Атака на Міжнародний кримінальний суд: яку позицію повинна зайняти Україна?
Міжнародна кримінальна юстиція зазвичай розглядається як невід'ємна складова глобального порядку: функціонують міжнародні суди, прокурори займаються розслідуваннями злочинів, судді видають ордери на арешт, а країни повинні співпрацювати для реалізації їхніх рішень. Однак ця система не з'явилася з нізвідки і ніколи не була безумовно забезпеченою.
Правосуддя завжди мало свої недоліки, і це стосується не лише національних систем. Міжнародне кримінальне правосуддя, зокрема, також не позбавлене вад.
Міжнародний кримінальний суд (МКС) зазнав критики через свою повільну реакцію, вибірковий підхід, нерівномірну увагу до різних конфліктів, залежність від співпраці з державами та нездатність самостійно забезпечувати виконання своїх рішень.
Деякі з цих вимог мають цілком вагомі підстави.
Судова система вимагає підвищення ефективності, прозорості та стабільності в своїй роботі.
Він повинен більш чітко обґрунтовувати свої вибори, оперативніше реагувати на вимоги постраждалих та демонструвати, що вміє працювати не лише на символічному рівні, а й досягати реальних результатів.
Проте нині це питання має набагато більш складний характер.
Все частіше в центрі дискусій опиняється не стільки якість роботи конкретної установи, скільки право незалежного міжнародного суду на розслідування найсерйозніших міжнародних злочинів.
Політичний тиск окремих держав на незалежний міжнародний суд створює небезпечний прецедент.
Якщо одна країна може покарати суддів за ухвали, які не узгоджуються з її політичними інтересами, чому інша не вчинить так само завтра? Якщо міжнародна юрисдикція визнається лише в тому випадку, коли вона спрямована проти опонентів, це вже не правосуддя, а система вибіркового затвердження.
Сила інституту полягає в його здатності реагувати на кризові ситуації.
Міжнародна кримінальна юстиція з'явилася внаслідок неспроможності національних правових систем ефективно реагувати на злочини, що перевищують межі окремих країн.
Від Нюрнберзького та Токійського трибуналів до судів, що розглядали справи колишньої Югославії та Руанди, міжнародна спільнота щоразу реагувала на трагедії, створюючи нові механізми правосуддя. Міжнародний кримінальний суд став першим постійним органом, мета якого полягала в тому, щоб забезпечити відповідальність за найважчі міжнародні злочини, не вимагаючи при цьому кожного разу створювати нові судові інституції.
Основою Римського статуту є зрозумілий, але надзвичайно важливий принцип: ті, хто скоює геноцид, злочини проти людства, війни або агресію, повинні нести особисту відповідальність. Наявність високого становища, генералістських звань чи навіть ядерного статусу країни не може слугувати виправданням для уникнення покарання.
Одночасно Міжнародний кримінальний суд не був заснований для того, щоб замінити національні органи влади або взяти на себе їх повноваження.
Основний обов'язок розслідувати та переслідувати міжнародні злочини покладається саме на держави.
Міжнародний кримінальний суд втручається лише тоді, коли держава не може або не бажає здійснювати справжнє розслідування чи судове переслідування. Саме тому МКС є не альтернативою національному правосуддю, а його доповненням і своєрідною гарантією того, що найтяжчі міжнародні злочини не залишаться безкарними навіть тоді, коли національна система виявляється неспроможною виконати своє завдання.
Цей принцип нині переживає одне з найскладніших випробувань.
Разом з зовнішнім політичним тиском, Суд також зіткнувся з іншими серйозними викликами. Внутрішня криза, що виникла у зв'язку з колишнім прокурором Карімом Ханом, виявилася не менш значущою.
Нещодавно Асамблея держав-учасниць ухвалила рішення про припинення його повноважень у зв'язку з серйозними порушеннями службових обов'язків. Безсумнівно, цей інцидент стане підставою для критиків, які вже давно намагаються знецінити репутацію Суду. Його будуть використовувати як аргумент на підтвердження моральної кризи інституції та її нездатності адекватно оцінювати дії інших.
Однак обставини, пов'язані з Карімом Ханом, вказують на ще один аспект.
Сила інституцій проявляється не у відсутності криз. Жодна система не може гарантувати, що всі її представники завжди діятимуть бездоганно. Справжнє випробування починається тоді, коли порушення стосується людини, наділеної владою, впливом і високою міжнародною посадою.
Ситуацію не приховали. Вона була вивчена та отримала своє завершення у вигляді рішення. Це не є підставою для демонтажу МКС. Навпаки, це доводить, що система вміє реалізовувати принцип підзвітності стосовно своїх власних представників.
Підтримка міжнародної кримінальної юстиції не передбачає автоматичного захисту конкретних посадовців в будь-яких ситуаціях. Суд, призначений для того, щоб притягувати до відповідальності інших, не зможе завоювати довіру, якщо не забезпечить відповідальність у своїй власній системі.
З іншого боку, недоліки окремих осіб не можуть слугувати підставою для відмови від самої концепції міжнародного правосуддя. Проблеми в роботі інститутів мають стати стимулом для їх покращення, а не для їх ліквідації.
Як має діяти Україна
Сьогодні Україна набула статусу однієї з ключових країн, чий досвід суттєво вплине на подальший прогрес міжнародної кримінальної юстиції. Наше слово у дебатах щодо майбутнього Міжнародного кримінального суду є надзвичайно важливим і повинно звучати голосно.
Для України захист МКС і міжнародної кримінальної юстиції - питання, яке має не лише принципове, а й практичне значення. Адже саме українські постраждалі першими відчують наслідки їх ослаблення.
Після початку російської агресії у 2014 році Україна двічі скористалася механізмом статті 12(3) Римського статуту, визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо злочинів, скоєних на її території. Тому розслідування міжнародних злочинів розпочалося задовго до повномасштабного вторгнення і стало результатом багаторічних зусиль українських правоохоронних органів, правозахисних організацій, журналістів, жертв злочинів та міжнародних партнерів.
З початком дії Римського статуту з 1 січня 2025 року Україна офіційно приєдналася до системи Міжнародного кримінального суду (МКС) як повноправний учасник.
Це вказує не лише на розширені перспективи, а й на підвищену відповідальність.
Україна більше не може обмежувати свою підтримку міжнародного кримінального правосуддя лише до російських представників. Важливо, щоб вона активно відстоювала принцип незалежності міжнародних судових установ у всіх випадках.
Ми маємо право критикувати рішення МКС, не погоджуватися з його юридичним обґрунтуванням, темпами розслідувань, процесуальними підходами чи пріоритетами прокурора. Але така критика повинна залишатися конструктивною. Неможливо відстоювати авторитет Суду в одних справах і водночас підривати його в інших.
На основі нашого досвіду ми усвідомлюємо, що основним викликом для МКС є не лише якість прийнятих рішень, а й здатність гарантувати їх реалізацію.
Саме реалізація залишається найуразливішим аспектом міжнародної кримінальної юстиції.
Судова система не володіє власними правоохоронними органами. Вона не має можливості самостійно затримувати підозрюваних або відправляти їх до Гааги. Для здійснення таких дій необхідна співпраця між країнами.
Ордер на затримання Владіміра Путіна став ключовим рішенням судової інстанції.
Проте наступні події виявили різницю між правовою силою цього рішення і політичною готовністю деяких країн його реалізувати. Візит Путіна до Монголії у вересні 2024 року, а також його подорож до Таджикистану в жовтні 2025 року підкреслили, наскільки ненадійною залишається система, коли держави ігнорують свої міжнародні зобов'язання.
Наказ, який не має термінових практичних наслідків, з часом втрачає свою здатність стримувати.
Ще небезпечнішим є сигнал, який це надсилає майбутнім підозрюваним: політичний вплив, система союзів або військова сила можуть виявитися надійнішим захистом, ніж міжнародне право.
Отже, Україні не достатньо лише просити Суд про видання нових ордерів.
Не менш істотним є піднімання теми наслідків невиконання зобов'язань, а також важливість ролі Асамблеї держав-учасниць і механізмів колективної підтримки Суду. Без цього міжнародне кримінальне правосуддя може стати системою, що забезпечує лише обмежені рішення.
Ми не можемо більше залишатися країною, яка звертається до міжнародного правосуддя лише для отримання захисту. Як повноправний член Римського статуту, Україна повинна стати однією з країн, що формують майбутнє цієї системи, захищають її автономність та наполягають на виконанні її рішень.
Адже альтернативою міжнародному правосуддю є безкарність.
Обороняючи незалежність міжнародної кримінальної юстиції, Україна також відстоює своє право на справедливість, право жертв на те, щоб їх голос був почутий, а також право визначати злочин як злочин, незалежно від того, хто його здійснив.
Фактично, ми є країною, на прикладі якої оцінюється ефективність цілого механізму.
Якщо вона виявиться нездатною забезпечити незалежне розслідування найтяжчих міжнародних злочинів у найбільшому збройному конфлікті в Європі після Другої світової війни, це неминуче поставить під сумнів її здатність виконувати цю місію і в майбутньому. Саме тому захист незалежності міжнародної кримінальної юстиції - питання збереження міжнародного правопорядку, побудованого на принципі відповідальності.
Якщо цей принцип буде порушений сьогодні, завтра його буде значно важче відновити. Саме тому участь України в обговоренні майбутнього МКС має вагу, що виходить за межі нашої країни.
Матеріали, розміщені в розділі "Колонки", не є редакційними статтями і відображають лише особисті погляди авторів.
