Валерий Залужный: Уроки войны в Украине для иранского конфликта — Блоги | OBOZ.UA
"Только мертвые увидят конец войны"
Эта фраза, находящаяся на стене Имперского военного музея в Лондоне, не была выбрана случайно, утверждает Валерий Залужный в своей статье для NV.ua.
Следующий текст представлен на языке оригинала.
Музей є провідною установою такого роду в світі, створеною для ознайомлення відвідувачів з історією світових воєн та їх впливу на суспільство.
На момент заснування музею в 1917 році, автор цього висловлювання Джордж Сантаяна, який був одним із провідних представників американського критичного реалізму і визнаним класиком американської філософії, досяг 54-річного віку. Однак сам напис з'явиться лише через 19 років після відкриття музею, а його публікація відбудеться ще через 14 років, у 1936 році, у відомій книзі "Soliloquies in England".
Цілком ймовірно, що після відвідин цього музею людина, яка в майбутньому матиме вплив на важливі глобальні рішення, зможе проаналізувати, які ключові чинники сприяють виникненню війн.
І найважливіше, якщо ви не маєте вільного часу для тривалих лекцій та безсонних ночей під час університетського навчання, варто усвідомити, що повторюваність подій в історії існує саме для того, щоб уникати тих помилок, що можуть призвести до великих втрат.
Ця циклічність знову призвела нас до критичного моменту, коли ще є можливість ухвалити рішення про подальші дії. Адже можна визнати, що війна, що триває вже 13 років у серці Європи, сприймалася тими, хто мав можливість ухвалювати глобальні рішення (але не робив цього), як спроба обережно реагувати на імперські амбіції Росії та історичні тенденції. Проте нинішній конфлікт на Близькому Сході є найбільшим з усіх конфліктів XXI століття в цьому регіоні, відзначаючи високу інтенсивність бойових дій і залучення численних країн. І, здається, це лише початок.
Чи існує який-небудь зв'язок між цими двома найбільшими конфліктами XXI століття, що відбуваються в Європі та на Близькому Сході? Яка спільна риса могла б стати причиною численних жертв, і чи може вона продовжувати впливати на ситуацію не лише в цих регіонах?
Як на мене, так.
Все це стало можливим саме через відсутність волі, відповідальності та сміливості ухвалити будь-яке глобальне рішення. Або все ж таки немає кому його ухвалити.
І Мюнхен, і Давос, на жаль, замість продукування глобальних рішень в галузі економіки і безпеки впевнено стали медійними майданчиками, де аналіз виступів спікерів -- єдине, що залишається для все ще наявних think tank. Але і війна в Європі, і війна на Близькому Сході хоч і не демонструють мільйонні армії союзників, які героїчно борються, але є вже точно глобальною проблемою. Було зрозуміло і очевидно, що якщо російсько-українську війну не вдасться зупинити саме глобальним рішенням, ми станемо свідками і учасниками нового великого протистояння.
Таке вже траплялося в минулому.
Нездатність або небажання своєчасно приймати рішення та покладання на удачу або чужу мудрість завжди створює ризик поступового загострення конфліктів.
Бо саме наша війна, найбільша у Європі, призвела спочатку до неспроможності вирішувати конфлікти дипломатичним шляхом, а згодом -- до руйнації міжнародного права як де-юре, так і де-факто. Тоді дійсно: зруйнований баланс на одному кінці світу, звісно, приносить бажання і необхідність зруйнувати баланс в іншому місці.
І так продовжувалося до масштабного збройного конфлікту. Або до такого протистояння, де кількість регіональних суперечностей за рівнем напруженості та наслідками буде порівнянна з Третьою світовою війною.
Йдеться саме про глобальні рішення, основою яких є історія та її уроки, що їх залишають покоління, які назавжди відходять. Саме розуміння суті війни та її наслідків повинно наштовхувати тих, хто розпочинає війни, -- і тих, хто буде намагатися їх закінчити, -- що будь-яка війна як процес завжди матиме два наслідки.
Перший аспект: під час війни одна сторона здобуває перемогу, інша ж зазнає втрат, проте навіть у поразці іноді знаходить своєрідну перемогу. Війна слугує інструментом, через який реалізується державна політика, часто супроводжуючись насильством. У цьому контексті деякі люди стають героями, інші намагаються переписати історію, щоб приховати невдачі, а деякі піднімаються до звань генералів чи маршалів. Для когось війна завершується трагічною загибеллю. Здавалося б, усе очевидно. Але яка роль людей, чия діяльність висвітлюється в експозиціях музеїв? Наприклад, Вінстон Черчилль, Франклін Рузвельт, Шарль де Голль, Дуайт Ейзенхауер та Бернард Монтгомері.
Відповідь зовсім не складна. Саме на цих особах лежала відповідальність за підтримання миру та забезпечення майбутнього.
Другий наслідок війни полягає в тому, що кожен конфлікт, подібно до епідемії, стає каталізатором для виникнення наступних. Саме в цьому контексті ці люди — завдяки своєму вихованню, наполегливому навчанню та накопиченому досвіду — взяли участь у розробці глобальних стратегій, що вимагають відповідальності за майбутні покоління.
Наприклад, специфічні положення Версальського договору 1919 року, що офіційно завершив Першу світову війну, викликали обурення серед німецького населення і, як наслідок, стали каталізатором для початку Другої світової війни. Німеччина зазнала значних територіальних втрат і була зобов'язана виплачувати величезні репарації, що призвело до економічних труднощів і підвищення націоналістичних настроїв серед населення.
Ось чому Росія, яка програла Холодну війну і змушена була погодитися із незалежністю своїх колишніх володінь, намагається взяти реванш за допомогою грубої сили, повернути собі домінувальну роль у Європі та зберегти впливи в інших регіонах світу, зокрема на Близькому Сході.
Саме завдяки таким особистостям, як Рузвельт і Черчилль, а також їхнім знанням, розвинуті країни змогли уникнути зовнішніх нападів і запобігти виникненню громадянських війн у складні повоєнні часи, що тривало протягом досить тривалого періоду.
Отже, Україні не потрібно витрачати час на підготовку і проведення виборів, а необхідно досягти миру, здобутого в результаті війни, який стане запорукою майбутнього для наших дітей. Як, наприклад, це робили наші предки під час Другої світової війни – віддаючи свої життя. Саме така жертва є виправданою.
Вдаючись до експертиз сьогодення, особливо щодо варіантів розвитку подій, багато експертів повертають нас до здійснення першої функції війни і намагаються, як і влітку 2023 року, зробити шоу із подій, що врешті-решт призводять до катастрофи. Щодо цих експертних оцінок, -- нагадаю, як у 2022 році Росія очікувала, що здолає Україну за лічені дні, а то й години. Ця впевненість розвіялася лише тоді, коли бійці Росгвардії у парадній формі, з гумовими кийками і з оркестрами залишилися назавжди на околицях Києва.
Відставні американські генерали, як пише Шон Макфейт, красувалися в ефірах телеканалів, прогнозуючи, що Росія неминуче розіб'є Україну ще до п'ятниці.
Більшість людей у світі вважала, що перемога Росії є неминучою, хоча й сумною. Однак ситуація розвинулась зовсім інакше, і реальність виявилася жорсткішою, ніж можна було уявити. Сам український народ скористався цією можливістю і ухвалив важливе рішення, яке може змінити хід подій.
І ми досі продовжуємо боротися.
Гра, яку ведуть політики і медіа, відволікає від найважливішого питання: яким буде підсумок наших дій? Версальський договір 1919 року, хоч і здавався єдиним можливим рішенням, проіснував лише 20 років, призвівши до остаточної окупації моєї країни, голоду та, зрештою, війни.
Світ отримав наступну глобальну війну з вражаючими катастрофічними наслідками.
Ялта та Потсдам 1945 року року, хоч і принесли нам свободу лише через 45 років, проте забезпечили стабільний мир на 63 роки, поки вже неіснуюча держава-підписант не напала на Грузію, будучи невдоволеною результатами Холодної війни й Біловезькими угодами.
Рівно через шість років та сама незадоволена держава без жодних перешкод розпочала агресію проти моєї Батьківщини.
Внаслідок результатів Холодної війни ще одна держава — Китай — стала символом економічної сили і, безсумнівно, намагається здобути політичний вплив, що відповідає її статусу. Як саме вона планує досягти цього впливу, стане зрозуміло в найближчому майбутньому, адже наразі немає жодних бар'єрів для реалізації цих амбіцій.
Ці перешкоди можуть виникнути, але з огляду вже на те, як закінчиться цей процес, що називається війною. Результат передбачити просто неможливо.
Уся світова спільнота нині зосередила погляди на загостренні ситуації на Близькому Сході. Хвилі попередніх конфліктів і їх систематична упередженість в цій частині світу викликали безліч версій і уявлень. У той же час, шоу бізнес шукає свої можливості, економісти - свої, а медіа, намагаючись впоратися з викликами штучного інтелекту, малюють різні сценарії. Проте, напевно, усі ці спеціалісти, включаючи політиків і військових, які готувалися до попередніх збройних конфліктів, знову ж таки звертаються до старих стандартів і намагаються виміряти свою правоту з їх допомогою. На жаль, мушу всіх розчарувати: сьогодні немає змоги точно передбачити розвиток подій і можливі результати цього конфлікту.
Масштабні зміни, що відбулися на полях російсько-української війни, абсолютно змінили парадигму способів ведення війни і як наслідок -- змінили і саму суть бойових можливостей тих, хто хотів би їх випробувати.
На жаль, деякі люди сприймали нашу війну, користуючись ілюзіями. І це було абсолютно марно. Сьогодні будь-яка країна може отримати бойові можливості, що абсолютно не відповідають її економічному або демографічному становищу, і це можна зробити відносно недорого. Головне — мати бажання і політичну волю. Це є першим і, можливо, найважливішим фактором у вже постраждалому від війни регіоні.
Саме політична рішучість стане ключовим фактором у визначенні подальшого розвитку цього конфлікту.
Традиційно, за забутими підручниками, ця війна буде мати лише дві стратегії у реалізації її політичної мети. Це стратегія розгрому і стратегія виснаження.
З першою стратегією все зрозуміло, як і з "Києвом за три дні". Імовірно, хтось думав, що це можливо і в цьому регіоні. Проте мова йде точно вже не про три дні. Скільки саме -- нехай аналізують експерти.
Продовжуючи, якщо хоча б сторона, яка захищається, перейде до стратегії виснаження, атакуюча сторона обов'язково зіткнеться з серйозними труднощами. Адже недорогі та надзвичайно ефективні технології можуть підірвати не лише нафтову галузь, але й завдати шкоди економіці будь-кого, хто спробує повторити досвід України.
Є ще одна річ, яку можна передбачити. Дуже небезпечно, якщо якась зі сторін спробує перевірити, як працює "kill zone" на пустельних теренах. Це вже буде катастрофа. Я веду мову про сухопутну операцію. Бо нагадаю, що найголовніше у технології "kill zone" -- те, що перебувати в цій зоні живим людям не те що немає сенсу, а й немає ніякої можливості. Бо ця зона повністю контролюється дронами, які полюють на людей та машин.
Перетворення солдата на автоматизовану машину стане великою помилкою. Як зазначила одна з українських командирок, хоча ця технологія може працювати в деяких випадках, її використання є надзвичайно шкідливим. Звісно, до впровадження масових військових механізмів, які б боролися одна з одною на полях битв та в тилу на логістичних шляхах, навряд чи дійде – через почуття гордості та величі. В їхньому розумінні це війна бідних. Про це я, до речі, попереджав одного американського посадовця ще до подій у Венесуелі.
Що стосується України, то можна виділити один помітний позитив: крім запрошення надати допомогу у створенні системи протиповітряної оборони та неминучого запрошення до участі у бойових операціях на суші, нарешті, з’явиться усвідомлення важливості гарантій безпеки та ролі миротворчих контингентів. Сподіваюся, це не буде забуто.
Отже, якщо ви дізнаєтеся про нову війну в Ірані, де знову зіштовхуються основні світові сили за контроль та вплив, варто задуматися, чи всі учасники дійсно готові до таких жорстоких дій. Не менш ніж трьом країнам це вже зрозуміло — одна з них постійно підтримує конфлікт, вдосконалюючи свої технології, а ще одна — Україна. Це, безумовно, є позитивним аспектом для нас. Всі інші аспекти війни лишаються жахливими, адже вона є одним з найстрашніших винаходів людства.
На завершення хочу зазначити: якщо ви не можете потрапити до Лондонського музею, то без проблем знайдете британсько-американську стрічку, військову драму, зняту Рідлі Скоттом у 2001 році — "Чорний яструб" (про операцію ООН у Сомалі 1993 року — Ред.). Все, що потрібно, це ознайомитися з титрами цієї трагічної розповіді.
За цими титрами -- долі тисяч людей, що шукали своєї правди і, мабуть, так і не знайшли. Окрім тих, хто побачив кінець тієї війни.
А він буде однаковий. Потрібно буде шукати шлях, як прожити довше -- до наступної війни, незалежно від того, як вона закінчиться.
Щодо Сомалі, то станом на 2025 рік федеральний уряд контролює лише частину території, тоді як Сомаліленд на півночі функціонує як незалежна держава з власною валютою і виборами, хоча й не визнана світом -- парадокс, що підкреслює сомалійську винахідливість у виживанні і ще один урок війни.
Отже, визнаючи кризу глобального управління і роздумуючи про майбутнє, усім, хто прагне до цього майбутнього, слід звернути увагу на наступне:
Цілком ймовірно, що це стане корисним для розуміння реальності та логіки процесів, навіть для тих, хто наразі не є безпосереднім учасником цих подій.
До речі, вхід до музею не потребує оплати. Заклад відкритий щодня з 10:00 до 18:00. Для зручності гостей та можливості насолодитися моментами роздумів на території музею розташовані три крамниці і кафе, де ви можете спробувати свіжу випічку з англійським чаєм або ароматною кавою.
