Скільки б путін не намагався маніпулювати своїм народом, фінал буде саме таким, якого він найбільше остерігається.
Вже п’ятий рік триває ця складна війна. Упродовж усього цього періоду кремлівська пропаганда невпинно нав’язує росіянам одну й ту ж ідею: Росія перебуває в стані захисту. Путін постійно намагається переконати своїх співгромадян, що він не воює з Україною, а бореться за виживання проти колективного Заходу та НАТО.
Ця неправда стала для нього єдиним виходом. За всі ці роки так звана друга армія світу не змогла ані повністю захопити, ані утримати жодну з українських областей. Тим часом Кремль безповоротно втратив понад 1,6 мільйона російських військових, перетворивши їх на калік. І заради чого все це?
Основний девіз Кремля звучав однозначно: "Запобігти проникненню НАТО до меж Росії!"
Нові дані незалежного Левада-центру свідчать, що 71% респондентів у Росії виступають за заборону вступу України до НАТО, вважаючи це необхідною умовою для досягнення миру. Росіяни відчувають сильний страх перед Альянсом.
Поки путін відправляє свої війська на війну в Україні, позбавляючи власний народ майбутнього, Фінляндія та Швеція офіційно вступили до НАТО. Це означає, що кордон Росії з Альянсом зріс на 1340 кілометрів. Після розміщення військових баз у Фінляндії час, необхідний для ракет НАТО, щоб досягти Санкт-Петербурга, тепер складає всього 3 хвилини, а до Кремля — 10-12 хвилин. Раніше путін роками лякав росіян загрозою баз НАТО, описуючи їх як "ніж біля горла", а тепер, в результаті своїх дій, сам став причиною, що протиставила цей ніж до шиї Москви та Петербурга. На фоні цього військового провалу він вживає кроки, які остаточно підривають його пропагандистську риторику.
Для того щоб підвищити електоральні показники Дональда Трампа напередодні виборів 3 листопада, Путін укладає з ним таємну угоду щодо постачання російського дизельного пального на американський ринок.
Виникає парадокс: лідер держави, який майже п'ять років переконував населення, що росія воює з НАТО, власноруч заправляє стратегічним паливом воєнно-економічну машину Сполучених Штатів -- головної країни НАТО. При цьому, відповідно до офіційної російської концепції зовнішньої політики та воєнної доктрини, саме США офіційно визначені головним ворогом і загрозою для росії. Виходить, що російський диктатор під час війни власноруч і підживлює ресурсами свого головного офіційного супротивника.
У той час як звичайних громадян Росії засуджують на довгі терміни за державну зраду через передачу декількох доларів або просту бесіду з іноземцями, вищі чиновники відкрито укладають значні угоди з країною, яку самі ж визнали головним супротивником. Згідно зі статтею 80 Конституції Росії, президент покликаний забезпечувати національну безпеку. Однак Володимир Путін ігнорує цей обов'язок.
Він не вагається ігнорувати встановлені норми, адже перетворив прокурорів та суддів на підконтрольних виконавців, які обґрунтовують будь-які рішення Кремля державними інтересами. Ресурси держави без жодного контролю використовуються в особистих політичних маневрах.
Історія знає безліч випадків, коли лідери, що мали непорівнянну владу, після зміни політичного курсу опинялися на лаві підсудних перед своїм народом. Яскравим прикладом є Ніколае Чаушеску, диктатор Румунії, який десятиліттями тримав країну під контролем, переконуючи громадян у необхідності своїх рішень для добробуту держави. Під час революції 1989 року він спробував втекти, але був затриманий і засуджений військовим судом. Його кінець настиг швидко: Чаушеску розстріляли у дворі військової частини, неподалік від стіни, призначеної для солдатських потреб. Ця подія стала символом того, як непохитна влада може завершитися ганебним падінням, коли народ і військові виявляють непокору. Цей урок залишає глибокий слід у пам'яті сучасних автократів.
Звісно, наразі в росії немає єдиної організованої сили, здатної найближчим часом повторити цей сценарій. російський режим створив жорстку систему внутрішньої безпеки, яка придушує будь-яку опозицію. Але варто згадати, що і в радянському союзі не було навіть такого поняття як опозиція. Проте це не завадило тій країні, яка була набагато потужнішою за сучасну росію, зникнути з політичної карти світу усього за три дні. Немає сумніву, що і путінська росія зникне, але це вже не буде мирний шлях.
путін вірить, що населення його обожнює, але і Чаушеску, і Каддафі теж так вважали, аж до самого моменту свого падіння. Якщо в росії вибухне народне незадоволення через різке падіння рівня життя чи масштабну мобілізацію -- це буде жорстокий і руйнівний стихійний бунт. Все, що сьогодні робить путін, наближає фінал його правління. І тікати йому немає куди.
