Софійність: українська здатність перевершувати можливе.

Єдність залишається найважливішою для українців і лежить у основі нашої унікальної здатності випробовувати межі можливого

З-поміж усіх тем конференцій, круглих столів та форумів, які щотижня виринають на просторах української експертної спільноти, одна все ж червоною ниткою простягається крізь безліч кулуарних суперечок і панельних дискусій: візія України майбутнього. Якою буде Україна? Хто має конструювати та втілювати цю візію? Стратегічні комунікації, ґранд-наратив, національна ідентичність, когнітивна стійкість - кожен занурюється у власну царину і віддзеркалює наведений там особистий лад на співрозмовників. Чим довше триває подія, тим ширшою й абстрактнішою стає розмова. Зрештою, консенсус найчастіше майже одностайний: необхідно створити та описати "український світ". Конструкт максимально широкої рамки: від онтологічних засад України як феномену і фундаментальних архетипів українців до прикладних проблем сьогодення, як-от стратегічний наратив чи національний пантеон.

Нещодавно під час одного з таких обговорень ключовим поняттям "українського світу" стало поняття софійності. Слід зазначити, що цей термін не є широко вживаним, а головне — не всім учасникам дискусії він зрозумілий, незалежно від їхнього рівня підготовки. Це, в свою чергу, є цікавим явищем, адже кожен змушений трохи поступитися власним его та визнати свої обмеження в знаннях, що є досить рідкісною практикою. Отже, зрештою, необхідно бути софійним.

Термін "софійність" широко розкрив у своїх працях відомий український філософ Сергій Кримський. Спомин про нього можна почитати у цьому матеріалі.

У своїх працях "Під знаком Софії", "Софійність, істина та сенси людського існування", "Питання філософських сенсів" та інших Сергій Борисович досліджує значення Софії та софійності для української культурної спадщини.

"Розвиваючись у християнські часи під сигнатурою Софії як осмисленої ойкуменічної альтернативи хаосу степу, Київ постає як культурний текст, знаково-символічний світ, тобто як найвиразніша пророка принципу софійності".

Серед його роздумів виділяється формулювання, що має значення для нас не як кінцева правда, а скоріше як основа для подальших роздумів:

"Софійність - єдність творця, процесу творіння та створеного"

Чому творця, а не Творця? На нашу думку, хоч софійність і була описана у рамках християнської парадигми, нині вона є феноменом соціокультурним і має шанс стати феноменом політичним. Адже з перспективи людини софійність постає здатністю випробовувати межі можливого, випробовувати власну Волю (як спроможність перетворювати простір навколо себе) на безмежжі хаосу. Підкорити / упорядкувати хаос та заснувати лад. Лад, який є найточнішим віддзеркаленням його творця, так само, як і шлях до нього.

Присвоюючи людині властивість софійності, ми перетворюємо її на соціальний феномен. У соціальному контексті ми стикаємося з багатьма творцями, а отже, з різними проявами софійності (хоча й у меншій кількості). Це підштовхує наше суспільство та націю до спільних викликів: прагнення досягти національної софійності. Перш ніж рухатися вперед, необхідно знайти спільне розуміння основних цінностей та ідей, поглянути на минуле крізь цю призму, а також спільно спланувати майбутнє. Через індивідуальну та колективну реалізацію цінностей ми можемо наблизитися до цього майбутнього, легітимізуючи новий, софійний суспільний договір. Врешті-решт, мета полягає в створенні софійної держави та суспільства — держави, що відображає єдність намірів, дій та цінностей.

Софійна держава втілює концепцію єдності між громадянином, який виступає як творець держави та організатор порядку в хаосі, державою, що є сукупністю інститутів, які створюються, вдосконалюються та легітимізуються громадянами, і процесом державотворення, що відображає нашу національну ідентичність у політичному контексті. Подібно до того, як процес творення є звичним для людини, так і державотворення стало невід’ємною частиною нашого життя як українців. Це наш простір, де втілюється національна воля.

Ще одна характерна риса софійності полягає в гнучкості її застосування та інтерпретації. Навіть якщо ви дотримуєтеся різних теорій державного будівництва і в формулі "єдність нації, держави та процесу державотворення" вбачаєте творця різних суб'єктів — для когось це держава, а для когось нація або громадяни — ключовим залишається поняття єдності як основної характеристики. Єдність може бути семантичною, ідеологічною, культурною, політичною та ін. Але в будь-якому випадку — це єдність.

Ця стаття виникла як реакція на завдання окреслити, проаналізувати та наповнити основний наратив стійкості України. Безумовно, перший етап полягає в досягненні внутрішньої згоди щодо основних термінів, явищ і концепцій. Тому я хотів би внести в цей процес кілька викликів.

Найлегший спосіб інтегрувати або "привласнити" новий термін, якщо він має певні зрозумілі прояви в повсякденному житті, полягає у використанні вдалих пояснень. Наприклад, можна описати стан, коли під час улюбленого заняття ти настільки поглиблюєшся в процес, що втрачаєш відчуття часу і всього, що відбувається навколо. Це не просто "транс", це – софійність. Або ж ситуацію, коли ти вмієш управляти своїми емоціями і врешті-решт стаєш "мудрішим".

Хоча ми повинні зберегти певну патетику софійності, аби не перетворити її на "незламну силу" або ж не дати ворогам це зробити, важливо описати софійність як сутність, що має тісний зв'язок із людиною. Потрібно підкреслити це через прикметники (софійний, софійна, софійне) та дієслова (софіїти, софіювати). Важливо навести приклади того, що означає діяти софійно, бути софійним, чи софіїти. Зрештою, нам потрібно буде окреслити межі, визначивши, що є "несофійним", і знайти відповідний антонім. Також софійність можна трактувати як завершений стан, до якого слід прагнути протягом усього життя; це може бути характеристика об'єкта або ж особлива українська гармонія ідей і матеріального світу.

Врешті-решт, після усіх цих розумових вправ, залишаться лише вчинки та соціальні уявлення. Тому необхідно зосередитися на розвитку мудрості через дії та їхнє усвідомлення.

Для мене софійність є потужною основою української ідентичності, що ґрунтується на невід'ємному зв'язку: єдність - свобода - витривалість - знання.

Проте, єдність залишається ключовим аспектом для українців і становить основу нашої неповторної здатності досліджувати межі можливого.

Однак, сама по собі єдність не визначає ані змісту створеного, ані форм його існування. Хоча софійність передбачає найвищу мудрість як творця, так і самого творіння, у соціяльно-культурному контексті, на відміну від релігійного сприйняття, мудрість залишається особистісною характеристикою творця. Іншими словами, це у кінцевому підсумку пов'язано з людиною.

Тому однією з небезпек, які чатують на нас, є бажання надати софійності глибоко сакрального, "високого", недоступного значення, таким чином вивівши за дужки людину як творця і головного реципієнта цього наративу.

Незважаючи на наші спроби знайти рятівну оазу або спільну перспективу майбутнього у зовнішній трансцендентній мудрості Софії, справжнім викликом залишається особиста мудрість – софійність кожного громадянина. Втіленням і дзеркалом цієї мудрості завжди була, є і залишиться Україна.

Богдан Бевза, доктор філософії у галузі політології, політичний психолог