Зникла безвісти стратегія стримування з боку Німеччини.
Німеччина стикається з атаками, але не знає, як на них реагувати. Інформація про диверсію в аеропорту Лейпцига минулого місяця, яка ледь не призвела до трагедії, викликала підозри щодо росіянина, пов'язаного з військовою розвідкою (ГРУ), та білоруса. Це підкреслює як вразливість в обороні, так і брак ефективних засобів стримування. Росіянин, який прибув до Німеччини через Туреччину і згодом вирушив до Сербії, був швидко ідентифікований як особа, що має зв'язки з ГРУ. Однак, німецьким правоохоронним органам не вистачило ресурсів для моніторингу його діяльності. Багато хто буде обурений тим, що особі з таким минулим взагалі дозволили в'їзд до Шенгенської зони.
Громадянин Білорусі (ім'я якого не розголошується згідно з німецьким законодавством про захист персональних даних) прибув до країни через Латвію. Відомостей про його зв'язки з розвідувальними службами не було, проте він мав кримінальні записи в Литві та Фінляндії. Це викликає запитання: чому таку особу взагалі пропустили на територію країни? Можливо, він був "разовим" агентом, залученим для виконання небезпечного завдання: закладення 1,8 кг потужної пластичної вибухівки на безпілотники, які мали на меті атакувати український транспортний літак з 25 тисячами літрів авіаційного пального на борту. Випадковість допомогла уникнути жахливої катастрофи.
У Західній Німеччині, яку я згадую з часів молодості, подібні напади були досить звичним явищем. У 1970-80-х роках ліворадикальна група Баадера-Майнгофа організувала безліч смертоносних вибухів, стрілянини та викрадень, націлених на військові, промислові й інші об'єкти. Влада відреагувала з великою (деякі вважають, що навіть надмірною) рішучістю: було запроваджено широке спостереження, розшук підозрюваних та рейди на ймовірні укриття. Ці дії підкріплювалися антитерористичними законами, які розширили повноваження поліції та забезпечили високий рівень співпраці між різними державними відомствами.
Проте угруповання Баадера-Майнгофа (відоме також як "Фракція Червоної армії") не становило екзистенційної загрози для німецької держави. Воно мало певну підтримку таємної поліції "Штазі" у Східній Німеччині, але було не більше, ніж "приміткою" у боротьбі часів Холодної війни. Хвиля російського державного тероризму, що зараз накриває Європу, є зовсім іншою. Це частина великого плану з розвалу НАТО, руйнування очолюваного США безпекового порядку, який з кінця 1940-х років гарантував Західній Європі безпеку, свободу, мир і процвітання (а з 1990-х років охоплював майже всю Європу).
Однак Німеччина, як і деякі інші країни, зокрема Іспанія, Франція та Бельгія, не сприймає цю загрозу всерйоз. У 2024 році, коли американські спецслужби викрили спробу російського замаху на життя Арміна Папперґера — керівника найбільшого німецького оборонного концерну "Rheinmetall", Німеччина не вжила жодних дій. Це стало яскравим сигналом для Кремля: вони можуть продовжувати свої атаки.
Нещодавно німецькі власті закрили консульство Росії у Бонні та культурний центр "Російський дім" у Берліні, який багато хто вважає пропагандистським. Крім того, країна посилила обмеження на поїздки та закликала Європейський Союз до введення жорсткіших санкцій. Однак цього явно недостатньо. На Ризькій конференції, що проходила минулого тижня в Латвії і зібрала понад сотню дипломатів, розвідників, політиків, чиновників та експертів з питань безпеки, я не зустрів жодного учасника, який би вважав, що дії Німеччини можуть запобігти майбутнім атакам з боку Росії. Таким чином, можна очікувати, що вони продовжаться.
Основною темою конференції стала політика стримування, а також її відсутність у цій "підпороговій" війні. Які кроки можуть зробити Німеччина та інші європейські держави для того, щоб змусити Росію зрозуміти, що її тактика насильства, обману, корупції та залякування матиме для неї серйозні наслідки?
Давайте відкинемо звичні реакції. Рішення: спільно з партнерами чинити опір. Використати кібератаки для дестабілізації роботи російського регіонального банку. Запустити декілька дронів, щоб змусити аеропорт закритися. Перекрити шлях "посередникам", які допомагають уникати санкцій, через судові позови і відмову у візах. Заморозити активи центрального банку Росії і передати ці кошти Україні.
Усе це -- нелегко й ризиковано. Але альтернатива -- нові атаки, причому дедалі гірші.
