Цифровий суверенітет: чому Україні слід більше, ніж просто впроваджувати європейські норми для штучного інтелекту.
Без власних технологій, платформ і законодавства у цій сфері цифровий суверенітет залишається недосяжним.
Європейський досвід свідчить про те, що навіть найретельніше розроблене регулювання не забезпечує автоматично цифровий суверенітет. Олексій Костенко, завідувач Наукової лабораторії імерсивних технологій і права в Інституті інформації, безпеки та права Національної академії правових наук України, у своїй статті "Цифрова імперія Пекіна: як Китай перетворює штучний інтелект на інструмент глобального впливу", пояснює, чому Україні недостатньо лише перейняти європейські норми в галузі штучного інтелекту.
Європейський Союз запровадив найсучаснішу систему регулювання штучного інтелекту — Акт про штучний інтелект (AI Act). Крім того, ЄС активно інвестує в розвиток суперкомп'ютерних технологій та відповідної інфраструктури. Однак, згідно з доповіддю колишнього прем'єр-міністра Італії Маріо Драґі, що стосується конкурентоспроможності ЄС, приблизно 70% основних моделей ШІ мають американське походження, а понад 65% європейського ринку хмарних технологій перебуває під контролем компаній зі США.
На думку Костенка, це свідчить про те, що одних лише норм недостатньо: без розробки власних технологій і платформ цифровий суверенітет не може бути досягнутий.
Для України це призводить до чіткої практичної рекомендації: просте копіювання європейського AI Act в національні закони є безперспективним рішенням, підкреслює фахівець. Європейська модель накладає суворі обмеження на розвиток і застосування штучного інтелекту, запроваджуючи складні процедури та масштабні регуляції для просування технологій ШІ та суміжних областей. Водночас ЄС залишається значною мірою залежним від американських технологічних рішень.
Отже, якщо Україна лише адаптує європейські норми, не розвиваючи при цьому власну технологічну інфраструктуру — потужні обчислювальні центри, сервери, а також власні моделі та програмні рішення — вона може опинитися в ситуації, коли отримає європейські обмеження без відповідних можливостей. В результаті основні технології залишаться іноземними, походячи з США або Китаю, підкреслює Костенко.
Він вважає, що Україні необхідно розробити власні законодавчі акти, що регулюють штучний інтелект, а також створити Цифровий кодекс — комплексний документ, який об'єднує норми щодо даних, алгоритмів, цифрової ідентичності, віртуальних активів, а також цифрових людей і роботів. Ці правові норми повинні бути узгоджені з європейським законодавством, але при цьому враховувати специфіку українських інтересів, потреби в обороні та реальні технологічні можливості країни.
"Вибір є непростим і неприємним: якщо ми не розробимо власну правову структуру, її замінять інші – американська чи китайська, що принесе з собою чужі стандарти, платформи та системи контролю", – застерігає Костенко.
Глобальне регулювання штучного інтелекту стало новим полем битви для провідних світових держав. Існує спокуса розглядати штучний інтелект як суто технологічну проблему. Однак ШІ стає інструментом сили. Логіка проста: хто контролює його -- той впливає на економіку, безпеку та глобальні правила гри. Якщо Україна не сформує власної конфігурації, цілком реальною може стати нормативна колонізація цифрового простору, коли втрачається суверенітет у сфері формування цифрових правил. А це у XXI столітті є не менш важливим, ніж суверенітет над кордонами або ресурсами.
Чому штучний інтелект перестав бути лише технологічним явищем і став важливим інструментом політичного впливу та контролю над майбутнім, Костенко розкриває у статті "Поки Україна створює стратегію в сфері ШІ, інші країни вже розподіляють вплив у цій галузі".
