Федоровский ва-банк
Федоров пішов ва-банк і відмовився від запропонованою президентом посади віце-премєра, у якого, будемо чесними, ніяких реальних повноважень.
Федоров заявив, що реально впливають на ситуацію в МО і ЗСУ, а отже хід війни тільки президент, міністр оборони та головнокомандувач ЗСУ. Тобто Федоров ні на що окрім міністра оборони не погодиться. Це де-факто ультиматум і Федоров не може не розуміти, що президент Зеленський наврядчи піде на такий крок. Просто вже тому, що Зеленський втратив час на такий компроміс. Тепер таке призначення - це буде схоже на приниження.
Вважаю, що Федоров усвідомлює це.
Отже, така позиція відкриває шлях до початку власної політичної кар'єри. Це ризикований, але відважний крок.
Володимир КУРЕННИЙ
Жахливий чоловік з такою потужною ботофермою. Я вже давно зазначав, що Федоров є найбільш небезпечним політиком завдяки своїй армії ботів. Не стверджую, що він поганий. Але наявність політика, як Федоров, володіючого армією ботів, створює ситуацію, яка стає неконтрольованою, і важко передбачити, як це можна використовувати.
Ігор Шевченко
Найнебезпечніший опонент для будь-якого лідера це не зовнішній ворог і не давній політичний конкурент (привіт Петру Олексійовичу). Найнебезпечніший опонент це той, хто свого часу вибудував для тебе інструменти приходу до влади, знає внутрішню кухню до гвинтика і володіє тими ж технологіями мобілізації, якими колись піднімав твій рейтинг.
Коли особа, яка забезпечувала медійний успіх, брала під контроль цифрові платформи та мала здатність залучати енергійну, хоч і не досвідчену молодь, усвідомлює, що її власна незалежність має вищу цінність, ніж особиста відданість, розпочинається зовсім інша гра. Це вже не дискусія про те, як вдосконалити систему. Це пряме використання інструментів для шантажу.
Історія багата прикладами, коли "архітектори успіху" вважали, що трон їм належить не менше, ніж тому, хто на ньому сидить. Преторіанці та їх трибуни в Стародавньому Римі були творцями імператорського авторитету. Спочатку вони забезпечували потрібний розголос та підтримку на вулицях під час виборів, але згодом, усвідомивши свою важливість, почали диктувати умови самим імператорам. Як тільки правитель відмовлявся виконувати їхні вимоги, ситуація на вулицях ставала неконтрольованою.
Французький досвід 1848 року продемонстрував, як майстри вуличних агітацій та газетних кампаній, які забезпечили прихід нових лідерів, зрозуміли, що їхні послуги більше не мають оплаченого монополією на ухвалення рішень. Натомість вони почали використовувати той самий мобілізаційний механізм проти своїх попередніх покровителів.
Логіка тут проста і доволі цинічна. Якщо ти наблизив до себе людину, яка допомогла тобі взяти владу за допомогою цифрових мереж та миттєвої мобілізації прихильників, будь готовий, що одного дня ці ж мережі спрацюють проти тебе. Конфлікт виникає не тоді, коли розходяться погляди на майбутнє країни. Він виникає тоді, коли створивши інструмент впливу, твій вчорашній друг завтра використає його проти тебе.
Коли всі спроби досягти угоди або запропонувати компромісні рішення зустрічають відмову, а тиск з боку вулиці триває, справа вже виходить за межі політичних ігор. Це перетворюється на боротьбу за контроль над натовпом. Здається, що ті, хто ще вчора вважалися "друзями", довели ситуацію до безвиході, і тепер лише одна сторона може вирішити це питання.
