Не зупинити зростання цін лише за допомогою законодавчих актів. Що ж може зменшити фінансове навантаження на українців?
Автором є Богдан Данилишин, завідувач кафедри регіоналістики Київського національного університету імені В. Гетьмана, академік Національної академії наук України та колишній голова Ради Національного банку України.
В Україні існує схильність до використання простих рішень для складних економічних питань. Коли ціни на продукти, паливо та послуги зростають, часто чується заклик: "заморозити ціни", "застосувати тиск на бізнес", "зобов'язати всіх утриматися від підвищення". Проте економічні процеси не підлягають простим вказівкам. У березні 2026 року інфляція досягла 7,9% в річному вимірі, а за один місяць ціни піднялися на 1,7%. Основним фактором стали витрати на паливо: річне зростання цін на паливо склало 23,4% через конфлікти на Близькому Сході та подорожчання нафти, що, в свою чергу, призвело до зростання транспортних витрат. Таким чином, ми маємо справу не зі змовою постачальників, а з інфляцією витрат і зовнішніми економічними шоками.
Саме на цьому етапі розпочинається дискусія щодо відповідальності Національного банку України. У січні 2026 року НБУ ініціював цикл пом'якшення монетарної політики, зменшивши облікову ставку з 15,5% до 15%. Це рішення було обґрунтоване стабільним зниженням інфляційного тиску та зменшенням ризиків зовнішнього фінансування. Однак вже 19 березня Національний банк змушений був утримати ставку на позначці 15% і заявити про готовність до її підвищення у разі посилення інфляційних загроз. На мою думку, це свідчить про те, що регулятор, як завжди, недооцінив свої можливості, допустив помилки в прогнозах, надто рано повірив у стабільність інфляції та не врахував масштаби енергетичних, логістичних і зовнішніх викликів.
Це не означає, що НБУ не є важливим або що облікова ставка не має значення. Навпаки, міжнародна фінансова підтримка, яка лежить в основі більш суворої валютної та процентної політики, сприяє збереженню довіри до гривні. На 1 квітня 2026 року міжнародні резерви склали 51,9 млрд доларів, і НБУ чітко зазначає, що ця сума є достатньою для забезпечення стабільності валютного ринку та фінансування 5,5 місяця імпорту. Проте основна проблема полягає в іншому: коли інфляцію підіймають вартість пального, імпортовані енергоресурси, військова логістика та руйнування інфраструктури, сама лише облікова ставка не здатна вирішити цю проблему. Вона може зменшити наслідки, але не усуває причини тиску на собівартість.
Отже, перший висновок виглядає так: стабілізація цін в Україні не починається з лозунгів, а з наявних резервів, особливо це стосується запасів пального. В цьому контексті виникає парадокс: правова основа для цього вже існує. Закон України "Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів" визначає принципи формування системи мінімальних запасів, а загальний обсяг цих запасів має бути встановлений за найбільшим із двох показників: 90 днів середньодобового чистого імпорту або 61 день середньодобового внутрішнього споживання. Кабінет Міністрів вже затвердив порядок створення та функціонування цієї системи.
Однак існує серйозна проблема: значна частина ключових норм цієї системи почне діяти лише через шість місяців після завершення або скасування воєнного стану. Це є стратегічною вразливістю. Країна, що перебуває в стані війни, не може створювати повноцінний механізм протидії шокам "на післявоєнний час". Нам необхідно мати не лише формальний, а й реальний державний запас дизельного пального, бензину, скрапленого газу та критично важливих мастильних матеріалів вже зараз: розподілених по регіонах, адаптованих до кризових сценаріїв, частково зберігаючи запаси через європейські угоди про постачання, але з суворими правилами швидкого доступу до них. В іншому випадку, кожен новий зовнішній конфлікт знову негативно позначиться на українській інфляції через ціни на пальне.
Другий висновок: не слід замінювати комплексну економічну політику окремими заходами. У березні Міністерство економіки чітко вказало, що ціни на нафтопродукти не підлягають державному контролю, оскільки український ринок пального повністю залежить від імпорту. Це означає, що світові коливання неминуче впливають на внутрішні ціни. Одночасно Антимонопольний комітет України оголосив про перевірку можливих ознак антиконкурентної поведінки операторів АЗС під час підвищення цін на початку березня. Це вірний підхід: у випадках зовнішніх шоків не варто обманювати людей обіцянками "простого заморожування", тоді як у випадках підозри на ринкові зловживання варто активно втручатися з боку антимонопольних органів.
Популісти завжди пропонують один і той самий підхід: адміністративно зупинити зростання цін на всі товари. Проте українське законодавство чітко демонструє, чому це не так просто. Закон "Про ціни і ціноутворення" дозволяє запроваджувати державне регулювання цін на товари, які мають значну соціальну важливість або суттєво впливають на загальний рівень цін. Водночас цей закон вимагає, щоб такі ціни були економічно виправданими. Якщо ж держава встановлює ціни нижче економічно обґрунтованого рівня, вона повинна компенсувати різницю з державного бюджету. Більше того, закон прямо забороняє встановлення заниженої регульованої ціни без визначеного джерела компенсації. Іншими словами, замороження цін без відповідного фінансового забезпечення з бюджету є не політичною стратегією, а ілюзією.
Існує ще один важливий аспект, про який зазвичай не згадують. Спеціальний порядок декларування змін у роздрібних цінах на товари соціального значення, запроваджений урядом у 2020 році, був скасований у 2023 році згідно з постановою №650. Це означає, що в Україні більше немає того розгорнутого механізму "соціально значущого" цінового регулювання, до якого деякі прагнуть повернутися просто за допомогою політичного рішення. Хоча закон формально дозволяє державне регулювання, окремий режим для широкого асортименту товарів наразі не функціонує. Це свідчить про те, що його можна буде відновити лише з нуля, з великою обережністю і відповідальністю. Чому б не подумати про підтримку найбільш вразливих верств населення? Можливо, це було б більш доцільно, ніж програми на кшталт "єБачок" для дорогих автомобілів.
Третій висновок: якщо держава і повертається до регулювання цін на соціально значущі продукти, то лише точково. Не на весь продуктовий кошик і не на весь ринок одразу. Лише на 5-7 базових позицій, лише на обмежений період, лише за наявності чотирьох умов: різкий тимчасовий шок, ознаки монопольної або олігопольної поведінки, прозорий розрахунок собівартості й заздалегідь визначене джерело бюджетної компенсації. Без цього цінове регулювання закінчується або дефіцитом, або вимиванням товару з полиць, або переходом торгівлі в "сірий" режим. Після цього держава ще й змушена платити більше, ніж якби відразу допомогла людям грошима.
Головне, що зазначає законодавство щодо цін, полягає в тому, що соціальні гарантії для населення, особливо для малозабезпечених сімей, повинні бути реалізовані через механізми компенсаційних виплат та індексацію доходів. Отже, адекватною реакцією на підвищення цін на хліб, молоко або крупи є не ілюзія, що ціни залишаються незмінними, а надання підтримки тим, для кого це підвищення є критично важливим.
У держави вже є необхідні інструменти для реалізації цього. Експериментальний проект базової соціальної допомоги встановлює суму в 4500 грн, і отримати цю допомогу можна онлайн через платформу "Дія" або в сервісних центрах Пенсійного фонду. У бюджеті на 2026 рік на базову соціальну допомогу заплановано 9,2 млрд грн, на субсидії та пільги — 42,3 млрд грн, а загальна сума на підтримку громадян у складних життєвих обставинах становить 102,7 млрд грн. Таким чином, існує структура адресної підтримки, яку не потрібно створювати з нуля, а слід зміцнити та адаптувати до інфляційних викликів.
Тому, замість загального контролю держави над цінами на продукти, я пропоную іншу стратегію. Для найбільш вразливих верств населення доцільно ввести тимчасову інфляційну надбавку або електронний "продовольчий ваучер", який охоплюватиме певний набір основних товарів вітчизняного виробництва. Для сімей, які стикаються з високими витратами на комунальні послуги, можна запровадити автоматичне збільшення субсидій, особливо враховуючи, що Пенсійний фонд вже проводить автоматичний перерахунок для більшості одержувачів під час неопалювального сезону. Щодо регіонів, де спостерігаються суттєві локальні цінові коливання, варто запровадити не загальне заморожування цін, а тимчасовий антикризовий режим, що передбачає моніторинг торговельних націнок і надання логістичних компенсацій.
Четвертий висновок: для забезпечення цінової стабільності необхідно збільшення пропозиції. У своєму квітневому звіті НБУ вказав, що динаміка цін на продукти харчування залежить від обсягу пропозиції: зростання цін на свинину та курятину вдалося сповільнити завдяки імпорту, а овочі, що входять до "борщового набору", подешевшали завдяки активному розпродажу запасів. Це свідчить про те, що стабілізація цін вимагає не лише політики доступніших кредитів для овочесховищ, але й підтримки тепличного господарства, локальної переробки, резервного енергозабезпечення для харчової промисловості та оптимізації логістики. Необхідно не карати ціну, а знижувати витрати на виробництво. Аналогічно, варто провести аналіз структури цін на бензин і робити відповідні висновки.
Отже, моя думка однозначна. Критика НБУ повинна зосереджуватися не на його зусиллях у боротьбі з інфляцією, а на тому, що він часто обмежується вузьким монетарним підходом. Ще гіршою помилкою було б покладати всю провину тільки на Національний банк і вважати, що уряд може вирішити проблему інфляції простим указом про "чесні ціни". Це неможливо. Необхідна комплексна політика: стабільна гривня, реальні резерви пального, ефективна діяльність Антимонопольного комітету, підтримка пропозицій у продовольчій сфері та адресна допомога для малозабезпечених.
Сьогодні в Україні, за даними Мінекономіки, немає ані ажіотажного попиту, ані системного дефіциту товарів; соціально важливі продукти доставляються до торговельних точок. Це означає, що головна небезпека зараз -- не порожні полиці, а дороге життя. А з дорогим життям не борються заборонами. З ним борються інституціями, резервами, конкуренцією і чесною допомогою тим, кому найважче. Популізм лише створює ілюзію контролю. Економіка жорстко карає за такі ілюзії.
Ціни починають стабілізуватися не тоді, коли уряд намагається регулювати бізнес, а коли в країні встановлюється прогнозованість. Це включає стабільний валютний курс, ясну податкову політику, визначені правила в паливному секторі, передбачувану логістику, стабільну енергетику та чіткі умови конкуренції. Національний банк України очікує, що інфляція на кінець 2026 року складе 7,5%, зменшиться до 6% у 2027 році, а до цільового показника 5% повернеться у 2028-му. Проте це не відбудеться автоматично; умова для цього полягає в тому, що монетарна стриманість НБУ повинна бути підтримана міцною економічною політикою уряду, а не замінена лише декларативними обіцянками.
Україні сьогодні потрібна не кампанія боротьби з цінниками. Україні потрібна стратегія зниження собівартості життя. І саме це має стати новою мовою економічної політики.
