Георгий Биркадзе: Сумеют ли Соединенные Штаты достичь соглашения с Ираном и как это отразится на ситуации в Украине? -- Блоги | OBOZ.UA
Ситуація навколо можливого укладення угоди між США та Іраном залишається ускладненою та суперечливою. Основним аспектом є те, що сподівання на швидке послаблення іранського режиму не виправдалися. Ставка на внутрішні протести фактично не спрацювала: незважаючи на значний тиск, іранські влади змогли зберегти контроль і навіть частково об'єднати навколо себе лояльну частину населення. Масового повстання не відбулося, а велика частина громадян перебуває в стані апатії та страху. З цієї перспективи первісні прогнози США та Ізраїлю виявилися хибними.
Паралельно стало очевидно, що сам Іран, попри серйозні втрати та економічний тиск, зберігає керованість і здатність до асиметричної відповіді. Ключовим елементом у цій конфігурації залишається Ормузька протока -- стратегічна артерія, через яку проходить близько 20% світової морської торгівлі нафтою, а також значна частина поставок зрідженого газу з країн Перської затоки. Саме контроль над цим вузьким морським коридором робить Іран критично важливим гравцем у глобальній енергетичній архітектурі.
Важливо зазначити, що Сполученим Штатам не вдалося повністю "дотиснути" Іран і забезпечити безперешкодне судноплавство в Ормузькій протоці. Це є ключовим аспектом. Тегеран виявився значно краще готовим до такого розвитку подій, насамперед завдяки асиметричним методам впливу, таким як мінні загрози, ракетні системи, безпілотники та берегова інфраструктура. Багато в чому ця підготовка здійснювалася з урахуванням технологічної та організаційної підтримки з боку Китаю. Як результат, Іран зберіг можливість у будь-який момент створювати загрози для проходження танкерів, що значно посилило його переговорні позиції та змусило США діяти більш обережно.
Останніми днями сформувався умовний статус-кво, який можна розглядати як перший етап де-факто перемир'я. Країни Перської затоки -- передусім Саудівська Аравія та ОАЕ -- чітко сигналізували Вашингтону про неприпустимість ударів по енергетичній інфраструктурі Ірану. Логіка проста: атака на іранські нафтові та газові об'єкти майже гарантовано спричинить дзеркальні удари по інфраструктурі самих країн регіону. З урахуванням того, що подібні атаки вже відбувалися раніше, ці ризики сприймаються як цілком реальні та критичні.
Адміністрація Дональда Трампа, судячи з усього, цей сигнал врахувала. Відтермінування ударів і оголошене "п'ятиденне вікно" для можливих домовленостей -- це спроба знизити рівень ескалації та втримати ситуацію в керованих межах. Реакція ринків це підтверджує: ціни на нафту після цих заяв помітно знизилися, що свідчить про зменшення очікувань масштабного конфлікту.
Водночас інформаційний ландшафт залишається вкрай суперечливим. Дональд Трамп говорить про "результативні переговори" та навіть про певні спільні інтереси, тоді як Тегеран фактично заперечує існування прямих контактів. Така розбіжність у поглядах може вказувати на наявність непублічних каналів зв'язку або на спроби США вплинути на ринки та політичну ситуацію через свої відкриті коментарі. У даній ситуації більш ймовірним виглядає варіант із неформальними або опосередкованими зв'язками, без повноцінного процесу переговорів.
Додаткову невизначеність створює інформація з ізраїльських джерел про можливу підготовку ситуативної угоди або "заморожування" конфлікту з орієнтиром на початок квітня, зокрема навколо дати 9 квітня. Ці сигнали поки що не мають офіційного підтвердження, однак вони вписуються у загальну логіку нинішньої паузи та спроб перевести конфлікт у більш керовану фазу.
Важливо враховувати, що обидві сторони мають спільний інтерес у досягненні паузи, хоча їхні мотиви різняться. Сполучені Штати стикаються з загрозою потрапляння у більш глибокий конфлікт, який важко буде швидко завершити і який може призвести до суттєвих економічних і політичних витрат. Іран, у свою чергу, прагне до відновлення стабільності всередині країни та зменшення втрат, одночасно підтверджуючи свою здатність до витривалості.
Отже, теперішня ситуація не є остаточним вирішенням, а радше переходом до етапу обережного балансування. Існує ймовірність старту переговорного процесу, і відповідне вікно можливостей вже відкрите. Однак говорити про швидке і повноцінне врегулювання поки що недоцільно. У найближчому майбутньому, ймовірно, відбудуться спроби закріпити тимчасові угоди та зменшити рівень напруги. Після цього конфлікт може або перейти до переговорного формату, або знову загостритись у разі їхнього провалу.
Вплив на територію України:
По-перше, одним із негативних аспектів є підвищення цін на енергоносії. Це безпосередньо впливає на споживчу інфляцію, створює тиск на внутрішній ринок і ускладнює забезпечення економічної стабільності. Додатково, країна-агресор отримує зростаючі доходи від експорту своїх енергетичних ресурсів, навіть якщо це вигідно лише в короткостроковій перспективі, що об'єктивно зміцнює її фінансові можливості.
По-друге, варто зазначити й позитивну сторону. Сполучені Штати на практиці усвідомили свої обмеження. Ейфорія та відірваність від реальності, які були характерні для попередніх військових кампаній, поступово стихають. Стає зрозумілим, що без підтримки союзників, зокрема на Близькому Сході, а також без участі Європейського Союзу, впровадження масштабних геополітичних і військових ініціатив ускладнюється. Інфраструктура НАТО є глибоко інтегрованою, і без європейського елементу можливості Сполучених Штатів значно знижуються.
По-третє, на цьому фоні варто очікувати посилення ролі Європейського Союзу в переговорному процесі щодо завершення російсько-української війни. США будуть змушені знижувати напруженість у відносинах із ЄС і демонструвати готовність до більш тісного партнерства. Одним із проявів цього з високою ймовірністю стане глибша інтеграція Європейського Союзу у мирний переговорний процес, що напряму підсилює позиції України.
