Військовий аналітик Купер повідомляє, що Росія приступає до нового етапу конфлікту.

Росія підлаштовується під кроки України, збільшуючи випуск безпілотних апаратів і готуючи новий етап конфлікту, зокрема, розробляючи підземні виробничі потужності. Тим часом, Київ часто відповідає на ці виклики з затримкою.

Тому Україні необхідно діяти на випередження, адже рішення, ухвалені через півроку чи рік, можуть виявитися запізнілими.

Цю інформацію озвучив Том Купер, австрійський військовий аналітик і історик, що спеціалізується на авіаційних питаннях, під час ефіру програми "Студія Захід" з Антоном Борковським.

Ситуація є вкрай напруженою. Наш ворог зміг значно розширити виробництво реактивних шахедів, роблячи це з вражаючою швидкістю. Від наших американських партнерів надійшла інформація про наміри збільшити швидкість до 700 км/год, що ставить нас перед надзвичайно серйозним викликом — битвою за контроль над повітряним простором Києва. Як ви оцінюєте російські плани щодо столиці?

Ситуація в Україні залишається такою ж, як і в 2022 році. Росія продовжує свої зусилля, щоб знищити Україну, прагнучи ліквідувати навіть пам'ять про неї, розрушити її як державу і націю. Для досягнення цих цілей вона орієнтується на знищення критично важливої інфраструктури, без якої існування в Україні стає неможливим. Це стосується енергетичних систем, електромереж, а також різноманітних складів по всій території країни, які містять не тільки боєприпаси, але й товари першої необхідності.

По суті, вони хочуть довести Україну до такого стану, щоб вона не змогла пережити майбутню зиму. Щоб люди не могли нормально жити навіть у власних квартирах, бо там буде надто холодно. Щоб не було світла, електроенергії, води, нормального постачання продуктів і так далі. Саме цього вони прагнуть.

Водночас Росія, звісно, намагається не дати Україні завдавати ударів углиб її території крилатими ракетами та безпілотниками. Тому вона також б'є по підприємствах і складах, де виробляють або зберігають БПЛА та ракети.

Отже, основна мета залишається такою ж. Лише інструменти зазнали деяких змін у порівнянні з тими, що використовувала Росія чотири роки тому.

Чи маєте ви відчуття, що в найближчому майбутньому вдасться запровадити режим антитерору? Ми усвідомлюємо, що засоби для атак на нас доступніші та простіші у виробництві, ніж системи протиповітряної оборони. Які ваші думки щодо цієї пропорції? Адже зараз перевіряється не лише захист Києва, а можливо, й оборона Вільнюса та Варшави? Якщо розглядати середньострокові перспективи, які висновки можна зробити?

Розглянемо ситуацію з стратегічної перспективи. Ваш уряд виявився значно запізнілим у впровадженні власного виробництва ефективних систем протиповітряної оборони, зокрема, зенітних ракет. За ці чотири роки було втрачено критично важливий час. Тепер же влада в паніці намагається ліквідувати ці прогалини та створити щось, що дійсно зможе виконувати свої функції.

Та навіть якщо виробництво запрацює вже завтра, є інша проблема. Заводи, де виготовлятимуть таку зброю, вразливі для російських ударів. Так само вразлива й енергосистема, від якої залежить робота цих підприємств.

Протягом останніх чотирьох років ваш уряд скоїв стільки помилок, що я просто не можу це зрозуміти. Як можна було допустити таке в умовах, що склалися? І це питання стосується не лише вашої адміністрації; аналогічні висновки можна зробити щодо більшості західних урядів.

Вони просто упустили цю можливість, сподіваючись, що конфлікт завершиться впродовж двох тижнів, місяця, півроку – або найближчим часом. Тому, мовляв, навіщо збільшувати випуск таких систем і озброєнь, як зенітні ракети? Чому варто цим займатися? Все якось вирішиться само собою. Залишимо виробництво на тому ж рівні – цього буде достатньо.

І лише тепер сучасна влада Сполучених Штатів прагне суттєво збільшити обсяги виробництва. Проте малоймовірно, що це принесе значні результати раніше, ніж у 2030 році або приблизно в цей період. Таким чином, у цій сфері ви вже запізнилися на кілька років.

Щодо необхідних обсягів, то тут ситуація така сама. Неможливо просто запустити чи наростити виробництво й одразу отримати тисячі зенітних ракет, які вам зараз конче потрібні. Потрібен час, щоб розгорнути виробництво, виготовити достатню кількість ракет, передати їх військам і ввести в бойове застосування.

Отже, в даний момент немає універсального рішення, яке могло б миттєво вирішити всі виклики, з якими стикається Україна.

Навіть якщо, скажімо, Трамп раптом схаменеться і почне ухвалювати правильні рішення, ситуація принципово не зміниться. Сполучені Штати просто не виробляють достатньої кількості систем Patriot.

Навіть якби Україні постачали весь річний обсяг виробництва Patriot, цього було б недостатньо для належного захисту від російської агресії.

Це, безумовно, вигідно Росії. Наслідки включають не лише значні руйнування та велику кількість загиблих. Усе це ставить під загрозу самі основи, за які бореться та які захищає Україна.

Що ж до оборони Європи, то цей аргумент мене не переконує. Я скептично ставлюся до того, що Росія має намір вторгнутися на територію НАТО. Можливо, вона спробує щось зробити в Молдові, але напад на одну з країн НАТО видається мені сумнівним. У Росії є інші способи розхитувати Альянс і створювати йому проблеми. І вона вже активно ними користується: веде гібридну та приховану війну, здійснює диверсії, вербує третіх осіб, які, так би мовити, виконують за неї брудну роботу. І в цьому росіяни дуже вправні, тоді як Європа досить безпорадна перед такими діями. То навіщо Росії робити щось більше?

З іншого боку, якщо оцінювати можливості Росії в контексті ведення традиційної війни, то її ресурси є обмеженими. Хоча країна має значну кількість військовослужбовців та великі запаси боєприпасів калібру 7,62 і 5,56 міліметра, для ведення масштабної війни проти НАТО їй не вистачає військових підрозділів, технічних засобів, артилерійських снарядів, безпілотників, ракет та багатьох інших важливих компонентів.

Отже, я маю певні сумніви щодо того, що Росія обере цей курс дій. Тим не менш, слід зазначити, що неподалік російських кордонів із державами НАТО вже розгорнуті військові медичні заклади.

Тож я досить обережно ставлюсь до ймовірності російського вторгнення на територію НАТО. Спершу варто зосередитися на тому, чи зможе Росія реалізувати свої цілі в Україні. Наразі це їй не вдається. Більше того, вона тільки що зазнала значної поразки на Лиманському напрямку. Тож ситуація не така проста, щоб вже стверджувати, що "Путін на порозі". Звісно, не варто виключати жодних варіантів. Проте в найближчому майбутньому я не прогнозую такого розвитку подій.

Путін прагне поширювати атмосферу страху і готовий використовувати насильство як інструмент впливу. Нещодавно я мав розмову з Робертом Даненбергом, колишнім керівником резидентури ЦРУ у Москві. За його словами, російські сили можуть вдатись до військової провокації, але це не стосується сухопутних дій поблизу Нарви. Натомість, йдеться про можливість точкових атак, зокрема, за допомогою реактивних дронів, на певні військові або цивільні об'єкти в країнах Центральної Європи.

Удар має бути такої сили і такого масштабу, що вимагав би проведення консультацій євроатлантичної спільноти згідно з п'ятою статтею НАТО і відповідно це би запустило додаткові механізми мобілізації в РФ. Можливо це блеф, але путінський ультиматум на початку вторгнення був адресований не Києву, а США і країнам Центральної Європи. Йдеться про демілітаризацію і повернення до кордонів 97-го року.

Якщо обговорювати теперішню готовність Путіна до ескалації, зокрема на північному фланзі можливого фронту, можна припустити, що Кремль знову міг би заявити про помилку, після того як ситуація вийде з-під контролю.

Російські війська продовжують свої дії безперервно. Вони то безцеремонно порушують повітряний простір НАТО, мовляв, "вибачте, помилилися з курсом". То ж ракета, яка випадково приземляється в Польщі, завдає шкоди житловому будинку: "Ну, таке вже буває". То безпілотник вражає об'єкт у Румунії, і знову ж звучить виправдання про випадковість. Такі дії характерні для росіян. Коли вони виявляють, що їхні дії залишаються без належної та рішучої реакції, вони продовжують провокації. Це їхня постійна стратегія, і нічого нового в цьому немає.

Що дійсно дивує, так це те, що навіть після чотирьох років обговорень НАТО й досі обмежується лише словами. Ніяких реальних дій, лише порожні розмови. Все зводиться до одного: безкінечні балачки. Тому мене не вражають ані дії росіян, ані позиція НАТО.

Що ж до ультиматумів Путіна -- звісно, він їх висуває. А коли не висуває ультиматумів, то погрожує ядерною зброєю. А на російському телебаченні показують свої божевільні сюжети про ядерні удари по Великій Британії і так далі. Ну гаразд. Якщо це тішить росіян, Путіна чи когось там іще, доведеться з цим жити. Така реальність. І це нікуди не зникне.

Отже, я можу лише підтвердити це: Путін, а також росіяни в цілому, мають неабиякий талант до залякування та створення атмосфери страху. На Заході, як видно з нинішньої реакції адміністрації Білого дому, все ще є чимало людей, які прагнуть відновити традиційні стосунки з Путіним та Росією.

Тому наше, так би мовити, "керівництво", наші політики насправді не прагнуть завдати Путіну поразки, хоча саме на цьому мали б зосередитися. Якщо ж вони хочуть перемогти Росію як державу, тоді доведеться вторгатися на її територію, а цього, очевидно, ніхто робити не збирається.

Отже, ми опинилися в ситуації, коли наші політики паралізовані власними страхами і прагнуть зберегти існуючий порядок. Все повинно залишитися на своїх місцях. Нічого не має змінюватися. Таким чином, Путін має залишитися при владі, а ми повинні знайти якийсь альтернативний спосіб взаємодії з ним. При цьому не дозволяючи йому здобути перемогу над Україною, але й не надаючи Україні можливості перемогти. Це абсолютно нелогічна комбінація. Або ви завдаєте поразки Путіну, або піддаєтеся і дозволяєте йому захопити Україну. Для західних політиків насправді існують лише ці два варіанти.

Що стосується всіх ваших питань, можу висловити свою думку. Український уряд неодноразово допускає серйозні помилки. Він досі не має чіткої стратегії для перемоги над Путіним. Натомість ми спостерігаємо тактику, орієнтовану на отримання лайків у соціальних мережах через яскраві та ефектні дії, які виглядають привабливо на фотографіях і швидко набирають популярність у мережі. В цьому аспекті ваш уряд дійсно досяг певного успіху. Однак реального плану, як завдати удару по Путіну або хоча б обмежити можливості російських збройних сил у продовженні конфлікту, досі не існує.

Водночас у Збройних силах України є фахівці, які принаймні усвідомлюють правильний курс дій. Серед них – Драпатий, котрий знає, які кроки слід зробити, хоча наразі він зосереджений на реформуванні армії. Також є командир Третього армійського корпусу Білецький, який глибоко розуміє, як завдати удару по російським військам. Протягом останніх п'яти-шести місяців він успішно демонструє свої навички на Лиманському напрямку.

Але цього недостатньо, бо все це тактичний та оперативний рівні. А проблема лежить на рівні стратегічному. І тут уже ваш уряд має нарешті схаменутися, серйозно поставитися до цієї війни, припинити вести якусь подобу передвиборчої кампанії і зосередитися на тому, щоб завдати поразки Путіну, а не політичним опонентам усередині країни.

Основна проблема полягає в тому, що ваш уряд не має стратегічного мислення. Його планування охоплює, у найкращому випадку, лише кілька днів чи тижнів, але аж ніяк не рік, два чи п’ять. Внаслідок цього всі важливі рішення приймаються з затримкою.

Крім того, уряд періодично ухвалює невірні рішення. Через півроку їх доводиться переглядати, коригувати та приймати нові. Іноді на це йде більше півроку, іноді цілий рік або навіть більше. У результаті, час вже може бути втрачено. Таким чином, Україна постійно потрапляє у замкнене коло. Ви постійно реагуєте на дії Росії, замість того, щоб самостійно діяти проактивно і змушувати Росію відповідати на ваші дії. І це є вашою основною проблемою.

Саме з цих причин ви відчуваєте нестачу зенітних ракет і засобів протиповітряної оборони. Саме тому знадобилося цілих чотири роки для того, щоб знайти відповідного офіцера на пост командувача Збройними силами України. Чотири роки в умовах війни – це величезний проміжок часу. Тому майже стільки ж часу витрачено на призначення відповідної особи на посаду міністра оборони. На жаль, його звільнили ще до завершення важливих реформ, які були критично необхідні вже чотири роки тому, якщо не раніше. І цей процес триває далі.

Тож починати треба з наведення ладу у власному домі. І лише тоді можна сподіватися змінити ситуацію настільки, щоб сказати: тепер ми змусимо Путіна нас боятися. Бо зараз Путін України не боїться. І це проблема номер один.

Він не відчуває страху перед НАТО. Проте, він обережний щодо Альянсу, що змушує його утримуватись від масштабного вторгнення і відкритого конфлікту. Путін усвідомлює, що НАТО не завдасть удару по Росії, якщо вона сама не стане ініціатором провокацій.

Отже, ймовірність серйозної провокації дійсно існує. Проте Путін, в принципі, не потребує нічого більшого, ніж те, що вже має. Він досягає своїх цілей, використовуючи мінімум ресурсів. То безпілотник нібито вийшов з маршруту, то ракета випадково приземлилась не там, то літак порушив повітряний простір НАТО. Нічого екстраординарного. НАТО висловить дипломатичний протест — і на цьому все завершиться. Можна продовжувати дії далі.

І поки в Брюсселі, а також у Лондоні, Берліні, Парижі, Римі, Варшаві та інших європейських столицях не приймуть рішення і не проголосять: досить. Коли вони знову посягнуть на наш повітряний простір, спершу необхідно збивати, а потім розслідувати ситуацію — нічого не зміниться.

Цей випадок яскраво ілюструє ситуацію з російським Су-24, який був збитий Туреччиною в листопаді 2015 року. Спочатку Росія почала висловлювати численні погрози, заявляючи, що "знищить Туреччину" та "розбереться з нею". А що ще більш тривожить, у той період НАТО виявилося на боці Росії, а не Туреччини. Проте Росія отримала свій урок. Після цього інциденту вона більше не наважувалася порушувати повітряний простір Туреччини, і подібні ситуації не повторювалися. Тепер виникає питання: чи знайдеться хтось, хто готовий вжити заходів, щоб покарати Росію і чітко визначити межі дозволеного у відносинах з НАТО, або ж ми продовжимо терпіти її дії?

Ситуація в Україні аналогічна. Або ж ваш уряд нарешті прокинеться й зрозуміє, що не проводить кампанію для повторного вибору, а стикається з війною, що має на меті знищення країни.

Я хотів би вас розпитати про стратегію дій і задум нашого ворога. З одного боку Путін демонструє свою готовність, але це питання ресурсів. У Кремлі усвідомлюють що вікно можливостей в них може потривати кілька місяців. Найближчим часом ті самі системи дронів-перехоплювачів на штучному інтелекті будуть масштабовані на належному рівні.

Як ви вважаєте, чи дійсно Путін готовий підтримувати свою обіцянку вести надзвичайно тривалу війну, або це всього лише гра? Не будемо забувати, що Україна також має свої плани дій. Це питання стосується двох важливих російських міст: Санкт-Петербурга та Москви, де логістика, економіка та політика надзвичайно централізовані. Крім того, вони не можуть похвалитися ефективною системою протиповітряної оборони.

Це одна з тих абсурдних речей, які ми тут обговорюємо, хоча взагалі не мали б. Так, Україна має засоби, щоб завдати Росії справді болючого удару -- такого, наслідки якого росіяни відчують дуже серйозно. Але ви просто не використовуєте ці можливості. Ви їх розпорошуєте.

У вас є ресурси, здатні завдати серйозної шкоди Росії, але ви не використовуєте їх у повному обсязі. Ви наносите поодинокі удари, потім ще один менш значущий, і так далі. Але справжнього, комплексного удару так і не відбувається. Ви витрачаєте тисячі безпілотників. Один тиждень завдаєте ударів по нафтопереробним заводам, наступного – по промисловим об'єктам, потім переходите до інших секторів, і через тиждень знову переключаєтеся на авіабази чи інші важливі цілі.

Тобто ви не зосереджуєте ресурси на одній меті, щоб досягти конкретного результату. Натомість б'єте по всьому й одразу. А Росія величезна. Там безліч об'єктів, по яких можна завдавати ударів. І якщо так розпорошувати сили, Росія просто не відчуває достатньої шкоди.

Ви не завдаєте їй удару настільки потужного, щоб це дійсно призвело до серйозних наслідків. Ось у чому полягає основна проблема.

Ситуація з протиповітряною обороною аналогічна. Якщо ви лише на четвертому році конфлікту починаєте активно інвестувати у власне виробництво систем ППО, то вже запізнилися. Навіть якщо розпочати виробництво прямо зараз, пройде принаймні півроку, перш ніж у військах з’явиться помітна кількість ракет.

Зважаючи на масштаби цієї війни та кількість ракет, які Росія запускає по Україні щоночі, навряд чи ви зможете накопичити достатню кількість засобів ураження через півроку, рік чи навіть дві десятиліття, якщо залишаться поточні темпи виробництва. Крім того, суттєво збільшити виробництво у вас не вийде, оскільки ви не здатні належно захистити свою енергетичну інфраструктуру. Це означає, що ви не можете забезпечити підприємства електроенергією, необхідною для виготовлення ракет протиповітряної оборони. І це є першим викликом.

Інша проблема вже починає проявлятися. Росіяни завжди демонструють одну й ту ж тенденцію: якщо надати їм достатньо часу, вони зможуть знайти рішення. Коли у них не вистачає крилатих та балістичних ракет, вони починають купувати шахеди в Ірану та інтегрувати їх у свій арсенал. Якщо дати їм час, вони розробляють нові варіанти цих дронів. А якщо дати ще більше часу, з'являються реактивні шахеди, нові моделі "Гераней" і так далі.

У результаті українській системі протиповітряної оборони стає все важче ефективно протистояти загрозам. Росія безперервно адаптується, реагуючи на зміни в ситуації та вдосконалюючи своє озброєння, якщо їй дозволяють на це достатньо часу. І Україна, і весь Захід надають Росії цей час, що дає їй можливість підлаштуватися до нових умов та знайти нові рішення. Натомість слід було б самим розробити рішення і знищити виробництва, де виготовляються ці загрози.

У той же час, російські сили активно зводять підземні виробничі потужності для випуску дронів "Герань". Це свідчить про те, що вони вже планують наступний етап своїх дій. Росіяни перебувають на два, три, п'ять, а іноді й на десять кроків попереду України, і вже продумують сценарії на випадок, якщо Україна отримає балістичні ракети, здатні уражати ці заводи.

Чи усвідомлюєте ви, що це означає? Навіть ті ресурси, які з'являться у вашому розпорядженні через півроку або рік, можуть виявитися недостатніми. Щоб знищити подібний завод і припинити виробництво безпілотників, знадобиться витратити невизначену кількість ракет. А до того часу в Росії, безумовно, можуть з'явитися численні підземні фабрики з виготовлення БПЛА, захищені невідомими системами оборони. Це означає, що завдання їх нейтралізації стане значно складнішим, ніж є зараз.

Оскільки ваш уряд не має проактивного підходу, через півроку чи рік вони знову опиняться позаду, відстаючи від актуальних викликів на той самий термін. Лише тоді вони почнуть приймати рішення, які слід було ухвалити вже сьогодні, а деякі з них мали бути реалізовані ще чотири роки тому.

У результаті, коли ці рішення нарешті почнуть давати результат, буде вже запізно, бо ситуація знову піде далеко вперед. І ви знову намагатиметеся наздогнати те, до чого треба було готуватися заздалегідь. Та це просто катастрофа. Вибачте, нема слів.

Це те, про що я постійно наголошую. Ваш уряд повинен усвідомити, що він не проводить виборчу кампанію, а має справу з війною за виживання. Слід зосередитися на тому, як забезпечити майбутнє України, шукати проактивні рішення, а не лише реагувати на дії Росії.

Вже сьогодні російські війська активніше використовують реактивні дрони "Герань-4" та "Герань-5". Ці апарати мають велику швидкість, що ускладнює їхнє перехоплення вашими дронами. Це призводить до того, що багато з ваших систем протиповітряної оборони не зможуть ефективно протистояти цим загрозам.

Так, можливе використання F-16 та Mirage для перехоплення безпілотників подібного типу. Проте, у вас обмежена кількість як цих літаків, так і ракет класу "повітря-повітря", щоб ефективно знищувати "Герані" у великих обсягах. Це означає, що ви вже зіштовхуєтеся з непростими викликами. Крім того, в Росії вже функціонують або зводяться підземні підприємства для виробництва "Геранів", а у вас наразі немає достатніх засобів для ліквідації таких об'єктів.

Можливо, вони з'являться через півроку чи рік. Але на той час росіяни вже знайдуть нові рішення і ще більше посилять захист цих підприємств. А в Україні досі ніхто, принаймні системно і на належному рівні, не думає наперед про те, як розв'язувати такі проблеми.

Ви цікавитеся, що може принести ця зима? Можливо, нас чекає надзвичайно суворий сезон. Попередня зима вже була складною, і ви знаєте, які наслідки вона мала для України. Цього року обставини можуть стати ще важчими, адже останні два тижні показали, що російські сили стали більш точними у виборі своїх цілей.

Вони атакують склади та підприємства, які займаються виготовленням безпілотних літальних апаратів. Наноситься удар по дата-центрах, що призводить до їх виведення з ладу. На значній території України виникли серйозні труднощі з доступом до інтернету. Декілька виробництв — зокрема, два заводи, що спеціалізуються на БПЛА — вже перестали функціонувати через недостатній рівень захисту. А цей недолік з'явився внаслідок помилок, які ваш уряд зробив ще чотири роки тому, а також через прорахунки західних урядів — не лише на початку повномасштабного вторгнення, а й протягом усіх цих чотирьох років. Це і є основна проблема.

Із цього замкненого кола треба вирватися. Треба почати думати на випередження і шукати рішення для тих проблем, які ще тільки виникнуть. І тоді -- бийте по Путіну, змусьте його боятися, завдайте йому поразки.

Знищити всю Росію можна тільки одним шляхом — здійснити наступ на її землю. Проте, Україна не має на це необхідних ресурсів. І навіть НАТО не може похвалитися достатньою кількістю сил для такої операції. Сьогодні НАТО в змозі забезпечити певний рівень захисту від актуальних загроз, але не від тих, що можуть виникнути через півроку чи рік. Тож залишаємося в очікуванні змін у цій ситуації.

Тож знову ж таки, зосередьтеся на тому, що справді потрібно робити. Україна має вести цю війну так, щоб бути здатною воювати власними силами. Не можна постійно залежати від Заходу, постійно звертатися по допомогу.

Скажіть країнам Заходу: добре, повторіть те, що зробили німці. Нам необхідне гарантоване фінансування на один, два, три чи навіть п'ять років наперед. Забезпечте це. Після цього ми зможемо розвивати власну оборонну промисловість. Поліпшуйте існуюче озброєння, розробляйте нові технології, інвестуйте в наукові дослідження і розробки, запускайте серійне виробництво — і все це в партнерстві з країнами Заходу.

Ось що вам потрібно. Вам потрібні нові засоби для масованого ураження російських військ на території України. Потрібні засоби, здатні діставати далеко вглиб Росії, долати російську ППО і завдавати ударів по нафтовій промисловості, адже це основа російської економіки.

І вам потрібні величезні обсяги безпілотників і крилатих ракет, щоб завдавати ударів по російських підприємствах, де виробляють балістичні і крилаті ракети та безпілотники.

Ось що вам потрібно. Бо якщо, наприклад, вивести з ладу російську нафтову промисловість, у Путіна виникнуть серйозні проблеми -- він втратить значну частину доходів. Якщо знищити заводи, де виробляють балістичні і крилаті ракети та безпілотники, проблеми знову будуть серйозними, бо в нього стане значно менше засобів для ударів по Україні. Ось конкретні рішення.

А чекати на когось там, хто не зацікавлений у тому, щоб ця війна закінчилася, а хоче лише повернутися до звичних відносин із Путіним, -- це вам не допоможе.

Ось що вам всім слід, нарешті, зрозуміти. Вибачте за прямоту. Але це моя точка зору на цю ситуацію.