Світ 2026 року: В пошуках гармонії або Завершення ери лінійного прогнозування.
Автором цього тексту є Андрій Длігач, доктор економічних наук, професор у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Він є футурологом, керівником Advanter Group, а також очолює Київський фонд прогнозування. Андрій Длігач є глобальним амбасадором університету Singularity, головує у Раді Коаліції бізнес-спільнот, що займається модернізацією України, а також веде проєкт "Голос Громадянського суспільства". Крім того, він є співзасновником Центру економічного відновлення та керує Центром соціальних змін і поведінкової економіки.
Сучасний світ остаточно увійшов у зону, де класичні методи прогнозування втратили свою валідність. Більшість людей звикли до лінійного сприйняття реальності: якщо допомога Заходу зростає, то Україна перемагає; якщо санкції тиснуть, Росія слабшає.
Однак у сучасній системі світових взаємин, де війна, економіка, політика та технології переплітаються в складну мережу взаємозалежностей, розвиток подій відбувається по-іншому.
Ця система є нелінійною. У ній реальність не змінюється плавно, а "перескакує" між різними режимами та логічними рівнями (ми ілюстрували це на прикладі семи рівнів конфлікту). Дії ключових учасників є асиметричними, а стратегічні цінності, які протягом десятиліть забезпечували стабільність світового порядку, все частіше поступаються місцем актуальному прагматизму та ситуативним угодам.
Щоб осягнути напрямок нашого розвитку, Advanter Group організувала для спільноти Future Founders низку стратегічних ігор. Ці ігри були спрямовані на актуалізацію глобальних сценаріїв, пов'язаних з російсько-українською війною, і ґрунтувалися на теорії ігор, аналізі поведінкових моделей і системно-динамічному моделюванні.
Наша мета полягає не в спробах передбачити майбутнє, а в аналізі стійких сценаріїв, які можуть служити певними точками рівноваги, а також у виявленні перехідних етапів та напрямку, в якому рухається глобальна система. Ми прагнемо з'ясувати, чи стане 2026 рік вирішальним моментом у цій динаміці.
У моделі на 2026 рік ми виділяємо п’ять основних акторів, чия взаємодія формує подальший розвиток російсько-українського конфлікту. Основною характеристикою цього етапу є трансформація природи їхньої активності.
Сполучені Штати продовжують відігравати важливу роль у вирішенні конфлікту, але їхня стратегія стає все більше під впливом внутрішньої політики та бажання контролювати ситуацію. Вашингтон прагне знайти баланс, при якому витрати на підтримку України не перевищуватимуть вигоди від ослаблення Росії, одночасно намагаючись уникнути прямого конфлікту з Китаєм.
Китай. Основний вигодонабувач тривалої війни. Пекін не прагне до швидкого врегулювання конфлікту, адже нинішні обставини перетворюють Росію на ресурсний додаток, а також відволікають увагу США від ситуації з Тайванем.
Росія виявляє здатність до адаптації під час санкцій і налаштована на тривалу стратегію. Її основна мета полягає в виснаженні ресурсів Західних країн, зокрема їхньої політичної єдності, а також у створенні розколів у лавах демократичних сил. Водночас Москва, фактично втрачаючи свою незалежність, координує свої дії з інтересами Китаю, прагнучи зміцнити свої позиції як глобального гравця.
Колективна ініціатива (Європейський Союз, Великобританія, Канада та їхні союзники) активно розглядає нові підходи до архітектури безпеки. Її здатність до об'єднання є ключовим чинником, проте існує значний ризик втоми учасників і внутрішньої дезінтеграції.
Україна — це країна, яка прагне зберегти свою цілісність та відстоювати своє право на самостійність. У 2026 році наша позиція формується не лише в контексті фронтових подій, але й у здатності вплинути на міжнародних партнерів, пропонуючи власний підхід до завершення конфлікту, що не передбачає поділу сфер впливу.
У цій системі стратегічні інтереси гравців часто суперечать один одному, створюючи ситуацію, де виграш одного сприймається як катастрофічна поразка іншого. Саме в таких умовах виникають пастки рівноваги.
Моделювання на 2026 рік виявило десять ключових сценаріїв, які відображають актуальний стан системи. Ці сценарії не є рівноправними; деякі з них представляють собою лише тимчасові зміни, в той час як інші характеризуються стабільними стратегічними етапами, на яких світ може зупинитися на тривалий час.
Інерційна група (сценарії S1-S3). Основою виступає сценарій S1 — затяжна позиційна війна. Це ситуація, в якій фронт стабілізується, а основна боротьба зосереджується на технологічних досягненнях, дальностях ударів і виснаженні економік. Швидкого вирішення тут не передбачається, проте існує постійний обмін ударами, який обидві сторони можуть підтримувати.
Група угод (сценарії S4-S6). Найбільший резонанс викликає сценарій S6 – значна угода між Сполученими Штатами та Росією. Це спроба Вашингтона та Москви досягти домовленості, обійшовши Україну, закріплюючи існуючий статус-кво. Для багатьох міжнародних гравців цей сценарій виглядає як бажаний вихід з нестабільної ситуації, але наше дослідження виявляє його серйозну внутрішню уразливість.
Сценарії деградації (S7-S9) охоплюють можливі наслідки ескалації, що можуть виникнути після провальних переговорів, розколу в західній коаліції або ж внутрішньої дестабілізації в Україні чи Росії.
Сценарій Тріумфу (S10). Створення нової системи безпеки, в якій Україна виступає активним учасником, отримує гарантії від НАТО та стає невід'ємною складовою західної оборонної структури.
Застосовуючи концепції теорії ігор, ми досліджували так звану рівновагу Неша — ситуацію, в якій жоден із учасників не може поліпшити свою позицію, змінивши свою стратегію без урахування дій інших. У процесі аналізу розглядалися ігри як для п'яти суб'єктів, так і для трьох (де Росія і Україна не трактувалися окремо), а також для чотирьох (без участі України). Результати дослідження показали, що у 2026 році існують дві основні стратегії, які забезпечують рівновагу, відображені в відповідних сценаріях:
Проблема 2026 року полягає в тому, що світ намагається знайти комфортну рівновагу там, де її не може бути апріорі. Коли стратегічні цілі сторін (знищення суверенітету України vs відновлення міжнародного права) є діаметрально протилежними, будь-яка середня точка -- це не мир, а лише накопичення енергії для нового вибуху.
Зазвичай аналітики допускають помилку, вважаючи сценарій кінцевою метою. Насправді кожен з них має свій "період напіврозпаду". Навіть якщо у 2026 році світ досягне так званої "рівноваги Неша" згідно зі сценарієм S6 (угода між США та Росією), ця модель не матиме стійкої основи.
Моделювання показує, що сценарій S6 -- шлях до ескалації. Як тільки агресор отримує легітимізацію своїх здобутків через угоду, система автоматично дрейфує до сценарію S7 (нова хвиля агресії через відчуття безкарності) або S8 (геополітичний розкол Заходу).
У рамках логіки теорії ігор, якщо угода не впливає на основні стимули агресивного гравця, вона насправді лише відкриває можливість для його наступного кроку. Ще одним елементом нестабільності є "чорні лебеді", які в умовах нелінійної системи стають ендогенними, тобто виникають внаслідок самої структури гри. Це можуть бути:
Будь-яка спроба зупинити війну без перегляду архітектури безпеки 2026 року є лише тимчасовим рішенням, що призведе до відновлення хаосу в ще більш катастрофічному вигляді.
Для України головний висновок моделювання полягає в тому, що нам не вистачить просто вистояти. 2026 року стратегія виживання має поступитися стратегії управління дрейфом. Якщо ми не штовхаємо систему до сценарію S10 (українська суб'єктність і НАТО), система сама затягне нас у сценарій S6 (угода за наш рахунок).
Що це практично імплікує для українських лідерів та інтелектуальної еліти?
Подолання кулуарності. Україні необхідно перетворити всі двосторонні переговори (як, наприклад, між Вашингтоном і Москвою) у багатосторонні формати. Наша участь у переговорах — це не лише питання справедливості, а й єдиний шлях до запобігання реалізації ненадійної рівноваги.
Зосередження на раціональних аспектах, а не на емоційних. Основний меседж для наших партнерів у 2026 році повинен звучати не як "підтримайте нас", а як "ваша система безпеки не є ефективною без нашої участі". Україна — це не просто проблема, що потребує вирішення через угоди, а цінний актив, який сприяє конкурентоспроможності та безпеці Європи.
Вихід із пастки інерції. Нам потрібно створювати корисну нерівновагу -- пропонувати такі асиметричні рішення в оборонній промисловості та дипломатії, які змушуватимуть інших гравців переглядати свої ставки.
Світ у 2026 році — це арена напруженості, де стабільність виявляється небезпечним міражем. Майбутнє належить не тим, хто прагне до спокою, а тим, хто здатен використовувати хаос як інструмент для створення нового порядку. Україна може стати архітектором цього нового балансу або ж залишитися його найбільшою жертвою.
