Україна розпочинає експорт озброєння. Чому ж виробники все ще переорієнтовуються на США?
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Деякі експерти вже називають ситуацію з українським експортом зброї замкнутим колом. З моменту введення урядової постанови №875 1 липня, що мала на меті спростити вихід оборонних підприємств на міжнародні ринки, було укладено лише один контракт — з F-Drones. Це особливо яскраво контрастує з попередніми спробами влади "відкрити" експорт, яких нараховується вже вісім, хоча експорт зброї ніколи не був повністю заборонений.
Ситуація полягає в тому, що час на вихід на ринок стає все більш обмеженим. Глобальний попит на дрони та засоби радіоелектронної боротьби відчутно знизився, а інтерес до українських перехоплювачів у регіоні Перської затоки, за словами експертів оборонної промисловості, вже вщух. Виробники прагнуть оперативно поліпшити свої умови роботи, одночасно шукаючи можливості для ведення бізнесу поза межами української системи.
Деяким вдається досягати успіху. І саме в цій ситуації виникає ключовий ризик: якщо теперішня модель залишиться незмінною, то за кілька років доступні та популярні українські рішення з фронту можуть стати не українськими, а американськими, британськими, французькими чи німецькими, і їх продаватимуть на міжнародному ринку за значні суми.
Що не так з урядовим регулюванням? На думку Ігоря Фоменка, голови ФРУ Дефенс, постанова №875 залишає без відповіді кілька важливих питань. Зокрема, документ не надає чіткого визначення номенклатури озброєнь, які можуть бути експортовані. Він передбачає розвиток військово-технічного співробітництва з країнами, що підписали угоду Drone Deal, але не уточнює, як це стосується експорту інших видів продукції, таких як бронетехніка, артилерійські системи, комплектуючі та інші послуги. Ще одним важливим аспектом є обмежений перелік продукції, яку Міністерство оборони вважає необхідною для Сил оборони. Фоменко зазначає, що ефективну зброю в Україні купують лише у кількох компаній, в той час як інші виробники не мають змоги продавати подібну продукцію за кордон. Це впливає на податкові надходження, технологічний розвиток компаній через інвестування прибутків та політичний вплив України. Крім того, існує ще один рівень обмежень — перелік країн, яким дозволено постачати продукцію, визначений Міністерством закордонних справ. Більш ефективним був би підхід, при якому визначалися б лише заборонені та недружні держави, що дозволило б виробникам постачати зброю більшій кількості країн. Адже основні ринки зброї для України не обмежуються лише Європою. Однак найбільшим бар'єром для виробників є українська фінансова модель експорту, що передбачає сплату 20% авансу за майбутні контракти. Згідно з постановою №875, для отримання дозволу на експорт потрібно сплатити обов'язковий платіж, що становить 20% від вартості контракту для готової продукції й 30% для компонентів. Фоменко підкреслює, що ця 20% сплата гальмує експорт. По-перше, українська продукція стає неконкурентоспроможною, оскільки виробник не може пропонувати ціну нижче собівартості. По-друге, що робити з платіжкою за угоду, яка ще не реалізована? Якщо компанія заплатила за майбутній експорт, а потім виявиться загроза реекспорту чи російського сліду, контракт можуть скасувати, і це призведе до банкрутства постачальника, зазначає Фоменко. ФРУ Дефенс пропонує запровадити диференційований підхід до розрахунків: розмір платежу має залежати від типу продукції та умов контракту, а сам платіж слід здійснювати після виконання угоди. Це особливо важливо для малих і середніх виробників. Великі компанії, які виробляють дрони, можуть "пережити" 20% сплату, оскільки мають прибутки на рівні 25%. Натомість для невеликих виробників така сума може стати непосильним тягарем, в результаті чого експорт залишиться доступним лише для найбільших гравців на ринку.
"Усе, що раніше приносило результати, вже не діє. Романенко говорить про реактивні 'шахеди' та літаки F-16."
Негнучкість правил має свою стратегічну вартість. Після початку військових дій з Іраном у весняний період 2026 року, представники оборонно-промислового комплексу (ОПК) зазначили, що багато країн Близького Сходу почали активно замовляти перехоплювачі. Однак, через півроку попит на дрони, які мали швидкість менше 300 км/год, значно впав. В результаті, вигоду від цього отримали США та Ізраїль, тоді як українські виробники залишились у тіні. Українські компанії висловлюють своє незадоволення, коли держава активно втручається в просування їхньої продукції. Один великий гравець ОПК зізнається, що участь представників Служби зовнішньої розвідки та Ради національної безпеки і оборони допомогла укласти контракт, але вважає, що без державного втручання результати могли б бути значно кращими. Виробники також хвилюються, що держава вважає, ніби передача технологій іноземним покупцям автоматично призводить до втрати конкурентних переваг. Насправді, як зазначає один з них, освоєння виробництва певних видів дронів може займати від 5 до 10 місяців, за які виробник може встигнути внести покращення або навіть розробити нові продукти. Єдиним винятком є складні ракетні комплекси, розробка яких потребує багато років роботи великих консорціумів. Ще один бар'єр для українських виробників – це комісійні на ринках. Раніше це було справою експортера, але після дій НАБУ та САП підприємства почали остерігатися кримінальних ризиків, пов'язаних з такими платежами. Хоча зловживання у цій сфері дійсно мали місце, представники галузі стверджують, що замість повного витіснення агентських моделей потрібні чіткі правила їх використання та контролю. Американський ринок став для багатьох українських компаній можливістю для виживання. Тут виробники можуть укладати прямі контракти без необхідності комісійних, розширювати виробництво та вдосконалювати технології. США усвідомили, що відстають у масовому виробництві й використанні сучасних дронів, НРК та РЕБ, тому намагаються швидко наростити свої можливості. Однак, вони не відстали в технологічному плані, а саме в інноваційних підходах до їх використання, оскільки найкращі технології не гарантують перемогу через швидке виснаження арсеналів. Проте американський ринок має свої особливості, адже Пентагон переважно купує продукцію у місцевих виробників та без використання китайських комплектуючих. Компанія F-Drones стала першою, яка отримала дозвіл на експорт 2000 готових дронів для американської армії. F-Drones змогла без залучення КНР масштабувати виробництво до десятків тисяч дронів щомісяця та активно проводити дослідження і розробки. Вона планує відкриття виробництва в Огайо, а її американський партнер Ukrainian Defense Drones стане місцевим виробником дронів за ліцензією. Подібні плани має і компанія Skyeton, яка уклала контракт з Армією США на постачання розвідувальних дронів Raybird вартістю $10,64 млн і також збирається запустити виробництво в США. Відомо, що Skyeton інвестує понад $3,1 млн у переобладнання колишнього заводу Black+Decker. Інша американська компанія, ReconCraft, за угодою з UForce відповідатиме за збір морських дронів Magura в Орегоні та Південній Кароліні. Ще одна українська компанія, назва якої з міркувань безпеки не розголошується, активно співпрацює зі США в галузі ракетних технологій, реалізувавши вже понад десяток проектів з 2023 року. Це дало можливість суттєво підвищити технологічний рівень та культуру виробництва, і компанія сподівається на подальшу участь у виробництві ракет. Щоб зрозуміти, чому успішний контракт окремої оборонної компанії не є максимальним досягненням для держави, варто розглянути досвід Ізраїлю. У 2023-2025 роках Ізраїль постачав Німеччині сучасний комплекс ПРО Arrow 3 вартістю понад $3,5 млрд, розроблений у співпраці зі США. Незважаючи на конкуренцію з американськими системами Patriot, Ізраїль зміг отримати дозвіл на продаж Arrow 3 як "ізраїльського комплексу", заробивши майже половину німецького річного експорту зброї. Для України подібна логіка могла б бути актуальною: обмінювати свій військовий досвід разом із озброєннями на те, чого не вистачає – ракети та ракетні технології. Україна залишається лідером у багатьох сферах, пов'язаних з роботизацією поля бою, зокрема у виробництві ефективних дронів-перехоплювачів та систем управління. Для України важливо отримати доступ до сучасних ракетних рішень, таких як блоки управління, радіолокаційні системи, твердопаливні ракети та двигуни. Це може бути реалізовано через ліцензії, спільні підприємства, локалізацію виробництва або інші форми військово-технічного співробітництва. Лібералізація експорту зброї та його ведення самими оборонними компаніями може стати ключовим рішенням. Надалі можна розглядати більш складні моделі співпраці, наприклад, коли Україна продаватиме не окремі види озброєнь, а комплексні оборонні спроможності, забезпечуючи навчання підрозділів, водночас отримуючи ліцензії на виробництво ударних балістичних ракет. Саме в цьому напрямку варто рухатися, щоб український оборонний експорт сприяв технологічному зміцненню та довгостроковій безпеці країни.
