Від Фучика до Чапека:
Страчений антифашист
Юліус Фучик - чеський журналіст і автор, який активно боровся проти фашизму в складі прокомуністичного Руху Опору. Він був страчений нацистами в 1943 році.
Юліус Фучик з'явився на світ у 1903 році в містечку Сміхов, яке нині є частиною пражського передмістя. Його дитинство було сповнене театральних вистав, оскільки батько, працюючи токарем на заводі, активно залучав сина до аматорського театру. У молодому віці Юліус встиг зіграти кілька вдалих ролей, що залишили слід у його пам’яті.
Після школи Фучик студіював філософію в Карловому університеті. Там же 18-річний студент вступив до Комуністичної партії Чехословаччини. З лівими виданням пов'язана вся журналістська кар'єра Фучика. З 1929 року він працював кореспондентом видання "Руде право", головного друкованого органу чехословацької компартії. Як журналіст відвідував СРСР у 1930-ті, після чого в репортажах розхвалював сталінську диктатуру, політику індустріалізації та колективізації. Найбільш примітний репортаж з СРСР мав назву "Держава, де завтра означає вчора", в якому Фучик в пропагандистській манері говорить про ідеальність суспільного устрою при сталінізмі. Усі недоліки радянської системи Фучик трактував як ознаки прогресу.
Зображення: wikipedia.org Юліус Фучик
Після анексії Австрії та в контексті подій, що передували Мюнхенській угоді, яка призвела до зникнення демократичної Чехословаччини, Фучик випустив статтю під назвою "Чи прийде на допомогу Радянський Союз?", в якій стверджував, що Червона Армія є єдиним надійним і потужним партнером для Чехословаччини.
Після окупації Чехословаччини нацистами та створення Протекторату Богемії та Моравії Фучик перейшов на нелегальне положення. Запустивши густу бороду, він прикривався альтер-его "професора Горака", кульгавого викладача. Товаришів по партії цей епатажний образ відверто дратував, а в повоєнній Чехословаччині він став одним з героїв політичних анекдотів.
У період з 1941 по 1942 роки Фучик був активним членом таємного Центрального Комітету Комуністичної партії Чехословаччини і займався редакцією газети "Руде право". У 1942 році його затримало гестапо, і він отримав смертний вирок. Вирок було виконано у 1943 році в тюрмі Берлін-Плетцензее. Спочатку планувалося, що Фучика страчуватимуть на гільйотині, однак через пошкодження пристрою внаслідок бомбардувань його стратили через повішання.
Перебуваючи в ув'язненні Фучик написав низку сувоїв, які озаглавили, як "Репортаж написаний в петлі". Сувої виніс тюремний наглядач Адольф Колінський. У цих текстах Фучик пише про скору та неминучу загибель нацизму. Професор славістики Пенсильванського університету Петр Штайнер називає ці тексти не репортажами, а романсами, тобто сентиментальним жанром зі щасливим кінцем.
Культ Фучика
Після закінчення Другої світової війни Чехословаччина опинилася під впливом Радянського Союзу. Владу захопили місцеві комуністи на чолі з Клементом Готвальдом. У цей період почалося формування культу Фучика як непохитного борця проти нацизму. Це сталося, зокрема, через політику комуністичної пропаганди, яка прагнула затінити образ борців з некомуністичного Руху Опору.
Чехословацькі комуністи прагнули сформувати ідеалізований образ Фучика, подібно до радянських міфологізованих постатей, таких як Олег Кошовий або Олександр Матросов. Зокрема, сорокарічного Фучика представляли виключно як молодого журналіста та борця проти фашизму.
"Репортаж написаний в петлі" було видано з партійною цензурою та перекладено на 90 мов. Наразі це найбільш перекладений твір чеської літератури. На його основі створювали театральні поставки та телеекранізації.
В честь Фучика були названі багато місць: парки, сквери, райони, вулиці, а також заводи, шахти і навіть корабель, який був побудований Чехословацьким морським судноплавством. Крім того, для найуспішніших студентів Чехословаччини була розроблена спеціальна нагорода - значок Фучика.
Культ Юліуса Фучика існував до початку 1990-х років. Однак напередодні Оксамитової революції 1989 року в багатьох містах Чехії почали змінювати назви вулиць, присвячених Фучику, а також демонтувати меморіальні дошки на його честь. Сьогодні в чеському суспільстві існує певна критика щодо його постаті, хоча його все ще визнають борцем і жертвою нацизму.
Зображення: Ярина Клос Відомий письменник світового масштабу
У 2022 році в Києві вулицю Фучика назвали на честь Карела Чапека, який є одним із найвідоміших чеських авторів у світі.
Карел Чапек народився в місті Малі Святоновиці на північному сході Чехії у 1890 році. Його батько був лікарем з приватною практикою, а мати - відома збирачка словацького фольклору. Родина часто переїздила і найдовше затрималася в містечку Упіце. Там вони жили серед робітничого класу, що пізніше відобразилося у творчості Чапека, який часто писав про персонажів з ремісничого середовища.
Чапек розпочав свою письменницьку діяльність у віці 14 років. Згодом він співпрацював зі своїм братом Йозефом, публікуючи спільні збірники. Після закінчення гімназії він продовжив освіту, вивчаючи філософію в Карловому університеті, де здобув докторський ступінь у галузі естетики. Під час навчання в Празі на нього значно вплинули ідеї кубізму.
Чапек також вважався одним із провідних журналістів Чехословаччини в період між двома світовими війнами. У 1917 році він розпочав свою кар'єру в якості журналіста та критика в виданні Národní listy ("Національні листи"), а з 1921 року і до кінця свого життя працював журналістом, а також культурним та політичним редактором у газеті Lidové noviny ("Народна газета"). На початку 1920-х років він став драматургом у "Театрі на Виноградах", де і зустрів свою майбутню дружину, акторку Ольгу Шайнпфлюгову.
Кульмінація творчості Карела Чапека відзначається періодом з 1925 по 1935 рік, коли він створює багато своїх визначних творів, серед яких антиутопії "Фабрика абсолюту", "Кракатит" та "Війна із саламандрами". У цей час письменника сім разів висували на здобуття Нобелівської премії, а Герберт Веллс запрошував його очолити міжнародний ПЕН-клуб. Одним з найзначніших його внесків у світову культуру стало введення терміна "робот" у п'єсі "R.U.R.".
Переконаний критик нацизму, Чапек важко переживав події Мюнхенської змови 1938 року. На додачу до двосторонньої пневмонії, це призвело до смерті письменника того ж року. Після окупації Чехословаччини, гестапо навідувалось в дім Чапека. Однак його дружина Ольга Шайнпфлюгова змогла сховати архів чоловіка в саду. У роки комуністичної Чехословаччини твори Чапека спершу були під негласною забороною як критика лівих ідей. Однак уже з кінця 1950-х творчість письменника почали активно видавати та досліджувати.
Фото: Centropress Карел Чапек підписує перші примірники свого нового роману Povětroň. Перша Чехословаччина
Карел Чапек - окрім того, що був популярним письменником, також був одним з важливих політичних публіцистів першої Чехословаччини (1918-1938), що постала після Першої світової війни.
Прихильник Томаша Масарика, першого президента Чехословаччини, Чапек колись залишив газету Národní listy через її негативне ставлення до політичних поглядів Масарика. Згодом він став одним з його найближчих соратників і друзів, випустивши книги "Розмови з Т. Г. Масариком" та "Мовчання з Т. Г. Масариком", у яких описував політичні ідеї Масарика, не без певної ідеалізації.
У своїх художніх творах Чапек часто порушує теми утопій і антиутопій. Він використовує алегорії, щоб висвітлити небезпеки, пов'язані з комуністичним режимом СРСР, нацистською ідеологією Третього Райху та фашизмом в Італії. Через призму наукової фантастики письменник малює образи світу першої Чехословаччини та її цінностей, що віддзеркалюють його власні переконання та світогляд Масарика.
Яскравим прикладом творчості автора є його знаменитий роман "Війна з саламандрами", в якому людство створює расу тритонів для використання їх у рабській праці. Це призводить до повстання амфібій, які, в свою чергу, засновують власну державу і ведуть війну з людьми за свою свободу. У цьому творі Чапек підкреслює важливість демократії та гуманізму, виступаючи з критикою нацизму, колоніалізму і расової сегрегації, а також жорстокого капіталізму, де людина стає лише засобом для досягнення прибутку. Саме в цьому романі він вбачає витоки нацизму.
У своїх драматичних творах Чапек досліджує небезпеки, пов'язані з мілітаризмом і автократією. У п'єсі "Біла пошесть", наприклад, він аналізує розвиток авторитарних режимів на фоні епідемічних катастроф.
"Чеська вулиця" Солом'янки
Упродовж століть український та чеський народи підтримували тісні зв'язки. В певний період, частина українців і чехів жили в одній імперії. На сьогоднішній день Чехія є одним із найвірніших і найнадійніших союзників України у міжнародних справах, особливо в контексті війни між Росією та Україною. Тому важливо, що кияни, які проголосували за зміну назви вулиці з метою усунення символів комуністичної пропаганди, змогли зберегти "чеський слід" в її назві. Вони цікаво переосмислили її, змінивши ім'я Юліуса Фучика — маловідомого за межами Чехії публіциста, який став значним елементом комуністичного міфу після своєї смерті, на ім'я Карела Чапека — автора, чиї твори перекладені на безліч мов, а його п'єси ставлять у театрах по всьому світу, включаючи Україну.
Кінематограф і Кафка: від Орсона Веллса до Девіда Лінча
