі з фінансуванням імпорту стратегічних сировин, довгострокових офтейків, входженням у капітал, а також із роботою в ризикованих юрисдикціях. Це справді є серйозною проблемою. Як нам здається, її слід вирішувати за допомогою таких інструментів, як URIF та подібних фондів.

Суть справи полягає в тому, що сьогодні цей фонд має сприяти створенню, активізації та вирішенню проблем, пов’язаних із сучасними ланцюгами постачання. У тих випадках, де це необхідно, фонд повинен підтримувати стратегічні галузі через розвиток ринку. Наприклад, ми заснували фонд URIF, який поки що є досить невеликим і наразі має лише одну інвестицію. Однак у найближчі місяці ми плануємо зробити ще кілька вкладень – вони вже в стадії підготовки.

- Лише одна? Чому ж усе так затягується? Адже вже пройшов цілий рік!

З одного боку, виробничо-видобувний сектор планується та розглядається з перспективою понад 20 років. З іншого боку, створення та запуск акціонерного фонду - це процес, який займає не один рік. Те, що нам вдалося запустити його в експлуатацію за такий стислий термін, стало можливим завдяки безперервній спільній праці команд з двох країн, які працювали над цим інструментом день і ніч.

Окрім цього, слід зазначити, що організація роботи URIF може призвести до значних затримок у процесі. Це пов'язано з численними питаннями та складними аспектами, на які необхідно знайти відповіді. Вся ця інформація повинна бути підготовлена самим спонсором проєкту. Саме з цієї причини вся процедура є досить непростою та тривалою.

Крім того, у нас немає завдання просто взяти, швидко знайти проєкти і проінвестувати. Нам потрібно, щоб ці проєкти реально "забустили" і українську промисловість як таку, і всю економіку загалом. Тобто вони мають закривати одразу декілька сфер інтересів держави.

На сьогоднішній день у нас сформований пайплайн, що складається з близько 30 потенційно перспективних проєктів, які знаходяться на стадії розробки та можуть бути реалізовані за рахунок фінансування. Паралельно ми активно займаємося пошуком нових можливостей для інвестицій.

Додам, що я маю надзвичайно позитивні та оптимістичні сподівання на найближчий рік. Чесно кажучи, вважаю, що восени ми можемо спостерігати запуск кількох фінансованих проєктів.

- Дайте їм зрозуміти?

Дам невеликий натяк. На даний момент ми аналізуємо кілька ініціатив у сферах енергетики, інфраструктури та критично важливих мінералів.

- Повертаючись до URIF. Коли йде відбір проєктів в рамках фонду - який фактор є ключовим? Це економічна дохідність, промислова політика України чи стратегічний інтерес США?

Власне, усі три аспекти важливі. Безумовно, проєкт повинен бути прибутковим, тобто мати ясну стратегію для забезпечення грошового потоку та демонструвати позитивну тенденцію. Це є першим пріоритетом.

Друге - проєкт має мати адекватний стандарт підготовки, який може пройти внутрішні процеси оцінки, в т.ч. і Фінансової корпорації розвитку США. Це дуже-дуже важливо.

Третє, проект повинен узгоджуватися зі стратегічними інтересами України та враховувати інтереси США. Відповідно, реалізація всіх цих аспектів повинна бути гарантованою.

Україна забезпечить захист іноземних інвесторів.

Водночас, держава підтримує страхування воєнних ризиків, що дозволяє знизити їхню вартість для приватних інвесторів. Проте, де ж провести межу між державним страхуванням, яке зменшує інвестиційні ризики, і прямим фінансуванням проєкту, який без державної допомоги не є економічно життєздатним?

У нас функціонує обмежена система страхування від воєнних ризиків, яка більше спрямована на компенсацію і охоплює переважно прифронтові території. Ця програма здатна покрити збитки до 30 мільйонів гривень. Наразі ми активно займаємося вдосконаленням цієї системи. Однак слід зазначити, що вона не призначена для великих підприємств у гірничодобувному чи металургійному секторах.

Одночасно ми, як країна, розпочали співпрацю з міжнародними партнерами для створення більш комплексної системи страхування воєнних ризиків. Наша мета полягає в розробці механізму, який забезпечить покриття первинних втрат, відомих як first loss.

Суть полягає у наступному: якщо держава стане гарантом компенсацій за принципом першого збитку, це може створити умови для зацікавленості страхових компаній у укладанні договорів щодо більш високих ризиків. Оператори страхового ринку усвідомлюватимуть, що в разі виникнення складних ситуацій їх буде вирішувати держава.

Однак, наразі я не стану обговорювати деталі конкретного формату чи структури цього питання. Це заслуговує на окрему дискусію.

Проте, у сфері критичних мінералів та металургії мова йде про справжні фінансові колосальні суми – вартість самих об'єктів може досягати сотень мільйонів доларів. Чи зможемо впоратися з цим?

- Це є ключовою проблемою, яку ми намагаємось вирішити. Бо ж дійсно, український ринок сьогодні не здатний застрахувати 300-400 млн доларів капітальних інвестицій в умовний великий гірничо-збагачувальний комбінат. Це просто фізично неможливо. Відповідно, компаніям треба виходити на зовнішні ринки - і залучати перестрахувальників. А з цим в світі зараз величезна проблема. Як з ціною, так і з ємностями.

Справа в тому, що на сьогоднішній день ціни на перестрахування досягають астрономічних значень – 8-10-12% у валюті. Це, безумовно, значно підвищує вартість капіталу, фінансів і самого проєкту. Таким чином, ситуація є досить складною.

- А які ризики найбільше хвилюють самих інвесторів? І чи є серед них такі, які Україна наразі не може або не готова страхувати?

Одним з найзначніших ризиків є побоювання щодо високотехнологічних статичних об'єктів або фіксованих активів, особливо тих, що мають критичне значення для виробничих процесів. Наприклад, на сьогоднішній день застрахувати все, що знаходиться на лівому березі Дніпра, є досить складним завданням, а перестрахування взагалі виявляється майже неможливим.

Насамперед, мова йде про виробничі комплекси, процеси переробки та технологічні ланцюги — це наш основний фокус. Окрім цього, ми також звертаємо увагу на енергетичні об'єкти. Тим не менш, ми активно шукаємо рішення для цих викликів.