Україна знайшла себе, тепер ми повинні створити її справедливою і потужною.
Новий етап нашої Незалежності вимагає від держави розробки довгострокових стратегій та відповідального підходу до досягнення результатів.
Тридцять п’ять років тому Україна оголосила про свою Незалежність, отримавши статус самостійної держави. Проте справжнє випробування почалося в наступні десятиліття, коли постало питання: чи зможемо ми зберегти цю незалежність? Сьогодні відповідь на це питання вже є очевидною.
Україна реалізувалася.
Ця подія сталася не лише через те, що тридцять п'ять років тому в світі з'явилися нові політичні межі. І навіть не завдяки тому, що першого грудня 1991 року понад дев’яносто відсотків населення висловило свою підтримку Незалежності. Найвагоміші підтвердження ми отримали набагато пізніше.
Коли одна з найпотужніших армій світу намагалася знищити Україну, українська держава встояла. Росія сподівалася на швидку дезінтеграцію управлінської системи, знищення морального духу населення та здачу влади. Вони вважали, що за зовнішнім виглядом державних структур не ховається справжня нація. Але вони помилилися.
Протягом тридцяти п'яти років відбулося значно більше, ніж ми іноді можемо усвідомити, не кажучи вже про наших супротивників. На першому місці серед цього — становлення й укріплення української політичної нації. Так, ми різноманітні: у нас відрізняються погляди, ми спілкуємося різними мовами, а наші міста та регіони мають свої унікальні риси. Проте в основному ми єдині: це наша країна, і ми повинні самостійно вирішувати її майбутнє.
Ми створили збройні сили, які змогли стримати російське вторгнення і розвіяли міфи про непереможність агресора. Європейські країни нині вивчають український досвід у використанні безпілотних технологій, швидкому впровадженні оборонних інновацій та адаптації економіки до військових викликів.
Ми сформували сильне громадянське суспільство. У найскладніші часи волонтери, місцеві спільноти, бізнеси та громадські організації не чекали на команди, а діяли самостійно, беручи на себе відповідальність. Саме ця здатність людей об'єднуватися, підтримувати одне одного та проявляти ініціативу вразила світ.
Ми реалізували децентралізацію, що надала громадам більше ресурсів та можливостей. Війна стала найсуворішим випробуванням цієї реформи: саме громади надають підтримку військовим, організовують прийом внутрішньо переміщених осіб, а також підтримують школи, лікарні та важливу інфраструктуру.
Ми здійснили цифрову революцію у відносинах громадянина і держави. Те, що ще недавно вимагало кабінетів, довідок і черг, сьогодні можна зробити зі смартфона.
І, нарешті, ми пройшли величезну частину шляху до Європи. Колись членство України в Європейському Союзі здавалося віддаленою політичною декларацією. У 2024 році офіційно розпочалися переговори. У 2025 році завершився скринінг українського законодавства. У 2026 році відкриті перші переговорні кластери. Ми вже не стоїмо перед дверима Європи. Ми ведемо переговори про умови членства.
Які наступні кроки?
День Незалежності - це не просто момент для роздумів про минулі досягнення. Після тридцяти п'яти років набагато важливіше зосередитися на перспективах. Україна вже підтвердила своє право на існування. Наступний виклик полягає в доведенні своєї здатності до успіху. У цьому контексті я виокремлюю кілька ключових пріоритетів.
Основний аспект - це безпека.
Ми більше ніколи не можемо дозволити собі бути державою, яка сподівається, що велика війна просто не станеться. Російська загроза не зникне разом із припиненням бойових дій. Тому сильні Збройні сили, власний оборонно-промисловий комплекс, сучасна протиповітряна оборона, безпілотні та роботизовані системи мають залишатися пріоритетом держави на десятиліття. Україні потрібна не просто здатність оборонятися. Нам потрібна технологічна перевага.
Другий пріоритет - люди.
Можна відбудувати дороги, електростанції та будинки. Значно складніше повернути людей. Загибель українців, мільйони громадян за кордоном, окупація територій, падіння народжуваності - це вже не тільки демографічна проблема. Це питання майбутнього української держави.
Отже, для мене справжнім показником успішності відновлення стане не лише обсяг новозбудованих квадратних метрів житла чи відсоток відновленого валового внутрішнього продукту. Основне запитання полягатиме в іншому: чи бажають люди залишатися в Україні, повертатися назад, створювати сім'ї та планувати своє майбутнє в цій країні?
Держава несе особливу відповідальність за військових, які адаптуються до цивільного життя. Забезпечення лікування, реабілітації, освіти, працевлаштування, можливості започаткування власного бізнесу та житла є критично важливими. Політика щодо ветеранів повинна виходити за межі простих пільг — вона повинна формувати комплексну систему, яка сприятиме успішному поверненню людини до активного і повноцінного життя.
Третій акцент - економічна сфера.
Конфлікт заставив нас усвідомити важливість міжнародної підтримки. Проте потужна незалежна нація не може вічно покладатися на зовнішні фінанси. Політична автономія повинна базуватися на економічній стійкості. Нам необхідно перейти від економіки, орієнтованої на сировину та дешеву робочу силу, до моделі з високою доданою вартістю.
Оборонні інновації. Переробна промисловість. Виробництво машин. Енергетичний сектор. Логістичні послуги. Інформаційні технології. Бізнес середнього та малого масштабу. Держава повинна не нав'язувати, кому і де слід заробляти, а формувати умови, які сприятимуть вигідній діяльності, інвестиціям та створенню робочих місць безпосередньо в Україні.
Четвертий пріоритет - дотримання верховенства закону.
Ми можемо отримати сотні мільярдів на відновлення, але без ефективної судової системи, гарантованого захисту власності та справедливого застосування закону значна частина цього потенціалу буде втрачена. Отже, верховенство права – це не просто вимога Брюсселя, а наша нагальна потреба. Адже інвестори вкладають капітал у ті місця, де їхні права надійно захищені. Люди ж прагнуть будувати своє життя в умовах, де вони можуть бути впевненими у захисті від зловживань. Саме тому європейська інтеграція для України означає набагато більше, ніж просто національний прапор біля інституцій Європейського Союзу.
Це модель держави, де закон сильніший за посаду, суд захищає громадянина, бізнес працює за зрозумілими правилами, а влада підзвітна суспільству. І нарешті, нам потрібно навчитися мислити довше, ніж до наступних виборів. Відбудова країни, демографія, оборона, енергетика, освіта, інтеграція до Європейського Союзу - жодне з цих завдань неможливо вирішити за один політичний сезон. Новий етап нашої Незалежності вимагає від держави розробки довгострокових стратегій та відповідального підходу до досягнення результатів..
Sure! Please provide the text you would like me to make unique.
Протягом тридцяти п'яти років ми неодноразово допускали помилки. Витрачали безліч часу. Відкладали важливі рішення. Занадто довго були впевнені, що незалежність, яку ми здобули, залишиться з нами сама по собі.
Війна відкрила нам очі на реальність. Тепер ми усвідомлюємо, яку велику ціну має наша держава, і як легко її втратити. Ми пам'ятаємо про тих, хто віддав свої життя, щоб цього не сталося. Тому наступні роки повинні стати не просто продовженням нашого минулого. Перші тридцять п'ять років ми доводили, що можемо захистити свою Незалежність. Тепер нам потрібно показати, що незалежна Україна здатна стати сильною, успішною, справедливою та необхідною для своїх громадян.
Олексій Леонов, народний депутат України
