Стратегія чи пастка: чи справді союзник Порошенка виступає за капітуляцію?
Вражаюча буря емоцій спалахнула після висловлювання депутата від опозиційної партії "Євросолідарність" Олексія Гончаренка, який закликав до мирних переговорів з Росією під керівництвом Путіна. У цьому матеріалі ForUA ми розглянемо, чому думка парламентаря викликала таку негативну реакцію серед громадськості.
Не так давно депутат від "Європейської Солідарності" (ЄС), який представляє інтереси екс-президента Петра Порошенка, Олексій Гончаренко опублікував провокаційний "мирний план". У ньому він наголосив на тому, що Україна може зазнати поразки у війні на виснаження, і закликав до термінового старту поетапних переговорів з Росією "щодо всіх аспектів". Ці висловлювання викликали активні суперечки в українському суспільстві, серед його парламентських колег, а також призвели до миттєвої реакції з боку президента Володимира Зеленського.
Отже, коротко про те, що саме запропонував Гончаренко. Народний депутат поділився у соціальних мережах своїм баченням шляхів до завершення війни, охарактеризувавши його як "План миру Гончаренка: як зупинити війну крок за кроком". Основна ідея полягає в аналізі паритету та ризику програшу: Гончаренко зазначив, що на фронті наразі існує баланс сил — жодна зі сторін не досягає перемоги. Проте у війні на виснаження такого паритету не існує, і в цій ситуації Україна втрачає через загибель людей, а також через руйнування економіки та інфраструктури.
Фактично, після цього висловлення власник депутатського мандату виступає з ініціативою укласти угоду про взаємне припинення атак на порти, інфраструктуру, енергетичні об'єкти та навчальні заклади. Додатково, Гончаренко...
запропонував "натякнути" Росії на готовність обговорювати нейтральний статус, зазначивши, що "померти всією країною заради того, щоб стати членом НАТО -- це абсурд". Також він припустив можливість поступок у питаннях мови та релігії.
Наступним кроком Гончаренко бачить звуження бойових дій лише до Донбасу, зупинку по фактичній лінії зіткнення, створення демілітаризованих або нейтральних зон під контролем ООН.
Критики, яких є чимало, звинувачують Гончаренка в розповсюдженні панічних настроїв та фактичному заклику до капітуляції. Президент Зеленський рішуче відреагував на ці висловлювання, підкресливши, що від таких депутатів процес переговорів не залежить, тому "українському народу варто залишатися спокійним". Крім того, він наголосив, що не можна "піддаватися тиску з боку Путіна", оскільки це може призвести до руйнації України, а хаос, що виникає внаслідок цього, є саме тим, чого бажає Росія.
Слід зауважити, що позиція Гончаренка суттєво розійшлася з офіційним курсом його партії. Фракція ЄС терміново провела засідання й оприлюднила заяву, де наголосила, що "мир не може означати капітуляцію української державності та ідентичності". Окремі колеги Гончаренка з фракції (наприклад, Володимир В'ятрович) назвали цей план "благанням про пощаду перед убивцею".
Експерти та військові аналітики вказують на те, що Гончаренко маніпулює втомою суспільства від війни. Аналітики принагідно нагадують, що Росія неодноразово офіційно відкидала будь-які ідеї "часткових перемир'їв" (зокрема, щодо ударів по енергетиці) та вимагає лише повної капітуляції Києва, тому пропозиції нардепа є нереалістичними.
Загалом, хвиля обурення серед громадськості, військових і експертів зросла через те, що Гончаренко опублікував серію постів із закликами до примирення на фоні нових жорстоких обстрілів Києва з боку Росії. Багато хто сприйняв це як прояв слабкості та страху. У відповідь на критику, Гончаренко заперечує звинувачення у капітулянтстві, заявляючи, що його метою є донести до людей "правду", якої, на його думку, уникає Офіс президента (ОП).
Що ми спостерігаємо в останні дні? В основному, це російська інформаційна кампанія, яка активізувалася в нашому тилу і тепер має намір розширитися по всій Європі. Головна мета – спонукати нас до капітуляції, змусити приймати будь-які умови і передати Москві контроль над управлінням Україною. Адже яка ж тоді є суб'єктність, якщо агресор має право диктувати, які оборонні альянси нам створювати, якою мовою спілкуватися чи до якої церкви ходити? Ця кампанія розпочалася одразу після виступу Путіна на Валдайському форумі. Вони дійсно діють за планом – в даному випадку, в медійному та інформаційному просторі. Їм потрібно тиснути на Україну, поки Путін готується до поїздки в Китай у листопаді. І враховуючи, що багато з нас дійсно відчувають психологічний тиск і деякі піддаються цій дезінформації через відсутність ясних перспектив, варто бути чесними – у нас немає іншого виходу, окрім як триматися і витримати наступні 3-4 місяці. Ми ж пережили 2022 рік, коли ситуація була ще гіршою, чи не так?
Що стосується численних "переговорних майданчиків", то, розглядаючи аргументи усіх цих миротворців та посередників, у мене складається враження, що їхні мотиви не виявляють наївності чи обмеженості. Скоріше, ця кампанія явно має ознаки російських інвестицій, і це очевидно", - підкреслює керівник Інституту світової політики Віктор Шлінчак.
Водночас його колега, голова аналітичного центру "Ділова Столиця" Вадим Денисенко зазначає: "Виступ Олексія Гончаренка щодо можливих переговорів та нейтрального статусу України викликав значний резонанс. Давайте спробуємо поглянути на ситуацію з більш широкої перспективи, відходячи від думки, що це лише російські наративи. Хоча, до речі, ці наративи можна також вважати частиною трампістської риторики. Питання нейтралітету у нашому випадку стосується заборони на володіння певними видами зброї, зокрема, дальнобійними ракетами. Це і є головна перешкода для всіх майбутніх переговорів. Не кількість військових або рядок у Конституції, що говорить про наше прагнення вступити до НАТО, а саме заборона на окремі види озброєнь є ключовим моментом".
Підкреслюючи, що наразі тристоронні переговори між Україною, Росією та США зайшли в повний тупик з усіх питань, за винятком обміну полоненими, експерт у галузі політики зауважив: "На мою думку, відновлення цього трикутника неможливе. Нам слід розглянути можливість залучення більшого числа учасників до переговорного процесу та розширення тем для обговорення. Я не вірю, що можна досягти прогресу поступово (спочатку вирішити питання моря, потім енергетики тощо). Це, по суті, пастка Анкориджа. Адже головне досягнення Анкориджа полягає в тому, що переговори можуть тривати навіть під час активних бойових дій. Таким чином, війна і переговори існують паралельно. Тому ще раз наголошую: нам терміново потрібно переосмислити формат переговорів".
Чи добре це, чи погано — факт залишається незмінним: на високих рівнях влади досі не йдеться про жодну зміну в процесі переговорів. Не пізніше неділі, 4 жовтня, президент Володимир Зеленський оголосив, що Україна готова до тристоронньої зустрічі, запропонованої США, яка може відбутися в Об’єднаних Арабських Еміратах або в іншій країні, визначеній Білим домом, і наразі чекає на відповідь з боку Росії. За словами президента, американські представники ведуть переговори як з Києвом, так і з Москвою і планують організувати на технічному рівні тривалу зустріч у тристоронньому форматі до кінця жовтня. Окрім того, гарант української Конституції підкреслив, що Україна позитивно сприймає перемовини як такі.
Очільник Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос має більш критичний погляд на дипломатичний потенціал.
"Конфлікти бувають ресурсні й ідентичнісні. Ресурсний конфлікт точиться довкола того, що має кожна сторона. Ідентичнісний вирішує, чи має одна зі сторін право існувати.
Ресурси підлягають розподілу. Межі, квоти, доступ до морських простору можна ділити, але суб'єктність не можна віддати навіть на третину. У конфлікті, пов'язаному з ресурсами, компроміс завершує справу. Проте в питанні ідентичності він лише закріплює позицію перед наступним етапом, адже цілі залишаються недосяжними.
Мета Москви сформульована відкрито. Це "історична єдність", "денацифікація", а на практиці русифікація шкіл, примусові паспорти, фільтрація й вивезення дітей з окупованих територій і як результат тотальне насильство.
Такі дії свідчать не про боротьбу за територію, а за ідентичність. Основна мета цієї війни – українська нація як політичний суб'єкт. Для Кремля територія стає не метою, а засобом досягнення своїх цілей. Відступ в цьому контексті не вирішує конфлікт, а лише зміщує лінію фронту та виснажує ресурси опонента. Пропозиція ресурсного вирішення для нересурсного конфлікту не наближає до миру, а лише готує ґрунт для нової війни в гірших умовах. Ця війна не є симетричною. Українська ідентичність не має потреби заперечувати російську, тоді як російський імперський проект прагне виключити українську. Це не просто зіткнення двох ідентичностей, а війна на заперечення. Експерт підкреслює, що неможливо укласти угоду з тим, хто вважає, що твого існування не існує. Іншими словами, Ігор Семиволос акцентує на тому, що корінь проблеми полягає в тому, що агресор, Російська Федерація, досі не визнає Україну як суверенну незалежну державу.
