Вєнєдіктов та фактори, що спричинили війну між Росією та Україною.
Алєксєй Вєнєдіктов – це персонаж, який викликає чимало суперечностей. Чи є він журналістом, чи агентом Кремля, чи критиком путінського режиму? Можливо, він латентний пропагандист, чи ж той, хто зрадив свої принципи, або ж, навпаки, справжній патріот? Громадська думка щодо його особи настільки різноманітна, що кожна точка зору, навіть якщо й не є обґрунтованою, заслуговує на увагу.
Розпочну з невеликого камінг-ауту: я із задоволенням слухаю Вєнєдіктова на різних аудіо- та відеоплатформах. Чи засудить мене хтось за це? І, можливо, буде правий. Справді, українцям варто утриматися від його слів... Якщо ви не володієте навичками "читання між рядків". Саме ці навички розвинули багато людей в СРСР, які прагнули дізнатися правду, а не споживати радянську пропаганду. Адже відома жартівлива заувага про те, що не варто читати газети, оскільки немає нічого, крім радянських, була актуальна лише для тих, хто сприймав інформацію наосліп, не вмів або не хотів її критично аналізувати та знаходити справжнє зерно розумного в хаосі дезінформації.
Особисто я вперше почув "ворожі голоси" в 13 років, увімкнувши батьківський радіоприймач VEF і побачивши там деякі помітки-закладки. Згодом став це робити регулярно. Благо політика на хвилях ВВС, "Радіо Свобода", "Голос Америки" і "Німецька хвиля" чергувалися з музичними програмами, літературними читаннями, "цікавинками звідусіль". Інформацію з-за кордону порівнював із тією, що чув у програмі "Время", читав у "Комсомольській правді", слухав по "колгоспнику". Порівнював одне з іншим, так і формував для себе оті інформаційні фільтри, якими раз по раз користуюся й нині.
Завдяки наявності таких фільтрів, варто звернути увагу на Вєнєдіктова, адже він дійсно є джерелом захоплюючої та цінної інформації. Це людина, яка не лише давно та успішно працює у російських медіа, а й мала доступ до найвищих державних інстанцій у своїй країні, включаючи Путіна (і справді, чому "мала"?). Крім того, Кремль залучав його до складних і чутливих операцій, не обмежуючись лише інформаційними. Його зв'язки та знання російській еліті слугували для встановлення контактів з опозицією, обміну полоненими з Україною, а також, як ми нещодавно дізналися, для організації російсько-українських переговорів на найвищому рівні.
Ми дізналися про цей випадок завдяки бесіді Вєнєдіктова з одним з найвідоміших російських інтерв'юерів, Юрієм Дудем. У нашій розповіді йдеться про те, як у червні 2019 року Вєнєдіктов спілкувався з першим заступником керівника Адміністрації президента РФ Алєксєєм Громовим. Важливо зазначити, що в той час Вєнєдіктов обіймав посаду головного редактора радіо "Эхо Москвы", а розмова відбулася 12 червня – в день, коли російська еліта журналістики була запрошена до Кремля на святкування Дня Росії. Громов відкрив розмову такими словами: "Слухай, ти ж показав, як можеш витягувати своїх. А чи зможеш витягнути наших?" Це вельми цікава й багатообіцяюча фраза, чи не так? Йшлося про спробу звільнення з української тюрми кремлівського пропагандиста, фактичного керівника агентства "РІА Новини-Україна" (філії російського інформаційного агентства "РИА Новости") Кирила Вишинського, який з травня 2018 року перебував за ґратами.
Можливо, треба нагадати, за що Вишинський потрапив до цюпи. Як стверджує сайт "Миротворець", навесні 2014 року той "працював у Криму, де з підконтрольними йому журналістами виготовляв матеріали, які виправдовували тимчасову анексію Криму Росією". За цю діяльність Вишинський був нагороджений орденом "За заслуги перед Отечеством" і медаллю "За возвращение Крыма". І тут запитання до наших компетентних органів: чому ще тоді Вишинський не був заарештований, а й надалі вів свою підривну діяльність? Тобто ще чотири роки він поширював тези Кремля в українському медіапросторі, зокрема активно надавав інформаційну підтримку терористичних організацій "ЛНР" і "ДНР".
Проте, повернемося до Вєнєдіктова. Він дав згоду спробувати звільнити цього кремлівського пропагандиста з української в'язниці. Йшлося про організацію обміну незаконно затриманих російською владою українських матросів, які намагалися переправити військові катери з Чорного моря до Азовського. Також обговорювалося питання обміну засудженого за тероризм українського режисера та сценариста Олега Сенцова на справжніх російських злочинців, що були затримані в Україні. Зокрема, на Володимира Цемаха, колишнього українського офіцера-зрадника, який мав стосунок до збиття малайзійського літака над Донеччиною 17 липня 2014 року.
Далі варто зацитувати слова Вєнєдіктова про те, який інструментарій той використав для організації обміну:
Я зателефонував амбасадору США в Росії Джонові Гантсману і висловив бажання поговорити. Коли я прибув, я пояснив ситуацію щодо обміну. Я попросив його зв'язатися з його колегою у Києві, тимчасовим повіреним у справах США в Україні Вільямом Тейлором, щоб дізнатися, чи можуть виникнути перешкоди для цього обміну. Я підкреслив, що розумію, що якщо буде опір, обмін не відбудеться. Він пообіцяв запитати в Вашингтоні. На наступний день його секретар зателефонував і повідомив, що Вашингтон дав позитивну відповідь: "Ви можете вирушати до Києва".
Далі я телефонував Іллі Новікову, адвокату з Києва. Сказав йому: "Ілля, мені потрібна людина, яка розуміє ситуацію і може допомогти повернути моряків та Сенцова". Він з'єднав мене з Ланою Зеркаль, заступницею міністра закордонних справ, чудовою дівчиною. Я поїхав до неї в Гамбург, де вона перебувала. Я детально виклав їй ситуацію, і вона відповіла: "Я розберуся, приїжджайте". Коли я прибув, ми почали перемови в Макдональдсі на Хрещатику, в тому великому скляному. Там я зустрівся з Сергієм Шефіром, першим помічником молодого президента Зеленського. Ми обговорювали різні питання, і я намагався його переконати. Він зазначив, що це непросто, але обіцяв поговорити зі своїм президентом. Я залишився чекати, а він зрештою повідомив: "Добре, президент Зеленський згоден на обмін". Усе це вдалося вирішити за один день, під час обіду в Макдональдсі.
Пізніше Вєнєдіктов поділився, як вдалося отримати доступ до затриманих російських агентів, і як він зміг продемонструвати кадри зустрічей з ними на телебаченні, що стало своєрідним сигналом для Кремля щодо можливого обміну.
Отже, це досить цікаво. Чи відчуваєте ви майстерність автора? Чи усвідомлюєте масштаб впливу? Чи заслуговує ця інформація на вашу увагу? Безумовно, так. Навіть якщо оповідач дещо прикрасив факти. Адже, якщо й дійсно є перебільшення, то незначні, оскільки все це можна легко перевірити через інших учасників подій. Принаймні, журналістка Ірина Ромалійська звернулася з цим питанням до Іллі Новікова, і він відповів: "Всё так и было, по крайней мере та частина, яку я знаю. Це відбулося в червні-липні". Найголовніше - обмін справді відбувся, наші моряки та Сенцов повернулися додому.
У згаданому інтерв'ю виник ще один вражаючий момент, що стосується, здавалося б, неймовірної події: організації першої розмови між Путіним і Зеленським, яку здійснив журналіст Вєнєдіктов. Ця розмова відбулася в рамках обміну 11 липня 2019 року, і, звісно, була телефонною. Вєнєдіктов підтверджує, що Путін протягом кількох останніх років відмовлявся відповідати на дзвінки Петра Порошенка, і тому про прощальні "жму руку, обнімаю" більше не йшлося.
З Зеленським, крім обговорення обміну, шеф Кремля активно спілкувався до грудня 2019 року. Як і раніше, нагадаємо слова Вєнєдіктової:
"І Путін, і Зеленський, наскільки я знаю, були задоволені розмовою. Потім була друга розмова, до якої я теж трохи був задіяний. Це було вже у серпні. У них [Зеленського й Путіна] взагалі липень, серпень, вересень, жовтень були, наскільки я розумію, дуже ділові стосунки. Зеленський запевняв, що він проти продовження війни, що треба закінчувати, згорнути всю цю історію. З Донбасом треба щось вирішувати тощо. У них йшла така розмова. Я зробив свою справу, технічну".
Чи можна довіряти словам Вєнєдіктова? На перший погляд, я не помічаю суттєвих розбіжностей між його висловлюваннями та реальними подіями. Але це ще не найцікавіше. Найбільш цікава інформація з'явилася в наступному інтерв'ю, яке він дав Вадімові Радіонову на російськомовному емігрантському YouTube-каналі "И грянул Грэм". Якщо у розмові з Дудем Вєнєдіктов обговорює стосунки між Зеленським і Путіним лише до жовтня 2019 року, коли ситуація була ще стабільною, то в бесіді з Радіоновим він вже згадує грудень 2019 року, коли обстановка раптово погіршилася. І тут він пояснює причини цих змін. А без детальної цитати тут не обійтися:
"Все сильно зламалося в грудні 2019 року. І якщо б не "чума", не ковід, я думаю, що війна почалася б роком раніше. Що там сталося і що мені відомо. Частково, зразу скажу: повністю не знаю. Це був Париж, перша і єдина зустріч Зеленський-Путін плюс Макрон-Меркель. До цієї зустрічі готувався документ про розведення військ у рамках Мінських угод. Молодий президент Зеленський, у них з Путіним до цього склалися взаємини, було кілька телефонних дзвінків, вони домовлялися. Був підготований проєкт угоди, після чого його завізували чотири міністри іноземних справ - російський, український, французький і німецький. Але буквально за 10 годин до пресконференції лідерів Зеленський сказав, що він не буде цього підписувати. І з розповідей не російських, а інших радників, я перевіряв і перепровіряв це багато разів через різних людей, Зеленський сказав: "Я не може цього підписати, оскільки мене попередили, що тільки я це підпишу, як націоналістичні батальйони підуть на Майдан, Порошенко підніме своїх людей, назвуть це зрадою. Я не можу цього підписати". І Путін йому нібито сказав: "Тоді чого я з тобою розмовляю, якщо ти не контролюєш власні Збройні Сили?" Потім вони вийшли на пресконференцію, можете насолодитися тим видовищем, коли вони не дивляться один на одного. І я знаю вже з російських [джерел], що в січні 2020 року Путін заявив, що з ним [Зеленським] домовитися неможливо. І це був момент неповернення".
Досить несподівано, чи не так? З одного боку, палкі прихильники Петра Порошенка висловлювали думку, що саме під їхнім впливом "Зеленський вирішив не зраджувати Україну". Водночас, прибічники Зеленського відкинули ці твердження як неправду, а нейтральні спостерігачі ставилися до заяв обох сторін з певною часткою скептицизму.
Чи можна довіряти цим словам Вєнєдіктова? Запитання запитань. Реальному ходу подій вони нібито не суперечать. Що аж ніяк не підтверджує їхню безапеляційну істинність. З іншого боку, ми добре пам'ятаємо передвиборчі тези Зеленського щодо війни. Зокрема, про "зійтися посередині", "просто перестати стріляти". В одному зі своїх відосиків він теж запевняв, що якби керівництво України хотіло закінчити війну, то зробило б це без проблем. І навіть натякнув, що, мовляв, Порошенкові й компанії була вигідна ця війна, тому вони її й продовжували. Зважаючи на цей контекст, розповідь Вєнєдіктова стає схожою на правду.
Хоча варто зазначити, що, враховуючи всі зв'язки Вєнєдіктова з Кремлем, його історія може бути витонченою інформаційною кампанією, що має на меті підрив довіри до нинішнього українського керівництва. Таким чином, Зеленському можна закидати не лише готовність до зради, але й втрату можливості запобігти великомасштабному вторгненню. Єдина особа, яка може підтвердити або спростувати ці твердження, - це колишній міністр закордонних справ України Вадим Пристайко. Хоча також варто згадати Андрія Богдана, Івана Баканова, Андрія Єрмака, Сергія Шефіра та Арсена Авакова, їхня думка викликає значно менше довіри, принаймні у мене. Саме Пристайко був у Парижі разом із Зеленським і має достовірну інформацію про угоду щодо розведення військ. Сподіваємося, він висловить свою позицію в найближчому майбутньому.
