Найбільші труднощі викликає питання території.
Джаред Кушнер каже, що угода між Україною та росією фактично майже готова. Залишилося найскладніше -- територіальне питання. Україна, за його словами, не погоджується
Кіріл Дмитрієв, представник країни-агресора на переговорах, висловлює похвалу Кушнеру. Він зазначає, що той має одне з найглибших розумінь позиції Росії.
Сам Кушнер згадує українських партнерів, з якими взаємодіє в рамках цих переговорів: Кирила Буданова, Сергія Кислицю, Рустема Умерова та Давида Арахамію.
Американці висловлюють свої думки. Росіяни також діляться своїми поглядами.
А українська сторона залишається мовчазною.
І ось це вже справді небезпечно.
Якщо звернути увагу тільки на думки Кушнера і Дмитрієва, то виникає досить спрощене уявлення. Здається, що путіну залишилося лише забрати Донбас, і тоді війна завершиться. Американці, в свою чергу, готові підтримати відновлення України. Мир майже досяжний — потрібно лише дійти згоди щодо територіальних питань.
Можливо, все зовсім не так.
Проте в такому випадку українським керівництвом необхідно проінформувати громадян про це.
Які справжні вимоги висуває Путін? Які пропозиції надходять від США? Що включає в себе "територіальне питання"? Чи це стосується лише Донбасу? Які ще вимоги з боку Росії залишаються невирішеними? Які гарантії безпеки можуть бути надані Україні? Де проходять червоні лінії для української сторони?
Я не закликаю оприлюднювати протоколи переговорів. Дипломатія потребує конфіденційності. Але конфіденційність -- це не мовчання перед власним народом.
Особливо під час війни.
Коли українцям щоденно повідомляють, що мир уже на межі укладення і залишилось тільки "вирішити питання територій", у них цілком логічно виникає питання: якщо все практично завершено, навіщо тоді мобілізуватися? Чому слід йти до армії? Чому готувати країну до тривалих зусиль?
І саме в цей момент виникає проблема, яка стосується не лише дипломатії, а й безпеки.
Росія веде війну не лише з використанням ракет і безпілотників. Вона бореться за психологічний стан українського суспільства. За нашу здатність до опору. За нашу впевненість у тому, що ми можемо щось змінити.
Тому інформаційний вакуум навколо переговорів дуже швидко заповнюється чужими меседжами.
Сьогодні українцям свої інтерпретації подають Москва та Вашингтон.
А де ж можна знайти версію Києва?
Особи, які беруть участь у бойових діях, сплачують податки, піклуються про своїх рідних, живуть під загрозою обстрілів і мають обов'язок захищати свою країну в майбутньому, заслуговують на те, щоб бути в курсі принаймні найважливішої інформації: про що сьогодні йде мова у переговорах з росією та за що відстоює Україна.
Тому Буданов, Кислиця, Умєров та Арахамія, а також президент, від імені якого вони здійснюють ці переговори, зобов'язані роз'яснити громадськості, що насправді коїться.
Необхідно уникати подробиць закритих перемовин.
А позиція України.
Бо мовчання -- це теж інформаційна політика.
Коли ми не висловлюємо свої думки, інші починають висловлюватися від нашого імені.
