ЩОДО ОПОЗИЦІЇ
директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства
Відставка уряду несподівано перетворилася не лише на політичну подію, але й на справжній спектакль абсурду з елементами комедії. Це особливо яскраво виявилося під час "повстання латешечок" на підтримку Федорова — явища, яке поєднує в собі щирість і технологічність настільки, що навіть досвідчені політтехнологи нервово спостерігають із боку. І от в цьому цифровому хороводі постає просте, як стіна, питання: де ж насправді проходить межа між владою та опозицією?
Оскільки політична постать або сила протягом тривалого часу займає посади в урядових структурах, голосує разом із більшістю та ділить відповідальність за прийняті рішення, а потім раптом починає висловлюватися в дусі опозиції – це вже не політика, а щось на кшталт політичного косплею. Сьогодні ти можеш бути міністром, завтра – палким критиком, а через день знову повертаєшся до своїх обов’язків у рамках тієї ж правлячої сили. Це нагадує відомий жарт про "хрестик або труси": або визначайтеся, або не дивуйтеся, якщо виглядаєте безглуздо.
Бо опозиція -- це не просто тон голосу в Facebook і не кількість лайків від "латешечок". Це послідовність у голосуваннях, це конфлікт із владою не в сторіз, а в парламенті, це готовність бути незручним системно, а не ситуативно. І коли частина владної команди раптом починає грати в опозицію, не виходячи з самої влади -- це виглядає як спроба одночасно сидіти на двох стільцях, ще й обурюватися, що вони хитаються.
У цій ситуації все виглядає майже курйозно: є ті, хто перебуває при владі, але прагне отримати привілеї від опозиції, і водночас існує опозиція, позбавлена доступу до адміністративних ресурсів. Лише одна політична сила, незалежно від ставлення до неї, демонструє традиційну, навіть трохи ретро модель опозиційності — послідовність у своїй риториці, голосуваннях та політичній діяльності. Вгадали? Так, це партія "Батьківщина" Юлії Тимошенко. І це не тільки моя думка, а й висновок, який робить штучний інтелект, аналізуючи голосування та виступи депутатів цієї політичної сили. Штучний інтелект стверджує, що вона на 90% є справжньою опозицією, тоді як інші партії відстають на 20 позицій... Всі інші — це гібридні утворення, політичні кентаври, які самі не визначилися, куди їм рухатися далі.
Можливо, це просто дух часу -- епоха гібридності, коли навіть політична ідентичність стала чимось на кшталт змінного статусу у профілі. Сьогодні ти "з командою", завтра "критичний союзник", післязавтра "незалежний голос", а потім знову при справах. Але тоді не варто дивуватися, що виборець перестає розуміти, хто є хто, і починає орієнтуватися не на зміст, а на шум.
Бо "латешечки" — це як погода: сьогодні вони з вами, завтра з новим героєм, а через день взагалі зникають. І якщо політика перетворюється на гонитву за їхньою змінливою увагою, не варто дивуватися, коли результати виборів виявляються такими ж непередбачуваними, як новинні стрічки. Врешті-решт, якщо не визначити свою позицію — бути при владі чи в опозиції, — виборець зробить це за вас. І без жодних уподобань.
