П'ять криз, один всесвітній виклик: світ наближається до критичного моменту.
Синхронне загострення конфліктів у різних частинах світу здатне підривати міжнародну стабільність і зменшувати здатність США адекватно реагувати на виклики.
Світ стикається з ризиком одночасного загострення кількох взаємопов'язаних криз, наслідки яких можуть вийти далеко за межі окремих регіонів. Внутрішня нестабільність у США, напруженість у відносинах з Іраном, війна між Росією та Україною, боротьба за контроль над глобальними комунікаціями та зростаюча напруга в Європі мають різні причини, але тісно взаємодіють між собою, підсилюючи загальну загрозу.
Особливе місце в цій конфігурації посідає Тайвань. Загострення навколо острова здатне змусити Вашингтон переорієнтувати значну частину військових ресурсів, систем протиповітряної оборони та політичної уваги на Індо-Тихоокеанський регіон. Це, своєю чергою, неминуче позначиться на американській підтримці України, безпеці Європи та балансі сил в інших частинах світу.
Основний ризик полягає в тому, що ці процеси можуть відбутися одночасно, що призведе до ланцюгової реакції. Загострення ситуації в одній сфері створюватиме нові можливості для ескалації в інших, ускладнюючи міжнародним акторам одночасну реакцію на всі загрози. В такому випадку світ зіткнеться не з кількома окремими конфліктами, а з єдиною системою взаємопов’язаних викликів безпеці.
СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ: ВНУТРІШНІ ВИКЛИКИ ТА НАПРУГА В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ
Політична поляризація американського суспільства дедалі більше обмежує можливості Вашингтона проводити послідовну зовнішню політику. Проміжні вибори до Конгресу стали черговим етапом внутрішнього протистояння, а жорстка боротьба за політичний контроль посилює ризик непослідовних або запізнілих рішень. Події 6 січня 2021 року вже продемонстрували, наскільки швидко така конфронтація може перейти від політичної риторики до силового сценарію.
Проте основна стратегічна проблема для Сполучених Штатів виходить за межі внутрішніх політичних питань. Це пов'язано з Китаєм і Тайванем.
Проблема Тайваню має глобальне значення, оскільки вона безпосередньо впливає на військовий баланс у Тихому океані, контроль над важливими морськими шляхами та виробництво життєво важливих напівпровідників. Китай посилює військовий тиск, тоді як Тайбей спостерігає за активною діяльністю китайських військово-морських сил у регіоні та реалізує стратегії, спрямовані на запобігання втручанню зовнішніх сил (стратегія A2/AD). Одночасно Пекін дедалі частіше розглядає можливість не лише повномасштабного десантного вторгнення, а й стратегічної блокади або "гібридної ізоляції" острова. Такий підхід створює суттєві труднощі для США, вимагаючи від Пентагону перегляду поточної індо-тихоокеанської стратегії.
Американські збройні сили активно готуються до потенційного загострення ситуації навколо Тайваню, вважаючи 2027 рік важливим терміном для досягнення оперативної готовності. Це не означає, що Китай планує напад точно в цю дату: американські розвідники не вважають, що вторгнення в 2027 році є неминучим сценарієм для Пекіна. Проте вражає сам обсяг підготовки, а також те, як Китай уважно аналізує сучасний досвід ведення війни, зокрема в плані використання безпілотних технологій і систем радіоелектронної боротьби, що підкреслює стратегічну важливість цього регіону.
Отже, Вашингтон змушений одночасно зосереджуватися на кількох стратегічних пріоритетах: стримувати Китай, протистояти Ірану, підтримувати Україну та гарантувати безпеку Європи. У разі загострення навколо Тайваню саме Індо-Тихоокеанський регіон стане головним споживачем американських військових ресурсів і політичної уваги.
ІРАН: РИЗИКИ СТРАТЕГІЧНОГО ЗАСТРЯГАННЯ ТА НЕДОСТАТОК ЗБРОЙОВИХ РЕСУРСІВ
Конфлікт між США та Іраном ілюструє традиційну пастку ескалації. Країна, що має військову домінацію, вживає заходів для примушення ворога до компромісів. Однак знищення конкретних військових цілей не забезпечує політичної капітуляції.
Удари по ракетній інфраструктурі, командним пунктам КВІР, безпілотникам і енергетичним об'єктам можуть не привести до завершення конфлікту, а, навпаки, розширити його межі. Іран зберігає потенціал для асиметричної реакції, використовуючи союзні проксі-сили в регіоні, масштабні ракетні обстріли та тиск на стратегічні енергетичні шляхи постачання.
Тривала конфронтація може призвести до розширення війни на весь Близький Схід, загрожуючи енергетичним маршрутам і суттєво виснажуючи американські запаси високоточних озброєнь та ракет-перехоплювачів, таких як Patriot і SM-6, які використовуються в системах протиповітряної оборони. Ця ситуація вже має безпосередній вплив на події далеко за межами регіону: нестача таких сучасних боєприпасів суттєво обмежує можливості США у стримуванні Китаю в Тихому океані та підтримці своїх союзників у Європі.
РОСІЯ: ВИКОРИСТАННЯ АМЕРИКАНСЬКОЇ КРИЗИ ПРОТИ УКРАЇНИ
Для України ключовим ризиком залишається здатність Кремля скористатися перевантаженням американської зовнішньої політики та виснаженням західних арсеналів.
Залучення США на Близькому Сході, внутрішня політична боротьба у Вашингтоні та зростання напруження навколо Тайваню відволікають ресурси від російсько-української війни. Якщо американські сили й політична увага остаточно переорієнтуються на Індо-Тихоокеанський регіон, Москва сприйме це як вікно можливостей для посилення військового тиску на Україну, розраховуючи на скорочення зовнішньої військової та фінансової допомоги.
Якщо дипломатичні зусилля не принесуть Кремлю очікуваних територіальних вигод, основним засобом впливу залишаться масовані атаки на українські енергетичні та критично важливі інфраструктури. Ці дії спрямовані не лише на завдання матеріальних втрат економіці, а й на ускладнення життєзабезпечення великих населених пунктів, посилення суспільної втоми та примушування Києва до неприємних політичних компромісів.
КОМУНІКАЦІЙНІ ВІЙНИ: ВІД ГЛИБИН ОКЕАНУ ДО ОКОЛОЗЕМНОГО ПРОСТОРУ
Сучасна глобальна безпека все більше покладається на дві ключові інфраструктури: підводні волоконно-оптичні кабелі, які переносять близько 99% міжнародного інтернет-трафіку, та супутникові системи, що забезпечують зв'язок, навігаційні послуги, розвідувальну інформацію та управління бойовими операціями.
Балтійське море, Червоне море та Перська затока залишаються зонами підвищеного ризику для підводної інфраструктури. Інциденти з пошкодженням оптоволоконних магістралей у Балтійському морі вже засвідчили, що підводні комунікації перетворилися на вразливу ахіллесову п'яту європейської економіки. Такі гібридні диверсії здійснюються нижче від порогу повномасштабного військового конфлікту, що суттєво ускладнює юридичну фіксацію агресії та активацію механізмів колективної оборони НАТО.
Одночасно посилюється конкуренція за вплив у космічному просторі. Росія активно вдосконалює технології радіоелектронної боротьби та засоби протидії супутниковим системам на низьких орбітах. Іран, з іншого боку, показав свої можливості в області глушіння супутникового зв'язку та спуфінгу навігаційних сигналів, зокрема в зоні Ормузької протоки.
У випадку великомасштабної кризи під загрозу потраплять не лише військові управлінські системи, але й цивільна економіка, банківські операції, транспортні мережі та глобальна логістика. Порушення комунікацій на морському дні та в космосі стає серйозним інструментом стратегічного тиску без офіційного проголошення війни.
ЄВРОПА: ЗНИЖЕННЯ АМЕРИКАНСЬКИХ ВПЛИВІВ І "РЕСУРСНИЙ ДИПЛОМАТИЧНИЙ ВИБІР" НАТО
Європа опинилася перед двома серйозними викликами: посиленням військової загрози з боку Росії та зменшенням американської військової присутності, що супроводжується переглядом ресурсів, призначених для захисту континенту.
Вашингтон декларативно підтверджує відданість Північноатлантичному альянсу та готовність захищати союзників. Однак практичні рішення Пентагону демонструють чітку зміну пріоритетів. США оголосили про виведення майже 5000 військовослужбовців з Німеччини протягом 6-12 місяців, а також скасували заплановане розгортання в Польщі приблизно 4000 американських військових та батальйону далекобійних ракетних систем у Німеччині. Командування НАТО водночас визнає, що подальше скорочення американського контингенту в Європі може тривати роками.
Йдеться не лише про чисельність особового складу. США переглядають обсяг критичних спроможностей, які можуть бути залучені для оборони Європи: стратегічної авіації, космічної та радіоелектронної розвідки, супутникового зв'язку, стратегічної логістики, командування та далекобійних ударних систем.
Внаслідок цього європейські країни-члени НАТО опинилися в складній ситуації, пов'язаній з "ресурсним напруженням". Вони змушені терміново відшкодовувати зменшення американських військових можливостей в умовах власних бюджетних обмежень та перевантаження оборонних підприємств, які поки що не можуть впоратися з високими темпами витрат на боєприпаси. Це не свідчить про вихід США з НАТО, але вказує на жорстке перерозподілення відповідальності: Європа повинна взяти на себе основний тягар традиційної оборони континенту, тоді як Вашингтон зосереджує свої ресурси на Індо-Тихоокеанському регіоні.
На цьому тлі зростає ризик російських кібератак і диверсій проти енергетичної, транспортної та цифрової інфраструктури європейських держав. Важливо розмежовувати непряме протистояння та прямий військовий конфлікт: постачання зброї Україні й фінансова підтримка самі собою не означають початку світової війни. Критична межа виникає тоді, коли гібридні атаки на територію або інфраструктуру європейських країн спричиняють масштабні руйнування, людські жертви чи паралізацію життєво важливих систем і провокують пряму військову відповідь.
ВЗАЄМОДІЯ КРИЗ: ГЛОБАЛЬНА РИЗИКОВА ТОЧКА
Основна загроза полягає не в числі окремих конфліктів, а в тому, як вони взаємодіють та посилюють один одного, створюючи синергетичний ефект.
Напруженість навколо Ірану виснажує запаси високоточної зброї та систем протиповітряної оборони США. Криза, пов'язана з Тайванем, змушує Вашингтон зосередити свої зусилля на Тихоокеанському регіоні. Внутрішня політична боротьба в Америці ускладнює прийняття стратегічних рішень. Росія використовує цю ситуацію для посилення тиску на Україну, а зменшення американської присутності в Європі створює дефіцит оборонних можливостей для європейських союзників. У той же час, вразливість підводних кабелів і супутникових систем відкриває можливості для безкарних гібридних ескалацій.
Для України це означає, що потрібно бути готовими не лише до тривалих російських агресій, але й до посилення міжнародної безпекової обстановки, що може супроводжуватися зменшенням обсягів іноземної підтримки та зростанням вимог до національної обороноздатності та економічної стабільності.
Світ не обов'язково перебуває на межі неминучого спалаху Третьої світової війни. Однак одночасне загострення кількох взаємопов'язаних криз формує ситуацію, в якій ескалація одного конфлікту може швидко спричинити інші, а існуючі механізми міжнародного стримування можуть виявитися неефективними. Основним каталізатором ризиків перед 2027 роком стають не лише політичні наміри сторін, але й економічні ресурси: глобальне протистояння перетворилося на боротьбу за те, чиї економіки та оборонно-промислові комплекси зможуть витримати тягар одночасних конфліктів у Європі, на Близькому Сході та в Азії.
Микола Зенцев, колишній генерал-майор і нинішній керівник експертної ради Інформаційно-аналітичного центру "Андромеда".