Євгенія Кравчук зазначила: "Не слід поступатися інформаційним простором супротивнику".

Народна депутатка України, заступниця голови парламентського Комітету з гуманітарних та інформаційних питань Євгенія Кравчук висловила свою думку про наявність єдиної державної інформаційної політики в Україні щодо окупованих територій, хто має здійснювати координацію цієї діяльності, а також яку роль можуть відігравати українські медіа в цьому процесі.

В Україні досі спостерігається нестача ефективних засобів для налагодження системної комунікації з мешканцями тимчасово окупованих територій. У той же час, доступ до українських інформаційних ресурсів на цих територіях все більше обмежується Російською Федерацією. Інформаційна стратегія щодо окупованих регіонів залишається розподіленою між різними органами державної влади, а спеціалізованого органу, відповідального за комунікацію з населенням, яке перебуває під окупацією, фактично немає. Російська влада тим часом продовжує посилювати інформаційну ізоляцію цих територій, заважаючи доступу до українських медіа та міжнародних інформаційних платформ.

Народна депутатка та заступниця голови парламентського Комітету з гуманітарних та інформаційних питань Євгенія Кравчук в інтерв'ю для "Детектора медіа" говорить про важливість створення нових каналів зв'язку з мешканцями окупованих регіонів, зокрема через соціальні мережі, а також про підтримку релокованих медіа, які продовжують взаємодіяти зі своєю аудиторією. Вона також розглядає питання, чому співпраця держави з громадськими ініціативами в цій сфері наразі не є системною, і висловлює свої думки щодо того, чого Україні не вистачає для реалізації ефективної інформаційної політики стосовно окупованих територій.

Євгеніє, які державні органи відповідають за розробку інформаційної політики стосовно окупованих територій? Чи існує централізована інформаційна стратегія для земель, захоплених Росією, і хто є відповідальним за координацію її створення та реалізації?

Спочатку слід розрізнити поняття інформаційної політики та стратегічних комунікацій. Інформаційна політика охоплює, серед іншого, законодавчі аспекти в медійній сфері. Що стосується стратегічних комунікацій, то функцію, яка раніше належала Міністерству культури, виділили та передали Державному комітету телебачення і радіомовлення, підпорядкувавши її безпосередньо Кабінету Міністрів. Наразі це більше нагадує експеримент, результати якого поки що не вражають, адже конкретних змін ще не спостерігається.

У той же час Міністерство культури працює над розробкою стратегії інформаційної безпеки, оскільки ця область продовжує залишатися в його віданні.

Коли йдеться про території, що знаходяться під окупацією, ситуація стає ще більш заплутаною. У нас бракує адекватних засобів для реалізації інформаційної політики чи комунікації, спрямованої на мешканців цих регіонів. Це є серйозною сучасною проблемою.

Читайте також: Альона Луньова висловила думку: "Ми ведемо боротьбу за території, але не помічаю готовності боротися за людей."

Я як депутатка і голова підкомітету інформаційної політики порушувала це питання на багатьох робочих групах.

В даний час ми активно працюємо над підняттям питання комунікації з населенням, яке проживає на окупованих територіях, в рамках координаційної групи з питань ідентичності, що знаходиться під керівництвом Міністерства молоді та спорту. Особливу увагу ми приділяємо взаємодії з молоддю.

У вересні заплановано проведення засідання, яке буде зосереджене на питаннях інформаційної політики, а також на боротьбі з російською дезінформацією, пропагандою та маніпуляціями.

Є також міжвідомча координаційна робоча група при РНБО з питань інформаційної стійкості. До неї входять, зокрема, представники спецслужб.

Наш Тимчасовий слідчий комітет, що займається розслідуванням злочинів, вчинених Росією проти медіа та журналістів, нещодавно організував спільну нараду з цією робочою групою. Крім того, ми окремо обговорили питання боротьби з російською пропагандою.

Це питання пов'язане з діяльністю спецслужб, які можуть застосовувати неофіційні канали зв'язку. Також існує Представництво Президента в Автономній Республіці Крим, яке здійснює свою діяльність.

Проте, говорячи про конкретний державний інститут, який постійно займається взаємодією з тимчасово окупованими районами, спілкуванням з населенням там та збором інформації з цих територій, наразі такого інституту не існує.

-- Чи співпрацює держава з громадськими та волонтерськими ініціативами, які підтримують зв'язок із людьми в окупації та проводять інформаційні кампанії?

Я, як депутат, а також наш Тимчасовий слідчий комітет, активно взаємодіємо з різними громадськими ініціативами. Проте, коли мова йде про центральні органи виконавчої влади, це вже їхня відповідальність. Спостерігаю, що певна співпраця має місце, але вона не має системного характеру.

-- Чого, на вашу думку, зараз найбільше не вистачає державі, щоб ефективно сформувати та впроваджувати інформаційну політику щодо окупованих територій? Чи може це питання бути відкладене до закінчення війни?

По-перше, ми стикаємося з браком засобів для взаємодії з населенням, яке проживає на окупованих територіях. Це є однією з основних складнощів.

Ми фактично спостерігаємо, як окуповані регіони стають своєрідними "чорними дірами" в контексті інформаційного доступу. Українські медіа, що були переміщені, намагаються підтримувати зв'язок зі своїми слухачами. Ця аудиторія може бути як в окупації, так і на територіях, контрольованих Україною, або навіть за межами країни, але люди все ще прагнуть дізнатися, що відбувається в їхніх рідних містах.

На кількох засіданнях Тимчасової слідчої комісії ми запрошували представників медіа, які були релоковані, і обговорювали їхні проблеми. Вони зазначають, що взаємодія з аудиторією на окупованих територіях стає все більш ускладненою: доступ до інформації зазнає блокувань, а традиційні канали комунікації втрачають свою ефективність.

Читайте також: Олександр Носок: "Ми все ще недостатньо знаємо про те, що відбувається на окупованих територіях"

Тому це питання не варто відкладати до закінчення війни. Навпаки, необхідно вже сьогодні працювати над пошуком і розвитком засобів, які забезпечать можливість підтримувати зв'язок з людьми, що перебувають в окупації.

Наскільки українські ЗМІ охоплюють питання окупації? Чи варто державним медіа зосередити більше ресурсів на цій темі?

У цьому контексті важливо розуміти різновиди медіа. Загальноукраїнські ЗМІ, безперечно, не здатні витрачати весь свій ефірний час на обговорення теми окупації. Проте їм необхідно підходити до цієї проблеми з належною серйозністю, а не згадувати про неї лише в спеціальні дати, річниці або інші значимі події.

Не має бути так, що про людей, які залишаються в окупації, згадують лише під час якоїсь річниці чи державного свята. Це має бути системна робота.

Існують також регіональні медіа, які зосереджені на певних територіях, включаючи медіа, що були переміщені з окупованих зон. Цей сегмент є вкрай важливим. Важливо, щоб такі медіа отримували підтримку не лише від грантових організацій, але й від держави, наприклад, через програми на кшталт УКФ. Можливо, варто переглянути умови наступної "Тисячовесни", щоб збільшити фінансування для медіа, які створюють важливий та специфічний контент.

Наприклад, говорячи про Крим, існує кілька медіа, які активно взаємодіють з людьми, які покинули окуповану територію, та підтримують зв'язок із цією аудиторією. Хоча таких медіа не так вже й багато, їхня діяльність має велике значення.

Які кроки може вжити держава для забезпечення того, щоб інформація з України доходила до окупованих регіонів?

Коли йдеться про інформаційну діяльність серед населення на окупованих територіях, державі слід активно залучати всі можливі канали зв'язку. Особливо варто звернути увагу на молодь, яка шукає інформацію через VPN, соціальні мережі, Instagram або TikTok.

Очевидно, що ці канали потрібно використовувати для комунікації з аудиторією в окупації. Водночас тут важливо говорити саме про інформаційну політику та комунікацію, а не просто про формальне поширення повідомлень.

Слід використовувати доступні канали комунікації, які залишилися у мешканців окупованих регіонів. Це включає, зокрема, соціальні мережі та різноманітні цифрові платформи.