Які є можливості отримання паспорта та навіщо це робити?

Світовий ринок та сучасна реальність кардинально трансформували уявлення про громадянство та паспорт.

Нещодавно, опинившись під тиском боргів, Аргентина, через свого президента Хав'єра Мілея, оголосила про намір впровадити програму "золотих паспортів" для залучення іноземних інвестицій. Таким чином, країна з групи G-20 стане першою у Південній Америці, яка офіційно продаватиме своє громадянство, подібно до Туреччини. Прийом заявок планується розпочати до кінця 2026 року.

Отже, з якого моменту паспорт перестав виконувати роль виключно документа, що підтверджує громадянство, і перетворився на актив, який можна продавати, купувати або використовувати як інструмент?

Між "золотим паспортом" і "золотою візою" існує суттєва різниця.

"Золотий паспорт" - розмовна назва програм громадянства за інвестиції (Citizenship by Investment, CBI), які дають змогу отримати громадянство країни в обмін на значну інвестицію в її економіку, без попереднього терміну проживання в ній. Такі програми називають також економічним громадянством.

Для осіб, які не прагнуть одразу вкласти великі суми, існують програми "золотих віз" — дозволи на проживання, що надаються в обмін на інвестиції. Вони забезпечують тимчасову або постійну резиденцію, а отримання громадянства можливе лише через кілька років перебування в державі та виконання певних умов, таких як знання мови або інтеграційні вимоги.

Отже, основна відмінність очевидна: "золотий паспорт" надає громадянство без вимоги попереднього проживання, тоді як "золота віза" забезпечує право на проживання з перспективою подальшого отримання громадянства.

І "золоті паспорти", і "золоті візи" продовжують викликати інтерес у заможних осіб, які бажають захистити свої інвестиції та забезпечити безпечне майбутнє для своїх сімей. Незважаючи на критику та посилення регуляцій, попит на ці програми залишається високим, особливо серед громадян країн з політичною нестабільністю або обмеженими можливостями для подорожей.

Від сумнівної практики до глобального бізнесу

Більше десятка країн, багато з яких є невеликими островами в Карибському басейні та південній частині Тихого океану, щорічно продають громадянство приблизно 50 000 осіб. Колись таємна та напівлегальна практика з часом перетворилася на глобальну індустрію з мільярдними оборотами, яка процвітає завдяки глобальній нерівності. Для деяких "мікродержав" продаж громадянства стає ключовим джерелом наповнення бюджету. Деякі "громадяни-інвестори" сподіваються обміняти свій новий паспорт на безвізовий режим подорожей або використати його як трамплін до проживання в таких країнах, як Сполучені Штати. Інші покупці оформлюють нове громадянство як страховий поліс або щоб уникнути державного контролю вдома. Однак майже ніхто не має наміру переїжджати до обраної країни та жити серед своїх нових співвітчизників.

Третій аспект громадянства

Історично статус громадянства грунтувався на двох основних принципах: праві крові або родоводу (jus sanguinis) та праві території, що означає місце народження (jus soli). Ці принципи встановлювали специфічний правовий і соціальний зв'язок особи з державою.

Наприкінці двадцятого століття невеликі країни ввели новий підхід - громадянство через інвестиції. Першою країною, що реалізувала таку ініціативу у 1984 році, стала Сент-Кітс і Невіс. Чи знайома вам ця держава? Ні? А вона дійсно існує - розташована в карибських водах...

Держави, які потребували інвестицій, фактично відокремили переваги паспорта - передусім право на міжнародну мобільність - від постійного проживання та інтеграції в суспільство. Громадянство стало не лише правовим статусом, а й автономним фінансовим активом.

Прайс на громадянство

Перетворення громадянства на товар вимагає встановлення стандартів та регулювання цін. У результаті, держави трансформували раніше суб'єктивний процес натуралізації в чіткий прайс-лист. Існує кілька варіантів: можна зробити безпосередню дотацію — фіксований внесок до державного фонду розвитку, або інвестувати в нерухомість чи бізнес, що включає купівлю урядово затверджених люксових готелів, вілл або державних облігацій з можливістю продажу через 3-5 років. Ціни варіюються. Наприклад, у Домініці мінімальний внесок до державного фонду для одного заявника становить 200 тисяч доларів. Одними з найвищих вимог донедавна були на Мальті, де необхідно було внести понад 600 тисяч євро до національного фонду, а також купити або орендувати нерухомість.

З часом країни почали змагатися одна з одною, використовуючи принципи класичного маркетингу: знижували ціни та організовували різноманітні "акції". Наприклад, карибські держави вдавалися до таких заходів після потужних ураганів, знижуючи бар'єри для входу на ринок і прискорюючи обробку заявок, щоб випередити своїх суперників.

Держава в ролі "бізнес-структури", а паспорт як "дозвіл на діяльність".

Як зазначає Крістін Сурак, авторка першого великомасштабного соціологічного та економічного дослідження світового ринку "громадянства за інвестиції" (CBI) під назвою "Золотий паспорт: глобальна мобільність для мільйонерів", малі країни, які часто називають "мікродержавами", почали діяти, як комерційні підприємства. Для таких держав доходи від продажу паспортів складають значну частину їхнього валового внутрішнього продукту (у деякі роки, наприклад, для Сент-Кіттсу це перевищувало 40% державного бюджету). Придбаючи паспорт, людина отримує не просто право на участь у житті суспільства, а фактично "ліцензію на глобальний доступ", яка відкриває безвізовий в'їзд до Шенгенської зони, Великої Британії чи Сінгапуру завдяки суверенітету країни та її дипломатичним угодам.

Українська перспектива

Україна має свою унікальну історію використання іноземного громадянства та юрисдикцій як засобу для захисту капіталу, політичного маневру або уникнення відповідальності. Протягом різних періодів українські політики та впливові бізнесмени отримували та продовжують отримувати громадянство інших країн, користуватися іноземними дозволами на проживання або переміщувати свої активи в юрисдикції, де вони можуть бути краще захищені від українських законів. Це не завжди означає формальну відмову від українського громадянства, але підкреслює важливу тенденцію: паспорт і правовий статус тепер все частіше сприймаються не лише як ознака приналежності до країни, а й як інструменти для захисту особистих інтересів. Конкретні українські випадки, такі як Павло Лазаренко та Вадим Новинський, заслуговують на окремий аналіз у більш широкому контексті офшорних схем, капіталу та відповідальності.

Аутсорсинг суверенних функцій посередникам

Держави не змогли б самостійно трансформувати паспорт у товар. Вони делегували частину своїх суверенних прав приватним глобальним посередникам. Консалтингові фірми, наприклад, Henley & Partners, фактично стали світовими дистриб'юторами, які просувають суверенітет країн на виставках у таких містах, як Дубай, Шанхай чи Лондон.

Оскільки невеликі країни не розпоряджаються потужними розвідслужбами, вони звертаються до приватних міжнародних детективних агентств і безпекових корпорацій із США та Великої Британії для перевірки джерел доходів мільйонерів (ця процедура відома як перевірка на благонадійність або Due Diligence). Таким чином, навіть такі функції, як забезпечення безпеки та контроль на кордонах, перетворилися на комерційні послуги.

Усі ці посередники є кваліфікованими фахівцями, серед яких юристи, консалтингові фірми та міжнародні брокери, які отримують значні комісійні за допомогу в отриманні нових необхідних документів.

Хто став першим світовим громадянином?

У сутності, покупці паспортів є космополітами, які ідентифікують себе як громадяни світу. Ідея універсального громадянства має свої корені в середини ХХ століття. У 1948 році Гаррі Девіс, колишній американський бомбардувальник, публічно відмовився від американського громадянства, заснував рух "громадян світу" і створив перший неофіційний "Паспорт громадянина світу" у відповідь на кордони та націоналізм. Гаррі Девіс став подразником для багатьох держав, його погляди піддавали критиці такі постаті, як Елеонора Рузвельт та радянська газета "Правда", які стверджували, що він лише пропагандист, що намагається зруйнувати кордони і держави. Проте його ідеї знайшли підтримку серед французьких інтелектуалів, таких як Камю, Сартр, Жід та Бретон.

У 2012 році Девіс відправив "глобальний паспорт" Джуліану Ассанжу, а за кілька тижнів до своєї смерті - Едварду Сноудену.

Проте рух, створений ним, більше нагадував ідеалістичний проект — разом із паспортами "громадянина світу" засновник надавав своїм прихильникам лише слабкі утопічні сподівання, а не реальні шанси. Девіс прагнув ліквідувати кордони, тоді як власник "золотого паспорта" має намір скористатися ними для власної вигоди.

Інша сторона питання, або оптові паспорти...

Торгівля паспортами та громадянством демонструє вражаючий контраст у світі глобалізації. З одного боку, існують надзвичайно заможні "громадяни світу", які володіють по кілька паспортів (згадаємо хоча б нашого пана Боголюбова з його чотирма паспортами), що дозволяє їм вільно подорожувати, оптимізувати податки та захищати свої фінансові активи. З іншого боку, є юридично безправні "космополіти мимоволі", які раптово отримують громадянство чужої країни, не маючи жодних зв'язків із нею. Яскравим прикладом можуть слугувати "бідуни" в Об'єднаних Арабських Еміратах.

Термін "бідуни" має арабське походження і означає "без громадянства". Багато з них є нащадками бедуїнських племен, які кочували по цьому регіону ще до появи сучасних держав. Після створення Об'єднаних Арабських Еміратів у 1971 році частина населення не змогла зареєструватися для отримання громадянства, а інші прибули з сусідніх країн без необхідних документів. Внаслідок цього тисячі людей, які вважають Емірати своєю єдиною батьківщиною, залишилися без повноцінного громадянського статусу та основних прав, на відміну від повноправних громадян ОАЕ, які отримують значні субсидії від держави.

Схема з архіпелагом Коморських Островів.

У 2008 році уряд Об'єднаних Арабських Еміратів знайшов нестандартний спосіб розв'язати проблему безпритульних, не надаючи їм громадянство. За таємною угодою, яка згодом була легалізована, ОАЕ виплатили $200 мільйонів бідній африканській країні — Коморським Островам, отримавши натомість 4 тисячі її паспортів. Ці паспорти почали видавати людям, які ніколи не були на Коморах і не мали до них жодного стосунку, фактично перетворюючи їх на "іноземних працівників з Коморських островів". В обмін на це вони отримували тимчасове право на легальне проживання та роботу в ОАЕ, але не ставали громадянами своєї нової "країни".

Багато людей згодом опинилися в новій складній ситуації: термін дії їх коморських паспортів добігав кінця, а можливість їх продовження залежала від політичних обставин в самій африканській країні. Останніми роками уряд ОАЕ почав переглядати статус бідунів, надаючи громадянство кільком тисячам з них (переважно тим, чиї родичі служили в збройних силах або поліції). Проте для більшості ця проблема залишається актуальною та нерозв'язаною.

Подібну практику свого часу використав і Кувейт, закупивши десятки тисяч паспортів.

Таким чином, громадянство, яке для деяких стало можливістю для придбання, для інших стало товаром, яким маніпулюють уряди.

Коли паспорт стає ризиком

Продаж громадянства має не лише економічні, але й етичні та політичні аспекти: це підриває саму ідею громадянства як зв'язку особи з її країною, суспільством та культурними цінностями. Європейська комісія та Суд ЄС займають рішучу позицію, стверджуючи, що громадянство не може перетворюватися на звичайний товар. У квітні 2025 року Суд ЄС визнав програму "золотих паспортів" Мальти незаконною, що залишала цю схему останньою в Євросоюзі.

Існують також ризики безпеки. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну "золоті паспорти" стали інструментом для підсанкційних російських олігархів та чиновників, які змогли скористатися громадянством третіх країн для більш вільного пересування, переміщення активів і обходу особистих обмежень. Програми громадянства за інвестиції (CBI) також можуть бути використані для відмивання грошей, маскування кінцевих бенефіціарів і уникнення правосуддя. Міжнародна група, яка розробляє фінансові заходи для боротьби з відмиванням коштів (FATF), неодноразово підкреслювала цю проблему.

Для одних людей громадянство є товаром, який можна придбати. Для інших - це те, що можна втратити. Треті сприймають його як засіб для захисту своїх фінансів. А для деяких країн - це спосіб отримання доходу. Таким чином, кордони формують одну картину світу, в той час як гроші створюють зовсім іншу.

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото: паспорт Сент-Кітс і Невіс / Фото dynasty-uae.com