"Наступник" чи "Нейтралізація"? Яка мета призначення Буданова на посаду керівника Офісу президента?
Кирило Буданов з самого початку був серед кандидатів на позицію керівника офісу президента. Його ім'я вперше з'явилося на публіці завдяки самому Володимиру Зеленському під час фотозвітів з зустрічей, де також були присутні інші претенденти: віцепрем'єр Михайло Федоров, заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця та заступник керівника ОПУ Павло Паліса.
Чим більше часу проходило від резонансної відставки Андрія Єрмака (який, як ми вже зазначали, залишився в оточенні Зеленського), тим ймовірніше ставало призначення технічного кандидата. Ця людина могла б виконувати функції екскерівника офісу на Банковій. Одним із можливих кандидатів на цю роль був Владислав Власюк, уповноважений із санкційної політики. Надійні джерела продовжують стверджувати, що саме він був одним із головних претендентів, коли Зеленський готувався до зустрічі з Дональдом Трампом.
Проте після повернення президента з Mar-a-Lago ситуація кардинально змінилася. Відбувся важливий перелом. Інформація, яку Зеленський отримав під час візиту до Сполучених Штатів, зрештою спонукала його прийняти нове рішення. Чи стало це наслідком офіційних переговорів, на яких стало очевидно, що Трампу не вдасться вплинути на Путіна щодо територіальних питань, або ж внаслідок особистої зустрічі, що стосувалася гарантій для президента, його родини та найближчих соратників, ми можемо лише здогадуватися.
Повторимо: Зеленський не збирався призначати Буданова керівником свого офісу. І місяць цього не робив. Пропозиції Буданова, оформлені у вигляді пакета з 12 пунктів, його не вразили. Протягом усього цього часу вони, як і ініціативи Михайла Федорова, припадали пилом на столі президента.
Що ж відбулося? Які мотиви спонукали Зеленського до несподіваного рішення щодо Буданова? І чому сам Буданов вирішив обміняти свою посаду легендарного керівника ГУР на більш скромну роль очільника президентської канцелярії, під якою досі тяжіє тінь Єрмака?
Існує кілька причин для цього явища.
"Завершення Єрмаку!" — смачний пряник, несподівано представленний президентом на столі. Його з задоволенням спожили як медіа, так і впливові особи. Проте громадяни, включаючи президентів, не діляться тим, що є джерелом їхнього власного добробуту.
Єрмак, як і раніше, скрізь. Єрмак удома. Єрмак у спортзалі. Єрмак забезпечує їжу із "Санаханта". Аж до масажиста, за якого він теж відповідає. Він поруч. І він свій.
Проте загальна токсичність колишнього керівника Офісу президента, як в Україні, так і за її межами, змусила главу держави в критичний момент його каденції застосувати свій потужний козир. Це було зроблено не для того, щоб позбавитися Єрмака, а щоб захиститися і спробувати здобути перемогу у політичній грі.
З колоди була витягнута нова козирна карта.
Безперечно, призначення Кирила Буданова на посаду військового важковаговика, незважаючи на відсутність політичного досвіду і високий рейтинг (третє місце після Валерія Залужного та Володимира Зеленського), змінить динаміку влади. Вплив Андрія Єрмака стане менш помітним, адже знаходитися біля президента і віддавати накази з офісу на Банковій – це зовсім не одне й те саме.
Нагадуємо ще раз для тих, хто не пам'ятає: це не система Єрмака, а система Зеленського. Усі призначення та всі кандидати були затверджені особисто президентом. Саме він вирішуватиме, як і в якій мірі вносити зміни – по-справжньому, а не лише на папері.
Питання тільки в тому, чи розуміє це тепер уже колишній начальник ГУР Кирило Буданов. Видання Financial Times дуже помиляється, стверджуючи, нібито Зеленський місяць умовляв Буданова очолити його офіс. Це не так. Буданов хотів цього статусу. І ті самі 12 пунктів, які він приніс президенту, -- пряме підтвердження цього.
Щодо мотивації Буданова ми поговоримо пізніше. А наразі відзначимо, що він ухвалив це рішення з вірою у свою здатність внести значні зміни. Проте залишається відкритим питання, що саме він прагне змінити і якими методами. Досі одним із основних інструментів, які застосовував Буданов, залишалися зв’язки. Можна сказати, що "корочки" ГУР є у багатьох. Однак така велика мережа може мати як позитивні, так і серйозні недоліки. Принаймні, Буданов більше сподівається на підтримку з-за кордону, а не всередині країни. Тобто його союзники переважно знаходяться поза межами України.
Буданов — єдина особа в українській владі, якій нині довіряє та поважає чинна адміністрація США. Він встановив тісні особисті зв’язки не лише з Кітом Келлогом, який досі має доступ до кабінету Дональда Трампа, але й із Джей Ді Венсом, Стівом Віткоффом та низкою інших представників оточення американського президента. ЦРУ, як партнерська організація, а також його директор Джон Лі Реткліфф, також висловлюють підтримку Буданову. Вони вбачають в ньому не лише героя війни, а й людину з реалістичним сприйняттям ситуації. Крім того, він не має жодних звинувачень у корупції чи інших скандалах. Це є ключовим аспектом, що значно підвищує його вплив. Більше того, якби не його особливі зв’язки з американськими партнерами, Зеленський та Єрмак могли б усунути його із посади ще півтора року тому.
Окрім того, колишній керівник ГУР протягом всього цього періоду підтримував контакт із росіянами. Він був ключовою фігурою в процесі обміну полоненими на протязі багатьох років (допомога Єрмака була додатковим елементом), і наразі очолює відповідний штаб. Разом з тим, слід зазначити, що дискусії щодо обмінів ніколи не обмежуються виключно гуманітарними аспектами: розмови регулярно виходять за рамки цих питань. Таким чином, Буданов має справжню робочу комунікацію з російською стороною, яка є унікальною.
Саме тому його призначення та активна участь у цей період виглядають обґрунтованими. Згідно з наявною інформацією, планується створення щонайменше двох груп для переговорів. Одну з них, що буде займатися питаннями відновлення, ймовірно, очолить прем'єр Юлія Свириденко. Інша група зосередиться на завершенні військових дій та мирних ініціативах. У цьому контексті роль Буданова стає особливо важливою, адже йдеться про можливого керівника однієї з основних переговорних делегацій.
Незалежно від того, як розвиватимуться події — чи буде досягнуто миру, чи продовжиться конфлікт, Буданов на цій посаді виглядає абсолютно природно. Він сприймається позитивно як внутрішньою аудиторією, яка сподівається на зміни в системі, так і зовнішніми гравцями, які вважають його прийнятною фігурою.
Офіційно Буданов займає третю позицію в політичному рейтингу країни. Проте важко стверджувати, що у нього були серйозні перспективи стати лідером держави. Поки що незрозуміло, як громадськість, а також міжнародні партнери, реагуватимуть на військових діячів у контексті мирних або перехідних виборів. Це питання залишається відкритим і неоднозначним.
Однак Зеленський усвідомлює цей рейтинг. Призначення Буданова на посаду в Офісі президента можна розглядати як спробу розв'язати одразу кілька завдань. По-перше, це спроба відокремити його від його власних силових структур, від тих "коренів", на яких базувалася його політична вага. По-друге, це спроба знизити його електоральні перспективи. Згідно з наявною практикою, ті, хто обіймає посаду керівника Офісу президента, зазвичай не можуть успішно стартувати на виборах. Це скоріше тягар, ніж трамплін.
Існує також інша думка: деякі вважають, що цей статус, навпаки, може зміцнити позиції Буданова.
Проте важливим аспектом є те, що президент одразу ж порушив свої перші угоди, щойно за Будановим зачинялися двері його кабінету. Відомо, що, покидаючи ГУР, Буданов сподівався зберегти свій вплив у збудованій ним "паралельній структурі влади". Саме тому він наполягав на призначенні своїм формальним заступником Вадима Скібіцького або когось із своїх довірених осіб. Однак наступний указ президента після призначення Буданова стосувався призначення Олега Іващенка на пост начальника ГУР. Іващенко, який раніше обіймав посаду голови СЗР, не є просто людиною з оточення Єрмака. Він пройшов шлях в ГУР, є класичним кадровим військовим, професійним офіцером та досвідченим керівником військової розвідки. Проте його підхід суттєво відрізняється від тієї моделі, яку створив Буданов. Іващенко не належить до тих, хто готовий виконувати роль "сурогатного керівника". Він не буде підтримувати ні політичні, ні комерційні інтереси, ані зовнішні проекти, що виходять за межі прямих обов’язків військової розвідки.
Для Буданова це означає одне: з Іващенком домовитися не вийде. Він несумісний із усім, окрім класичної логіки служби, яку розуміє жорстко. І саме тому його призначення -- серйозний удар по можливостях Буданова й по тій системі впливу, яку він вибудовував роками.
Отже, призначивши Буданова і в той же час приймаючи кадрове рішення щодо Іващенка, президент не лише "посилив" свого конкурента, а й одночасно усунув його підтримку. Це вже не просто союз, а справжній контроль.
У цьому самому ключі варто розглядати й іще одне важливе кадрове рокірування -- заміну міністра оборони Дениса Шмигаля на Михайла Федорова. Тут думки коментаторів розділилися. Одні стверджують, що тільки Федоров здатний розворушити зашкарубле генеральське гніздо і що саме він має реальний план війни (й тому варто очікувати знакових відставок в армії). Інші впевнені, що системного Шмигаля, який тільки-но вникнув у кухню міністерства, не можна було чіпати, а тим паче "міняти на креативного Федорова, який і за п'ять років не докопається до суті того, куди прийде".
Військова бюрократія суттєво відрізняється від цивільної — вона є більш жорсткою та ризикованою. Це структура, яка здатна завалювати інформацію графіками, статистикою та звітами, бездоганно крокувати на підборах, кивати, виконуючи лише звичні дії — імітувати управлінські процеси, не змінюючи їхню суть. Тому призначення Михайла Федорова на місце Шмигаля виглядає досить ризикованим. Федоров розвивав своє міністерство в умовах, де конкуренція була практично відсутня, і він контролював усі процеси. У Міністерстві оборони ситуація зовсім інша: тут існує своя система, що функціонує за власними правилами і чинитиме опір змінам.
Ба більше, саме на Шмигаля могла спиратися людина радше старої, ніж нової військової системи -- Буданов. Зокрема й політично. Тому що саме Арахамія, Шмигаль і Буданов (Федоров примкнув до них лише в останній момент) були організаторами внутрішньокомандної фронди проти Єрмака.
Згідно з інформацією, отриманою з наших джерел в Офісі Президента України, було ухвалено рішення про зміни у команді дипломатичного блоку. Ігор Жовква, який наразі обіймає посаду заступника керівника ОПУ з міжнародних питань, планує перейти на роботу в Міністерство закордонних справ. Його місце займе Сергій Кислиця, перший заступник міністра закордонних справ. Про це заявив президент під час написання статті. Це призначення є символічним, адже Кислиця є фігурою, яка викликає довіру у Андрія Єрмака. Він тісно співпрацював з Міністерством закордонних справ і протягом останнього року став важливим каналом для комунікації з приводу зовнішньої політики для колишнього керівника ОПУ. Водночас, нинішній міністр закордонних справ Андрій Сибіга викликав певне невдоволення у Єрмака, який вважав за краще обговорювати делікатні питання саме з Кислицею, а не з міністром.
Словом, президент, наступивши на горло власній пісні та призначивши керівником свого офісу по суті чужого Буданова, відразу вказав йому його місце. Пряник -- для публіки, батіг -- для Буданова.
Ми вже писали, що ні Трамп, ні Путін не розглядають Зеленського як фігуру другого терміну. Та ми не знаємо, наскільки це впливає на реальні рішення президента. Тому що бачимо, як методично сьогодні "розбирають" Залужного -- йому пригадують усе: і Південь, і Ківалова, й Домінікану, й комісування. Можливо, нині Зеленський просто взявся за другого потенційного конкурента. Проте не атакуючи, а керуючись іншою логікою -- "наблизити й задушити в обіймах".
Існує ще одна спірна та ризикована теорія: призначення Буданова може бути не стільки усуненням суперника, скільки тестуванням потенційного наступника. Це може бути спробою передати йому не лише електоральний капітал, а й частину адміністративних, управлінських і міжнародних ресурсів.
Однак основна проблема полягає в тому, що ці дві стратегії протирічать одна одній. Або ти "блокуєш" можливого кандидата, призначаючи його на позицію керівника ОПУ, або ж займаєшся підготовкою його наступника. Складно реалізувати обидві опції одночасно. У результаті виникає подвійність як у мотивах Зеленського, так і в рішенні Буданова.
Тож ключове питання, на яке в нас досі немає відповіді: чи йде Зеленський на другий термін?
Якщо він залишає свою посаду, тоді призначення Буданова стає зрозумілим як засіб нейтралізації: це роль, яка зазвичай не слугує стартовою платформою для участі у виборах.
Якщо ситуація не рухається вперед, це може стати можливістю для Буданова. Він отримує шанс на переговори, виходячи на публічну арену не в ролі військового, а як державний управлінець, заповнюючи відсутні частини президентської картини: досвід, міжнародні зв'язки, участь у важливих рішеннях. Генерал з державним досвідом стає зовсім іншим кандидатом.
Якщо б Зеленський дійсно мав намір брати участь у виборах, то призначення Федорова на посаду голови Офісу президента виглядало б більш обґрунтовано. Це викликає припущення, що Зеленський може бути відкритим до певних угод.
Ба більше, настрій усередині еліт дуже змінився. Тих, хто щиро вірить у перемогу Зеленського, стає дедалі менше -- і він це відчуває. Буданов, судячи з усього, теж. І, можливо, прорахував: за будь-якого розкладу в нього з'являється вікно можливостей.
Деякі експерти прямо висловлюють свої думки: "Ми ж не мали можливості спостерігати за другим туром "Залужний -- Буданов". Чи розумієте? І ми не маємо уявлення, як у цій ситуації буде діяти переговорний процес, міжнародна підтримка та образ особи, яка може досягати компромісів."
Чи може Буданов стати об'єктом інтересу американців? Ми не маємо інформації про те, чи вони взагалі роблять такі ставки. Однак, Залужний, безсумнівно, не отримав прощення за те, що не відповів на дзвінок Венса. Це сталося в той критичний момент, коли президент Зеленський вирушав до Лондона після скандалу в Овальному кабінеті.
Як ми вже згадували, Буданов має стати главою переговорної команди. У цьому контексті його призначення на посаду військового керівника офісу президента є важливим кроком як з зовнішньої, так і з внутрішньої перспективи. Зеленському потрібен Буданов як своєрідний щит від військових, у разі якщо Україні доведеться укласти складну угоду. Лише військовий має здатність стримувати військових.
Насправді мова йде про "відкритий діалог між владою та суспільством", про який багато говорять, але ніхто не наважується розпочати. Буданов уже робить перші кроки в цьому напрямку — спочатку через неформальні бесіди, потім в окремих коментарях, а згодом і більш відкрито. Він активно обговорює ці питання з президентом — і це відбувалося ще до нинішніх подій. Буданов піднімає теми, які в суспільстві сприймаються як непопулярні, і не боїться взяти на себе відповідальність за їх озвучення. Він не планує відмовлятися від територій, але відверто стверджує, що війну необхідно завершувати. Наголошує на тому, що ресурси, особливо людські, вичерпуються і що влада зазнала невдачі в процесі мобілізації.
Це надає йому певну незручність, проте саме в цьому полягає його цінність для Зеленського, який намагається уникати питань внутрішньої політики. Буданов — особистість, здатна йти на жертви, а його підходи можуть бути різноманітними і далеко не завжди зручними для існуючої системи.
Одним з ключових мотивів є антикорупційний блок. У середовищі президента вважають, що за допомогою Буданова можна зменшити напруженість у відносинах з НАБУ та САП. Хоча Буданов не має тісних або дружніх зв'язків з антикорупційними органами, між ними існує взаємоповага та довіра в певних важливих питаннях. Це не є союзом чи альянсом, а скоріше функціональним контактом, якого наразі немає у жодного іншого члена близького оточення президента.
Водночас для більш глибокого розуміння ситуації слід зазначити, що прихід Буданова став каталізатором для підриву позицій Василя Малюка як голови СБУ. На думку ексначальника ГУР, Малюк не зовсім вдало реалізував свої повноваження у справі НАБУ та САП. Згідно з нашими даними, дійсно відбулася розмова між президентом та Малюком, під час якої йому було запропоновано перейти на пост голови СЗР. Однак Малюк відмовився, як від президентської пропозиції, так і від подання про свою відставку. Цей крок він передав до парламенту, де можуть виникнути труднощі з отриманням голосів. Адже Малюк асоціюється не лише з військовими, а й з депутатами, перш за все, через операцію "Павутина", а не через обмеження повноважень антикорупційних органів.
Таким чином, призначення Буданова являє собою терміновий багатогранний крок Зеленського, який, як ми вже зазначали, має кілька підстав.
Безсумнівно, що кожен має свою власну стратегію.
Зеленський, концентруючись на переговорах, увів у розклад на новому рівні військового Буданова, демонструючи суспільству свою готовність як до перезавантаження влади, так і до продовження війни в разі зриву переговорів.
Генерал Буданов, який водночас внутрішньо налаштований на можливе перемир'я, бачить у спільній відповідальності з Зеленським перспективу здобуття справжньої влади в майбутньому. Хоча він, безсумнівно, усвідомлює, що вже з першого дня президент обмежив його можливості, підпираючи своїми людьми структури ГУР, Міністерства оборони та Офісу президента.
Однак наразі це лише протостадія процесу -- двоїста, неоформлена, залежна від розвитку війни, переговорів, позиції США та Росії. Далі все залежатиме від ключового, поки не проясненого питання: чи йде Зеленський на вибори.
Призначення Буданова вочевидь є символічним кроком від Зеленського, який демонструє його усвідомлення потреб суспільства в реформах.
Проте насправді ця влада навряд чи зазнає змін. По-перше, всі кадрові зміни відбуваються в межах одного і того ж кадрового резерву — за рахунок осіб, які вже займають позиції в системі. Це не приносить нових ідей чи свіжого підходу.
По-друге, у керівництва вже немає достатньо часу для проведення якісних перетворень. Все, що ми спостерігаємо сьогодні, є лише спробою поліпшити своє сприйняття всередині країни, особливо в Сполучених Штатах. Проте на справжні системні зміни можна сподіватися лише після проведення нових виборів.
