"Я перебуваю тут не в ролі політика, а як військовослужбовець". Це фраза, яка стала частиною виступу принца Гаррі на Київському безпековому форумі. Весь текст його промови можна знайти нижче.
У четвер, 23 квітня, із неоголошеним візитом до Києва прибув принц Гаррі. Він виступив на Київському безпековому форумі. Наводимо повний текст промови принца Гаррі.
У своїй промові на Форумі принц Гаррі підкреслив, що завітав до України не в ролі політика, а як військовослужбовець. Ця заява є відсилкою до висловлювань його матері, принцеси Діани, котра під час свого візиту до Анголи в 1997 році зазначила в розмові з журналістами, що вона "не є політичною особистістю", а "гуманітарним діячем".
У своєму виступі принц Гаррі висловив підтримку українському народу, знову підкресливши їхню відвагу, стійкість та єдність. Він також акцентував увагу на ролі України як лідера на світовій арені та на величезних жертвах, які українці несуть під час війни. Принц згадав участь України в Іграх Нескорених і наголосив на важливості роботи благодійних організацій, таких як Central Kitchen та HALO Trust.
Також принц Гаррі чітко окреслив мету росіян у війни, згадав вбивства цивільних у Бучі та Маріуполі, депортацію населення та викрадення українських дітей з метою стирання їхньої ідентичності, попутно нагадавши, що країни-гаранти українського суверенітету порушили Будапештський меморандум. Він звернувся до російського диктатора Путіна, а також до адміністрації США із закликом зупинити війну.
На лацкані свого піджака принц Гаррі прикріпив значок з національними прапорами України та Великої Британії.
NV наводить повний текст промови герцога Сассекського на Київському безпековому форумі.
Шановні дами та панове,
Дорогі друзі, для мене велика радість і честь знову бути в Києві. Це вже третій раз, коли я відвідую вашу прекрасну країну, і я вдячний за можливість звернутися до вас сьогодні. Кожного разу, коли я повертаюся в Україну, я відчуваю щось надзвичайне, що важко передати словами, але це відчуття не можна ігнорувати. Це ясність і усвідомлення того, що дійсно має значення, а також важливість тих, хто несе цей тягар. Тож я почну з іншого. Не буду одразу говорити про Україну.
Я хочу звернутися до вас, хто охороняє свою батьківщину, хто підтримує життя сімей, спільнот і громад у умовах неймовірного тиску та важкого навантаження. Це дійсно складна справа. І світ висловлює вам свою повагу за це.
Я тут не у ролі політика. Я солдат, який усвідомлює суть військової служби, гуманітарій, що усвідомлює цінність людського життя в умовах конфлікту, та друг України, який вважає, що світ не повинен забувати про цю війну і залишати без уваги її наслідки.
Оскільки те, що ми спостерігаємо в даний момент, є не просто боротьбою за землі. Це битва за цінності, за незалежність, за те, чи зможуть бути захищені ті основоположні принципи, які формують нашу демократію.
Тема цього форуму, як ми знаємо, Морок чи світанок. Чи є світло попереду?
В цій країні, яка витримала так багато, можна відчути весь тягар темряви. Але Україна вже почала давати відповідь на ці питання. І не в промовах, а своїми діями. Більш ніж десятиріччя, з 14-го року Україна на передньому плані боротьби, яка виходить далеко за межі їхньої країни. І від початку повномасштабної навали український народ зробив щось неймовірне. Ви пристосувалися, ви тримаєте удар і тримаєте стрій. Мало хто вірив, що це буде можливо, але ми маємо це сьогодні. Ви стоїте міцно, боретесь і ідете попереду. Саме так виглядає лідерство в сучасному світі - не лише в військовій потузі, а в єдності, не лише в стійкості, а також в інноваціях перед лицем агресії. І чітке бачення мети.
Україна на передньому краї сучасної війни, розробляючи найпередовіші дрони в світі, адаптуючись, формуючи гнучкі збройні сили у боротьбі з брутальною силою. Це не лише витривалість. Це лідерство в реальному часі.
Я спостерігав, як проявляється сила під час конфліктів. Мій досвід служби в союзних військах в Афганістані об'єднав людей з різних країн і культур, але всіх нас об'єднувала одна мета і спільна відповідальність. Те, що я спостерігаю сьогодні, демонструє цей же принцип. Сила полягає не лише в мужності чи військовій потужності, а в єдності, довірі та готовності нести цей тягар разом. Саме так виглядає сила сьогодні: не в ізоляції чи розподілі, а в єдності, взаємній повазі та рішучості боротися. Справжня сила вимірюється не тим, як голосно ми висловлюємо свої думки, а тим, як наполегливо ми захищаємо свої цінності.
Але ми також повинні визнавати і вартість. Для людей ця ціна надзвичайно велика. І за цією статистикою стоять людські життя. І окрім тих втрат, які ми бачимо, є і невидимі. Травма тих людей, які повертаються з фронту. Психологічний тиск на сім'ях, які живуть під постійними обстрілами, бомбардуваннями, виснаження після років невизначеності і горя. Це те, що не закінчиться, коли закінчиться війна. Це те, з чим доведеться стикатися впродовж довгого періоду, оскільки війна ведеться не лише на полі бою, але і в головах людей через дезінформацію, схожу на повзучу ерозію -- психологічна війна, яка має на меті розділяти людей, і люди абсолютно зрозуміло є виснаженими. І цей тиск є реальним. Але Україна продовжує триматися разом, і вона повинна робити це і надалі.
Я спостерігав за неймовірною стійкістю цієї нації під час Ігор Нескорених, де українці долали значні виклики, маючи на увазі свою мету. Коли я бачив людей, які підтримують економіку країни, незважаючи на постійні бомбардування та обстріли, я відчував глибоку повагу. Ваше служіння народу та ваша самопожертва мають величезну цінність.
По всьому світу панує відчуття розчарування, і це цілком зрозуміло. Багато людей відчувають страх, що також не викликає сумнівів. Політичні розбіжності стали нормою для багатьох, і ми усвідомлюємо, що ще багато чого потрібно змінити, аби досягти гармонії. Спостерігаючи за тим, як демократичні системи піддаються критиці та руйнуванню, ми повинні активніше вимовляти свої думки, щоб наш голос звучав гучніше за всі інші у захисті свобод. Нам не можна мовчати чи зволікати, адже в противному випадку ми ризикуємо втратити цю боротьбу.
Цього року ми святкуємо десятирічний ювілей участі України в Іграх нескорених. Ці десять років стали яскравим прикладом відновлення та відродження. Це не лише фізичне повернення до нормального життя, а й відновлення власної ідентичності, впевненості в собі та надії на краще. Під час мого візиту до Львова я мав можливість ознайомитися з роботою центру Superhumans, який демонструє, що навіть у найскладніші часи люди можуть залишатися стійкими і продовжувати боротися за своє життя. І ця сила стосується не тільки фронтових ситуацій.
В Україні існують організації, які активно підтримують цивільних осіб, що постраждали від війни. Серед них є Центральна кухня та Central Kitchen, які забезпечують харчування для внутрішньо переміщених осіб та тих, хто живе в умовах постійної небезпеки. Їхня діяльність може здаватися простою, але вона дуже небезпечна і має величезний вплив, адже в умовах конфлікту гаряча їжа виступає не лише як засіб живлення, а й як символ виживання. Це знак гідності і підтвердження того, що про людей не забувають. Саме так проявляється надія навіть у найскладніших обставинах.
Коли громади об'єднуються для взаємної підтримки, війна все ще триває, адже снаряди та міни продовжують загрожувати жителям сіл і міст, забираючи життя навіть після завершення бойових дій. Організації, такі як HALO Trust, виконують надзвичайно важливу місію, займаючись ліквідацією наслідків війни. Масштаби їхньої діяльності вражаючі. Це підкреслює, що наша відповідальність не закінчується з завершенням конфлікту; вона продовжиться у процесах відновлення і відбудови, щоб наступні покоління могли жити в безпеці, не турбуючись про небезпеки, що приховані під землею.
Хочу на мить повернутися назад. Нещодавно багато людей були впевнені, що ліберальні демократії остаточно здобули перемогу, і головні конфлікти залишилися в минулому. Але історія знову довела нам, що це не так. Сьогоднішні події не є завершенням боротьби, а швидше етапом еволюційного процесу. Урок тут дуже зрозумілий: демократія не є самодостатньою. Вона не може існувати без постійного захисту і підтримки, і не обходиться без викликів. Її необхідно відстоювати разом, в єдності та солідарності. Саме тому Україна має таке важливе значення для нас, адже вона обрала шлях свободи та гідності, а також дотримується демократичних цінностей навіть у часи війни.
Ми маємо глибоко усвідомлювати суть цієї війни. Це не просто випадковість чи непорозуміння, а результат цілеспрямованої політики, що підтримується на найвищому рівні. Все почалося з порушення Будапештського меморандуму — угоди, за якою Україна відмовилася від третього за величиною ядерного арсеналу в обмін на гарантії забезпечення своєї територіальної цілісності та суверенітету. І ці гарантії не лише були ігноровані, але фактично були викинуті на смітник. Це серйозно підриває довіру до міжнародних зобов'язань і обіцянок, які країни дають одна одній.
Ці наслідки завдають величезної шкоди та мають гуманітарні виміри. Вони перетворюються на безперервні напади на цивільних, насильницьке переселення населення, депортацію. Міста, такі як Буча і Маріуполь, стали свідками того, як ця агресивна політика втілюється в реальність: вбивства мирних громадян і знищення цілого населення.
Особливо важко говорити про долю українських дітей у цій ситуації. Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт за викрадення українських дітей російськими військовими. Десятки тисяч дітей були насильно відірвані від своїх родин, залишивши своїх батьків у страшному невіданні. Багато з них просто зникли в цьому хаосі або були переправлені до Росії чи на території, підконтрольні Росії. Їхня особистість ідентичності піддається знищенню. Їм присвоюють нове громадянство і передають російським сім'ям, щоб вони забули про свою культурну спадщину та національну приналежність. Ми зобов'язані докласти всіх зусиль для їх повернення, незважаючи на всі труднощі. Згідно з міжнародним правом, такі дії не лише є військовими злочинами, але й акти геноциду, які мають на меті знищення людської ідентичності.
І це не лише супутня шкода від воєнних дій. Це організована, цілеспрямована дія, яка буде мати свої наслідки і після закінчення воєнних дій.
Президенте Путін, жодна країна не отримує зиску від смертей, які ми спостерігаємо сьогодні.
Ми повинні покласти край цьому горю і втратам, які стосуються як українців, так і росіян. Ці роки принесли величезні жертви, але ми розуміємо, що попереду нас чекають тільки ще більші втрати без жодної надії на перемогу. Визнаючи ці жорстокі реалії, ми повинні також усвідомити ще один важливий аспект. Україна в цій боротьбі не залишається на самоті. По всій Європі та за її межами існує значна підтримка нашої країни. Інші держави надають важливу допомогу, що є надзвичайно суттєвим, адже солідарність — це не лише принцип, а й реальна можливість. Європа активно підтримує Україну, і це має величезне значення. Україна відчуває цю підтримку. Тепер наше завдання полягає в тому, щоб діяти швидко та ефективно. Солідарність повинна проявлятися вчасно. Масштаби цього моменту вимагають від нас посилення зусиль і рішучих дій заради порятунку людських життів та припинення конфлікту.
Сполучені Штати мають ключове значення в цій ситуації не лише завдяки своїй потужності, а й тому, що, коли Україна вирішила відмовитися від ядерної зброї, Америка частково взяла на себе зобов'язання захистити її суверенітет і територіальну цілісність. Сьогодні настав момент для американського лідерства, щоб продемонструвати своє виконання міжнародних зобов'язань, не з міркувань благодійності, а для підтвердження своєї ролі на світовій арені задля забезпечення стабільності.
Україна здобула визнання у всьому світі завдяки своєму лідерству. Її стійкість, ініціативність та інноваційний підхід справді заслуговують на цю повагу. Цей рівень визнання є надзвичайно важливим, оскільки, коли повага до міжнародних норм та людського життя втрачається, її відновлення стає надзвичайно складним завданням.
Як президент Зеленський чітко говорив, ми відстоюємо своє право на життя. Отже, питання вже не стоїть, чи Україна вистоїть. Ви вже відповіли на нього. Питання в тому, чи решта світу буде відповідати вашій рішучості, тому що дуже скоро ця війна закінчиться. І історія в нас запитає не що ми говорили, а вона запитає, що ми робили: хто діяв, хто знайшов хоробрість і яка переважувала над обережністю. Україна дає відповідь на це запитання. А зараз настав час нам всім надати свої відповіді на ці запитання".
