Зеленський у Белграді: які вигоди для України та Сербії і чому це викликає таку різку реакцію Росії. Інтерв'ю з Котовим.

Президент України Володимир Зеленський уперше приїхав до Белграда. Сам по собі цей факт важливий, адже Сербія багато років залишається одним із найближчих союзників Росії на Балканах. Белград не приєднався до західних санкцій проти Москви, продовжує купувати російський газ і розраховує на підтримку у питанні Косова. В той же час, Сербія хоче вступити до Євросоюзу і змушена рахуватися з позицією Брюсселя.

Важко було уявити, що в результаті зустрічі Сербія могла б прийняти рішення про розрив відносин з Росією. Александр Вучич відверто висловлює свою позицію: він готовий вести діалог з Україною, підтримувати її у різних сферах, зокрема в торгівлі та військовій співпраці, проте не прагне конфліктувати з Москвою. Його стратегія залишається незмінною: підтримувати добрі стосунки з Росією, уникати суперечок з Європою і поступово розширювати співпрацю з Україною.

І все ж ситуація змінюється. Ще кілька років тому поява українського президента в Белграді була б майже неможливою. Тепер Вучич не лише приймає Зеленського, а й говорить про допомогу, відновлення українського міста, європейську інтеграцію та нові економічні домовленості. Окремо обговорюється оборонна співпраця, зокрема можливість виробництва українських безпілотників у Сербії.

Для України це має велике значення. Сербія володіє потужною оборонною промисловістю, а її боєприпаси вже через треті країни потрапляють на фронт в Україні. Якщо Київ і Белград вдадуться до спільного виробництва, це стане справжньою формою співпраці. Для Сербії це також надає практичний сенс. Белград прагне вступити до ЄС, а співпраця з Україною демонструє європейським партнерам, що він не віддаляється в російський табір.

Отже, наразі ще передчасно стверджувати про поворот Сербії від Росії. Скоріше, ми спостерігаємо поступове зрушення в балансі сил. І саме це може найбільше непокоїти Кремль. Росія не втрачає Сербію ударом в один момент, але поступово позбавляється монопольного контролю над відносинами з Белградом.

У ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA своїм баченням з цих та інших тем поділився кандидат наук у галузі державного управління, керівник Центру розвитку державної стратегії та публічної політики Ілля Котов.

Зеленський вперше відвідав Сербію в рамках офіційної поїздки — країни, яка прагне інтеграції в ЄС, але водночас підтримує близькі відносини з Росією. Президент Вучич висловив свою підтримку територіальній цілісності України, пообіцяв допомогу та готовність брати участь у її відновленні. Проте він не відмовився від своїх зв'язків з Москвою і залишився осторонь західних санкцій. Це візит може свідчити про початок поступового відсторонення Белграда від Кремля, але наскільки далеко Сербія готова йти у зближенні з Києвом?

- Дійсно, це знаковий візит, який показує світу, що російська монополія на Балканах не має існувати, як і в інших частинах світу. Україна якраз на цьому постійно наголошує. Якщо раніше візит президента України до європейської держави міг сприйматися як цілком пересічна подія, то сьогодні до нас прислухаються, нас бачать, ми є значним суб'єктом світової політики. Тому візит президента Зеленського, його спілкування, офіційні домовленості, а також неофіційні домовленості - це знакові речі.

Чи продовжить Вучич підтримувати баланс між різними силами? Безумовно. Це характерна риса як його особистої політики, так і загальної стратегії Сербії. Питання тут полягає в кількох аспектах. По-перше, існує суттєва залежність від Москви, з якою наразі вони не прагнуть активно боротися. Ця залежність охоплює енергетичні ресурси, зокрема нафту. Також є політичні, фінансові та військові аспекти цієї залежності.

Хочемо підкреслити, що значна частина військової техніки, яку використовує Сербія, походить з Росії або вироблена на російських заводах. Ще одним важливим аспектом для розуміння ситуації є різноманіття самого сербського суспільства. На сьогодні можна стверджувати, що населення країни приблизно поділено навпіл. Є групи людей, які все ще відчувають прихильність до Росії, російської культури, Володимира Путіна та ідеалів, від яких цивілізована Європа вже давно відмовилася. Водночас з'являється нове покоління, яке активно підтримує євроінтеграцію. Проте наразі немає чіткої суспільної згоди щодо напрямку, в якому має рухатися Сербія. Олександр Вучич намагається задовольнити обидві сторони, прагнучи заробити політичні дивіденди. В умовах політичної кризи в країні майбутні вибори стануть критично важливими. Він намагається зберегти баланс, який би влаштовував як прихильників Росії, так і євроінтеграторів. Отже, баланс залишиться, але співпраця з Україною продовжиться.

- Чому саме зараз Вучич погодився прийняти Зеленського і що змінилося у відносинах між Києвом та Белградом? Чи пов'язане це з європейським курсом Сербії та тим, що Белграду дедалі важливіше показувати Брюсселю готовність підтримувати контакти із західними партнерами? І чи можна говорити, що рішення Вучича прийняти Зеленського - це насамперед прагматичний розрахунок для вирішення власних питань?

З політичної перспективи це дійсно важливий аспект. Він прагне бути ближчим до різних груп виборців – як до прихильників Росії, так і до тих, хто вбачає майбутнє Сербії в євроінтеграції та європейських цінностях. Цей візит для нього має велике значення. Варто також зазначити, що він важливий з іншого ракурсу. Я не можу повністю охарактеризувати Сербію як проросійську державу. Вучич часто намагається знайти баланс, оскільки ніхто не бажає потрапити в повну залежність від Москви. Всі розуміють, до яких наслідків може призвести така залежність. Цікаво, що Вучич у своєму інтерв'ю після візиту президента Зеленського підкреслив, що висловлює свою особисту думку, а не як глава держави. Він вважає, що світ стоїть на порозі однієї з найбільших війн в історії. Якщо проаналізувати цю заяву, він, як досвідчений політик, усвідомлює: в умовах серйозної дестабілізації світу та необхідності вибору сторони, Сербія, ймовірно, стане на бік Європи і виступить проти Москви. Тому він намагається підтримувати стосунки з усіма, але в той же час не може повністю відсторонитися від Кремля. Це його політичний вибір, і, знову ж таки, питання залежності.

Якщо розглянути питання, які обговорювалися, такі як озброєння, європейська інтеграція, взаємна підтримка, комерція та економіка, на вашу думку, в якій сфері ми можемо отримати найбільшу вигоду від співпраці з Сербією?

Щодо відкритої частини, варто зазначити, що мова йде про гуманітарні ініціативи, вільну торгівлю та економічну співпрацю. Результати поїздки виявилися досить позитивними. Як зазвичай трапляється, подібні візити завжди завершуються підписанням економічних угод, і це безумовно є позитивним моментом. Ми також отримали підтвердження так званої косовсько-кримської формули, що стосується політичних аспектів. Сербія, в свою чергу, не визнає території України, анексовані Росією, як російські. Україна, у свою чергу, послідовно дотримується своєї політики стосовно ситуації в Косові. Тут, варто зазначити, існує безліч оцінок щодо Косова, але це є вибір нашої країни. Ми повинні займати позицію, яка дозволяє нам здобувати більше політичних вигод.

Адже, якщо говорити відверто, визнання окупованих українських територій російськими будь-якою країною Європейського Союзу стало б справжнім провалом і катастрофою. Тому дуже важливо, що підсумком цієї зустрічі стало чітке підтвердження нашої позиції. Навіть попри реакцію з боку Косова, яке є нашим партнером в певних аспектах. Їхня відповідь була більш політичною: зокрема, вони зняли український прапор. Але їм потрібно було якимось чином висловити свою позицію.

Як і завжди після подібних зустрічей, виникає цікавість щодо неофіційних угод. Це питання набуває особливої актуальності, адже між Україною та Сербією вже існує певний досвід співпраці — зокрема, постачання сербських боєприпасів, хоч і через посередників, для українських військових.

- Я вважаю, що було досягнуто кількох непублічних результатів. У першу чергу - того, що важливо для нашої держави з точки зору оборони. Хочу нагадати, що раніше вже виникав певний скандал між Москвою і Вучичем через те, що Сербія продавала третім країнам озброєння, яке потім потрапляло до України. Давайте будемо логічними й дивитися на речі реально. Чи могло це відбуватися без політичної волі керівництва Сербії? Звичайно, не могло.

Чи варто очікувати на подальші, хоча й непрямі, але все ж критично важливі поставки військового характеру?

Я вважаю, що це, безумовно, відбудеться. У Сербії є достатньо військових запасів, включаючи техніку радянського та російського виробництва. Я впевнений, що ці питання обговорювалися – звичайно, з обережністю та непублічно, але така співпраця продовжиться. Також висловлювалися ідеї щодо можливого розміщення на території Сербії українських виробів, наприклад, безпілотників. Це виглядає цілком обґрунтовано, адже Сербія зацікавлена у впровадженні нових технологій і повинна бути готовою до будь-яких сценаріїв, забезпечуючи свою безпеку. Тому я переконаний, що ці теми піднімалися. Щодо успішності – ми не можемо стверджувати, що всі питання вже вирішені, але переговори, безумовно, мали місце. Важливо звертати увагу не лише на публічні результати, але й на ті аспекти, які повинні залишатися в таємниці від нашого ворога. Війна триває, і багато питань справді повинні залишатися військовою таємницею. Співпрацю слід розвивати з усіма європейськими країнами, незалежно від їхньої політики.

Не виключаю, що після закінчення війни ми дізнаємося про зовсім нові факти та історії, зокрема про те, як українські підприємства діяли на території Сербії, хоча до цього часу це залишалося невідомим. Ми можемо дізнатися про механізми постачання, схожим чином, як з'ясувалося, що Болгарія надавала підтримку Україні у 2022 році після початку повномасштабного вторгнення. Ця інформація не була широко відома, оскільки Болгарія побоювалася реакції Москви і не хотіла ускладнювати свої відносини з Росією. Проте в той період вона зробила кроки на допомогу Україні, зокрема в паливному та військовому секторах. Тому я не виключаю, що нині можуть проходити подібні переговори та досягатися результативні домовленості між Україною та Сербією.

Сербія залишається непростим партнером для Брюсселя: хоча країна декларує наміри інтегруватися в Європу, вона не підтримала санкції проти Росії, продовжує мати міцні енергетичні зв'язки з Москвою і постійно веде переговори з ЄС щодо умов свого вступу. У цій ситуації зближення Белграда з Києвом, безсумнівно, співпадає з інтересами Брюсселя. Яку роль у цьому процесі відіграє Брюссель та особисто Урсула фон дер Ляєн? Яким чином переговори про членство Сербії в ЄС впливають на її позицію щодо України та поточної війни?

Звичайно, роль Європейського Союзу у відносинах із Сербією є важливою, адже він намагається віддалити цю країну від впливу Російської Федерації. Однак я не можу погодитися з думкою, що ці переговори проходять в ультимативній манері. Важливо зазначити, що не йдеться про вимоги з боку ЄС, а скоріше про обопільні пропозиції, де Сербія могла б отримати вигоди в обмін на певні кроки у бік Європи. Сумніваюся, що Сербія готова брати участь у подібних іграх. Натомість, логічніше виглядає ситуація, коли ЄС пропонує політичні чи економічні інціативи, а Сербія, в свою чергу, поступово дистанціюється від Москви в окремих аспектах. Отже, роль Європи в цьому процесі справді відчутна, адже майбутнє Сербії тісно пов'язане з ЄС. Якщо ж інтеграційний процес затягнеться, Сербія залишиться частиною європейської спільноти, принаймні в географічному сенсі. Крім того, молоде покоління сербів вже демонструє значно проєвропейські та ліберальні настрої, що також є важливим фактором. Тому така співпраця є необхідною. Усі зацікавлені у тому, щоб Сербія брала активну участь у цих процесах. Підкреслюю, що Сербія не бажає повної залежності від Москви в жодній сфері, але й не прагне повністю підкорятися Європі. Ця проміжна позиція, яка дозволяє вести обережний, але ефективний діалог із Україною та ЄС, ймовірно, залишиться актуальною в майбутньому.

Майбутнє, безумовно, тісно пов'язане з Європою, проте минуле залишається актуальним - близько половини населення все ще відчуває ностальгію за "братньою Росією". Ситуація свідчить про те, що наближення до Києва не обов'язково означає розрив із Москвою. Вучич чітко підкреслює, що санкції та "червоні лінії" не будуть перетнуті. Отже, Сербія продовжить балансувати між Росією та Європейським Союзом, або ж за певних умов може змінити цей напрям?

На даний момент можу зазначити, що ситуація залишиться незмінною, поки не виникне серйозний суспільний попит на відмову від співпраці з Москвою та прагнення до повноцінного членства в Європейському Союзі. Лише тоді громадськість зможе сформувати нові органи влади, які будуть підтримувати ці зміни. У такому випадку політика держави почне відповідати настроям суспільства. Для ілюстрації наведу приклад Вірменії. Ще кілька років тому було важко уявити, що ця країна прийматиме європейських лідерів, а її прем'єр відмовиться від співпраці з Кремлем і відкрито говоритиме про інтеграцію до Європейського Союзу, отримуючи при цьому значну підтримку на виборах. І ця підтримка продовжує зростати.

Це ключовий аспект. Державна політика та дії будь-якого високопосадовця, зокрема президента або прем'єр-міністра, в значній мірі залежать від громадських настроїв. Тому, поки в Сербії існує така фрагментована і невизначена соціальна атмосфера, політика дружніх відносин з усіма та прагнення отримати максимальну вигоду з співпраці залишатиметься на порядку денному.

Я не можу точно передбачити, скільки часу це займе. Візьмемо, наприклад, Вірменію, де ситуація змінювалася надзвичайно швидко, коли вірмени усвідомили, що Москва фактично їх зрадила, не виконавши домовленостей про захист від Азербайджану. І тут, можливо, настане момент психологічного перелому. Тому наразі важливо спостерігати за розвитком подій, а Україні слід діяти так, як це робить Сербія, поступово відводячи Росію з Балканського регіону.

Чому ж тоді відповідь Москви на візит президента України виявляється настільки болісною? Які саме сигнали надходять до Кремля?

Звісно, це не лише спроба зменшити значущість візиту. Через свої медіа-ресурси та різні канали вони навіть намагалися розбурхати сербське суспільство напередодні приїзду президента Зеленського, стверджуючи, ніби до них прибувають "нацисти". Це характерна московська тактика, про яку навіть не хочеться говорити, адже вона вже виглядає кумедно. Однак вони намагалися використати існуючі суперечності в сербському суспільстві, щоб у якійсь мірі зірвати візит або принаймні спровокувати протести. Отже, це не просто спостереження з їхнього боку. Для них це дійсно є болючим питанням. У Москві Сербію довгий час вважали своєю зоною впливу, де вони мали політичну монополію. Завдяки залежності від російського газу та загальному підпорядкуванню Кремлю у багатьох аспектах, Москва вважала, що може контролювати як внутрішню, так і зовнішню політику Сербії.

Звичайно, коли в Сербії відбувається зустріч з нашим президентом, який є одним із основних опонентів для Володимира Путіна та кремлівської еліти, це стає серйозним ударом для них. Ми постійно чуємо прояви ненависті в будь-яких коментарях Росії щодо Зеленського. Кремль добре усвідомлює, що Вучич веде свою власну гру. Важливо згадати скандал навколо продажу сербської зброї третім країнам. Москва розуміє, що такі дії не можуть відбуватися без політичних рішень. Всі усвідомлюють, куди ця зброя в кінцевому підсумку потрапить і для чого буде використана. Тому Кремль бачить загрозу втрати свого впливу. Я б не називав Сербію союзником Росії; скоріше, це молодший партнер у їхньому розумінні. Але втрата цих зв'язків є болючою для Москви. Чесно кажучи, після початку повномасштабного вторгнення і демонстрації справжньої слабкості Росії в багатьох регіонах світу, у неї залишилося дуже мало союзників. Дуже мало країн, куди Володимир Путін може приїхати або просто зателефонувати, сподіваючись на розуміння. Якщо висловлюватися простіше - все менше людей готові відповідати на його дзвінки.

Отже, ця так звана історична сфера впливу, про яку регулярно згадують у Москві, з кожним місяцем і роком після початку повномасштабної агресії поступово звужується.

У кінцевому підсумку цей процес неминуче відбувся б, але повномасштабне вторгнення в Україну стало яскравим свідченням істинної слабкості Росії. Це, напевно, прискорило розвиток подій на багато років уперед. Якби, не дай Боже, Росія змогла реалізувати свій план захоплення України — захоплення Києва за три дні та інші амбіції Путіна — це б, навпаки, засвідчило її силу та потенціал. У 2022 році багато людей дійсно вважали Росію другою найпотужнішою армією у світі. Тепер це звучить абсурдно, адже ми бачимо справжню ситуацію. Але варто бути чесними: саме так Росію тоді й сприймали. Тож її невдача в Україні, поразка на фронті, а також нинішня нездатність ефективно захистити власну територію від наших ракетних ударів змінили уявлення інших країн про неї.

Виявилося, що більше немає єдиного гегемона, перед яким усі мають трепетати, якому слід підкорятися і якому не можна заперечувати. Це має величезне значення. Насправді, наш опір і дії України прискорили цей процес, напевно, не лише на роки, а на ціле десятиліття. Я важко уявляю, що без повномасштабного вторгнення та запеклого опору з боку України ми могли б спостерігати настільки швидкий відхід Вірменії від Росії, а також Молдови. І навряд чи почули б від Казахстану заклики про необхідність залишити Росію та шукати інші шляхи. Це все те, що раніше було складно навіть уявити. Саме тому український спротив має велике значення не лише для нашої країни, а й за її межами.

Підсумовуючи нашу бесіду, які ключові позитивні аспекти візиту президента до Сербії можуть бути вигідними для України?

Перш за все, слід зазначити всі укладені угоди, зокрема ті, які пов'язані з вільною торгівлею. Це є конкретним економічним досягненням. Не можна забувати і про гуманітарну допомогу. Можливо, в Україні нині до цього підходять більш спокійно, але це не зовсім правильно. Кожна форма гуманітарної допомоги має велике значення, і за неї варто висловлювати вдячність, особливо напередодні важкої зими.

До політичних результатів я б відніс і те, що знімаються подальші маніпуляції з боку окремих представників Європейського Союзу про те, що пришвидшений вступ України до ЄС нібито буде несправедливим щодо балканських держав. Самі балканські держави показують, що вони не проти. Це вже великий результат. Втрата частини російського впливу - теж величезний результат. Сам факт візиту президента Зеленського, як свого часу його візит до Вірменії, показує, що цей вплив слабшає. Росія і Кремль були категорично проти таких візитів і навіть намагалися їх зірвати. Ну і, звичайно, непублічні домовленості. Я сподіваюся, що продовжиться постачання необхідних для України боєприпасів через треті країни - тих, які виробляються або зберігаються в Сербії. Не виключаю і можливості непублічної співпраці у сфері безпілотників, будівництва якихось об'єктів або використання вже наявної інфраструктури на території Сербії. І загалом сам політичний процес, спільна позиція щодо невизнання територіальних змін, які кожна держава вважає незаконними, - це теж певний плюс. Він може дозволити нам надалі лише поглиблювати відносини. І все ж таки, зрештою, сербське суспільство, думаю, дедалі більше буде налаштоване рухатися подалі від Кремля і ближче до Європейського Союзу.