The Guardian: Зеленський прибув до Вашингтона з сильними аргументами, але без вдалого плану.
Зеленський та Нетаньягу приїхали до Вашингтона, залишаючись в невизначеності щодо того, що їм запропонує Трамп.
Одночасні візити Біньяміна Нетаньягу та Володимира Зеленського до Вашингтона стали промовистою ілюстрацією світу, який переживає глибокі потрясіння й дедалі більше відходить від правил, що визначали міжнародну політику десятиліттями. Про це пише Джуліан Боргер у колонці для The Guardian.
Проте дещо залишається стабільним. Сполучені Штати все ще є найсильнішою військовою та економічною силою на планеті. Для обох лідерів зустріч з Дональдом Трампом у Білому домі є надзвичайно важливою — як для їхніх урядів, так і для конфліктів, які тривають у їхніх країнах.
Водночас президентська влада, яку Трамп намагався перетворити майже на імперську, слабшає -- значною мірою через його власний непередбачуваний стиль керівництва. Він може сприймати своїх гостей як правителів держав-клієнтів, що прилетіли до столиці імперії вклонитися її володарю. Але і Зеленський, і Нетаньягу так само добре усвідомлюють слабкості Трампа, як і власні.
Нетаньягу та Зеленський прибули до Вашингтона з абсолютно різними політичними позиціями.
Позиції прем'єра Ізраїлю суттєво ослабли після того, як він переконав Трампа підтримати військові дії проти Ірану п’ять місяців тому, обіцяючи швидке падіння іранського режиму в Тегерані — прогноз, що не виправдався.
Відтоді, як пише автор, розчарований президент США публічно дорікав Нетаньягу, наполягаючи, що зрештою той буде змушений виконати його вимоги. Сам Білий дім регулярно допускав витоки інформації про різкі та нецензурні висловлювання Трампа на адресу ізраїльського прем'єра.
Ізраїль також залишився поза межами переговорів з Іраном. Позиція Тель-Авіва була проігнорована як під час ухвалення рішення про продаж винищувачів F-35 Туреччині, так і під час обговорення ядерної угоди із Саудівською Аравією.
За даними опитування Economist/YouGov, майже половина американців вважає, що Нетаньягу слід було б заарештувати після прибуття до США за звинуваченнями у воєнних злочинах.
З іншого боку, автор підкреслює, що Зеленський приїхав до Вашингтона, маючи значно зміцнену політичну позицію.
Україна, всупереч прогнозам адміністрації США про неминучу поразку, продовжує чинити опір Росії. Країна стала світовим лідером у сфері застосування безпілотників, а частина прихильників руху MAGA почала змінювати своє ставлення до українського президента, якого раніше висміювали як політика, приреченого на поразку.
За традиційних адміністрацій США і Зеленський, і Нетаньягу були б природними союзниками Вашингтона й могли б розраховувати на однаково теплий прийом у Білому домі.
Показово, що приводом для їхнього одночасного візиту стало прощання із сенатором Ліндсі Гремом -- представником старої республіканської школи, який незмінно підтримував як Україну, так і Ізраїль. У цьому відношенні він був представником вимираючого покоління.
Проте, як підкреслює Боргер, нинішня влада суттєво відрізняється від своїх попередників.
Президент приймає рішення спонтанно, тому жоден із запрошених не міг передбачити, яким чином його зустрінуть. Саме з цієї причини ні Зеленський, ні Нетаньягу не бажали, щоб під час переговорів в кімнаті були телекамери.
На початку свого президентства Трамп повністю підтримав Нетаньягу та його воєнні кампанії, фактично відмовившись навіть від традиційних заяв про занепокоєння долею палестинців чи населення південного Лівану.
Проте, в умовах зростаючої критики з боку виборців, президент США намагається дистанціюватися від конфліктів на Близькому Сході. Водночас Ізраїль все частіше виступає як один з найбільш непоступливих союзників Вашингтона.
Щодо України, то Трамп, як зазначає The Guardian, фактично відкинув традиційні принципи американської зовнішньої політики, пропонуючи мирні плани, які часто повторювали аргументи Москви та передбачали винагороду агресора територіями, яких Росія навіть не змогла захопити на полі бою.
Україна, тим не менш, не здалася. Незважаючи на суттєве зменшення військової підтримки з боку США, країна змогла продовжити свою боротьбу, все більше покладаючись на допомогу з Європи та свій власний військовий досвід.
Сьогодні, згідно з інформацією автора, Зеленський раптово здобуває підтримку навіть від деяких членів ультраправого крила MAGA.
Зокрема, Лора Лумер, яка раніше виправдовувала російське вторгнення, минулого тижня записала інтерв'ю із Зеленським у його саду та закликала до "моральної ясності" у підтримці України.
Незважаючи на те, що Зеленський зміцнив свої політичні позиції, а Нетаньягу став менш впливовим, їхні початкові позиції у взаєминах з адміністрацією Трампа залишаються відмінними.
Для Зеленського будь-яка зустріч із Трампом вже сприймається як позитивний крок у порівнянні з резонансною подією в Білому домі в лютому 2025 року. Тоді Дональд Трамп і віцепрезидент Джей Ді Венс намагалися публічно принизити українського лідера перед камерами, вимагаючи від нього вдячності та фактично закликаючи до прийняття поразки, заявляючи, що у нього "не залишилося жодних козирів".
Авторка переконана, що цього разу Зеленський має деякі переваги, але їх недостатньо для досягнення перемоги без допомоги Сполучених Штатів.
Основна мета його візиту є досить скромною: переконати Трампа надати підтримку законопроєкту про нові санкції проти Росії, який активно лобіював сенатор Ліндсі Грем до моменту своєї смерті.
Водночас Зеленський усвідомлює, що суттєве відновлення військової допомоги з боку США в найближчому майбутньому навряд чи відбудеться.
Запаси ракет для систем Patriot та іншого озброєння, на яке раніше розраховувала Україна, значною мірою були використані на Близькому Сході, зокрема для захисту Ізраїлю. На їхнє відновлення Сполученим Штатам знадобляться роки.
Хоча Нетаньягу більше не має того ж рівня впливу у Вашингтоні, Сполучені Штати все ще демонструють непохитну підтримку обороноздатності Ізраїлю, про що Україна поки може тільки мріяти.
Незважаючи на те, що Зеленський і Нетаньягу розпочали свої політичні кар'єри з різних позицій, їх об'єднує спільне усвідомлення: стосунки з адміністрацією Трампа можуть змінитися миттєво, без жодних очевидних причин, залежно від непередбачуваного настрою президента США.
