"Діти не висловлюють свій біль словами - вони залишаються в沉沉ному мовчанні": розмова про психологічні наслідки війни.
РБК-Україна поспілкувалося з психологинею та керівницею програмного напряму "СпівДія Діти" Дариною Аітовою про те, як війна впливає на права дітей, де вони порушуються найчастіше і що може зробити суспільство, щоб зупинити цю невидиму травму покоління.
- Коли сьогодні говоримо "20 листопада - День захисту дітей", про що, на вашу думку, варто згадати в першу чергу?
Перш за все, важливо зазначити, що порушення прав дітей відбуваються не лише в зонах активних бойових дій. Війна призводить до величезного спектра вразливостей: це і громади поблизу фронту, і тимчасово окуповані регіони, а також сім'ї, які стали внутрішньо переміщеними особами, родини, що втратили своє житло або джерело доходу, а також діти, батьки яких беруть участь у бойових діях або загинули.
Якщо розглядати це з системної точки зору, можна виокремити три основні компоненти.
По-перше, йдеться про явні військові злочини щодо дітей: вбивства, травмування, примусова депортація, а також акти насильства на територіях, що перебувають під окупацією.
Також існують порушення основних прав у щоденному житті, таких як доступ до освіти, охорони здоров'я, психологічна безпека та забезпечення стабільного середовища.
А ще - невидимі, але дуже болючі речі. Наприклад, коли дитину не чують, не питають її думки, не пояснюють, що відбувається, і вона лишається сам-на-сам із тривогою.
Зосередимося на найгострішій темі: які міжнародні статистичні дані висвітлюють прямі злочини щодо дітей?
- Дані, які ми маємо сьогодні, насправді фіксують лише частину реальності, але навіть вони виглядають шокуюче. За офіційною інформацією Генерального прокурора Руслана Кравченка та правозахисних організацій, Росія внаслідок повномасштабної агресії вбила сотні українських дітей і поранила більш ніж дві тисячі.
Окремий, надзвичайно серйозний блок - незаконна депортація та примусове переміщення дітей до РФ та на тимчасово окуповані території. Українська держава й міжнародні структури говорять про понад 19 тисяч ідентифікованих дітей, вивезених із території України; російська сторона сама визнавала цифри в сотні тисяч "вивезених" або "евакуйованих" дітей.
Ці дії вже потрапили під розслідування Міжнародного кримінального суду: у 2023 році були видані ордери на арешт Путіна та його представниці з питань прав дитини Марії Львової-Бєлової за незаконне вивезення та депортацію українських дітей.
Конфлікт має значний вплив на психологічний стан дітей в Україні (зображення: Getty Images)
Яка доля чекає на цих дітей після їхньої депортації?
На сьогоднішній день ми вже зібрали чимало звітів і досліджень, які свідчать про те, що це не ізольовані інциденти, а цілеспрямована політика русифікації та військової мобілізації.
Міжнародні правозахисні організації повідомляють про те, що дітей переводять на навчальні програми Росії, змінюють їхнє громадянство, а іноді навіть імена. Також спостерігається обмеження їхніх контактів з родичами в Україні. У деяких регіонах діти потрапляють до так званих "патріотичних" або "військово-спортивних" таборів, де їм викладають російські наративи, включаючи елементи військової підготовки.
Для психіки дитини це подвійна травма: спочатку - розлука з родиною та втрата дому, потім - насильницька зміна ідентичності. Правозахисники справедливо називають це спробою "переписати дитинство" і відірвати ціле покоління дітей від їхнього коріння та країни.
Такі дії заборонені міжнародним гуманітарним правом і вважаються воєнними злочинами. У певних випадках вони можуть бути класифіковані як складова геноциду, коли йдеться про систематичні спроби знищити національну ідентичність через дітей.
Якщо розглядати ситуацію дітей, які залишаються в Україні, яке право є найбільш часто порушуваним?
- Одне з ключових - це право на освіту. За даними ЮНІСЕФ та Міністерства освіти, з початку повномасштабної війни були пошкоджені або зруйновані тисячі шкіл, значна частина закладів працює онлайн або в змішаному форматі, а безпечні укриття є далеко не всюди.
Це свідчить про те, що мільйони дітей стикаються з труднощами у навчанні через постійні перерви в уроках, викликані тривогами, відключеннями електрики та проблемами з доступом до інтернету. Багато сімей просто не можуть дозволити собі необхідні ресурси для ефективного дистанційного навчання.
І тут ми бачимо не лише освітню, а й психологічний компонент. Школа - це не тільки про знання. Це про соціалізацію, про відчуття нормального життя. Коли дитина роками навчається онлайн, втрачає контакт з однолітками й живе в режимі "укриття-екран-укриття", її право на повноцінний розвиток теж порушується.
Часто наголошують на важливості безпеки в домі. Але що робити, якщо сам будинок починає викликати відчуття напруженості?
- Це дуже типова історія сьогодні. Ми маємо тисячі сімей, де батьки живуть у постійному стресі: хтось втратив роботу, хтось очікує новин з фронту, хтось не може повернутися додому через окупацію. На цьому фоні зростає ризик домашнього насильства, жорсткого поводження, емоційного нехтування.
Дорослі нерідко не усвідомлюють, що їхня поведінка може бути формою насильства. Висловлювання на кшталт "не вигадуй", "замовкни", "я вирішив - так і буде" вважаються звичайними методами виховання. Проте для дитини це є явним порушенням її права на гідність та право на висловлення своїх думок.
Під час війни ми дуже багато говоримо про великі злочини - і це правильно. Але не можна забувати про тихі, непомітні порушення, які відбуваються на кухні, у спальні, у чаті з однокласниками. Дитина може жити далеко від лінії фронту, але щодня відчувати небезпеку - емоційну, психологічну, соціальну.
Яка нині актуальність проблеми булінгу? Чи війна змусила нас відкласти цю тему на задній план?
- На жаль, війна її не скасувала, а радше ускладнила. Булінг нікуди не зник. Навпаки, на фоні загального стресу та агресії він може ставати ще жорсткішим. Це і класичні приниження у школі, і кібербулінг у чатах та соцмережах, де діти проводять дедалі більше часу.
Дослідження, проведені в останні роки, вказують на те, що багато українських учнів зазнавали булінгу в різних проявах, але не всі з них готові обговорювати ці випадки.
До цього додається ще одна важлива тема - мовна й регіональна чутливість. Діти з різних регіонів, з різним досвідом війни, по-різному реагують на ті самі події. І якщо дорослі не допомагають їм домовлятися, конфлікти легко переходять у приниження або насильство.
- Окреме питання - психічне здоров'я дітей. Які тут ключові ризики?
- Війна створює довготривалий, хронічний стрес, до якого дитина не має інструментів адаптації. Для неї світ мав бути передбачуваним, а він перетворився на простір постійної небезпеки.
У міжнародних звітах про Україну прямо говориться, що права дітей порушуються практично в усіх вимірах - від фізичної безпеки до психосоціального благополуччя.
Ми бачимо ці наслідки щодня:
* розлади сну, нічні страхи
* надмірні переживання, страх втрати близькості з рідними.
агресивна поведінка або, з іншого боку, "емоційна ізоляція"
* проблеми з концентрацією, навчанням
* відчуття провини – зокрема у дітей, які зазнали втрати.
Іноді дорослі відчувають радість, коли дитина виявляє стійкість під час евакуації чи обстрілів. Однак це не свідчить про те, що вона не зазнала травми. Насправді, реакція може проявитися значно пізніше — через кілька місяців або навіть років.
У загальному підсумку, де в сучасному світі найчастіше порушуються права дітей?
Я б розділила це на кілька категорій.
Російська агресія й окупація: убиті, поранені, депортовані діти, насильство на окупованих територіях, русифікація й мілітаризація - це найбільш очевидний, документований рівень.
Освітнє середовище: школи, які зазнали руйнувань або є небезпечними, перерви в навчальному процесі, прояви булінгу та кібербулінгу, а також нестача кваліфікованих психологів.
Сімейні стосунки: насильство в домі, емоційна ізоляція, суворе виховання, відсутність відкритого, але безпечного діалогу про війну.
Цифрове середовище: доступ до контенту, що викликає травму, пропагандистських матеріалів, шахрайських схем та насильства в мережі.
-І що з цим робити? Звучить як завдання, яке неможливо вирішити однією програмою.
Це дійсно складне завдання, яке не можуть вирішити лише однієї інституції. Необхідна співпраця між урядом, громадськими організаціями, міжнародними партнерами та самими громадами.
З боку системи важливі кілька кроків:
розширення кола професіоналів — психологів, соціальних працівників і педагогів, що здатні ефективно працювати з травматичними переживаннями.
стабільне фінансування програм психосоціальної підтримки
створення безпечних середовищ для дітей у місцевих громадах
Підготовка педагогів та батьків до виявлення насильства та адекватної реакції на нього.
З боку родини - простіші, але не менш важливі речі: слухати дитину, не знецінювати її почуття, говорити про війну чесно, але з урахуванням віку, створювати хоча б мінімальні ритуали стабільності - спільні вечері, розмови перед сном, маленькі традиції, які дають відчуття "я не сам".
Війна забрала у дітей їхнє дитинство та шанси на розвиток (фото: Getty Images)
Окрему роль у підтримці дітей під час війни відіграють громадські ініціативи, які працюють безпосередньо в громадах - особливо там, де державні служби перевантажені або фізично не можуть покрити всі потреби.
Серед подібних ініціатив можна виділити "СпівДія Діти", яка активно функціонує у прифронтових та постраждалих територіях. Ця програма надає дітям безпечні простори, де вони можуть отримати психологічну підтримку, емоційну допомогу та можливість відновити звичні дитячі ритуали.
Ми працюємо в тих регіонах, де дітям особливо складно: у громадах, які пережили окупацію, постійні обстріли чи масову міграцію. Наша базова задача - створити безпечний простір, у який дитина може прийти, поспілкуватися, пограти, отримати психологічну підтримку й просто відчути: "я в безпеці, тут мене почують".
Ми пропонуємо індивідуальні та групові сесії з психологами, заняття для емоційної стабілізації та регуляції, а також підтримку батьків, які можуть відчувати труднощі у допомозі своїм дітям під час стресових ситуацій. Наші програми включають розвивальні та соціальні активності, які допомагають дітям відновити відчуття нормального життя, а також надаємо допомогу в прифронтових громадах, де доступ до професіоналів обмежений.
У численних регіонах "СпівДія Діти" виступає практично єдиною формою психологічної допомоги, зокрема для дітей, які зазнали втрат, зміни місця проживання чи тривалих стресових ситуацій.
- Чому важливо говорити не тільки про проблему, а й про те, де можна отримати допомогу?
Батьки часто опиняються наодинці зі своїми емоціями, і в них може виникнути відчуття, що "незручно" шукати допомогу або що дитина "сама впорається" з труднощами. Проте, підтримка є вкрай важливою. Дитина не здатна самостійно впоратися з тими викликами, які її оточують.
Ось чому ми постійно підкреслюємо: якщо ви шукаєте підтримку, вона доступна, і ви можете отримати її безкоштовно.
У кожній громаді, де працює "СпівДія Діти", батьки можуть звернутися до команди, записатися на консультацію, попросити про підтримку для дитини або родини. Ми працюємо для того, щоб діти мали шанс вирости здоровими, сильними й емоційно стійкими - навіть у час війни.
На даний момент проект об'єднує 24 команди з Харківщини, 15 команд із Сумщини, а також функціональні простори в Києві, Кривому Розі та Запоріжжі.
Якщо спростити і пояснити, чому саме сьогодні важливо піднімати цю тему?
- Діти – це не просто цифри. За кожним показником приховані реальні історії: малюк, який лякається спати без покривала; підліток, що пізнає світ через призму війни; хлопчик чи дівчинка, яких вивезли і намагаються переконати в тому, що вони ніколи не були українцями.
День захисту дітей - це не тільки про "свято". Це про політичний і моральний обов'язок: повернути незаконно вивезених дітей, захистити тих, хто живе поруч із фронтом, дати опору тим, хто втратив дім або близьких, і звернути увагу на тих, хто формально в безпеці, але щодня живе в тіні дорослого стресу.
Коли ми стверджуємо, що відстоюємо наше майбутнє, слід пам'ятати: майбутнє — це наші діти. Той досвід, який вони отримують під час війни сьогодні, матиме вирішальне значення для формування України в найближчі 10-20 років.
