Виктор Каспрук: Сможет ли Трамп осуществить для Украины то, что Людовик XVI сделал для Соединенных Штатов? -- Блоги

Уроки войны России с Украиной - половинчатые меры в противостоянии с империями лишь затягивают кризис.

В июле 2026 года Соединенные Штаты отметили 250-летие своей независимости. Этот важный юбилей может стать подходящим моментом, чтобы вспомнить, какую значимую поддержку оказала Франция в трудные времена. Во время войны за независимость молодые США столкнулись с мощью Великобритании, которая превосходила их в силе. Именно вмешательство французов стало решающим фактором, который помог американцам обрести свободу.

Вот текст на исходном языке.

Якби Сполучені Штати допомагали українцям так, як колись Франція допомогла американцям, то війна Росії в Україні давно вже закінчилася. І Америка мала нового потужного союзника в Європі, що став опорою для демократії в усьому регіоні.

Історичні паралелі між Американською війною за незалежність та сучасною російсько-українською війною відкривають широке поле для геополітичного аналізу, демонструючи, як доля молодих демократій, що протистоять імперіям, критично залежить від рішучості та масштабів зовнішньої підтримки.

У квітні 1775 року, коли тринадцять американських колоній підняли повстання проти британської монархії, вони опинилися перед лицем військової та економічної наддержави XVIII століття. Потужність, ресурси, флот та фінансова міцність Британії були значно вищими, ніж можливості континентальної армії під командуванням Джорджа Вашингтона.

Незважаючи на потужний бойовий дух та окремі успіхи колоністів, економічні труднощі та беззаперечна морська перевага британців позбавляли Америку можливості досягти бажаної остаточної перемоги в тривалій боротьбі.

Ключовим моментом, що насправді врятував американську революцію від поразки та сприяв утворенню нової незалежної нації, стало безпосереднє військове, фінансове та морське втручання Франції.

При чому французька допомога не обмежувалася лише постачанням зброї чи наданням кредитів, адже Париж пішов на максимальну ескалацію. Він відправив регулярні сухопутні війська під командуванням графа де Рошамбо та потужний військово-морський флот адмірала де Грасса, який заблокував британські кораблі у Чесапікській затоці під Йорктауном.

Комплексна блокада з боку суші (зусиллями Вашингтона і Рошамбо) та з моря (за участю флоту де Грасса) змусила британські війська скласти зброю 19 жовтня 1781 року. Цей момент став фактичним завершенням активних військових дій на території США.

Не зважаючи на те, що Франція діяла, керуючись своїми стратегічними інтересами у зменшенні впливу свого головного геополітичного суперника, ця рішучість суттєво вплинула на хід світової історії. Вона сприяла формуванню оборонної сили Сполучених Штатів, що кардинально змінило баланс сил на глобальному рівні.

Якщо порівняти цей історичний випадок з сучасним конфліктом України та Російської Федерації, стає зрозуміло, що сучасний підхід Сполучених Штатів до підтримки Києва кардинально відрізняється від тієї всебічної допомоги, яку колись надали французи новій американській республіці.

На відміну від рішучих дій Бурбонів XVIII століття, сьогоднішній Вашингтон обрав підхід, що полягає у поступовому управлінні кризовими ситуаціями. Ця стратегія націлена на те, щоб запобігти поразці України, однак вона обмежена побоюваннями щодо можливих "ескалацій" та ризику безпосереднього конфлікту з ядерною Росією.

Якщо б Сполучені Штати надали Україні підтримку подібного рівня, яка б включала не лише військове озброєння, а й повне закриття повітряного простору, передачу сучасних стратегічних ракетних систем, а також пряму участь логістичних і інженерних підрозділів західних армій, то хід цієї війни був би зовсім іншим.

Сильний, своєчасний та безжальний технологічний вплив Заходу на початку міг знищити основи російського наступу, що в свою чергу призвело б до швидкого виснаження окупаційних сил і змусило Кремль до справжнього відступу, завершивши активну стадію конфлікту.

Проте, у Вашингтоні ухвалили інше рішення. Незважаючи на те, що затягування конфлікту між Росією та Україною через політичну обережність Заходу не лише збільшує людські та економічні втрати для України, але й позбавляє самі Сполучені Штати унікальної геополітичної вигоди в перспективі.

Завдяки всебічній та рішучій підтримці США, перемога України могла б швидко змінити ситуацію в Східній Європі, сформувавши на континенті безпрецедентно сильного та досвідченого в боях військово-політичного партнера для Америки.

Завдяки винятковому досвіду ведення масштабної конвенційної війни високої інтенсивності у XXI столітті, українська армія, інтегрована у західні оборонні структури та оснащена американськими технологіями, перетворилася на ключовий оборонний форпост демократичного світу на східному кордоні Європи.

Цей партнер не тільки зміцнив би безпеку НАТО, але й значно полегшив би оборонні ресурси США, що дозволило б Вашингтону зосередити свою стратегічну увагу та можливості на стримуванні Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Можливо вже настав час нагадати президенту Сполучених Штатів Дональду Трампу про французьке втручання 1778 року - вступ Французького королівства у Війну за незалежність США на боці американських колоністів проти Великої Британії.

Історичні уроки наочно демонструють, що напівзаходи в боротьбі з імперіями лише подовжують кризу. Натомість рішуче і безкомпромісне лідерство, подібне до французького втручання в 1778 році, може не тільки зупинити агресора, але й закласти основи нового, значно більш стійкого світового порядку.

Тільки рішуча військова коаліція є дієвим інструментом для приборкання імперських амбіцій агресора. Коли король Франції наважився на відкриту підтримку молодої американської демократії, це не просто змінило баланс сил на полі бою, а перетворило локальний колоніальний конфлікт на глобальну стратегічну поразку тогочасної гегемонічної імперії.

6 лютого 1778 року було укладено офіційний Альянс (Treaty of Alliance). Ця подія суттєво змінила хід Війни за незалежність США, перетворивши її на значне міжнародне протистояння з Британією.

Сьогоднішня політика обмеженої військової підтримки та бажання адміністрації США уникнути ескалації конфлікту свідчать про стратегічну недальновидність. Це лише формує ілюзію стабільності, в той час як тривала війна на виснаження поступово підриває існуючу міжнародну систему безпеки.

Поточний підхід західних союзників не зупиняє агресію, а лише відтерміновує масштабніші геополітичні кризи, виснажуючи ресурси демократичного табору та заохочуючи інші тоталітарні режими до силового ревізіонізму.

Єдиним ефективним виходом із цієї безпекової безвиході є негайний перехід до рішучих дій. Адже тільки масштабне, безкомпромісне залучення лідерського потенціалу Сполучених Штатів та їхніх партнерів здатне завдати Російській Федерації швидкої та переконливої поразки в Україні.

Лише такий сценарій застосування сили здатен закріпити новий, стабільний баланс сил на світовій арені та сприяти глобальній стабільності, реалізуючи традиційну доктрину тривалого миру за допомогою сили.

Звісно, що теперішня столиця світу - Мар-а-Лаго знаходиться далеко від Версаля, а привид Людовика XVI навряд чи зараз блукає коридорами Білого дому. Але якщо 47 президент США Дональд Трамп проявить волю по-справжньому допомогти Україні, то він може увійти в історію, як політик, що зміг зупинити найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни.

Повернувши світовій системі безпеки втрачену стабільність і довести, що глобальне лідерство США визначається здатністю захищати справедливість та міжнародне право. Франція свого часу допомогла США вистояти й вибороти незалежність, то чи готовий Дональд Трамп повторити для України те, що зробив для Америки Людовик XVI?