Політичний обман під маскою закликів до миру (Леонід Маслов)
Ігор Терехов, який вважається політичним наступником Кернеса, близький до Фукса, підтримує Жукова і Пушкіна, і має цікаве минуле, пов'язане з роботою асистента футбольного арбітра.
Отже, уявімо собі поєдинок. До нього мчить умовний гравець на ім'я В. В. Хуйло з фантазійної команди "Обісрані білі ведмеді". Він зламав йому обидві руки та ноги, а потім почав обливати його обличчя.
Арбітр виявився без свистка та червоної картки. Він починає скаржитись: часи важкі, потрібно знайти компроміс, щоб уболівальники не страждали. У цій футбольній карикатурі він не вигукує "Хто б міг подумати, що це чемпіон", але залишається впевненим до моменту, поки не з'явиться команда "Косатки".
Його уявний монолог, насичений сатиричними відтінками знайомих мотивів, а не точними словами, міг би звучати приблизно ось так:
"Возникла ситуация, и надо договариваться. Мы с вами переживаем тяжелые времена. Администрация стадиона мочу и кал медведей уберет. Бригада арбитров работает в обычном режиме. Да, мы переживаем тяжелые времена. Но мы выдержим. Никто из болельщиков не ожидал такого от обосранных медведей. А когда Косатки дадут им пизды, я готов снова выйти на поле. Медведи предлагали присудить им победу. Я не реагирую на это".
Тепер сива собачка витягнула свисток і вирішила розпочати суд над Залужним.
Незалежно від ставлення до Залужного, важливо зазначити, що його військова освіта, бойовий досвід і рівень відповідальності суттєво відрізняються від того, що демонструє цей політичний персонаж, який плутає глибокі роздуми про сенс життя із своїм бажанням утриматися при владі. Політична популістська риторика завжди виглядає привабливо: обіцянки підвищення зарплат, безкоштовного транспорту та безтурботного дитинства без шкільних проблем і іспитів. Це стало свого роду карикатурою на торгівлю бажаннями: громадянам – лише приємності, політикам – аплодисменти, а запитання про наслідки – залишимо на потім.
Міркування Залужного щодо війни заслуговують на обговорення. Проте для цього необхідно ознайомитися з більшою кількістю матеріалу, а не обмежуватися лише одним вирваним з контексту абзацом.
Один учасник обговорює трансформації війни, тоді як інший з серйозним виразом обличчя оголошує, що суспільство прагне до миру.
Чи справді таке можливо? Схоже, що головнокомандувач вважав, що жителі Харкова зацікавлені лише в пожежах і руйнаціях.
Шановний, свисток ми почули. Тепер розкажи, яким чином плануєш оголосити нічию В. В. Хуйлу, який на твій свисток не звертає жодної уваги?
Усі ці Гончаренки, Гетьманцеви, Терехови та інші представники маловартісної політичної еліти не здатні стати "партією миру" лише через часте вжиття терміна "мир". Коли нам пропонують замість реальних умов і гарантій просто готовність до переговорів, це є нічим іншим, як політичним шулерством. Така риторика лише підсилює позиції агресора, якщо вона змушує нас вважати, що причина продовження обстрілів полягає в нашій непоступливості.
Ілюзія магічної кнопки, здатної зупинити безжального підполковника та жорстоку агресію, є лише пустим обіцянням для тих, хто стомлений від обстрілів і турботи про безпеку своїх дітей.
Між твердженням "я прагну, щоб моя дитина була в безпеці" та "я підтримую певні умови Хуйла" лежить значна прірва. І жоден безглуздий балачник не може стверджувати, що ми вже подолали цю відстань.
Ми втомилися від тривоги. Але звідки взялося, що ці "миротворці" знають, як її вимкнути? Де їхня кнопка? Хто дав гарантію, що вона працює?
Хто візьме на себе відповідальність, якщо агресор захопить Краматорськ, а потім почне наступ на Запоріжжя та Харків? Хто роз'яснить людям, чому були зроблені такі поступки, а ракети знову летять у напрямку міст? Чи почуємо знову фразу "ми намагалися зробити все можливе" і пропозицію віддати ще щось для досягнення миру?
Немає підстав обіцяти, що поступка наситить агресора. Особливо якщо після неї захищатися стане важче. Припинення вогню, після якого наше життя залежатиме лише від наступного рішення Кремля, -- кепська відповідь на страх за дітей.
Обстріли можуть призвести до глибокого відчаю. Саме через це надзвичайно ризиковано вселяти людям думку, що їхнє спасіння залежить лише від нашої готовності йти на компроміси. Наче рішення про ведення вогню ухвалюють у Краматорську, а не в Москві.
Тому хай вся ця Гончаренківсько-Терехівська братва спочатку пояснить, що саме вона називає миром і чим він буде забезпечений.
Ви виступаєте за те, щоб офіційно визнати Крим та інші анексовані регіони частиною Росії?
Ви виступаєте за те, щоб Росія не несла відповідальності за війну та руйнування? Пропонуєте світові відмовитися від санкцій, накладених за агресію?
Ви пропонуєте розпустити військо або погодитися на обмеження, після яких воно не зможе нас захистити?
Ми самі визначимо, хто буде при владі – чи будемо погоджувати кандидатів з Кремлем на тих територіях, які нам зволять залишити?
І найважливіше: якщо Росія не виконає угоду, хто і якими засобами зможе її зупинити?
Ось на це дайте відповідь. По кожному пункту. Без фраз на кшталт "люди втомилися", без згадок про дітей замість аргументів і без зайвої балаканини.
Тоді буде зрозуміло, що ви пропонуєте і якою ціною. За політичне шарлатанство -- втрата довіри й влади. Якщо є докази злочину -- розслідування і суд. А продавати нам невідомі умови під виглядом гарантованого порятунку -- йдіть нахуй.
