Трансформуватися, не відмовляючись від цілей.

Вітальне слово Голови Національного банку України Андрія Пишного на X Щорічній дослідницькій конференції центральних банків України та Польщі, присвяченій темі "Реакція центральних банків на виклики майбутнього: стійкість, довіра та інновації", відбулося 22 вересня 2026 року.

Дорогі колеги, шановні друзі!

Я з великим задоволенням вітаю вас на Щорічній дослідницькій конференції, що проводиться спільно Національним банком України та Національним банком Польщі. Висловлюю щиру подяку нашим польським колегам і співорганізаторам — ця конференція вже стала доброю традицією нашої співпраці.

Сьогодні хочу почати не з монетарної політики, не з інфляції і навіть не з центральних банків. Хочу почати із самої конференції.

Ще два тижні тому ми очікували багатьох із вас тут, у Києві. Багато хто був готовий приїхати, і я щиро дякую вам за це. Але зрештою ми перевели конференцію в онлайн. Не тому, що вона стала для нас менш важливою, і точно не тому, що ми вирішили сховатися від реальності. Навпаки.

Реальність така: росія нарощує атаки проти українських міст, людей, бізнесу, критичної та цивільної інфраструктури. Регулярно атакує енергетику, залізницю, транспортні вузли, прикордонні пункти пропуску. Ми могли проігнорувати ризик, могли скасувати конференцію, могли перенести її до кращих часів. Ми обрали адаптацію. Тому що здатність адаптуватися -- одна з основ стійкості. А без стійкості неможливі ані довіра, ані інновації.

Україна має великий досвід у прояві витривалості.

Сьогодні ми відзначаємо 1672-й день повномасштабного конфлікту. Це вже на 104 дні перевищує тривалість Першої світової війни. На четверту річницю широкомасштабного вторгнення українська система протиповітряної оборони знищила більше 140 тисяч повітряних об'єктів, запущених з боку Росії.

Ці цифри відображають не просто абстрактні ризики. Вони символізують людські життя. Зруйновані домівки і бізнеси. Пошкоджені електричні станції. Ночі, проведені в укриттях. Перервані заняття. Робочі дні після безсонних ночей.

Водночас система функціонує. Транзакції здійснюються успішно. Фінансові установи відкривають свої двері. Бізнеси продовжують виробництво. Діти отримують освіту. Організації приймають важливі рішення. Наразі спостерігається найдовший етап стрімкого зростання кредитування в історії України, що відбувається під час повномасштабного конфлікту.

Отже, для України стійкість — це не просто термін з наукових джерел. Це частина нашого повсякденного життя.

Кілька років тому пандемія змусила нас навчитися працювати на відстані. Сьогодні війна вчить іншого: не втрачати здатності бути разом, продовжувати виконувати свою функцію і працювати за будь-яких умов, навіть коли середовище змінюється швидше, ніж ми встигаємо до нього пристосуватися.

Саме тому змінився формат нашої конференції, але не її мета. Так, це лише епізод на тлі того, через що проходить Україна щодня. Але він досить точно характеризує реальність, у якій ми живемо. У нас була програма, були спікери, були учасники, готові приїхати до Києва, була команда, яка готувала конференцію офлайн. Нам не забракло ні змісту, ні людей, ні ресурсів, ні бажання зустрітися. Формат конференції змінила війна -- загроза ракетних і дронових атак, удари по залізниці, прикордонних пунктах пропуску та цивільній інфраструктурі.

Екзистенційні шоки

Це призводить мене до важливого питання, яке, на мою думку, є ключовим для центральних банків. Ми все частіше стикаємося з шоками, джерела яких виходять за межі наших повноважень.

Ми часто користуємося термінологією економіки: шоки попиту, шоки пропозиції, фінансові шоки. Цей набір термінів залишається актуальним, але його вже недостатньо для повного розуміння сучасних викликів. Тому я пропоную розширити наш словник, включивши в нього нову категорію: екзистенційні шоки — явища, які можуть трансформувати не лише показники системи, а й саму її сутність.

Ми зазвичай звикли оцінювати ситуацію через маргінальні зміни: незначні коливання інфляції, зміни в темпах економічного зростання, коливання обмінного курсу або відхилення від запланованих сценаріїв. Проте існують певні шоки, які діють інакше — вони проходять через пороги та викликають розриви. До певного моменту система здатна витримувати тиск, але як тільки цей поріг перетнуто, навіть найменший додатковий шок може змінити її стан. Іноді відбувається й розрив зв’язків, на яких базуються наші моделі та прогнози. Такі шоки можуть не лише зрушити наші прогнози, а й радикально змінити саму систему координат, у рамках якої ці прогнози були створені.

У цьому контексті професійний словник переплітається з реаліями людського існування. У найекстремальніших випадках екзистенційний шок може забрати не просто кілька десятих відсотка — він здатен знищити все: виробничі потужності, інфраструктурні системи, накопичення, інституційну спроможність і, що найжахливіше, людські життя. Саме такою є суть війни. Подібний характер можуть мати великомасштабні кібератаки, руйнування важливої інфраструктури, геополітичні розриви або технологічні зрушення, якщо їхній вплив перевищує критичні межі.

Не кожен великий ризик є екзистенційним. Але екзистенційний ризик відрізняється тим, що його наслідки можуть бути не маржинальними. І це окрема інтелектуальна вправа для центральних банків: ми повинні вміти оцінювати не лише ймовірність шоку, а й робити експліцитним його можливий масштаб. Бо світ, у якому ймовірність певної події є низькою, але наслідки переходу через критичний поріг є системними, потребує іншої культури готовності.

Україна зіткнулася з цією ситуацією раніше за інших та в набагато більш жорстокій формі. У нас дійсно є досвід, яким варто поділитися. Після початку повномасштабного вторгнення ми забезпечили стабільність роботи банківської системи та безперебійність платежів, зберегли фінансову рівновагу, уникнули валютної кризи, підтримали належний рівень міжнародних резервів, продовжили курс на європейську інтеграцію, відновили ефективність монетарної політики і поступово перейшли від надзвичайних заходів до більш ринкових механізмів. І все це відбувалося під час найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни.

Важливо й інше: масштаб шоку не означає, що центральний банк повинен реагувати на все, що відбувається навколо нього. Джерело шоку може лежати далеко за межами нашої компетенції, але його наслідки можуть безпосередньо впливати на ціни, фінансову стабільність, платежі та довіру до грошей. Тому питання не в тому, чи повинна роль центрального банку залишатися незмінною -- вона вже змінюється. Питання в іншому: як адаптувати роль, інструменти й спроможності, не втрачаючи ясності щодо мети та відповідальності.

Шоки здатні трансформувати наші інструменти та навіть впливати на те, що суспільство вважає нормою для центрального банку. Проте це не повинно призводити до розмивання наших основних цілей.

Вчора Фабіо Панетта влучно окреслив цю дилему: іноді для підтримання довіри інституції необхідно рішуче дотримуватись своїх принципів, захищати свою незалежність і політичні основи; водночас, інколи їй потрібно адаптуватися, змінювати інструменти та розвивати нові можливості. Я не вбачаю тут конфлікту. Навпаки, гнучкість має сенс лише тоді, коли існує надійна основа. Для центрального банку такою основою є ясність його цілей, інституційна незалежність та підзвітність суспільству.

Можна змінити інструмент. Можна змінити процедуру. Можна змінити спосіб досягнення мети. Може еволюціонувати навіть роль центрального банку. Але не можна втрачати мету.

Заняття 1992 року

Вчора Фабіо розпочав свою доповідь, згадуючи тридцятирічний шлях гривні. Дозвольте мені внести в цю оповідь один цікавий момент.

Цього вересня ми відзначаємо 30 років грошової реформи та запровадження сучасної гривні. Але перші банкноти гривні з'явилися значно раніше. На початку 1990-х Україна, яка щойно відновила незалежність, не мала ані власних потужностей, ані достатніх ресурсів для друку банкнот. Перші гривні друкували за кордоном, зокрема в Канаді, фактично в кредит. У 1992 році в межах надсекретної операції "Щит України" 105 контейнерів із банкнотами цивільним суховантажем прямували з Канади до України під охороною українського спецпідрозділу. У цих контейнерах був матеріальний фундамент нашого майбутнього монетарного суверенітету.

Ця історія відкриває важливий урок: фінансовий суверенітет не є синонімом відокремленості. Це здатність приймати власні рішення та нести за них відповідальність. А надійні партнерські відносини розширюють можливості для таких рішень.

Наші рішення у часи повномасштабної війни формуються в Україні, і відповідальність за них лежить на нас. Проте міжнародна підтримка значно розширює рамки для ухвалення цих рішень. Фінансова допомога дозволила нам покривати критично важливі витрати, зберігаючи макрофінансову стабільність. Співпраця з Міжнародним валютним фондом, європейськими установами, міжнародними фінансовими організаціями та центральними банками сприяла збереженню резервів, стабільності та довіри.

Окремо хочу подякувати нашим польським колегам. Національний банк Польщі був серед перших, хто підставив плече: рішення про валютний своп було ухвалене 24 лютого 2022 року, в перший день вторгнення. А вже в березні українці, які знайшли прихисток у Польщі, змогли обмінювати готівкову гривню на злоті.

Та найперше плече підставили люди. Польські родини відкрили свої домівки мільйонам українців. Ми про це пам'ятаємо.

Три промпти для дискусії

Протягом цих років ми освоїли роботу в умовах, де невизначеність стала нормою, а шокуючі події вже не є рідкістю. І ми навчилися долати ці виклики спільно. Саме в цьому контексті для мене зливаються три основні теми нашої конференції: стійкість, довіра та інновації. Я хотів би запропонувати три запитання для нашої дискусії — і це не випадково. Новітні технології ще раз підкреслили важливість простого факту: якість відповіді часто залежить від якості запиту.

Перший імпульс: стабільність не може існувати без адаптивності, проте для адаптивності необхідна опора.

Питання для центрального банку тут просте лише на перший погляд: як знайти баланс між гнучкістю та заякореністю? Стійка інституція повинна вміти швидко змінювати інструменти, процедури та операційні рамки -- криза не чекатиме, поки ми завершимо всі дискусії і побудуємо ідеальну модель. Але гнучкість не означає відсутності правил чи хаосу. Чим швидше змінюється середовище, тим важливіше знати, що саме має залишатися стабільним. Для центрального банку це насамперед ясність його цілей, його незалежність, його відповідальність. І саме цей баланс між адаптацією і заякореністю значною мірою визначає інституційну стійкість.

Другий промпт: довіра потребує відкритості, а відкритість потребує відповідальності.

Без довіри наша політика стає дорожчою, сигнали -- слабшими, трансмісія -- менш ефективною. Але довіру не можна побудувати на принципі "повірте нам, ми знаємо краще".

Учора ми слухали Саймона Джонсона. Його роботи разом із Дароном Аджемоглу та Джеймсом Робінсоном показують, наскільки фундаментально якість інституцій визначає довгострокову траєкторію розвитку країн. Україна добре знає ціну цієї тези. Ми не мали розкоші успадкованої довіри до інституцій. Довіра до центрального банку не з'являється разом із законом про його мандат -- вона накопичується. Рішення за рішенням. Криза за кризою. І може бути втрачена значно швидше, ніж здобута.

Для мене довіра є формою пам'яті, яка перетворюється на очікування. Це місток між поведінкою інституції в минулому і тим, чого від неї сподіваються в майбутньому. Тому довіра не виключає наявності сумнівів і не вимагає від центрального банку претендувати на всезнання. Навпаки, у світі радикальної невизначеності довіра вимагає відкритого пояснення того, що нам відомо, що залишається невідомим, які ризики ми помічаємо та які обставини можуть змінити нашу оцінку. Чіткість щодо цілей і принципів не потребує ілюзій стосовно майбутнього.

Тому сучасна комунікація центрального банку не зводиться до красномовства. Це здатність не лише говорити, а й слухати. Не лише пояснити рішення, а й зрозуміти, як його почули.

Третій запит: інноваційні рішення підвищують наші можливості, проте не звільняють нас від відповідальності.

У даний момент регулятори стикаються з однією з найбільш складних проблем: як знайти баланс між отриманням максимальної вигоди від інновацій та зменшенням ризиків, які вони можуть викликати?

Вчора Фабіо Панетта детально розглядав, яким чином штучний інтелект вже трансформує економічну сферу, продуктивність праці, ринок робочої сили, попит, інфляційні процеси та функціонування центральних банків. Однак я бачу ще один важливий аспект. Ця технологія розширює наші можливості в отриманні знань. Вона дозволяє швидше обробляти інформацію, виявляти зв'язки, які можуть залишитися непоміченими людьми, створювати складніші прогнози та раніше реагувати на зміни. Проте одночасно вона може підвищувати нашу залежність від систем, чиї принципи роботи нам зрозумілі значно гірше, ніж вони розуміють наші дані.

Це відкриває зовсім нові питання стосовно відповідальності. Ми можемо покласти на алгоритми виконання обчислень. Вони можуть навіть робити прогнози. Проте ми не можемо доручити їм підзвітність, і тим більше не можемо перекласти на них відповідальність за ухвалення рішень. Коли модель помиляється, відповідальність несе не вона. Якщо алгоритм впливає на прийняття рішень, суспільство повинно знати, хто визначив його рамки. Коли технології стають критично важливими для функціонування інституцій, ми зобов'язані усвідомлювати не лише їхні можливості, а й точки, від яких вони залежать.

Хто має владу над алгоритмом? Хто несе відповідальність за його можливі збої? Як діяти, якщо результати моделі не піддаються поясненню? Де проходить грань між ефективним використанням технології та залежністю від неї? І як нам регулювати технології, які розвиваються настільки швидко, що ми не встигаємо за ними встигати створювати нові правила?

Ми повинні проявляти відвагу в експериментах і дозволяти інноваціям розвиватися. Однак важливо також уміти вчасно розпізнавати ризики та встановлювати межі, коли вони починають загрожувати стабільності та довірі. Завдання регулятора полягає не в гальмуванні інновацій, а в тому, щоб забезпечити суспільству їх переваги, не створюючи неприпустимих ризиків для системи.

Оптика національного парку Єллоустон

Усі три запити, на мою думку, ведуть до більш глибокого питання: чи дійсно ми адекватно оцінюємо ризики, до яких намагаємося підготуватися?

Уявіть собі прогулянку через національний парк Єллоустоун. Оточують вас пейзажі, які виглядають як з іншого світу: гейзери, гарячі джерела, термальні басейни та пара, що піднімається з глибини землі. Кольори тут здаються незвичними та яскравими. Кожен з цих природних феноменів можна вивчати, спостерігати та вимірювати окремо. Деякі з них вражають своєю автономністю, інші ж просто милують око як чудеса природи.

Проте, якщо змінити перспективу спостереження, то картина суттєво змінюється. Всі ці явища є лише зовнішніми проявами великої магматично-гідротермальної системи. Людина, яка спостерігає за окремим гейзером або гарячим джерелом, насправді знаходиться всередині кальдери одного з найвеличніших вулканічних комплексів у світі.

Я б охарактеризував це як оптику Єллоустонського парку. Можна дуже детально спостерігати за тим, що відбувається навколо, і водночас мати спотворене уявлення про масштаб ситуації, в якій ти знаходишся. Те, що на локальному рівні може здаватися ізольованим сигналом, у більш широкому контексті може виявитися частиною значно складнішої системи ризиків.

Тому наше завдання не обмежується лише дедалі точнішим вимірюванням окремих "гейзерів". Ми маємо змінювати перспективу та сприймати всю систему в цілому. Іншими словами, навіть якщо ми досягаємо високої точності в спостереженнях окремих сигналів, це не повинно призводити до плутанини між локальною точністю та системним розумінням.

Центральні банки розробили надзвичайно ефективний набір інструментів. Ми аналізуємо інфляційні показники, прогнози, обсяги кредитування, ліквідність, валютні курси та фінансові дестабілізації. Постійно оновлюємо та вдосконалюємо наші моделі. Проте у світі, де панують нелінійні та екзистенційні загрози, виникає ще одне важливе питання: чи можемо ми сприймати систему в її повному обсязі?

Це не означає, що ми повинні навчитися передбачати все -- це неможливо. Але ми маємо краще розуміти пороги, взаємозалежності та сценарії, за яких локальний шок перестає бути локальним. Маємо зробити масштаб ризику експліцитним. Не лише запитувати: яка ймовірність події? А й: що станеться, якщо система перейде критичний поріг? Яким буде другий раунд ефектів? Що перестане працювати першим? Яка інфраструктура має вистояти? Які рішення ми повинні бути готовими ухвалити до того, як матимемо всю інформацію?

Не втрачати мети

Саме в цьому місці переплітаються стійкість, довіра та інновації. Стійкість необхідна для того, щоб система могла витримати труднощі та продовжувати виконувати свої функції. Довіра забезпечує інституції можливість діяти в умовах невизначеності. Інновації ж дозволяють нам бачити більше і швидше реагувати на зміни. В центрі всього цього перебуває інституція: потужна, незалежна, відповідальна, здатна адаптувати свої інструменти та розширювати можливості у відповідь на вимоги реальності, зберігаючи ясність у визначенні своїх цілей.

Тому відповідь на виклики майбутнього не в тому, щоб навчитися передбачати кожен наступний шок. Вона в тому, щоб створювати та зберігати інституції, здатні виконувати свою функцію навіть тоді, коли прогноз утрачає актуальність, традиційний інструмент не працює, а перевіреного рецепта немає.

Чотири роки тому ми розробили українську версію цієї відповіді в рамках нашої місії: гарантувати виконання мандату НБУ незалежно від обставин.

І тут я повертаюся до того, з чого почав. Два тижні тому ми планували зустрітися зовсім інакше. Сьогодні я говорю з вами через екран. Змінився формат, змінилися обставини. Але не мета.

Ми на місці. Наша діяльність триває. Ми продовжуємо обмінюватися думками. Ми все ще в пошуках відповідей.

Ось, можливо, найелементарніше пояснення стійкості: адаптуватися до вимог реальності, залишаючи при цьому незмінною свою основну мету, заради якої ти живеш.

Ми не можемо передбачити, яким буде наступний великий удар. Проте ми можемо і повинні усвідомлювати дві важливі речі: що повинно витримати цей удар, коли він станеться, і які дії нам слід вжити вже зараз для цього.

Бажаю нам змістовної дискусії. Дякую кожному, хто сьогодні з нами. Дякую за увагу!