Армії, які вважаються "сильними", не завжди виходять переможцями.
підприємець, активіст, автор статей, викладач у Києво-Могилянській бізнес-школі
Здається, що світ стає все менш безпечним і загалом наближається до грані глобальної війни. Але парадоксальним способом може статися навпаки. Дві великі війни доводять, що сильніша держава не може перемогти й нав'язати свою волю воєнним шляхом.
Ми часто сміємося з незграбності російської військової системи, але це наш спосіб психологічного захисту: на початку повномасштабної війни Росія мала значну перевагу. Проте, незважаючи на це, за чотири роки вона не змогла досягти жодної стратегічної мети. Найголовніше, Росія не змогла виконати свою основну задачу - позбавити Україну незалежності через нав'язані обмеження та створення маріонеткового уряду.
Ще більшу різницю у військових можливостях спостерігаємо під час іранської війни. Американська армія не просто займає перше місце у світі, вона перевершує десятки інших військових сил, зібраних разом.
І попри те, Америка далека від досягнення стратегічних цілей, передусім щодо зміни режиму на такий, з яким можна було би домовлятися.
Вбивство численних високопосадовців стало причиною переходу влади до ще менш готових до компромісів груп. А обіцяні удари по цивільній інфраструктурі можуть поставити США поруч із Росією, остаточно відштовхнувши союзників як ззовні, так і всередині Ірану.
Аналогічно, це діє і в зворотному напрямку. Якою б не була шкода, яку Україна завдала російській економіці, це не призведе до зміни курсу Москви, хіба що до завершення конфлікту через її неспроможність продовжувати війну — до того часу, поки накопичення ресурсів не дозволить знову відновити бойові дії. Реальна перемога можлива лише в результаті суттєвих політичних змін, подібних до розпаду та створення нових незалежних держав. Однак цього не можна досягти лише військовими засобами.
Отже, Тайвань сьогодні може відчувати себе більш захищеним, ніж у минулому (звісно, за умови активної підготовки до оборонних дій). Пекіну не потрібна зруйнована територія, їм важливий високотехнологічний Тайвань для того, щоб мати контроль над ним.
Початок нової гонки озброєнь у світі може мати парадоксальний наслідок: війни можуть стати рідкістю. Потенційні агресори усвідомлюватимуть високу ціну військових конфліктів і об'єктивно оцінюватимуть низькі шанси на досягнення своїх стратегічних цілей за допомогою сили. Проте, жертвами такої ситуації можуть стати ті, хто обирає шлях пацифізму і не готується до можливих конфліктів, залишаючись незахищеними і ставши живим прикладом висловлювання "хочеш миру - готуйся до війни" (варто зазначити, що в Україні, навіть через 15 років після початку конфлікту, є ті, хто цього принципу не сприймає). Найкращим прикладом для наслідування в даному контексті може служити Швейцарія, яка завжди готова до оборони і має потужний арсенал.
Однак конфлікти між державами залишаться невід'ємною частиною міжнародних відносин. Це свідчить про те, що війна дедалі більше переходить у когнітивну сферу – ту, де основним полем битви стає свідомість людей. Наразі лише кілька країн активно займаються цією сферою, і, на жаль, наш супротивник входить до числа найсильніших та найдосвідченіших. На даний момент наше порятунок полягає в їхній звичній недолугості, а не в нашій здатності ефективно захищатися чи, тим більше, у можливості завдати контрудар.
Я писав неодноразово, що у 2014 році Росія могла досягти без війни набагато більшого, ніж збройними силами. Російські гроші, російська культура та російська агентура могли з часом виправити відхилення України в бік Європи та демократії. Врешті, подивіться на Грузію - характерна для 2014 року фраза "чому Грузії вдалося" нині звучить насмішкою. Воєнним шляхом Росія захопила дві невеликі грузинські автономії, а невоєнним - всю країну. До речі, окремішність грузинської мови не завадила: завжди знайдеться достатньо колаборантів. Так само й Білорусь впала до рук Москви без війни.
Якщо розум перетворюється на арену конфлікту, важливо освоїти мистецтво як захисту, так і контратаки.
Слід детально вивчити свої слабкі місця та вжити заходів для їх усунення. Багато хто вже зазначив, що ідея "протидії дезінформації" є помилковою, адже неправда встигне обійти півсвіту, поки правда тільки готується до виходу. Важливо також проаналізувати вразливості сучасних та потенційних ворогів. Необхідно зміцнити як оборонні, так і наступальні можливості — і це може бути зовсім не те, що ви собі уявляєте.
Війна, за словами Клаузевіца, є продовженням політики, але в наш час політичні дії все частіше стають продовженням військових конфліктів іншими способами.
Проте за припинення подібних конфліктів Нобелівської премії миру не вручають.
