The Independent: Трамп – небезпечний партнер для арабських держав.
Союз із Вашингтоном дедалі частіше означає не захист, а ризик втягнення у нову війну.
Війна між США та Іраном перетворює Сполучені Штати на дедалі небезпечнішого союзника для країн Перської затоки. Удари по Ірану не лише не досягли поставлених цілей, а й розширили географію конфлікту: Тегеран уже атакував Оман, Кувейт, Бахрейн і Йорданію, а нове загострення навколо Ормузької протоки створює додаткові ризики для всього регіону, пише міжнародний оглядач The Independent Сем Кайлі.
На думку експерта, Близький Схід перебуває в стані "вогняної бурі", і основними винуватцями нинішньої кризи є керівники США та Ізраїлю, які не врахували уроки минулого. Взаємні удари між США та Іраном не лише не вирішили проблему, а, навпаки, ще більше загострили ситуацію.
Після завданих ударів Дональд Трамп прокоментував журналістам: "Ми їх серйозно б'ємо". У відповідь на це спікер іранського парламенту Мохаммад Багер Галібаф опублікував у мережі X: "Ера односторонніх угод закінчилася. Ми попереджали: або виконуйте свої обіцянки, або будете відповідати. Реальність вже стукає у двері".
На думку автора, військова кампанія не змогла змінити режим у Тегерані або швидко ліквідувати його ядерний і ракетний потенціал. Натомість іранська влада лише зміцнила свої позиції, а значна частина запасів збагаченого урану та ракетного арсеналу, ймовірно, збереглася.
Очевидні паралелі з війною Росії проти України. Зокрема, йдеться про те, що Іран застосовує тактику й озброєння, зокрема безпілотники типу Shahed, які раніше постачав Росії, для ударів по американських базах у регіоні, а також по цілях в Аммані й Тель-Авіві.
Також зазначається, що Тегеран підтримує "Хезболлу" в Лівані, ХАМАС у секторі Гази та має вплив на воєнізовані формування в Іраку. Водночас підтримка Вашингтоном військової кампанії Ізраїлю в Газі, на думку автора, змусила окремі арабські держави, зокрема Об'єднані Арабські Емірати та Бахрейн, замислитися над доцільністю збереження дипломатичних відносин з урядом Беньяміна Нетаньягу.
Одним із прикладів є вторгнення в Ірак у 2003 році, коли Сполучені Штати та Великобританія ініціювали військові дії на основі невірних заяв про наявність зброї масового знищення. Ця кампанія призвела до численних жертв, міжконфесійних конфліктів, формування "Ісламської держави" та, врешті-решт, посилила позиції Ірану.
Після недавнього загострення конфлікту Іран прийняв рішення закрити Ормузьку протоку, через яку проходить приблизно 20% світового обсягу нафтових перевезень. У понеділок Дональд Трамп оголосив, що США візьмуть на себе роль "охоронців" судноплавства в цій протоці, надаючи гарантії безпечного проходу для неіранських суден за плату у розмірі 20%. Через нестабільність, пов’язану з функціонуванням цього важливого маршруту, ціни на нафту зазнають значних коливань.
Водночас Іран не атакував Катар та Об'єднані Арабські Емірати, хоча там також розміщені американські військові об'єкти. На думку автора, це свідчить про вибірковий підхід Тегерана до розширення конфлікту.
На завершення можна зазначити, що арабські столиці не виявляють прихильності до іранського режиму. Проте нещодавні події вказують на іншу тривожну тенденцію: Сполучені Штати все частіше розглядаються як партнер, який самостійно генерує додаткові загрози для регіону. Саме такий висновок, на думку автора, повинні зробити держави Перської затоки.
Нова ескалація напруженості в Ормузькій протоці розпочалася після оголошення Ірану про її закриття у відповідь на американські військові удари. Водночас адміністрація Дональда Трампа готувалася до затяжного військового конфлікту з Тегераном. У цей період Вашингтон вимагав від Ірану забезпечити безпечні умови для судноплавства, тоді як Тегеран наполягав на тому, що контроль над протокою є невід'ємною частиною його суверенітету.
Перед цим Вашингтон і Тегеран досягли домовленості про 60-денне відкриття протоки в рамках тимчасового меморандуму. Незважаючи на те, що Трамп охарактеризував майбутню угоду як історичну, це тимчасове перемир'я не зняло напруги в регіоні.
На фоні цих подій Дональд Трамп оголосив, що Сполучені Штати виступлять у ролі "ангела-охоронця" Ормузької протоки, забезпечуючи безпеку морського транспорту за 20% збору. Ці заяви стали приводом для обговорення питання, чи не перетворюється американська стратегія на Близькому Сході з гарантії безпеки на додаткове джерело ризиків для своїх союзників.
