Княжицький висловив думку щодо "мирного плану" Гончаренка: Рішення про тривалість війни приймаються не в Києві.
Ще вчора Олексій Гончаренко розпочав публікацію своїх міркувань у соціальних мережах стосовно можливості завершення війни, які він охрестив мирним планом. Ці ідеї спричинили надзвичайно жваві дискусії як у соціальних мережах, так і серед членів нашої партії та фракції.
Ми терміново зібралися на засідання фракції, щоб обговорити погляди Олексія. Більшість учасників не підтримали його думки, принаймні щодо значної частини його пропозицій. У зв'язку з цим ми вирішили зупинити публічні суперечки та продовжити обговорення в межах фракції. Разом з тим, ми підготували заяву, що відображала нашу спільну позицію, яка була згодом опублікована.
Незважаючи на це, сьогодні в "Українській правді" Олексій представив детальне зображення своїх думок, безпосередньо охрестивши його "Мирним планом Гончаренка: поступові кроки до завершення війни".
Я -- депутат-мажоритарник і член "Європейської Солідарності". Від наших партійців, моїх виборців і просто громадян я отримую величезну кількість запитань про моє ставлення до цієї позиції. Тому спробую відповісти.
Слід відверто визнати: сьогодні існує суспільний контекст, який сприяє виникненню подібних матеріалів.
Суспільство України переживає складний період невизначеності. Росія активно використовує різні стратегії, щоб створити враження своїх досягнень. Атаки дронів "шахед" на Київ, удари по мостах, інфраструктурним об'єктам та складах мають не лише військову або економічну мету. Вони спрямовані на те, щоб підірвати моральний дух мешканців великих міст і викликати відчуття безвиході.
Є й цілком реальні економічні втрати: проблеми металургії, блокування портів, обмеження експорту -- усе це б'є по надходженнях до бюджету.
У той же час, дії уряду викликають плутанину в суспільстві щодо його стратегічного курсу. З одного боку, брак фінансування призводить до труднощів у виконанні запланованих бюджетних витрат. З іншого боку, новий бюджет розробляється так, ніби економіка перебуває в стабільному стані, без жодних ознак кризи.
Люди не мають чіткого уявлення про те, що їм слід очікувати, і які рішення пропонує влада для виходу з цієї ситуації.
Тут і з'являється можливість для різноманітних "миротворчих ініціатив".
Я рішуче не згодна з думкою, що Росія перебуває у зручному становищі. Ця країна зазнає значних економічних збитків, і вести війну стає для неї дедалі важче. Той рівень напруженості, який ми спостерігаємо нині, я сприймаю як спробу Кремля максимально використати наявні військові та інформаційні ресурси, щоб переконати українців у безвиході та змусити їх прийняти російські умови.
Проте було б ілюзією вважати, що обставини в Україні є легкими.
Отже, я вважаю, що реакція України повинна бути абсолютно протилежною здачі.
Ми повинні якнайшвидше реалізовувати реформи, які чекають від нас наші європейські партнери. Не лише через тиск з боку Брюсселя, а передусім тому, що ці зміни є важливими для нашого власного розвитку. Це створює можливості для подальшого фінансування, підвищує довіру до України та дозволяє нам вимагати від наших союзників ще більшої підтримки.
Європа сама зацікавлена в тому, щоб Україна вистояла. Бо дедалі більше західних політиків і військових відкрито говорять: наслідки поразки України не обмежаться Україною.
Поділюся одним дуже значущим прикладом. Катажина Пісарська, яка є головою Warsaw Security Forum, під час виступу в польському Сеймі розповіла про підготовку цьогорічного форуму. Вона зазначила, що Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, американський генерал Алексус Гринкевич, представить свою стратегію в Варшаві, яку вона прямо охарактеризувала англійською фразою "Victory over Russia", що в перекладі означає "перемога над Росією".
Я категорично не поділяю такого підходу.
Росія є потужним і грізним супротивником. Однак вона також несе значні витрати через цю війну. Тому наше завдання полягає не в тому, щоб сприяти Кремлю в формуванні у українському суспільстві відчуття неминучого краху, а в тому, щоб докласти максимум зусиль для зміцнення України та збільшення підтримки з боку наших партнерів.
Росія прагне скористатися важкими обставинами для підриву стабільності в Україні.
Обстріли інфраструктури, поширення панічних настроїв, інформаційні кампанії, спроби переконати українців у безперспективності спротиву -- це частини однієї війни.
У такій обстановці виникає безліч "планів миру", що закликають українців самостійно вирішити, від яких поступок ми маємо відмовитися, щоб Путін зрештою погодився на мирні переговори.
Але тут є фундаментальна проблема.
Світ не лише залежить, і навіть не в першу чергу, від кількості компромісів, які готова запропонувати Україна. Він більше залежить від того, чи готова Росія відмовитися від своїх амбіцій.
Ще вчора, після перших публікацій Олексія, я написав кілька дописів саме про це. І писав я не лише про Гончаренка. Він далеко не єдиний, хто сьогодні висловлює подібні думки. Схожі ідеї можна почути від представників інших політичних сил, керівників місцевого рівня, представників військових адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Суть цих пропозицій полягає в тому, що прагнення конкретного українського політика досягти миру не гарантує, що Путін також має намір зупинити війну.
У тексті Олексія є тверезі речі. Але є й положення, які я особисто підтримати не можу.
Наприклад, він зазначає важливість реформування мовного законодавства в контексті європейських стандартів, що стосуються прав національних меншин.
Тут важливо чітко відрізняти різні аспекти.
Існує дискусія щодо прав національних меншин, зокрема питання, які порушує Угорщина в контексті європейської інтеграції України. Заради вступу до Європейського Союзу нам, можливо, доведеться шукати певні компроміси.
Я належав до групи людей, які працювали над законодавством щодо української мови, тому ставлюся до подібних змін із великою обережністю. Проте, я не вважаю, що сам процес пошуку компромісу є чимось катастрофічним.
Проте російська мова — це зовсім інша розповідь.
Протягом багатьох століть вона слугувала інструментом русифікації та витіснення української мови. Тому просто копіювати методи, які використовуються для мов національних меншин у країнах Європи, є хибним.
Іншим аспектом є активність Російської православної церкви та її афілійованих організацій на території України.
Для мене організація, яка фактично підтримує агресію Росії проти України та легітимізує вбивства українських військових, вже давно перестала бути лише питанням свободи віросповідання. Це стало питанням національної безпеки. Тому я не можу підтримати відновлення російських церковних структур у їхньому попередньому статусі.
І таких принципових розбіжностей у запропонованому плані є чимало.
Проте найважливіше не в цьому.
Немає жодних підстав вважати, що саме виконання подібного переліку українських поступок приведе до миру. Для Кремля питання мови чи церковної організації не є кінцевою метою.
Досить просто звернути увагу на самого Путіна.
Його виклик полягає в наявності незалежної української держави та окремої політичної нації. Російський ревізіонізм, в свою чергу, ставить під загрозу порядок, що склався в Центральній та Східній Європі після закінчення холодної війни. Влада Росії сумнівається навіть у історичній самостійності Польщі, не кажучи вже про їхнє ставлення до України.
Отже, неможливо здобути перемогу у війні з агресором, лише намагаючись вгадати, які дії він очікує від нас наступними.
Наша ціль має набагато ширше значення.
Наша мета полягає не лише в тому, щоб захистити українську державність. Ми повинні берегти український народ, майбутнє наших дітей та демократичні цінності.
Конфлікт між Росією та Україною є складовою більш глобального протистояння між авторитаризмом і демократією. Тому те, що відбувається в Україні сьогодні, має значення не лише для нашої країни, а й для майбутнього багатьох інших держав.
Україна має стати взірцем для демократичних країн світу.
Для цього потрібно мати мужність не тільки воювати, а й змінювати власну державу: виконувати європейські рекомендації, будувати незалежні інституції, реально боротися з корупцією, захищати свободу слова і демонструвати відданість демократичним цінностям.
Збройні сили України повинні отримати всі необхідні ресурси для успішного виконання своїх обов'язків.
Їм необхідні озброєння, фінансові ресурси, людські ресурси та підтримка суспільства. Але їм абсолютно не потрібні спроби зупинити мобілізацію або формувати думку, що продовження боротьби є безглуздим.
Саме в цій точці я маю ще одну важливу розбіжність з Олексієм, чия відкрита позиція щодо мобілізації за останні роки не раз ставала предметом запеклих дискусій.
Після виходу "мирного плану Гончаренка" багато громадян ставлять питання: що наразі робить партія? Які дії вживає Порошенко? Чому Гончаренко досі залишається в складі фракції?
Тут також важливо вживати правильні терміни.
Фракція та партія – це не лише лідер, хоча його роль дійсно є критично важливою, і не тільки Петро Порошенко.
Петро Порошенко не має повноважень самостійно виключити Олексія Гончаренка з парламентської фракції. Так само, жоден інший окремий член партії, включаючи мене, не може вжити таких заходів.
Тож ні я, ні інші представники "Європейської Солідарності" не можемо бути персонально відповідальними за кожне слово, яке вимовляє інший депутат.
Проте, якщо погляди члена фракції кардинально відрізняються від позицій партії та самої фракції, це, безсумнівно, може стати основою для глибокої внутрішньої дискусії та ініціювати процедури, передбачені статутом політичної сили – від дисциплінарних заходів до питання про його подальше членство у фракції.
Однак подібні рішення мають прийматися партією та фракцією відповідно до визначених процедур, а не однією особою, незалежно від її посади чи імені.
Чи відбувається така дискусія?
Так, відбувається. І всередині партії та фракції, і, як усі бачать, у публічному просторі.
Результат залежатиме від численних факторів.
Але в одному я переконаний: дискусія про те, як закінчити війну, Україні потрібна. Ми не повинні боятися її вести.
Однак розпочати варто не з переліку того, що Україна готова поступитися Росії.
Слід почати з іншого аспекту: що можемо зробити ми самі, щоб зміцнити Україну, щоб наші партнери мали більше причин надавати нам підтримку, а Росія усвідомила, що продовження конфлікту не принесе їй бажаних результатів.
На мою думку, саме це є шляхом до істинного миру.
