Тарас Кремінь висловився: "Ми вже перейшли межу, з якої немає повернення. Зусилля, спрямовані на зміцнення позицій української мови, обов'язково дадуть свої результати."
Переважна частина населення України вільно спілкується українською мовою.
25 квітня 2019 року було прийнято закон, що сприяє функціонуванню української мови в статусі державної. Як ви вважаєте, яких успіхів вдалося досягти за шість років українізації та захисту державної мови, адже саме це було головним завданням даного закону?
У 2015 році в Україні не існувало спеціального закону про мову, окрім прийнятого в 1989 році, що базувався на радянській Конституції. У XX столітті, під час панування тоталітарного режиму, ми стали свідками того, що уряд почав підвищувати статус української мови в ключових сферах діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, хоча ці структури залишалися під контролем тодішньої системи.
І тільки у 2019 році народні депутати восьмого скликання і я особисто як народний депутат не тільки віддав свій голос, а й брав участь у розробці цього надзвичайно важливого історичного документа. Відтоді й до сьогодні ми побачили справді неймовірні зрушення. І вони якраз стосуються того, що українська мова помітна скрізь, в усіх сферах суспільного життя.
У 2019 році дійсно спостерігалися прояви двомовності, а також активна російська пропаганда, що включала в себе розповсюдження різноманітних антиукраїнських наративів через соціальні мережі. Важливо згадати, що російський уряд виправдовував своє вторгнення в 2014 році нібито захистом російськомовних громадян. Однак 2019 рік став справжнім етапом для відкриття нових перспектив у зміцненні конституційного статусу української мови як державної, а також для захисту національних інтересів.
Пропаганда з Росії, безумовно, характеризувала цей закон як дискримінацію російськомовних громадян. Ми ж сприймали це як м’яку форму українізації. Але, давайте будемо чесними: серед українців також були і залишаються ті, хто вважає, що примусове використання української мови у сфері обслуговування та в органах місцевого самоврядування є надмірним.
Зображення: кадр з відео Тараса Креміня.
Як ви вважаєте, це було скоріше м'яко, чи дійсно мало місце примушування?
Я б хотів акцентувати на ключовій, можливо, найважливішій проблемі. Ми занадто часто повторюємо те, що говорять про внутрішні справи України. Питання національних інтересів стосується української держави, народу та громадянського суспільства. Це чітко прописано в нашій Конституції. Навіть сьогодні, коли хтось з східних регіонів стверджує, що тривають утиски "київського режиму", ми повинні усвідомлювати, що такі висловлювання набули політичного забарвлення і не відповідають реальності в Україні.
Ми прекрасно розуміємо, хто є країною-агресоркою, ми прекрасно розуміємо, які методи геноциду застосовані в тимчасовій окупації. Ми щодня потерпаємо від ракетних обстрілів. Гинуть люди, зокрема, й мирне населення. Але питання української мови, чисельності ЗСУ, євроінтеграційних намірів, а також вступу до НАТО -- це наші інтереси, які закріплені в Основному законі.
Які висновки ми можемо зробити з точки зору соціології? Особливо з початком повномасштабної війни, я переконана, що значна частина нашого населення, по-перше, почала використовувати українську мову, а по-друге, для багатьох утвердилася думка, що українська повинна бути єдиною офіційною мовою. Які ж відсотки ми можемо побачити в цьому контексті?
Соціологічні дослідження не є єдиним способом отримання інформації про реалії, які відбуваються у різних аспектах суспільного життя. Варто зазначити, що соціологія може мати політичний підтекст. Хоча вона може бути й неупередженою, у контексті повномасштабної агресії, коли частина України знаходиться під контролем російських військ, отримати об'єктивну картину стає вкрай складно. Це також пов'язано з тим, що багато свідомих громадян служать у Збройних Силах України, і у військових просто немає часу на проведення таких досліджень. Крім того, мільйони людей вимушені залишити країну. Отже, де ж шукати об'єктивність?
Проте для мене абсолютно зрозуміло, що українська мова почала активно поширюватися. До початку повномасштабної агресії, а, можливо, навіть до 2019 року, коли ще не було прийнято мовного закону, українську мову можна було почути переважно в центральних і західних регіонах, тоді як на півдні та сході її використання було значно обмежене, і зберігалися двомовні практики. Однак після набуття чинності мовного закону, який зобов'язав використовувати українську мову в державних інституціях, освіті, медіа, соціальних мережах та друкованих виданнях, а також через зростання опору всьому, що стосується агресорської країни, безумовно, кількість людей, які спілкуються українською, зросла.
Image: EPA/UPG
Читайте: Ярослав Грицак: "Наша перемога буде поетапна
Але інерційні процеси не можуть бути вічними. Вони повинні бути підтримані ефективною державною мовною ідеологією та політикою, а також інструментами, які поширюватимуть українську на різні сфери. Що більше батьки спілкуються з дітьми українською -- то більше української ми чуємо від самих дітей на подвір'ї, на перервах у школах, у соцмережах, в інших засобах комунікації.
Отже, сучасна соціологія, як у народному, так і в офіційному вимірі, підтверджує, що значна частина населення України (74, 76, 80% і більше) вільно володіє українською мовою. Більшість людей спілкується нею в офіційних сферах, а також, звісно, у повсякденному спілкуванні вдома. Деякі особи все ще перебувають на етапі переходу до української мови, тобто користуються двомовним режимом.
Звичайно ж, є досить велика частка людей, які принципово спілкуються державною мовою. Отже, спонукають інших до її опанування, стоять біля витоків кращих мовних практик, беруть участь у розробці місцевих мовних програм, сприяють розвитку української культури, організовують мовні курси для наших військових, забезпечують жестомовних осіб. Таких прикладів у нас надзвичайно багато.
Що варто підкреслити, так це те, що українська мова та її офіційна присутність вплинули навіть на ті сфери, які здавалося б, були сильно зросійщені. Це стосується, зокрема, спорту та транспорту. Також не можна забувати про документи, які були ратифіковані Україною — їх необхідно перекладати, і цей процес триває. І, звичайно, цей список можна продовжувати.
Отже, зовні ситуація виглядає вражаюче динамічно й оптимістично, проте існує безліч інших, менш очевидних або зовсім непомітних процесів. Ці процеси насправді відображають ефективність державної мовної політики, тісну співпрацю між органами влади та місцевим самоврядуванням, а також нашу інституцію, Уповноваженого з питань захисту державної мови.
Зображення: кадр з відео Тараса Креміня.
У 1991 році приблизно 12 мільйонів українців не вміли говорити українською мовою.
За порушення мовного законодавства передбачено санкції у вигляді попереджень та штрафів. Зокрема, якщо на підприємство надходить перша скарга, то це зазвичай призводить до попередження. У випадку повторної скарги вже застосовуються штрафні санкції. Цікаво, скільки всього було подано скарг, приміром, щодо приватних підприємців або, можливо, місцевих органів влади чи державних установ?
Почнемо з найважливішого. Згідно з Конституцією України, а також законами про громадянство і мову, кожен громадянин має право вільно володіти державною мовою. Це цілком звично та зрозуміло, наприклад, для Франції, Італії чи Сполучених Штатів Америки. Якщо ти прагнеш стати громадянином, ти повинен вільно володіти мовою країни. Інакше ти не зможеш усвідомити, як функціонує суспільство, виконувати свої громадянські обов'язки, будувати свою кар'єру чи інтегруватися в соціальне життя. Це абсолютно логічно.
У 1991 році приблизно 12 мільйонів українців не вміли говорити українською мовою.. Відтоді й до сьогодні ми пройшли надзвичайно складний, але вирішальний шлях, щоби посилити наші національні інтереси, усвідомити, наскільки важливою для нас є національна самобутність. Тому, коли ми говоримо про застосування адміністративних стягнень у вигляді попереджень або штрафів, що дуже любить обговорювати російська пропаганда, треба визначити наступне.
Закон чітко визначає, що, скажімо, у сфері обслуговування, діяльності органів державної влади або в освіті повинна бути українська мова. Але можуть бути виключення. Скажімо, в сфері обслуговування -- за замовчуванням, до вас повинні звернутися українською мовою. І якщо ви є представником національної спільноти або громадянином іншої держави, то з вами можуть далі продовжити розмову прийнятною для сторін мовою, якщо представник конкретної сфери цією мовою володіє.
Image: EPA/UPG Pесторан швидкого харчування "Завертай" в Бучі, 18 січня 2024 р.
Таким чином, виникає ситуація, коли люди, звертаючись до послуг, наприклад, спортзалу, просять обслуговувати їх українською мовою. У відповідь на це вони стикаються з проявами дискримінації, коли їм відмовляють у виконанні їхнього прохання. Іноді це може супроводжуватися не лише словами відмови, а й випадками застосування фізичної сили.
Ми згадуємо випадки, коли водії таксі відмовлялися обслуговувати двох ветеранок у Києві, спілкуючись державною мовою. Деякі народні депутати намагалися підняти цю тему, пояснюючи, що одна з жінок приїхала з Криму, і через труднощі, які вона пережила, не мала змоги вивчити українську мову за десять років. Багато інших аспектів також намагалися використати для політичних цілей.
В дійсності, цього не сталося.
Отже, коли йдеться про введення санкцій у формі попередження, це стосується ситуацій, коли вже чітко зафіксовані ознаки правопорушення. Це, в свою чергу, відкриває шлях для порушника виправити свої помилки та знайти шляхи для вивчення або покращення знання української мови.
Проте, якщо протягом року трапляється повторне порушення тієї ж статті в конкретній області, це, безумовно, призводить до накладення штрафу. На мою думку, це є яскравим прикладом демократичного європейського принципу, який був запозичений у країн, що мали досвід тоталітарного режиму. Я маю на увазі Естонію, Литву та Латвію, які успішно перейняли цей досвід.
Зображення: кадр з відео Тараса Креміня. і Анжеліка Сизоненко
Близько 200 000 грн було сплачено порушниками до місцевих бюджетів
Можна тут уточню одразу: а хто перевіряє, виправилися чи не виправилися? Чи це відображається новою скаргою?
Загалом, у 80% звернень за результатами проведення заходів державного контролю, ситуація виправляється. В обслуговуванні, в сферах зовнішньої реклами та освіти, в інформації про товари і послуги. Тобто, скажімо, якщо вивіска була не державною мовою, вона змінюється на українську -- і на тому ситуація закривається.
А якщо це обслуговування? Хтось приходить?
Якщо йдеться про обслуговування, ми маємо право провести позапланову перевірку.
Ці дії виконуються або агентами Уповноваженого, або ж українськими громадянами, які регулярно користуються послугами. І якщо такі ситуації виникають і стають відомими нам, це, безумовно, може призвести до накладення штрафів.
Візьмемо, наприклад, один з поширених випадків. Хоча він і не є загальнодоступним, проте має певну популярність – це місцеві депутати. З початком повномасштабної агресії пленарні засідання сесій місцевих рад перейшли в режим онлайн. Це позбавило нас можливості спостерігати за тим, що насправді відбувається під час обговорення надзвичайно важливих рішень у сфері суспільної політики, які, зокрема, відіграли важливу роль у зміцненні обороноздатності нашої країни.
Однак з літа минулого року ця норма зазнала змін, і у нас з'явився новий доступ. І, на моє велике здивування, під час російсько-української війни деякі депутати продовжують спілкуватися не державною мовою, ніби нічого особливого не відбувається. Дехто намагався пояснити це стресом, а інші вважали, що це не викличе суспільного обурення чи обговорення.
Мене особливо обурює ситуація в найзросійщених областях, які нині найбільше потерпають від ракетних атак і які частково перебували під тимчасовою окупацією російських сил. Це, зокрема, стосується Миколаївської, Одеської та Кіровоградської областей. Не можу не згадати також про інші регіони на півдні та сході України. Звичайно, для таких депутатів санкції залишаються незмінними, як і для всіх інших: спочатку попередження, а при повторних порушеннях – штрафи.
Зображення: кадр з відео Тараса Креміня.
Якщо розглянути питання штрафів, то за перше порушення мовного законодавства суми коливаються від 3 400 до 8 500 гривень, а за повторне порушення можуть сягати майже 12 000 гривень. Чи є у нас якісь дані про кількість накладених штрафів? Яка статистика з цього приводу?
Безумовно. У 2025 році мені надіслали 1 182 запити, за якими на даний момент реалізується 420 заходів державного нагляду. Ця діяльність спрямована на виявлення можливих порушень у діяльності конкретних підприємств із подальшим наданням відповідної інформації.
Протягом цього року я, в ролі Уповноваженого, розглянув 252 справи стосовно адміністративних правопорушень. Мною було накладено 57 штрафів, середній розмір яких склав 3400 гривень. Також у процесі розгляду було видано 134 повторних попередження. Загалом, порушники сплатили близько 200 000 гривень до місцевих бюджетів. Ця тенденція продовжує залишатися подібною до ситуації, що спостерігалася у 2024 році.
Хочу зазначити, що кількість порушень не зменшується, оскільки з'являються нові інтернет-платформи, нові мовні конфлікти та випадки, пов’язані з нехтуванням мовним законодавством у сфері обслуговування та інформації про товари і послуги. Це також стосується великих міст. Проте ми поступово розширюємо мережу представників Уповноваженого, активно співпрацюємо з місцевими органами влади, розподіляючи відповідальність спільно з депутатами, громадськими організаціями, навчальними закладами та відповідальними політичними силами.
Питання української мови в освіті - це питання того, якою мовою розмовлятиме Україна за 10-15-20 років
Щодо навчальних закладів існує суттєва проблема: навіть педагоги, такі як вчителі, вихователі та університетські викладачі, під час перерви часто переходять на російську мову. В результаті, діти, приходячи з родин, які розмовляють суржиком або російською, стикаються з тим, що й їхні вихователі та вчителі часто не дотримуються мовного законодавства. Це підтверджують і самі учні, які запитують: "Чому я маю спілкуватися українською під час перерви, якщо моя вчителька говорить російською?" Яка ж має бути стратегія для вирішення цієї ситуації в освітніх закладах?
Суть в тому, що в жодній сфері не існує очевидних проблем. І особливо це стосується освіти. Проте, як освітянин, я маю серйозне питання до керівників навчальних закладів, органів управління освітою та тих, хто формує державну освітню політику. Що стримує їх від посилення контролю та використання додаткових можливостей для пояснення, підтримки та акцентування на санкціях? Адже питання української мови в освітньому процесі визначає, якою мовою говоритиме Україна через 10-15-20 років.
Зображення: Тетяна Терещук. Заняття з української мови в Славутському ліцеї, що належить до громади Славута, Шепетівського району Хмельницької області.
Отже, коли з'являються скарги, пов'язані з правопорушеннями в освітній сфері, я, безумовно, звертаю увагу на регіон, особливості та ставлення місцевої адміністрації, наявність ефективних інструментів для регулювання мовної політики в регіоні, а також на випадки аналогічних правопорушень у минулому. З моїх спостережень, значна частина залежить від виховання в сім'ї.
Якщо в сім'ї не використовується українська мова, це призводить до відсутності мовних навичок у дітей, які не можуть вільно спілкуватися українською у навчальних закладах. Така ж проблема стосується й батьків, які беруть участь у зборах, а також вчителів у регіонах з високим рівнем російськомовності, де, зокрема, застосовуються певні методи викладання. Проте ситуацію регулює Міністерство освіти, яке надає відповідні рекомендації та накази. Крім того, існує стаття 21 мовного закону, що встановлює українську як основну мову освітнього процесу.
Щоб детально оцінити ситуацію в конкретних навчальних закладах та класах, ми вже четвертий рік поспіль реалізуємо щорічні дослідження у співпраці з Державною службою якості освіти. Ці дослідження демонструють, що українська мова займає переважну позицію в освітніх установах. Крім того, ми супроводжуємо ці дослідження корисними рекомендаціями.
Отут якраз питання якості виконання рекомендацій Держслужби якості освіти. Я за своїми посадовими обов'язками можу рекомендувати переглянути засновникам закладів освіти контракти з директорами шкіл. Так само вимагати від керівників обласних військових адміністрацій, керівників міських військових адміністрацій, перегляду контрактів з керівниками органів управління. Тому що від їхньої політики, від їхньої наполегливості і можливостей залежить і те, яка буде ситуація з дотриманням мовного закону. Тому питання української мови в освіті -- це про те, якою мовою буде розмовляти наша держава на десятиліття вперед.
Серед різних факторів, що впливають на мовлення в освітньому процесі, важливу роль відіграють соціальні мережі. Розгляньмо, з якими звичками наші діти виходять на прогулянки, якою мовою вони спілкуються в онлайн-просторі та який контент домінує на різних медіаплатформах. Звичайно, існує певна вікова градація. Говорячи про соціальні мережі в Україні, можна відзначити, що TikTok та Instagram здебільшого використовуються школярами, підлітками, студентами та молодими людьми у віці 25-30 років.
Отже, ми усвідомлюємо, що йдеться про дітей, які з’явилися на світ після здобуття Україною незалежності, і які отримали або продовжують отримувати освіту в українських навчальних закладах, де викладання ведеться українською мовою. Проте важливо зрозуміти, чому в соціальних мережах так обмаль українського контенту, чому бракує підтримки української мови з боку впливових громадських діячів, а також чому відсутня ефективна державна мовна стратегія в медіа та у сфері інтернет-інтерфейсів. Це могло б допомогти протистояти ворожим наративам, пропаганді та спробам залучити нашу молодь до дій, що суперечать конституційним нормам щодо військовослужбовців та громадян України.
Діяльність правоохоронних органів у соціальних мережах є лише невеликою частиною комплексного підходу, який необхідно реалізувати. Важливо, щоб Міністерство освіти також взяло на себе певну відповідальність, а інші установи долучилися до цього процесу. Безумовно, це є складовою частиною широкої державної мовної політики, особливо в контексті російсько-українського конфлікту.
Зображення: Олександр Ратушняк
Інформаційний простір України повинен бути контрольованим і належати самій Україні.
Звісно, медіа підлягають певному контролю, і ми несемо за це відповідальність. Однак у соціальних мережах кожен блогер може вільно висловлювати свою думку, заявляючи: "Це лише моя особиста думка, це моя особиста сторінка". Як ви вважаєте, як можна регулювати цю ситуацію так, щоб не з'явилася якась форма диктатури, але водночас врахувати, що навіть у демократичних системах існують певні обмеження? Адже те, що зараз вважається свободою слова, насправді може завдати шкоди національним інтересам і безпеці держави.
Існує важливий принцип, який був сформульований не лише мною: інформаційний простір України має бути під контролем України. Незалежно від того, чи це блогер, викладач чи представник іншої країни, українське інформаційне середовище потребує належного регулювання. Це не означає цензуру чи обмеження прав і свобод громадян України, що категорично суперечить українській Конституції. Мова йде про захист національних інтересів, які реалізуються через ефективну державну мовну політику.
Як Уповноважений, моя роль полягає у наданні рекомендацій органам виконавчої та законодавчої влади, а також іншим структурам. Важливо зазначити, що наша співпраця з Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою є надзвичайно продуктивною. У 2024 році ми створили робочу групу, яка займається внесенням змін до мовного закону, з метою підвищення статусу української мови в інтернет-просторі, освіті та сфері обслуговування. Одним із завдань є розширення кола посадових осіб, які повинні вільно володіти державною мовою та мати відповідний сертифікат. Це є важливим кроком у формуванні ефективної державної мовної політики.
Лише нещодавно, у 2024 році, було впроваджено державну мовну програму. Наразі ми маємо 481 локальну мовну ініціативу, що стало можливим завдяки величезним зусиллям, вкладеним у співпрацю з місцевою адміністрацією та нашою організацією. Це важливий крок у подоланні наслідків русифікації, ворожих наративів і низького рівня медіаграмотності. Тому наша діяльність є постійною і комплексною, і лише в єдності ми можемо досягати значних успіхів.
Изображение: detector.media Тарас Кремінь
Ми майже не помічаємо порушень на телебаченні
Пане Тарасе, пропоную розглянути це з практичної точки зору. Маємо ситуацію з блогеркою Алхім, яка активно поширює російську пропаганду. Вона не лише говорить російською, що викликає у мене обурення, оскільки, як журналістка, я вважаю, що не маю права використовувати цю мову, та й сама не бажаю цього. Однак її мова та дії не лише відображають російську культуру, але й демонструють зневагу до всього українського. Як омбудсмен, що захищає українську мову, чи маєте ви можливість вплинути на її діяльність? Чи це за межами ваших повноважень?
Розглянемо "синдром Алхім" в історичному контексті. З моменту, коли я був призначений Уповноваженим із захисту державної мови 8 липня 2020 року, ми стикалися з певними викликами в країні. У нас були телеканали з мільярдними бюджетами, які майже безперервно транслювали матеріали, подібні до тих, що публікували деякі наші блогери. Протягом цілого дня окремі депутати Верховної Ради активно обговорювали питання скасування мовного закону або відстрочення його окремих положень.
Пригадаємо, що в 2020 році, вмикаючи телевізор, ми могли натрапити на фільми і серіали недержавною, нас могли обслуговувати недержавною, ми могли слухати шансон в громадському транспорті. На вулиці не могли знайти української газети, а в книгарнях -- української книги. Так, вони були, але, звичайно, не в тій кількості та якості. Я вже не кажу про радіо.
Яка ситуація спостерігається сьогодні? Ми майже не помічаємо порушень у сфері телебачення. Щодо обслуговування, то саме ці порушення складають половину всіх скарг, що надходять до нас. Хоча блогери присутні, їхня роль та вплив значно зменшилися. Проте, важливо зазначити, що я не можу накладати заборони — можу лише рекомендувати і звертати увагу на ці питання. В нашій правовій державі існують правоохоронні органи, які мають оцінювати різні дії відповідно до конкретних сфер і пріоритетів.
А ви не давали такі рекомендації?
Звичайно. В Україні є депутати, які активно підтримують окремих блогерів. Я висловлюю вдячність тим народним обранцям, які ініціюють депутатські запити та вимагають від правоохоронних органів розпочати відповідні кримінальні розслідування. У нас існує оновлена та реформована судова система, яка повинна об'єктивно оцінювати ситуацію. Проте хочу ще раз наголосити, що в умовах війни між Росією та Україною чутливість українців до питань національної безпеки, державної мови та ідентичності є надзвичайно високою.
Зображення: facebook/Тарас Кремінь Покупці в книгарні Миколаєва.
Тому рекомендую блогерам максимально розповідати про українську мову (що і робить переважна більшість лідерів громадської думки), створювати нові можливості для опанування української мови нашими дітками. Ну і, звичайно, розповідати всьому світові, що ми - нація незламних, ми боремося, ми обов'язково переможемо.
Протягом численних століть Росія здійснювала і продовжує здійснювати насильство над українцями, ґрунтуючись на мовних і етнічних відмінностях.
Щодо питання лінгвоциду, варто зазначити, що протягом багатьох століть Російська Федерація, колись імперія, систематично знищувала нашу мову, культуру та ідентичність. Як ви вважаєте, за 3,5 роки повномасштабної війни (яка тепер стосується кожного, хоча раніше не всі її усвідомлювали), чи зрозуміли ми, що мова є важливим аспектом збройної агресії Росії проти України? Бо, на мою думку, деякі досі вважають, що "якщо ми почнемо говорити українською, ракети перестануть літати".
За мовною та етнічною ознакою росіяни продовжують знищувати українську націю від часів Батурина. Чи це діти, чи це дорослі, чи це старше населення - все підпадає знищенню. Пригадаймо, як було ліквідовано Батурин. Це події трьохсотлітньої давнини. Що змінилося з того часу в Покровську, Батурині, Бахмуті? Абсолютно нічого не змінилося. Тобто методи Російської Федерації як країни-агресорки в частині застосування геноциду, який ми вперше побачили наживо в часи Другої світової війни, можна побачити й на прикладі наших міст і містечок півдня, сходу, Криму. І геноцид торкнувся не тільки фізичного знищення, але й ознак ідентичності. Зокрема, ми говоримо про ознаки мови вбивства.
Перед очима постає страшний XX століття. Це час, коли десятки мільйонів українців загинули під час голодомору, розстріляного відродження, а також у трагедії урочища Сандармох, що відбулася на порозі 20-річчя Жовтневого перевороту. Серед них були видатні постаті нашої епохи, які стали жертвами за свої етнічні ознаки – як українці, що боролися за національні інтереси, сприяли розвитку української літератури, культури, театру та мистецтв. Це стосується таких особистостей, як Куліш, Курбас та безлічі інших науковців і представників творчої інтелігенції.
Таким чином, цей жахливий процес відбувся і в Бучі, і в Гостомелі, і в Ірпені, і в Ізюмі (у 2022 році -- Ред.). Скільки письменників і журналістів стали жертвами катувань, скільки дітей було вбито або покалічено. І це ще не враховуючи військових, полонених та зниклих безвісти дітей.
Image: EPA/UPG Меморіал жертвам військових злочинів у Бучі
Ознайомтесь: Масове захоронення — це жахливе явище.
З моменту, коли я став Уповноваженим, я усвідомив, що наша організація повинна взяти на себе роль в інформуванні суспільства про системні проблеми, такі як лінгвоцид та окупаційні практики. Це також включає в себе передачу цієї інформації нашим міжнародним партнерам.
Хочу зауважити, що спільно з Кабінетом Міністрів України, відповідними міністерствами, Європейським судом з прав людини та Верховною Радою України ми ініціювали численні політичні заяви та юридичні позови проти Російської Федерації. Як Уповноважений, я вважаю лінгвоцид складовою частиною геноциду. Тому завдяки зусиллям міжнародної спільноти, а також нашим правоохоронним органам, які продовжують документувати ці злочини, ми неодмінно притягнемо до відповідальності як кремлівського злочинця, так і виконавців жахливих дій проти українського народу.
Чи можуть факти та докази, зафіксовані вашою установою, мати юридичну силу?
Звичайно, вони використовуються. І тому все, що ми зберемо з відкритих джерел, ми надсилаємо і на адресу правозахисних організацій і, звичайно, правоохоронних органів. У нас є тісна взаємодія з СБУ, Нацполіцією, нобелівськими лауреатами, які на всіх найвищих трибунах планети розповідають про ці злочини і вимагають від міжнародної спільноти, зокрема, створення спеціальних трибуналів і в межах діяльності ООН.
Ми обговорили "кнут", який використовується для захисту державної мови, але не торкнулися теми "пряника". Чи було вжито достатньо заходів для того, щоб українці перейшли на українську мову? Це включає в себе курси української мови та співпрацю з національними меншинами.
Суть питання полягає в тому, що роль Уповноваженого із захисту державної мови полягає саме в контролі за виконанням мовного законодавства, а не у веденні курсів, програм або блогів, які потрібно оновлювати щодня. За цю діяльність відповідає Міністерство культури та стратегічних комунікацій, яке в 2024 році розробило Державну мовну програму та займається формуванням і реалізацією мовної політики країни. В результаті моїх зусиль у міністерстві було відновлено відповідний структурний підрозділ, відповідальний за цю сферу, який раніше не функціонував через різні кадрові зміни та реформи. Тому я вважаю, що роботи ще попереду більш ніж достатньо.
Проте питання доступності української мови охоплює не лише телевізійний простір та соціальні мережі, але також і якість її використання. Щодо цього аспекту, не всі державні органи та громадяни усвідомлюють важливість дотримання правил правопису та постійного вдосконалення знань з української мови. Якщо ти походиш з російськомовного регіону, тобі варто розвінчувати цей міф. Адже Росія продовжує експлуатувати його в контексті так званого "захисту російськомовних". Останні заяви міністра окупаційної держави підтверджують, що вони активно використовують цей політичний концепт.
Але мені здається, що один із найкращих варіантів, які ми змогли досягти з Кабміном та місцевою владою, - це збільшення мережі державної і місцевих мовних програм до рекордної кількості, яких ніколи не було за роки української незалежності. Я справді пишаюся, що мені вдалося налагодити тісну співпрацю з усіма областями, містами та громадами.
Изображение: facebook/Тарас Кремінь Тарас Кремінь
У нас досі немає державних мовних курсів
Дуже шкода, що попри війну, є певна частка українців, які не розуміють важливості переходу на українську мову. Але коли вони опиняються за кордоном, то дуже швидко усвідомлюють, що щоб залишитися в цій країні, треба вчити її мову. Навіть якщо ти ніколи не станеш її громадянином, а будеш просто біженцем. Є іноземці, які, навпаки, приїжджають в Україну навіть під час війни. Я знаю кількох таких із Франції, Нігерії, Китаю, які вивчили українську мову. Як ми просуваємо українську на міжнародній арені? Яке це значення має для нас?
Знову ж таки, мандат Уповноваженого не поширюється на всі континенти, але в нас є чітке розуміння з Міністерством національної єдності, наскільки важливо утверджувати українську мову за кордоном. І дуже добре, що таке міністерство є, і міністр, маючи статус віцепрем'єра, це усвідомлює. Але це не проблема тільки однієї установи. Це питання наше, загальнодержавне. Тому ініціативи, які є, зі створення книжкових поличок, формування українських гідів, відкриття українознавчих студій -- це якраз про те, що повинно відбуватися, і якою є наша зовнішня мовна політика.
Водночас, важливо усвідомлювати, що з початком війни мільйони українців опинилися за межами своєї країни. Вони виїхали, зберігши свою мовну культуру, але тепер стали свідками мовних реалій, які панують у Франції, Італії та Німеччині. Кожна з цих країн активно підтримує свою державну мову, і, звісно, від мігрантів та внутрішньо переміщених осіб вимагатимуть дотримання місцевих законів. Коли ви користуєтеся освітніми установами чи медичними послугами, важливо, щоб вас розуміли. Тому ми пропонуємо безкоштовні мовні курси для вас.
Ці принципи мають бути реалізовані й в Україні. Доступ до курсів повинен бути відкритим як для іноземців, так і для українських громадян, і бажано безкоштовним. На жаль, наразі в нас немає державних мовних програм. Крім того, важливо займатися питаннями реінтеграції українців. Процес реінтеграції неможливий без знання мови. Дуже сумно, що деякі громадяни, які втекли від ракетних обстрілів у Харкові, Маріуполі чи Бердянську, досі спілкуються недержавною мовою, і навіть не мовою країни, де вони перебувають. Це викликає серйозне занепокоєння. Проте ми вже перейшли точку неповернення. Я сподіваюся і вірю, що зусилля, спрямовані на підвищення статусу української мови, принесуть свої плоди.
Изображение: facebook/Тарас Кремінь Тарас Кремінь
У кандидатів на посаду Мовного омбудсмена має бути беззаперечний досвід правозахисної діяльності
Пані Тарасе, 8 липня цього року спливає ваша п'ятирічна каденція на посаді. Відповідно до законодавства, за три місяці суб'єкти подання мали подати на розгляд уряду кандидатури на цю посаду. Чи подавали вас, як кандидата, і, якщо ви знаєте, кого подавали?
Мушу визнати, що в мене немає переліку тих, кого запропонували на посаду Уповноваженого із захисту державної мови.
Це, напевно, нонсенс, коли діючий Уповноважений не пропонується на наступний термін, хоча це не заборонено законом. Я так і не почув чіткої відповіді ані від міністра культури, ані від міністерки юстиції, ані від Уповноваженого з прав людини, яким є аргумент відмови. (Відповідно до статті 50 закону про державну мову, міністр юстиції, міністр культури та стратегічних комунікацій і уповноважений Верховної Ради України з прав людини за три місяці до 8 липня 2025 року мали подати на розгляд уряду кандидатуру для призначення на посаду Уповноваженого із захисту державної мови на наступний термін. Закон не забороняє подавати на другу каденцію діючого Уповноваженого -- Ред.)
Водночас я усвідомлюю, що є кандидати, які прагнуть зайняти цю позицію. Я не маю до них жодних зауважень, проте закон чітко визначає критерії відбору кандидатів: вони повинні мати беззаперечний досвід у сфері правозахисту. Це не про участь у семінарах чи публікації в соціальних мережах. Мова йде про реальний досвід захисту української мови.
Не можу не згадати про професійні, репутаційні та адміністративні аспекти мого досвіду, а також про особисті життєві переконання. Наприклад, у 2012 році я брав активну участь у "Мовному майдані". Я є сином українського поета Дмитра Кременя, обіймав посаду депутата Миколаївської обласної ради та очолював цю раду в 2014 році, працюючи над збільшенням використання української мови. Як народний депутат України, я очолював підкомітет з питань освіти, який у 2017 році розробив законодавство, що закріпило українську як основну мову навчального процесу. У 2019 році, будучи співавтором закону про мову, я підтримав його ухвалення, усвідомлюючи всю його значущість.
Цей досвід, а також безліч інших аспектів моєї діяльності, виник у 2020 році. Тоді я отримав підтримку від діючого уряду під керівництвом Дениса Шмигаля, що дозволило мені пройти через надзвичайно складні, інколи навіть катастрофічні випробування на шляху до утвердження української мови протягом останніх п'яти років. За цей період змінилися чотири міністри культури, а Україна пережила тяжкі роки пандемії та повномасштабного вторгнення. Проте ми продовжуємо цей шлях, зміцнюючи статус української мови. Це дійсно складна та надзвичайно відповідальна праця.
Зображення: Радіо Свобода Третій день "Мовного майдану". Київ, 5 липня 2012 року.
Тому я сподіваюся, що те, що відбувається довкола посади Уповноваженого, не буде набувати політичної ознаки.
Я готовий продовжувати виконувати свої обов’язки на цій посаді. Сподіваюсь, що уряд Дениса Шмигаля, який показав свою компетентність та обдуманість у 2020 році, підтвердить це й у поточному році. Хочу підкреслити, що рішуче виступаю проти будь-якого політичного тиску та обмеження повноважень таких важливих інституцій, як Уповноважений із захисту державної мови та Національна комісія стандартів державної мови.
А хто ж ці претенденти? Адже ви висловили чимало зауважень стосовно них.
Лично я не маю з ними знайомства, за винятком однієї особи. Мені нічого не відомо про їхній досвід у сфері правозахисної діяльності, і, тим більше, про їхній внесок у захист української мови.
Ви були народним депутатом, ви - політик. Вони хто?
Вони є представниками авторитетних установ.
Ну зараз вони ж займають якісь посади? Я читала про те, що один із претендентів - це якийсь етнограф.
З відкритих джерел стало відомо, що одна з кандидаток є експерткою у сфері фольклористики. Інша ж вирішила відкликати свою кандидатуру, усвідомивши, що її залучили до політичної боротьби. Згідно з інформацією ЗМІ, три ключові організації висунули таких кандидатів на посаду Уповноваженого: Ірина Коваль-Фучило, філологиня, що спеціалізується на фольклорі (пропозиція Міністерства юстиції); Павло Полянський, державний службовець, який працював у Міністерстві освіти і науки (подання Міністерства культури та стратегічних комунікацій); Олена Івановська, професорка кафедри фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, докторка філологічних наук (за поданням Уповноваженого з прав людини).
Дійсно, роль Уповноваженого має політичний характер. Це не є частиною державної служби. Це постійний процес критики, численні виклики та безліч інших складних ситуацій, які можуть бути використані проти держави. Проте я впевнений, що протягом цих п'яти років ми діяли гідно, відповідально та чесно.
Изображение: nikvesti.com Тарас Кремінь
Чому ви вважаєте, що існує ймовірність укладення угод з Росією або досягнення компромісів? Чи пов'язані ці кандидатури з певними політичними силами, наприклад, "ОПЗЖ", чи якось інакше?
Поки триває війна між Росією та Україною, питання української мови залишатиметься для агресора чутливим і неприйнятним. Це підтверджується щоденними актами насильства, включаючи вбивства, поранення, викрадення дітей, а також політичним тиском і маніпуляціями, спрямованими на ліквідацію нашої незалежності. Росія не визнає нашу країну за її справжньою назвою, натомість вживає термін "київський режим". Українську мову вони зневажають, називаючи її "наречієм". Щодо наративів, пов'язаних із Леніним та Сталіним, ми їх всі чули, і повторювати їх не має сенсу.
Але хотів би наголосити, що питання української мови -- це питання нашого конституційного ладу. І будь-які ознаки і навіть натяки у бік української мови повинні викликати різку реакцію з боку влади. Тому я як Уповноважений, постійно реагую на заклики країни-агресорки стосовно послаблення української мови десь на півдні чи сході України.
Дехто із політиків рекомендує Україні провести розмежування між Україною і Росією за лінією спілкування української та російською, і багато інших речей. Ми розуміємо, що це все -- елементи російської пропаганди, якими країна-агресорка хоче відтермінувати час, щоби набратися сил і ще з більшою інтенсивністю посилити і ракетні обстріли, і спроби просувати свої війська.
Зрештою, результати конкурсу коли мають бути?
Я сподіваюся, що вони будуть оголошені у липні. Коли буде засідання Кабінету Міністрів, мені достеменно невідомо. Але, будемо сподіватися, що цей процес нарешті буде відкритим. Нарешті я почую відповідь від органів влади, як далі буде розвиватися інституція. Тому що це не питання моєї особистої перспективи, а питання існування надзвичайно важливої державницької інституції, роль і значення якої підтверджено п'ятирічним досвідом її діяльності.
