Прогноз на 2027 рік: Що приховує обкладинка журналу The Economist (Віктор Шлінчак)
Рік тому я виступав на закритій зустрічі Клубу Національної платформи стійкості та згуртованості. І попереджав аудиторію, що нам треба готуватися до важкої зими 2026-2027. Більшість в залі вважали мій прогноз надто песимістичним і переконували, що цього року війна закінчиться і навіть будуть вибори.
Сьогодні відчув дивне дежавю, адже знову виступав на знайомій сцені. Я зазначив, що якщо вікно можливостей для переговорів закриється в березні або квітні 2027 року, нам слід вже зараз почати планувати, як пережити наступну зиму, а можливо, і зиму 2028 року. Вона може стати ще більш складною, якщо ми будемо готуватися так, як цього року.
На вечір я почав вивчати нову обкладинку журналу The Economist, який щороку втілює свої прогнози на майбутнє через символічні зображення.
Проте, спершу варто згадати, як наш журнал заглядав у майбутнє, передбачаючи 2026 рік. Варто визнати, що багато з прогнозів справдилося.
Америка продовжила жити в режимі Трампа. Міжнародна політика нагадувала американські гірки, а союзники Вашингтона почали звикати, що вчорашні домовленості чи не щодня можуть бути переглянуті.
Близький Схід вкотре підтвердив, що в умовах глобалізації локальні війни фактично не існують. Один спалах конфлікту — і енергетичні ринки зазнають значних потрясінь.
Європа так і не знайшла свою стратегічну автономію. Розмов про неї багато, а от із практичною реалізацією - біда. Потрібно одночасно переозброюватися, зберігати соціальні стандарти, обслуговувати борги й одночасно боротися з популізмом. Не виходить.
Китай далі використовує переваги, які йому надає американський протекціонізм. Водночас, штучний інтелект продовжує привертати величезні інвестиції.
Таким чином, основний прогноз журналу The Economist підтвердився: світ не став спокійнішим. Навпаки, він став дорожчим, більш тривожним і менш прогнозованим.
Дивимось тепер, що The Economist малює на 2027-й. Судячи з кольорової гами, розслаблятися не прийдеться. Бо викликів більшатиме.
В першу чергу це стосується Америки. Трамп втратить контроль над Конгресом, але це зовсім не означає, що він раптом змінить свій стиль. Навпаки, внутрішні проблеми можуть підштовхувати його до ще більш активної зовнішньої політики. Такий собі спосіб відволікти увагу від домашніх проблем за рахунок міжнародних.
Для союзників Сполучених Штатів це означає, що планування власної безпеки стане ще більш ускладненим, адже основний гарант цієї безпеки сам по собі є джерелом непередбачуваності.
Ситуація на Близькому Сході залишиться вкрай напруженою. Навіть якщо активні бойові дії з Іраном припиняться, наслідки цієї конфлікту триватимуть протягом багатьох років.
Окрема тема - відносини між Китаєм та Тайванем. Рік 2027 стане важливим етапом для оцінки військової готовності Китаю, хоча це не означає, що Пекін безсумнівно вирішить розпочати військовий конфлікт. Проте, китайські спостерігачі уважно стежитимуть за тим, наскільки розсіяна буде увага Вашингтона, якою залишиться єдність Європи та скільки ресурсів Захід зможе виділити для одночасного стримування кількох кризових ситуацій.
Європа готується до виборів у Франції. Потенційні зміни в політичному напрямку цієї країни можуть мати вагомий вплив на весь Європейський Союз, оскільки Франція є одним із ключових стовпів європейської інтеграції.
Тепер уявімо собі Європу, якій потрібно одночасно модернізувати свої збройні сили, виконувати фінансові зобов'язання, протистояти популістським настроям, вести переговори з Вашингтоном і при цьому уникнути внутрішніх розбіжностей. Справжній виклик з безліччю складнощів.
А тепер, як зазвичай кажуть, перейдемо до наших справ.
Усі ці історії, викладені в The Economist, матимуть прямий вплив на нашу безпеку, економічну ситуацію та можливості для завершення конфлікту.
Американська політика зосереджується на аспектах військової та фінансової допомоги. Вибори у Франції торкаються теми єдності Європи. Китай постає як ключовий гравець у формуванні глобального балансу сил. Іран ставить питання про військову кооперацію з Російською Федерацією. Технологічна революція вимагає від нас розгляду можливості перетворення військового досвіду на стійку конкурентну перевагу в майбутньому.
Отже, наше прагнення на 2027 рік полягає не лише в адаптації до нових глобальних умов. Нам потрібно набути достатньої сили та автономії, щоб активно впливати на процеси його формування.
Якщо 2026 рік засвідчив, що колишній світовий порядок втратив свою ефективність, то 2027 рік може стати часом, коли вирішуватиметься, хто формуватиме нові правила гри. Для України постане чіткий вибір: стати активним учасником цих змін або знову опинитися в ролі об'єкта, на якого впливають чужі угоди.
Можна скільки завгодно аналізувати Трампа, Сі Цзіньпіна, Іран, Тайвань, французькі вибори та світові фінансові ринки. Але найбільший виклик для нас зараз - це реальний дефіцит політиків із природним інтелектом та елементарним відчуттям відповідальності.
Думаю, це і буде головним ризиком для нас наступного, 2027 року.
Незважаючи на те, що зима неминуче настане за графіком, залишається відкритим питання, наскільки наші політичні рішення будуть ефективними, зваженими та стратегічно обґрунтованими.
Я, на жаль, сумніваюся, що жоден журнал The Economist зможе зробити прогноз за нас.