Українські безпілотники змінюють підходи американських військових. Які причини затримки США у цій сфері і які висновки можна зробити з інформації про втрати України - Дональд Гілл.

Дональд Гілл оглянув нові озброєння та супутникові програми, які Україна планує розвивати спільно з європейськими партнерами. Він також детально проаналізував, як армія США вчиться воювати в умовах широкого застосування дронів. Висновок: український досвід уже змушує американські підрозділи змінювати тактику, зменшувати електронний слід і перебудовувати управління, але в інтеграції дронів, засобів РЕБ і систем ситуаційної обізнаності США все ще істотно відстають від України. Окремо Дональд Гілл аналізує втрати України на полі бою на основі баз даних із відкритих джерел. Він пов'язує високі втрати в низці кампаній із проблемами управління, фрагментацією підрозділів і рішеннями командування.

Українська компанія HIMERA спільно з данським виробником супутників GomSpace вивели на орбіту тестовий супутник OBRIA NANO за допомогою ракети SpaceX, і він вже активно функціонує. У майбутньому планується створення супутникової мережі, яка покриє територію України та зменшить залежність від Starlink/Starshield. Перші супутники, розроблені фінськими компаніями ICEYE та Nokia, заплановані до запуску у 2028 році. ICEYE та Nokia підписали угоду з українським Міністерством оборони про співпрацю в напрямку розвитку суверенного супутникового зв'язку. У серпні 2022 року ICEYE надала Україні оперативний контроль над одним зі своїх супутників для спостереження за Землею.

При першій місії вдалося зберегти 15 з 16 супутників Rassvet, з яких 14 успішно досягли робочої орбіти. Під час другого запуску два супутники з 16 почали втрачати орбітальну стабільність, але російські експерти змогли врятувати один з них, встигнувши виправити ситуацію перед його входженням в атмосферу. В результаті, дванадцять супутників досягли орбіт, придатних для виконання завдань.

Нещодавно в Одеській області приземлилася неушкоджена нова російська крилата ракета Geran-5. Її конструкція та використані композитні матеріали сприяють зниженню радіолокаційної видимості. Стандартна версія Geran-5 може досягати крейсерської швидкості в діапазоні 450-600 км/год, має максимальну дальність польоту 950 км і здатна підніматися на висоту до 6000 метрів. Однак нова модель демонструє швидкість до 900 км/год.

Еволюція різних моделей Geran-5 із січня 2026 року. Нині росія виробляє 2000 безпілотників Geran-2 із поршневими двигунами на місяць і 4000 дронів Geran-4 та Geran-5 на місяць. Більшість із цієї кількості становлять Geran-4.

Компанія з Нідерландів Destinus випускає близько 300 крилатих ракет моделі Ruta щомісяця, а загалом вже вироблено понад 1750 одиниць. З них 700 ракет направляються в Україну. Нова версія Ruta Block 2 має дальність понад 700 км і оснащена бойовою частиною вагою 250 кг. Проте одним із факторів, які стримують збільшення обсягів виробництва ракет для України та інших країн, є брак двигунів.

Державний департамент США дав зелене світло на потенційний продаж Україні 500 ракет-перехоплювачів PAC-3 MSE на суму 2,1 мільярда доларів. Частину фінансування для цієї угоди нададуть Канада, Німеччина та Норвегія. Однак наразі неясно, в якому році відбудеться постачання цих ракет в Україну.

Стан безпілотних технологій у війську США

Навесні 2026 року 3-тя бронетанкова бригада 1-ї кавалерійської дивізії США взяла участь у навчаннях на полігоні Гогенфельс у Німеччині. Тепер стали відомі додаткові подробиці.У перші три дні навчань українські оператори дронів у складі сил умовного противника (OPFOR) завдали американській бригаді умовних втрат на рівні 70%. До кінця третього дня цей показник знизився до 30%. Це все одно дуже великі втрати, але українці не змінювали своєї тактики - її змінили американці.

США активно готувалися до роботи з дронами ще до початку навчань, але основною метою цих вправ було масштабніше впровадження вже відпрацьованих технік та їх подальше вдосконалення. Військові здобули навички вимикання системи Blue Force Tracker, яка відповідає за відстеження позицій своїх підрозділів. Використання радіозв'язку було зведено до мінімуму, а також відмовилися від супутникових каналів Starshield, щоб зменшити свій електронний слід. Логістичні операції бригади стали забирати вдвічі більше часу, оскільки OPFOR активно полювали на їхні транспортні засоби.

Системи протидії безпілотникам та радіоелектронної боротьби, які використовувалися бригадою, забезпечували захисну зону шириною 2 км, однак їх оснащення було стаціонарним. Коли бригада рухалася вперед, комплекси РЕБ повинні були поетапно переміщуватися: один комплекс виконував функцію радіоелектронного подавлення, поки інший просувався і розгортався на новій позиції. Проте жоден з цих заходів не міг захистити від дронів, що використовували оптоволоконні технології.

Замість того, щоб покладатися на потужний вогневий вогонь, чисельність та швидкість, військовим довелося адаптуватися, використовуючи менші підрозділи, рухаючись різними шляхами та застосовуючи укриття і маскування, щоб здійснювати атаки та уникати артилерійських обстрілів. І, безумовно, швидкість залишалася важливою. Коли за вами ведеться спостереження, швидкість завжди стає перевагою.

Армія також залучила до своїх рядів 3-й батальйон 504-го парашутно-піхотного полку, який трансформували в експериментальний підрозділ дронів. Батальйон використовував 700 безпілотних літальних апаратів, серед яких були ретранслятори, що збільшували дальність зв'язку. Практично всі дрони могли літати на відстань 25-40 км, що менше за український рекорд у 100 км для тактичних дронів, але цього було достатньо для охоплення території навчань площею 14 × 27 км. У серпні генерал ЛаНев, близький політичний соратник Гегсета, відновив батальйону статус звичайного повітряно-десантного підрозділу. Після критики з обох партій армія повідомила, що статус батальйону як дронового підрозділу спочатку планувався як тимчасовий. Проте, з огляду на всі витрати часу та ресурсів для формування такого підрозділу та накопичення досвіду, таке пояснення виглядало нелогічно. Однак, нинішня адміністрація США продовжує жити ілюзіями.

Бронетанкова бригада мала й інші проблеми. Датчики, що збирали інформацію, працювали добре, але потік даних перевантажив програмне забезпечення, яке мало збирати ці дані та забезпечувати ситуаційну обізнаність. Бригада планувала контролювати кожен дрон, аби забезпечити їхню роботу поблизу своїх підрозділів і уникнути вогню по своїх. Коли це виявилося неможливим, попереду своїх сил визначили узгоджений рубіж відкриття вогню й дозволили підпорядкованим дроновим та артилерійським підрозділам уражати будь-які цілі за цією лінією без окремого дозволу бригади. Ворожі дронові підрозділи визначили пріоритетними цілями, а кожному підпорядкованому підрозділу дозволили самостійно полювати в межах задуму командира. Штаб бригади так і не мав повної картини власних дронових операцій.

Україна має власну систему управління військами, яка надає доступ до інформації про обстановку авторизованим користувачам із комп'ютерами. Це Delta, що інтегрує супутникові й радіолокаційні дані, засоби РЕБ, акустичні сенсори, камери та інформацію, яку вводять на різних рівнях командування і в різних видах військ. Система не захлинається від надлишку даних. З міркувань безпеки США мусять створити власну систему, але їм варто було б провести зворотне проєктування української системи Delta.

Команда зберігала певну кількість дронів у резерві до критичного моменту. Пілотовані та безпілотні літальні апарати були розділені за висотами. Використання дронів було заборонене в обмежених коридорах, які були відведені для ударних гелікоптерів та медичної евакуації.

Американська команда займається збором розвідувального дрону, виготовленого чесько-українською компанією, під час навчань у Гогенфельсі 16 жовтня. Ці військові належать до 1-го батальйону 4-го піхотного полку, який виконує функцію умовного противника (OPFOR) для американських військових підрозділів, що проходять навчання в цьому регіоні. США розпочали закупівлю дронів Stork у травні 2026 року. Ці безпілотники стають невід'ємною частиною основних військових навичок армії США.

Бригада продовжувала вчитися. Наприкінці десятиденних навчань бронетанкова бригада одночасно прорвала два коридори через ліс на відстані 6 км один від одного. OPFOR не змогли визначити, який із проривів був головним, не спромоглися зупинити жоден із них і втратили свій резерв ще до того, як устигли його ввести в бій.

Командир роти в бригаді поділився своїми враженнями про український підрозділ: "Вони продемонстрували нам, як успішно використовувати недорогі дрони на великих дистанціях. Вони провели для нас майстер-клас, де навчали швидко й ефективно проходити весь процес — від виявлення цілі до її знищення, застосовуючи тактики, методи і технології, які тепер можна використовувати в наших підрозділах."

Після проведення навчань офіцери американської бригади висловили пропозицію щодо формування багатофункціональних ударних дронових підрозділів у складі бронетанкових бригад. Кожен з цих підрозділів має складатися з трьох взводів, призначених для дальньої розвідки на відстані не менше 40 км, а також для використання середніх і важких бомбардувальних дронів і ударних дронів у комбінації з ретрансляторами. Додатково, кожен батальйон повинен мати менші ударні взводи, оснащені бронетехнікою. Офіцери також підкреслюють важливість інтеграції інформації з усіх дронів бригади в єдину бойову картину, використовуючи як приклад українську систему управління полем бою Delta. Протидронова оборона повинна мати можливість діяти в русі, включаючи засоби фізичного знищення дронів на кожному транспортному засобі, а також бригадні радари та системи ураження.

7-ма піхотна дивізія США орієнтована на Тихоокеанський театр. Під час навчань у Мічигані з 26 вересня до 6 жовтня з українського морського дрона MV7 запустили повітряний безпілотник. У травні американські Сили спеціальних операцій використали український морський дрон, щоб потопити корабель-мішень під час спільних американо-філіппінських навчань.

Дослідник військових конфліктів, який працює оператором безпілотного літального апарата в 36-й окремій бригаді морської піхоти України, відзначає досягнення Сполучених Штатів і інших країн НАТО. Проте він підкреслює, що, незважаючи на позитивні результати навчальних програм, існують суттєві розбіжності між можливостями НАТО та України. Він постає з низкою запитань:

Скільки екіпажів безпілотних літальних апаратів, в тому числі українських або інших, було розміщено на 1 км фронту, а також на всій протяжності умовного наступу противника?

За його оцінкою, на фронті завдовжки 10-15 км діяли 7-12 дронових команд, які відповідали за FPV, розвідувальні безпілотники та радіоперехоплення.

Скільки інтегрованих сенсорів, аналогічних тим, що застосовує українська армія у теперішньому конфлікті, було встановлено? Яка була концентрація систем виявлення безпілотників та засобів радіоелектронної боротьби, що використовувалися проти наступаючої американської бригади?

Слід зазначити, що українці, які виступали в ролі OPFOR, становили лише частину того арсеналу сил і ресурсів, які могли б бути розгорнуті на справжньому полі бою в Україні.

Полігон 14 × 27 км цілком підходив для бригадних навчань у 1980-х, але відтоді дальність сенсорів і всіх типів озброєнь, не лише дронів, різко зросла. Коли Україна проводить операції з формування поля бою проти логістики, штабів, складів і скупчень військ на відстані до 300 км від фронту, потрібен полігон щонайменше 80 км завглибшки. У Гогенфельсі це неможливо. Найбільший навчальний центр у Форт-Ірвіні, Каліфорнія, має приблизно 64 × 40 км, до того ж це пустельна місцевість, яка не відтворює європейську місцевість.

Яка частка розгорнутого на передовій персоналу БпЛА, включаючи наземні дрони, літакові розвідувальні дрони, артилерійські спостерігачі, дронові підрозділи, FPV на оптоволоконних системах, важкі ударні дрони тощо, брала участь у навчальних заходах?

Американські офіцери визнали, що дронів їм бракувало. Описуючи засвоєні уроки, вони рекомендували створити на рівні бригади три дронові взводи, здатні вести розвідку на відстані до 40 км, а також виконувати завдання за допомогою середніх і важких дронів-бомбардувальників та FPV-дронів. Про перехоплювачі й наземні дрони не згадували. Також рекомендували по одному дроновому взводу для кожного з чотирьох батальйонів.

Навіть ці поради виявилися недостатніми.

Більшість українських військових бригад мають спеціалізовані батальйони безпілотних літальних апаратів, замість звичних рот. Ці батальйони складаються з різних підрозділів, які займаються розвідкою, FPV-дронами, важкими бомбардувальниками, а також наземними дронами й апаратами для перехоплення. Крім того, у складі такого батальйону функціонує інженерна майстерня, оснащена 3D-принтерами та професіоналами в галузі програмування й електроніки, які можуть адаптувати дрони до умов постійних змін у системах радіоелектронної боротьби супротивника. У кожному батальйоні існує не взвод, а рота FPV-команд. На рівні роти, взводу або навіть відділення використовуються невеликі дрони для проведення розвідки безпосередньо перед позиціями. Водночас, корпус, до якого належить бригада, має власні можливості для далекого розвідування та ударів, що дозволяє ефективно формувати бойове поле.

Чи вдалося оборонній стороні організувати постійний моніторинг умовного противника за допомогою системи SRD (дронів для тактичної розвідки) та безпілотників з фіксованими крилами?

У останній день навчань підрозділам OPFOR не вдалося встановити, яка з атак була основною, тому відповідь була негативною. Це сталося через те, що OPFOR не мали достатніх ресурсів.

Чи відбувалася дистанційна мінування за допомогою FPV-дронів, важких безпілотників та "бомбардувальників" з фіксованим крилом?

Завдяки щільному лісовому покриттю, наступаючі війська, які використовували бронетехніку, мали лише кілька можливих шляхів. У таких умовах міни могли б стати надзвичайно ефективним засобом. Оскільки у тексті не йдеться про встановлення чи знешкодження мін, можна припустити, що операції з дистанційного мінування за допомогою дронів були вкрай обмежені або навіть зовсім не проводилися.

Чи було розгорнуто децентралізовану мережу для збору сигналів розвідки та електронної розвідки? Чи вдалося створити радіолокаційне поле за допомогою контрбатарейних радарів?

Ні. Американська бригада мала мінімальну кількість засобів РЕБ. Це все ж прогрес порівняно з тим, що було 40 років тому. На всіх батальйонних і бригадних навчаннях, у яких я брав участь, використовували зашифрований радіозв'язок, але не було ані глушіння, ані радіоелектронної розвідки.

Чи брали участь у навчаннях безпілотні літальні апарати, які можуть здійснювати удари на відстань від 25 до 75 км?

На основі отриманих уроків американський офіцер зауважив формування підрозділів з радіусом дії до 40 км. Можливо, через обмеженість навчальної території вони не усвідомили необхідності у більших оперативних відстанях.

Kriegsforscher підсумував: "Я міг би назвати ще чимало таких запитань. Битися з умовним противником, який має 7-12 екіпажів FPV/SRD/розвідувальних БпЛА з нерухомим крилом на фронті 10-15 км, - не те саме, що проривати ешелоновану оборону, побудовану на великій кількості сенсорів, єдиній системі ситуаційної обізнаності та засобах виявлення й ураження з відповідними зонами та глибиною ударів".

У 2022 році Україна не мала сформованої культури класичного загальновійськового бою із застосуванням бронетехніки. Обставини війни та поширення дронів не дали їй розвинути цю практику. Натомість під тиском обставин Україна виробила підхід до загальновійськового бою світового рівня для бою в насиченому дронами середовищі. США дуже сильні у класичному загальновійськовому бою. Вони повільно розвивають навички застосування дронів і РЕБ, але цьому заважають нинішня адміністрація та керівництво Гегсета.

У певний момент, з огляду на вражаючу ефективність дронів, виникнуть системи протидії, які зменшать їхню дієвість, проте не зможуть повністю ліквідувати їх з арени бойових дій. Дрони залишаться на полі бою. Україна має досвід у боротьбі з дронами та володіє однією з найсучасніших інтегрованих систем ситуаційної обізнаності та управління бойовими операціями у світі. Висококваліфіковане політичне керівництво та тісні зв’язки з Україною могли б суттєво прискорити навчальний процес для американської армії, але в найближчі два роки це виглядає малореальним.

Втрачені ресурси України

Після жовтневого обміну, в ході якого було звільнено 270 полонених, загальна кількість осіб, які повернулися в Україну з полону – військових та цивільних – досягла 10 099. Українська сторона не розкриває точну кількість своїх військових, які ще залишаються під російським контролем, а також не повідомляє про кількість російських полонених, яких тримають в Україні. Це є частиною стратегії ведення переговорів. У червні Україна інформувала про повернення 8989 військових і 457 цивільних осіб, підкреслюючи: "Кількість військовополонених, що залишаються в руках росіян, є меншою за ту, яку ми вже змогли звільнити". Таким чином, за оцінками української сторони, у російському полоні залишаються менше ніж 8800 українських військових і цивільних осіб. Захоплення російських військових у полон має велике значення для повернення українських громадян з полону.

Більше 16 000 цивільних осіб з територій, що знаходяться під окупацією, вважаються зниклими безвісти. Станом на червень 2026 року відомо, що 1877 з них знаходяться в полоні у російських військових.

Не менше 345 військовослужбовців і 375 мирних жителів втратили життя внаслідок російського полону.

Сайт UALosses здійснює моніторинг втрат українських військових, спираючись на відкриті джерела: публікації в соціальних мережах, новинні повідомлення, некрологи та інформацію від місцевої влади. Його творці не проводили досліджень на кладовищах, військових пам'ятниках чи в громадах. Зрозуміло, що деякі дані могли залишитися поза увагою, тому фактичні втрати України можуть бути значно вищими за ті, що представлені на сайті. Однак ця інформація є цінною для аналізу загальних тенденцій.

Дослідник з іменем Vitaly скористався інформацією з UALosses для створення серії графічних зображень. На момент їх розробки база даних містила 221 293 записи про втрати в Україні з лютого 2022 року. Серед них було близько 105 тисяч загиблих, 11 тисяч полонених і ще 105 тисяч осіб, які зникли безвісти. Варто зазначити, що деякі з тих, хто зник, можуть бути в полоні – як відомі, так і ті, чий статус ще не встановлено. Проте більшість з них, ймовірно, вважаються непідтвердженими загиблими. Відтоді кількість зафіксованих втрат на сайті перевищила 234 тисячі.

Кількість осіб, що зникли безвісти, почала зростати через втрати територій та активне використання дронів на полі бою. Впровадження безпілотників змусило обидві сторони зменшити щільність своїх підрозділів і розширило сіру зону, в якій російські та українські військові можуть виявитися за лінією фронту один від одного. У таких умовах кількість товаришів, які можуть підтвердити загибель і забрати тіла, значно зменшилася. У 2025 році 65% українських втрат у базі даних були зафіксовані як зниклі безвісти. У 2026 році цей показник зріс до 69%, а в жовтні 2026 року досяг 73%.

Найвищі показники втрат серед українських військ спостерігалися під час спільних Покровської та Курської кампаній, які тривали з липня 2024 року до червня 2025 року. Після часткової реорганізації українських збройних сил у корпусну структуру спостерігалася тенденція до зниження втрат, і за прогнозами, до кінця 2026 року вони можуть бути меншими, ніж у 2025-му. Після призначення Михайла Драпатого на місце Олександра Сирського 21 липня, дані щодо втрат України в серпні та вересні значно покращилися, а прогнози на жовтень свідчать про те, що ця позитивна динаміка, швидше за все, продовжиться.

У цьому аналізі бойових дій 2023 року, що проходили під командуванням Залужного, було охоплено найбільшу територію – 30 км. Операція включала українські атаки на потужні російські укріплення та, можливо, найщільніші в історії мінні поля, з концентрацією 3-5 мін на квадратний метр. Незважаючи на удари з боку російської артилерії та авіації, Україна зазнавала менших тижневих втрат (позначених червоним на графіку), ніж під час оборонних боїв за Бахмут і Покровськ.

Залужний прагнув вивести українські війська з Бахмута, проте Зеленський не дав на це згоди. Сирський відповідав за оборону цього міста, під час якої відбувся жахливий прорив і нестабільна реакція українських сил у Соледарі. Оборону Бахмута тривали навіть тоді, коли місто було оточене з трьох сторін, а єдиний коридор завширшки 3 км опинився під інтенсивним вогнем російської артилерії.

Оборону Покровська послабило перекидання понад 15 бригад на Курську операцію. Її також характеризували слабкий зв'язок і координація між бригадами, що діяли автономно, через що оборона неодноразово обвалювалася, а російські війська проривалися. Українська реакція на ці прориви часто була повільною через проблеми з управлінням на місцях. Сирський часто кидав фрагменти підрозділів, щоб латати розриви, і залучав штурмові батальйони, а згодом полки, до різних контратак у спробі відновити лінію фронту. Він також неодноразово відмовляв підрозділам у дозволі відійти, навіть коли утримання вразливих позицій ставило українські сили у вкрай невигідне становище.

Перелічені бої становлять 29% усіх зафіксованих українських втрат за час війни.

У Маріуполі в полон потрапили близько 3000 українських військових - це може становити приблизно 17% усіх українців, які здалися в полон за весь час війни.

З роками кількість підтверджених загиблих і полонених зменшується, а кількість зниклих безвісти зростає.

Тривала й непередбачувана Покровська кампанія виявилася найкровопролитнішою в історії України, тоді як Курська операція, що відбулася в цей же час, займає третє місце за числом втрат. Друге місце займає Бахмут, а на четвертому - Костянтинівка.

Найвищий рівень зафіксованих втрат на 100 тисяч осіб довоєнного населення спостерігається в Кіровоградській області. У свою чергу, Одеська область характеризується відносно невеликим показником втрат на душу населення, проте має найбільшу загальну кількість документованих випадків втрат.

Найінтенсивніші бої й далі тривають уздовж 250-кілометрової ділянки фронту на південному сході.

Клеман Молен має власну карту українських втрат.

Бригада "Азов" та 36-та бригада морської піхоти брали участь у бойових діях у Маріуполі; значна частина їхніх солдатів опинилася в оточенні і в підсумку була змушена капітулювати.

79-та десантно-штурмова бригада захищала Мар'їнку з серпня 2022 року до грудня 2023 року. Місто зазнало руйнувань, втративши всі будівлі, а вуличні бої велися в підземеллях та серед залишків стін. Після остаточної втрати контролю над містом, бригаду перемістили на 9 км на південь для захисту Новомихайлівки. Десять російських бригад та полків здійснювали численні бронетанкові атаки, проте за шість місяців 79-та знищила 314 одиниць бронетехніки. Основні бої відбувалися в полях навколо села, але в останні три місяці вони перемістилися прямо в Новомихайлівку, яка остаточно впала в квітні 2024 року.

79-та бригада здійснила бойовий відступ, коли її позиції на південь і північ почали руйнуватися. У листопаді 2024 року вона опинилася в частковому оточенні поблизу Іллінки, що стало наслідком дезорганізованої та фрагментарної оборони, а також небажання командувача Сирського дозволити відступ. В умовах нестачі особового складу, бригада разом із 37-ю морською піхотою забезпечила вихідний шлях, що дало змогу деяким підрозділам вирватися з оточення. Після цього 79-та залишалася в новому оточенні біля Успенівки разом із 33-ю та 46-ю бригадами, а також щонайменше шістьма іншими підпорядкованими батальйонами, протягом значно довшого часу, ніж це було тактично виправдано. Більше того, Сирський наказав 71-ій єгерській бригаді підсилити війська в цьому оточенні, де залишався лише 4-кілометровий коридор для постачання, підкріплень і медичної евакуації. Після цього бригада також пережила третє оточення біля Улаклів, де їй вдалося підтримувати відкритим коридор для відходу кількох бригад і батальйонів, що знаходилися на сході.

Після цього 79-та бригада була направлена на північ, щоб підтримати оборону Сум від російського наступу, що почався після того, як у травні 2025 року Україна втратила контроль над Курською областю. У серпні 2025 року бригада була переміщена до Покровського напрямку, щоб зупинити російський прорив до Кучерового Яру. Після цього вона забезпечувала оборону Родинського, не дозволяючи оточеним у Мирнограді морським піхотинцям 38-ї бригади потрапити під повне оточення. У червні 2026 року бригаду знову перекинули, цього разу на південь, де вона брала участь у наступальних операціях на північ від Комара, і досі виконує свої завдання в цьому регіоні.

Ця хронологія дозволяє з'ясувати, чому 79-та бригада зазнала настільки значних втрат: вона регулярно потрапляла в складні обставини, частину з яких можна було б уникнути.

24-та механізована бригада виступала як ключовий елемент оборони спочатку в районі Бахмута, а згодом і під Торецьком. У червні 2024 року вона замінила менш підготовлену бригаду на позиціях у Часовому Яру, що стало вирішальним фактором у стримуванні російського наступу на каналі. На жаль, після цього російські війська швидко атакували ту вразливу бригаду під Торецьком, що призвело до їхнього тривалого просування до Костянтинівки протягом наступних двох років. У листопаді 2024 року росіянам вдалося перетнути канал у Часовому Яру, що спричинило чотиримісячні вуличні бої, внаслідок яких російські сили в основному захопили місто. З того часу 24-та бригада продовжує стримувати російське просування з Часового Яру, створюючи умови для існуючої патової ситуації під Костянтинівкою.

95-та десантно-штурмова бригада спочатку зосередилася на обороні території на заході від Кремінної. Після цього генерал Сирський почав розподіляти її підрозділи для участі в критичних ситуаціях: батальони були направлені до Куп'янська під час російських механізованих атак, а також у Мар'їнку, а пізніше – на прориви в Очеретиному та Торецькому. Після цього бригада знову була зібрана для виконання завдань у рамках Курської операції, а потім її призначили для стримування російського просування до Сум. У вересні 2025 року бригаду перекинули до Покровська, щоб запобігти захопленню міста. У лютому 2026 року вона була надіслана для наступальних дій біля Комара, де продовжує виконувати свої завдання й досі.

225-й і 425-й батальйони за Сирського згодом розгорнули спочатку в полки, а потім у з'єднання дивізійного масштабу. Їхнім головним завданням було зупиняти російське просування штурмами, що коштували життів і техніки. Навіть коли вдавалося досягти невеликих успіхів, вони були короткочасними й нестійкими. Якщо в інших підрозділів із цього списку частка зниклих безвісти становила 12-38%, то у 225-му та 425-му штурмових полках - відповідно 72% і 70%. Це свідчить про небезпеку операцій і втрату контролю над територією після них.

За інформацією з України, Росія нараховує понад 1 588 000 загиблих та тяжко поранених. За оцінками The Economist, кількість загиблих російських військових коливається від 374 до 770 тисяч, а разом з пораненими ця цифра може досягати від 1,4 до 2,1 мільйона. BBC та Mediazona вважають, що реальні втрати Росії можуть перевищувати 500 тисяч. Отримати доступ до публічних звітів, даних з соціальних мереж, статистики реєстраційних органів та судів, які можуть дати інформацію про втрати, стає дедалі складніше. Проте, ці джерела підтверджують 285 023 загиблих російських військових, хоча зазвичай ці дані з'являються з затримкою приблизно на рік. Якщо врахувати втрати північнокорейських військ та формувань так званих "ЛНР/ДНР" після їх анексії, загальна кількість загиблих російських та союзних сил може сягати 541-659 тисяч.

Підкреслюю ще раз: як UALosses, так і Mediazona відображають тільки частину фактичних втрат, причому інформація від Mediazona може бути застарілою приблизно на рік, зокрема, не охоплює повністю останній квартал 2025 року.

Джерело: частина 4 та частина 5 тижневика Гілла та Купера