"Від останнього тайванця": як російська пропаганда підриває репутацію Тайваню
В рамках своєї зовнішньої пропаганди Росія послідовно намагається підірвати довіру до допомоги Україні, що надходить від демократичних країн. Навіть гуманітарну підтримку та громадські ініціативи, які демонструють солідарність, прокремлівські ЗМІ представляють як свідчення залежності від зовнішніх факторів або як спробу здобути політичні переваги через участь в "антиросійській коаліції".
Об'єктами таких інформаційних атак періодично стають держави з різних регіонів світу. Одним із таких прикладів є Тайвань та його громадянське суспільство. Водночас поширеною є думка, що Росія не проводить окремої інформаційної політики щодо Тайваню, а лише ретранслює повідомлення офіційних медіа КНР.
Проте дослідження російського інформаційного середовища показує, що прокремлівські медіа не лише механічно копіюють китайські ідеї. Вони модифікують тему Тайваню, інтегруючи її у свою пропагандистську структуру, використовуючи вже закладені в російському дискурсі наративи про "американських маріонеток", ведення війни через посередників, корисливі мотиви міжнародної підтримки та штучність громадянської єдності.
Така інформаційна діяльність формує негативний образ Тайваню не лише серед внутрішньої російської аудиторії, а й серед зовнішніх споживачів російського медіаконтенту.
Саме з цієї причини українська Група аналізу гібридних загроз УКМЦ спільно з тайванською організацією Cofacts провели дослідження, в якому розглянули, як російські державні та прокремлівські інформаційні джерела намагаються підірвати репутацію Тайваню через його підтримку України та прояви солідарності з українським народом. В рамках цього дослідження було обрано інформаційні випадки, що демонструють поширення наративів, які походять з Росії. Це дозволяє відрізнити оригінальні пропагандистські тези Росії від механічного відтворення офіційних позицій Пекіна російськими медіа.
"Сполучені Штати"
Російські державні та пропагандистські медіа постійно представляють Тайвань як знаряддя американської політики, стверджуючи, що острів позбавлений власних інтересів і не має автономії у формуванні своїх рішень. На їхню думку, Тайбей нібито лише реалізує вказівки Вашингтона, який має намір створити новий осередок напруженості в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
У цьому аспекті російська пропаганда відтворює радянську парадигму висвітлення Тайваню. У радянському дискурсі його систематично зображували як "форпост американського імперіалізму" в Азії. Сучасні російські провладні медіа використовують подібну конструкцію, лише адаптуючи її до нинішнього контексту протистояння США та Китаю.
Сьогодні важливим елементом цього наративу стало перенесення на Тайвань російського пропагандистського шаблону про війну "до останнього українця". Наприклад, у жовтні 2024 року "РИА Новости" винесло в заголовок формулу: "До останнього тайванця: американці знайшли собі нову Україну". У тексті тайванське керівництво названо "американськими маріонетками", а оборонні контакти Тайбея з Вашингтоном пояснено не реакцією на тиск КНР, а нібито підготовкою США до війни чужими руками.
Тайванські військові навчання регулярно стають об'єктом уваги російської пропаганди. Зокрема, щорічні маневри Han Kuang подаються як свідчення "наміру" США мілітаризувати острів. Використання Тайванем систем HIMARS або дослідження досвіду сучасних конфліктів інтерпретується як спроба перенести "український сценарій" до Азії. При цьому російські медіа не враховують оборонний характер цих заходів та право Тайваню на підготовку до потенційного вторгнення.
Варто зазначити й лексику, яку російські засоби масової інформації застосовують у контексті Тайваню в новинах про безпекову ситуацію в регіоні. Замість терміна "Тайвань" частіше використовуються вирази "острів" чи "китайський острів". Такий підхід до найменування перетворює Тайвань із політичного гравця на безликий географічний об'єкт.
Дискредитація міжнародної взаємодії Тайваню.
Другий напрям російської інформаційної політики полягає у представленні Тайваню як ненадійного та корисливого міжнародного партнера. Гуманітарні, економічні й безпекові ініціативи Тайбея описують виключно як спроби привернути увагу США та отримати короткострокову політичну вигоду.
Протягом останніх років одним із типових наративів російських ЗМІ є тема допомоги Тайваню країнам, що опинилися у війні або в інших складних ситуаціях. Російська пропаганда трактує підтримку цивільних осіб та надання необхідного обладнання для гуманітарних цілей як вияв цинічного політичного розрахунку.
Російські медіа, як і очікувалося, зосередили свою увагу на співпраці між Тайванем, Україною та країнами Балтії. Зокрема, вони акцентували на висловлюванні прем'єр-міністра Литви, який зазначив, що "надії на тайванські інвестиції в виробництво напівпровідників не виправдалися". Чимало російських ЗМІ використали ці слова литовського лідера як аргумент на користь того, що Тайбей, мовляв, не виконує своїх обіцянок, незважаючи на сподівання. При цьому, важливі аспекти дипломатичних і економічних взаємин відходять на другий план, а окремі критичні зауваження сприймаються як загальна характеристика зовнішньої політики Тайваню.
Аналогічно висвітлювалася інформація про потенційне придбання Сполученими Штатами списаних тайванських зенітно-ракетних систем MIM-23 HAWK, які могли б бути передані Україні. Російські медіа інтерпретували цю ситуацію не з огляду на термінові потреби української системи протиповітряної оборони, а як спробу Тайваню позбутися "артефактів холодної війни".
В результаті споживання російської дезінформації у людей складається враження про Тайвань як про країну, яка нібито маніпулює міжнародними суперечками для підвищення свого іміджу, однак водночас не готова нести реальну відповідальність.
Сатиричне ставлення до підтримки України в середовищі тайваньських громадян.
Для деяких сегментів тайванського суспільства Тайвань, подібно до України, виступає проти зовнішніх сил, які заперечують його унікальну політичну ідентичність, посилаючись на "історичну єдність" та погрожуючи використанням сили. Таким чином, акції солідарності, що проходять на Тайвані, можуть сприйматися не лише як підтримка віддаленої країни, а й як відповідь на загрозу, яку тайванці вважають актуальною для власної ситуації.
Саме з цієї причини одним із ключових аспектів російської пропаганди стосовно Тайваню стало зменшення значення підтримки України з боку тайванського населення. Російські Telegram-канали, що аналізують політичні події в Східній Азії, часто представляють благодійні акції, демонстрації та інші ініціативи тайванського громадянського суспільства як наївні, штучні або ж такі, що мають зовнішнє підґрунтя.
Російські медіа та Telegram-канали, які фокусуються на політичних подіях у Східній Азії, такі як "Китай-Вавилов" (145 тисяч підписників) та "Китайський cвяZноj" (85 тисяч підписників), висміюють учасників проукраїнських акцій, представляючи їх як маріонеток західної пропаганди. Громадянську активність тайванців ці джерела зводять до "малочисельних і маргінальних протестів". Іноді в їхніх матеріалах можна знайти натяки на те, що організацію цих заходів нібито підтримують місцеві влади або американські організації.
Одним з поширених прийомів є знецінення допомоги, яку Тайвань надає Україні. Наприклад, автомобілі швидкої допомоги, надані Україні, в російському сегменті Telegram були охарактеризовані як "фургони для людоловів із територіальних центрів комплектування", які наразі називають гуманітарною підтримкою. Автори таких повідомлень, звичайно ж, не наводять жодних фактичних підтверджень того, що ці автомобілі використовуються не за призначенням.
Акції на підтримку України також зображують як безглузду спробу Тайваню домогтися прихильності Заходу. Така інтерпретація подібна до пояснення мотивів офіційної підтримки України з боку Тайбея, розглянутого в попередньому підрозділі. Учасникам демонстрацій приписують не щиру солідарність, а прагнення продемонструвати політичну лояльність до США.
Іронічні висловлювання, принизливі ярлики та теорії змов дозволяють уникати глибокої дискусії щодо причин, чому тайванці підтримують Україну, і замість цього представляють цю підтримку як наслідок зовнішнього впливу.
Критика проукраїнських акцій є складовою частиною більш обширної інформаційної кампанії Росії на міжнародній арені. Мета цієї стратегії полягає в ізоляції України, створенні враження про штучність міжнародної підтримки цієї країни та переконанні закордонних суспільств у тому, що будь-яка форма допомоги лише подовжує конфлікт або підсилює репресивні заходи. Щодо Тайваню, Росія також намагається підтримати Китай, заперечуючи спільність безпекових викликів, з якими стикаються як Тайвань, так і Україна, і заважаючи формуванню стійкого інтересу до України в тайванському суспільстві.
Отож Росія системно заперечує право Тайваню на власну політичну суб'єктність, дискредитує його співпрацю з демократичними державами та знецінює будь-які прояви підтримки України. Гуманітарну допомогу, оборонну підготовку й громадські акції солідарності російські ресурси пояснюють не реальними потребами чи переконаннями тайванського суспільства, а зовнішнім управлінням, корисливим розрахунком або прагненням заслужити прихильність США.
Отже, російське висвітлення ситуації з Тайванем не завжди є простим відображенням офіційної позиції Китаю. Москва адаптує цю тему до своїх пропагандистських стратегій, які сформувалися в контексті війни проти України та ширшого протистояння із Заходом. Внаслідок цього, дискредитація Тайваню стає частиною загальної інформаційної наративи: мета полягає в тому, щоб позбавити демократичні суспільства політичної автономії, представити міжнародну солідарність як штучну конструкцію, а співпрацю між країнами – як результат американського тиску, а не свідомого вибору.
