Призупинення атак на Україну є лише маневром з боку Кремля.

Путін знову діє в своєму улюбленому стилі "цинізм напоказ". Поки його прессекретар Дмитро Пєсков розповідає журналістам про згоду припинити обстріли Україні до 1 лютого у відповідь на прохання Трампа, російські військові завдають нових ударів.

Путіну постійно потрібно доводити всьому світу, що йому ніхто "не указ", тим паче президент США. Зрозуміло, можна було би збрехати й сказати: "Мовляв, сталася помилка, військам не встигли передати наказ". Але ніяких виправдань з Москви не було. І не буде.

На фоні мирних переговорів, що проходять в Абу-Дабі, обстріл слугує ясним сигналом: Кремль очікує від Зеленського принаймні виконання основних вимог. Це включає в себе передачу неокупованих Росією частин українських регіонів, які були незаконно анексовані, відмову від розміщення військових сил НАТО на території України, а також конституційні гарантії, що Україна не вступатиме до НАТО.

На даний момент складається враження, що в Москві не просто вважають, а переконані в тому, що сучасна американська влада готова ще тривалий час звертатися до Путіна з проханнями припинити військові дії. У свою чергу, Путін має можливість довго наполягати на виконанні всіх своїх вимог, не вживаючи жодних заходів у відповідь. Кремль орієнтується на досягнення фактичної капітуляції України.

Швидше за все, в обмін на відмову від постійно повторюваної вимоги "усунути корені конфлікту", Путін сподівається, що Зеленський не витримає тиску капітуляції і буде змушений піти у відставку. У такому випадку він або намагатиметься просунути на президентських виборах кандидата, який буде більш поступливим, або ж сприятиме виникненню хаосу в Україні, що підриває основи державності й ускладнює можливість ведення переговорів.

Читайте також: Енергетична тиша? Україна готується до нових атак з боку РФ

Хоча в якийсь момент навіть Трамп може вигукнути: "Стільки досить!" і почати впроваджувати нові санкції, така перспектива на даний момент не викликає особливого занепокоєння в Кремлі. Останнє дослідження Левада-центру, що відображає настрої російського суспільства, було уважно вивчено в Кремлі і викликало певне задоволення. Навіть якщо врахувати природне бажання частини респондентів захистити себе, відповідаючи так, щоб сподобатися владі, підтримка армії серед населення виглядає досить значною, а ненависть до західних країн очевидною. Багато людей не хочуть знати про втрати своїх військових і не виявляють співчуття до загиблих, поранених та їхніх родичів, вважаючи, що "якщо підписали контракт, то знали, на що йдуть".

Незважаючи на зростаючу втомленість від війни, близько двох третин росіян підтримують ідею мирних переговорів, проте лише на умовах, що їх висуває Москва. Водночас від 25 до 33% населення наполягає на продовженні військових дій. З таким настроєм серед населення, а також з практично безмежною силою пропаганди та підтримкою з боку Китаю і Індії, конфлікт може тривати ще тривалий час.

Що може протиставити Зеленський у цій ситуації? Нічого, окрім відмови підкоритися путінським вимогам та прийняття компромісних дипломатичних рішень, які гарантують збереження суверенітету України. Попри інтенсивні російські обстріли, українське суспільство залишається на підтримці цієї позиції. На п'ятому році повномасштабної агресії президент не має права сказати: "Мусимо капітулювати". Справа зовсім не в його особистому самолюбстві чи бажанні залишити слід в історії. Варварство та жорстокість російських військових, приклади Бучі та Маріуполя, сформували в українців стійке переконання: капітуляція — це безглуздо.

Навіть якщо б Зеленський погодився на умови капітуляції, які висуває Путін, це вплинуло б лише на його особисту судьбу, але не на українське суспільство чи державу в цілому. Українці продовжили б свою боротьбу. Не впевнений, що у Кремлі це усвідомлюють. Адже Путін та його оточення неодноразово демонстрували, що не розуміють психологію українців. Це є однією з ключових стратегічних переваг Києва.

Чи усвідомлюють це в адміністрації США? Вони б, напевно, змогли б зрозуміти, якби мали таке бажання. Проте наразі ідея змусити Москву і Київ до якогось "мирного" рішення залишається для Трампа актуальною і цілком реалістичною. Здається, що європейці найкраще розуміють позицію України і поділяють її. На них покладається основна надія у випадку провалу перемовин в Абу-Дабі. Але процес все ще триває. Проте не можна відкидати можливість, що в якийсь момент Зеленському доведеться рішуче заявити: "Ні". Причому не лише Путіну, а й Трампу.