Незабаром відбудеться фестиваль-пітчинг, на якому розподілять 4 мільярди гривень. Які ідеї підготують наші кінематографісти?
Після Джонні Деппа, російські пропагандисти вирішили створити свою версію екранізації "Майстра і Маргарити". На новорічні свята вони планують випустити адаптації радянської класики, і наразі в кінотеатрах демонструють "Пригоди Шуріка".
А на наступний рік Тіна Канделакі представила ось таку новину:
Представьте себе, как могли бы выглядеть персонажи "Мастера и Маргариты" в бурные 90-е годы. Мы погрузимся в атмосферу ностальгии и трендов той эпохи. Все знаковые элементы: шикарные черные автомобили и стильные кожаные куртки, бандитские разборки и новые русские; Маргарита мчится на метле под звуки "Чёрного бумера". И, конечно, появление узнаваемых персонажей из культовых фильмов и сериалов, таких как "Бумер", "Брат", "Бригада", "Жмурки", "Слово пацана" и другие. Но это всё будет происходить в рамках новогодней комедии.
Існує поширена думка, що в масовій культурі російські митці намагаються зобразити кінець 80-х і 90-ті роки як період жахів, щоб спонукати людей до порівнянь, викликати страх повернення до минулого і заохочувати їх триматися за наявну, хоч і неідеальну, стабільність. Подібний підхід було помічено, наприклад, у фільмі "Слово пацана".
Цей період також отримав свою романтизацію – навіть Канделакі згадує про популярні хіти та улюблені фільми. І ми також не залишалися байдужими: під час показу "Бригади" вулиці ставали майже порожніми. Це відбувалося не лише через надзвичайну якість цих робіт, особливо кінострічок Балабанова. Саме такі твори викликають у мене найбільшу захопленість і мають вражаючий вплив – як масовий, так і вишукано реалізований.
Сьогодні якість російського контенту стала помітно нижчою. Вплив його на українців значно зменшився у порівнянні з минулим. Ми вже рідко чуємо про популярні хіти з Росії. А що ж відбувається в нашій культурі?
Досвід свідчить, що глядачі не зацікавлені у перегляді наших фільмів про 90-ті, про що свідчать коментарі та фінансові результати. Водночас, ці стрічки не мали шансів стати справді резонансними, тобто такими, що викликали б у глядачів сильні емоції або спільні переживання. Однак я не поділяю думку, що ми повинні просто забути цей період, адже там були лише негативні моменти, які не варто згадувати. Це абсолютно не відповідає дійсності.
Ми ж маємо достатньо подій, аби відійти від цього російського наративу про виключно бандитські 90-ті. У нас в кінці 80-х була "Червона рута", далі була Революція на граніті, проголошення незалежності, яскравий період у журналістиці, страйки шахтарів і ще купа всього. Ну от чи не став би хітом серіал про Революцію на граніті? Там головне Тараса Цимбалюка на роль Андрія Кокотюхи не взяти. Хоча...
Тема шахтарів дійсно вражаюча, адже вона допомагає розвіяти цілу низку стереотипів. А як щодо напруженого політичного трилера про спроби росіян захопити Тузлу? Це відбувалося на початку 2000-х, але уявіть собі серіал на цю тему! І вся ця історія з "Білим братством". Коротше кажучи, я вже відчуваю азарт, уявляючи, що буде, якщо таке дійсно знімуть.
Можна вважати, що це дійсно так - фестиваль-пітчинг, на якому розподілять 4 мільярди гривень, вже на горизонті. Проте навколо цієї події панує чимало скепсису та невизначеності, і навіть найоптимістичніші починають сумніватися. Фінансування буде надано, зокрема, й для серіалів, але, на жаль, більшість наших творців не зможе створити щось гідне - це підтверджується попередніми пітчингами та загальним рівнем професіоналізму, самоаналізу й схильності до поверхневого підходу. Хоча, на щастя, є й винятки, хоча їх не так багато. Чому б нашим кінематографістам не звернутись до вже усталених світових тенденцій і не взятися за цю справу? Особливо з огляду на те, що наші онлайн-платформи почали активно працювати над створенням власних серіалів, які виявляються якіснішими за телевізійні.
Для створення такого роду контенту потрібна справжня сміливість, якої, на жаль, не вистачає нашим творцям. Щоб твори були гострими, справжніми, а персонажі - складними і захоплюючими. Особливо важко їм наважитися на створення неоднозначних образів. Вигадані чи реальні персонажі у нашому кінематографі часто виглядають плоскими, штучними і надто ідеалізованими, що перетворює все на банальну пропаганду. Поки автори не зважаться показувати живих, цікавих і складних персонажів на екрані, справжні зміни не відбудуться.
Отже, до зустрічі на фестивалі пітчингу! Сподіваюся, що там будуть пропонувати напої.
