Молодий реформатор на зміну Сирському: хто є новим головнокомандувачем Михайло Драпатий?

Новим керівником Збройних Сил України призначено 43-річного генерал-майора Михайла Драпатого.

Цю інформацію озвучив президент України Володимир Зеленський у своєму вечірньому виступі 21 липня.

Його прізвище вже давно звучить серед основних кандидатів на цю посаду. Для багатьох військовослужбовців він став тим командиром, який не обмежується штабними будівлями, а особисто займається найскладнішими ділянками фронтових дій. Тому не дивно, що його часто називають "вогнеборцем фронту". Його кар'єра, починаючи з легендарного прориву на БМП в Маріуполі в 2014 році і до оборони Харківської області, а також керівництва найгарячішими напрямками під час повномасштабного вторгнення, нерозривно пов'язана з критичними моментами в російсько-українській війні.

Еспресо повідомить, хто є новим головнокомандувачем, чому його вважали головним кандидатом на цю роль та які перетворення в армії пов'язані з його призначенням.

Курсант з Кам'янця-Подільського.

Михайло Драпатий з'явився на світ 21 листопада 1982 року в Кам'янці-Подільському, розташованому на Хмельниччині. Ще в підлітковому віці він обрав шлях військового і вступив до Харківського інституту танкових військ, який успішно закінчив у 2004 році, отримавши звання лейтенанта. Його кар'єра розпочалася у 72-й окремій механізованій бригаді, що базується в Білій Церкві — підрозділі, з яким його життя буде нерозривно пов'язане на багато років вперед, включаючи найскладніші моменти війни.

До 2014 року це була звичайна кар'єра військового офіцера, позбавлена яскравих подій. Проте, після початку війни, його службова діяльність раптово перетворилася на справжню бойову летопис.

Маріуполь-2014: момент, коли про нього дізналася вся країна

зображення: публічні ресурси

Ім'я Михайла Драпатого стало відомим широкій публіці 9 травня 2014 року.

На той момент 31-річний майор Драпатий очолював 2-й механізований батальйон 72-ї бригади та отримав завдання пробитися до контрольованого проросійськими бойовиками відділу міліції в Маріуполі.

У той момент українська бойова машина піхоти стрімко преодоліла барикаду сепаратистів. Запис цього епічного моменту швидко набрав популярності, ставши одним із знакових символів початкових місяців війни на Донбасі.

У найскладніші дні літа 2014 року Михайло Драпатий очолив прорив українських сил із так званого Ізваринського котла. Його ударна група змогла вивести з оточення приблизно 260 військових та понад 30 одиниць техніки, пройшовши з боями понад 160 кілометрів. Ця операція закріпила за ним репутацію командира, здатного знаходити вихід навіть у найскладніших ситуаціях.

Протягом бойових дій 2014-2015 років Драпатий був удостоєний ордена Богдана Хмельницького III ступеня, а згодом отримав також II та I ступені. Це рідкісний випадок, коли військовослужбовець стає повним кавалером усіх трьох ступенів цієї нагороди. Крім того, він був визнаний громадськістю та нагороджений недержавною відзнакою – орденом "Народного Героя України".

Після успішного прориву з Ізваринського котла Михайло Драпатий отримав звання підполковника та вступив до Національного університету оборони. Втім, невдовзі перевівся на заочне навчання й повернувся на фронт начальником штабу 30-ї окремої механізованої бригади, обравши позивний "Рубін". Його підрозділ воював на Волноваському напрямку.

У серпні 2016 року Драпатий очолив 58-му окрему мотопіхотну бригаду, яка вела бої під Авдіївкою, Ясинуватою та згодом на Бахмутській трасі. Саме під його командуванням бригада зміцнила українські позиції на одному з найважливіших напрямків Донбасу. Командував нею до 2019 року, коли отримав звання полковника та знову вирушив на навчання до Національного університету оборони.

У 2021 році Драпатий завершив навчання в Національному університеті оборони України, здобувши звання найкращого випускника на оперативно-стратегічному рівні. За цю визначну досягнення посол Великої Британії в Україні вручив йому Перехідний меч королеви Великої Британії — почесну нагороду для найкращого слухача курсу.

Після цього його призначили на посаду заступника командувача військами оперативного командування "Північ" відповідно за підготовку, а незадовго до початку повномасштабного вторгнення Росії він отримав звання бригадного генерала та став заступником командувача Об’єднаних сил ЗСУ, відповідальним за підготовку військових підрозділів. Саме в цій ролі 24 лютого 2022 року він зустрів новий етап війни.

"Пожежник фронту": від Херсона до Харкова і Луганська

Михайло Драпатий, фото: mil.in.ua

Якщо узагальнити логіку призначень Драпатого після 2022 року, можна сказати, що його постійно направляли в найскладніші та найкритичніші ситуації.

Спочатку — південний фронт. Навесні 2022 року він став командувачем оперативної групи військ "Південь" (пізніше перейменованої на "Каховка", а потім — "Кривий Ріг"). Восени його підрозділи увійшли до складу Об'єднаного стратегічного угрупування військ "Херсон", яке готувало та здійснювало наступальну операцію в Херсоні, що врешті-решт призвела до звільнення обласного центру. Після цього Драпатий продовжував керувати операціями на херсонському напрямку до січня 2024 року. Більше про перший рік повномасштабної війни крізь призму досвіду Драпатого можна дізнатися з цього інтерв'ю.

Далі була Харківщина. Навесні-влітку 2024-го, коли Росія відкрила новий наступ на Вовчанськ і Куп'янськ, саме Драпатого поставили командувати оперативно-тактичним угрупованням "Харків". І не дарма, адже йому вдалося стабілізувати ситуацію й зупинити просування противника на найбільш загрозливих ділянках. Восени того ж року його перекинули на Луганщину - командувати вже ОТУ "Луганськ", де лінія оборони проходила від Білогорівки до села Нью-Йорк.

Ця схема - "закрити проблемну ділянку, стабілізувати, передати далі" - і зробила Драпатому репутацію військового, якого відправляють гасити пожежі там, де горить найсильніше. У листопаді 2024-го цю репутацію конвертували в підвищення, тоді Зеленський призначив його командувачем Сухопутних військ ЗСУ.

Реформатор, який втримався пів року

Изображение: Вооруженные силы Украины

На посаді командувача Сухопутних військ розкрилася інша грань особистості Драпатого – він виявився не лише воєначальником, але й управлінцем, який намагався змінити систему зсередини. За його словами, на момент його призначення командування знаходилося в стані "управлінської стагнації": панувала атмосфера страху, ініціативи були відсутні, а зворотний зв'язок ігнорувався. Протягом менш ніж шести місяців на цій посаді йому вдалося оновити більше половини керівних кадрів територіальних центрів комплектування, розпочати реформацію системи бойової підготовки та змінити керівництво навчальних закладів.

"Командування поступово переходить від атмосфери страху до культури відповідальності. Рішення приймаються не на основі статусу чи лояльності, а через детальний аналіз, результати та повагу до підлеглих. Вперше ініціатива знизу не сприймається як загроза, а стає цінним ресурсом. Проте не всі зміни в кадровому складі вдалося реалізувати, адже система продовжує чинити опір, ставлячи власні інтереси вище за потреби країни та армії," - зазначив Михайло Драпатий, пояснюючи свою діяльність.

Але 1 червня 2025 року стався удар, який усе перекреслив. Російська ракета влучила по 239-му полігону в Сумській області, де перебував навчальний підрозділ Сухопутних військ. Загинули 12 молодих військових, понад 60 отримали поранення - причому це був уже другий подібний випадок за три місяці. Драпатий того ж дня подав рапорт про відставку, взявши особисту відповідальність за трагедію. За його словами, командир не має права ховатися за системою, а "кругова порука та безкарність - отрута для армії".

Згодом журналісти-розслідувачі писали, що причиною відставки стала не лише трагедія на полігоні, а й та сама "кругова порука", яка заблокувала його спроби реформувати командування зсередини. Зокрема, за словами джерел видання Бабель, сам Сирський не поспішав погоджувати кадрові звільнення, які пропонував Драпатий.

Однак генерал не залишив армію "через проблеми зі здоров'ям" – всього через два дні, 3 червня 2025 року, його призначили на посаду командувача Об'єднаними силами ЗСУ. Президент Зеленський підкреслив, що Драпатий повинен "зосередитися на фронті на 100%". А з жовтня 2025 року він також очолив новостворене Угруповання об'єднаних сил (УОС), яке відповідає за напрямок Харкова.

Довіра, що зміцнювалася разом із підвищенням на службі.

изображение: Администрация президента

Публічна популярність, як її зазвичай розуміють, з численними інтерв'ю на різних каналах та активними блогами, не є характерною для Драпатого. Він, в принципі, не прагне до великої публічності і навіть зазначав, що:

"Зазвичай я утримуюсь від коментування подій і не шукаю уваги публіки – у воєнний час важливішою є не стільки промова, скільки щоденна праця."

Він також захищає свою родину (дружину, сина Івана та доньку Анну) від уваги громадськості і навмисно тримає їх у тіні.

На фоні своєї стриманості, ймовірно, і зростав його авторитет. Наприклад, у 2024 році він потрапив до десятки найвпливовіших військових. А в кінці 2025 року, згідно з опитуванням довіри до військових лідерів, Драпатий опинився серед таких відомих особистостей, як Андрій Білецький, Денис Прокопенко та Олександр Сирський, маючи рівень довіри 38,5%. При цьому, на відміну від багатьох своїх колег, він не займався активним саморекламуванням.

Цього року на соціальних платформах Михайла Драпатого з'явилося лише два повідомлення, обидва з яких стосуються підтримки осіб, які були звільнені указом Зеленського. У січні він виступив на захист Василя Малюка, несподівано усуненого з посади голови СБУ. А в липні, коли спалахнув скандал через звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони — рішення, яке більшість суспільства сприйняло як "покарання" за спроби зупинити корупційні практики в оборонних закупівлях, і яке викликало масові протести в Києві та інших містах, — Драпатий також не залишився осторонь. Він висловив свою підтримку Федорову, зазначивши, що з новою командою в Міноборони з'явилася реальна можливість змінити підходи до військової системи, і що мовчання керівництва щодо проблем не може вважатися відповідальністю. Генерал закликав до того, щоб зміни в армії стали незворотними, адже, за його словами, трансформація Сил оборони не повинна завершуватися зі зміною міністра чи очільника конкретного напрямку.

"Армії потрібні зміни, але без справедливості жодні зміни не матимуть сенсу для людей, які щодня тримають на собі цю війну. З приходом нової команди до Міністерства оборони з'явилася реальна спроба змінити правила, за якими роками жила військова система. Йшлося не про нові назви чи чергову перебудову на папері, а про проблеми, наслідки яких воїни й командири відчувають щодня. Я вдячний команді Міністерства оборони за те, що вона взялася за цю роботу і не побоялася торкнутися речей, які система звикла обходити мовчанням. ... Командир не має права мовчати про проблеми, особливо коли їх ціна вимірюється втраченими можливостями, часом і людськими життями. Мовчання не захищає армію, воно лише дозволяє помилкам накопичуватися, поки виправляти їх стає набагато важче. Мовчання командира ніколи не було формою відповідальності ", - відзначив у своєму дописі Драпатий.

Ця заява на тлі протестів і загальної втоми суспільства від кадрової чехарди Банкової - зробила його ім'я ще більш очевидним кандидатом у розмовах про можливу заміну Сирського. У портреті Драпатого, який зараз малює українська публіка, є всі складові: бойовий генерал з особистим досвідом успішних операцій, якого поважають як військові, так і експерти, людина, яка бере на себе відповідальність за трагедії замість того, щоб її перекладати, і водночас реформатор, якому реальна система заважала довести справу до кінця. Можна навіть сказати, що для частини суспільства, яке досі втримує в голові образ колишнього головкома Валерія Залужного - генерала-мовчуна з високим кредитом довіри, - Драпатий усе частіше читається як молодший варіант тієї самої історії.

Як він бачить перемогу

фото: Вікіпедія

Драпатий уникає публічних і розгорнутих виступів на тему "як перемогти Росію", адже це не його стиль — він віддає перевагу систематичній роботі. В цілому він сприймає перемогу України як результат повної деокупації, встановлення справедливого миру та забезпечення безпеки, підкреслюючи, що "іншого шляху, окрім перемоги, у України немає". З його висловлювань та дій можна скласти доволі чітку картину пріоритетів, які Драпатий вважає важливими для досягнення цієї мети.

По-перше - підготовка людей. За його публічними висловлюваннями, перемога починається не з техніки, а з підготовки кожного окремого солдата, і саме тому, ставши командувачем Сухопутних військ, він в першу чергу взявся не за лінію фронту, а за навчальні центри й систему підготовки резервів. По-друге - технологічна перевага: масове застосування FPV-дронів, розвиток систем зі штучним інтелектом для розвідки та ураження цілей він розглядає як напрямок, у якому Україна наразі випереджає Росію і має цю перевагу утримувати. По-третє - чесна й прозора система замість "кругової поруки": головний ворог армії, за його логікою, не лише зовнішній, а й внутрішній - корупція, безкарність і небажання визнавати помилки, які він намагався раніше викорінювати в Сухопутних військах і за що зрештою поплатився посадою.

Збройним силам необхідні нові принципи, які забезпечать, що правильні рішення не залежать від особистої відваги конкретного командира чи підтримки певних груп у міністерстві. Якщо зміни сприяють виконанню бойових завдань військовими, їх потрібно впроваджувати, захищати та інтегрувати в повсякденну діяльність армії. Перетворення оборонних сил не повинно зупинятися зі зміною міністра, команди чи керівника в окремому напрямку. Це процес має тривати доти, поки справедливі та зрозумілі правила не стануть загальноприйнятими для всіх, хто служить країні. Ми боремося за державу, де справедливість не визначається прізвищем, посадою чи близькістю до влади. Армія, яка нині захищає нашу країну, повинна бути тим місцем, де такі принципи дійсно реалізуються, - зазначив Драпатий у своєму дописі на підтримку Федорова.

Іншими словами, Михайло Драпатий говорить мовою не політика, а військового менеджера: перемога складається не з гучних заяв про контрнаступи та імен, які за це відповідаю, а з дрібної, невдячної роботи на якій все це будується - справедливої мобілізації, навчальних центрів, штабної дисципліни, чесних закупівель, просування сильних командирів і технологічної модернізації. Наскільки ця логіка може бути застосовна на рівні всієї армії, а не окремого угруповання чи роду військ, - питання, відповідь на яке суспільство очікує найближчим часом почути від Драпатого.

Чи є скелети в шафі

Протягом більше десяти років своєї публічної військової кар'єри, Драпатий не став об'єктом жодних значних корупційних чи інших скандалів, що могли б зашкодити його репутації. Найбільш резонансним моментом у його кар'єрі стала трагічна подія на 239-му полігоні, яка, навпаки, зміцнила його імідж. Генерал, замість того щоб шукати винних серед своїх підлеглих, взяв на себе відповідальність і вирішив піти у відставку, хоча в момент інциденту не був присутній на полігоні.

Ситуація з "круговою порукою" у Сухопутних військах виглядає на користь Драпатого, адже він не є просто учасником системних труднощів, а скоріше особою, яка намагалася їх вирішити, стикаючись із спротивом самої системи. За деякими джерелами, навіть Сирський виявляв нерішучість щодо необхідних кадрових змін. Проте, протягом більше ніж півроку на посаді командувача Сухопутних військ ЗСУ, Драпатий не зміг подолати одну з ключових проблем - справедливу мобілізацію та ефективність роботи ТЦК. У червні 2025 року, після звільнення, він сам зізнався, що це одна з найбільш гострих проблем, в якій лише розпочалися зміни.

"Я не ідеалізую результат. Ми могли зробити більше. Я міг зробити більше. Але я точно не жалкую за жоден день цієї роботи. Все, що вмів, знав і міг - я віддав тут", - писав Драпатий.

Ця майже бездоганна репутація, на фоні втоми суспільства від міністерських скандалів, корупційних звинувачень і чуток про конфлікти на верхівці військового та політичного керівництва, робить Драпатого ідеальною кандидатурою для ролі, яку, очевидно, від нього очікують: людини, здатної лише своїм призначенням трохи знизити напругу на вулицях України. Чи витримає ця обачна тиша та імідж "чесного солдата" випробування політичною діяльністю в кабінеті, яка, безсумнівно, переповнена політичними інтригами, покаже найближчий час.