"Операція Непомітна лють". Як світові ЗМІ, аналітичні установи та фахівці аналізують розвиток військових дій проти Ірану.

Вплив на глобальну економіку, небезпеки наземної військової операції в Ірані та далекоглядні наслідки для міжнародної безпеки.

Розгорнута війна Росії проти України триває, проте з 28 лютого 2026 року світ вступив у нову еру значного конфлікту на Близькому Сході. Спільна військова акція США та Ізраїлю проти іранського режиму зробила Іран і waters Ормузької протоки, де зіштовхуються інтереси регіональних та світових гравців, центром напруженості.

Це впливає на глобальну безпеку. 19 березня ціни на нафту марки Brent перевищили 112 доларів за барель після того як Іран завдав удару по енергетичних об'єктах у різних державах регіону. Аналітики Goldman Sachs попереджають, що рівень цін у понад 100 доларів за барель може зберігатися до 2027 року. Через Ормузьку протоку проходить до 20% глобального морського експорту нафти та до третини світового експорту азотних міндобрив, тому навіть тимчасові перебої в судноплавстві одразу відбиваються на цінах на енергоносії та добрива й у перспективі -- на продовольство, посилюючи інфляційний тиск у вразливих економіках.

Непередбачуваність бойових дій і відсутність ознак швидкої зміни політичного режиму в Ірані змусили Вашингтон вжити заходів, які нещодавно вважалися політично небезпечними. За адміністрації Дональда Трампа, за місяць до 11 квітня, санкції проти російської нафти були послаблені, щоб збільшити її наявність на світовому ринку і стримати зростання цін для американських виборців і союзників. Одночасно США надали дозвіл на продаж іранської нафти, що вже була відвантажена і застрягла на танкерах у морі. Це створює парадоксальну ситуацію, в якій США здійснюють військову операцію проти Ірану, але дозволяють цьому режиму отримувати прибуток від продажу нафти. Такі кроки ставлять під сумнів послідовність західної санкційної політики щодо Росії та Ірану і навіть відкривають простір для дискусій про те, наскільки Вашингтон залишається надійним гарантом безпеки для своїх партнерів.

На фоні цих подій політичні висловлювання провідних лідерів формують уявлення про війну. 20 березня Дональд Трамп у своїй соціальній мережі Truth Social зазначив, що збройні сили США "майже досягли" своїх цілей у конфлікті з Іраном, внаслідок чого Вашингтон "розглядає можливість скорочення масштабних військових дій на Близькому Сході". Тим часом CBS News, посилаючись на свої джерела, повідомила, що адміністрація президента США працює над планами, які можуть забезпечити вилучення ядерних матеріалів з Ірану. Це може включати ризиковану операцію з захоплення запасів збагаченого урану, які досі контролює іранський уряд.

19 березня 2026 року Беньямін Нетаньяху провів свою першу пресконференцію з початку військових дій. Прем'єр-міністр Ізраїлю оголосив, що після 20 днів авіаударів Іран більше не має можливості збагачувати уран та виготовляти балістичні ракети. Він охарактеризував цю операцію як результат спільного стратегічного рішення разом із Трампом і спростував звинувачення в тому, що Ізраїль "втягнув" США у конфлікт. Водночас він визнав, що питання зміни режиму залишається актуальним: умови для цього формуються, але остаточне рішення - за самим Іраном.

Президент України Володимир Зеленський висловив готовність ділитися досвідом боротьби з іранськими безпілотниками. Під час свого виступу в парламенті Великої Британії 17 березня він зазначив, що понад 200 українських експертів вже знаходяться в країнах Перської затоки. Це свідчить про бажання України співпрацювати в галузі постачання систем дронів-перехоплювачів для країн, які страждають від атак з боку Ірану. Як повідомляє ВВС Україна, в одній з країн, що розташована біля Ормузької протоки, українські фахівці вже провели декілька вдалих операцій по знищенню іранських дронів.

Центр досліджень "Детектора медіа" провів аналіз обраних матеріалів з медіа США та Великобританії, а також публікацій експертів українських аналітичних центрів і аналітичних установ країн-партнерів України станом на 21 березня 2026 року. Дослідження охоплює бойові дії на Близькому Сході та їх наслідки для регіону і світу. Цей аналіз є важливим для виявлення проблем, ризиків та змін, на які звертають увагу фахівці на сучасному етапі конфлікту. Адже даний конфлікт має значний вплив на світову економіку та геополітичну ситуацію, не меншою мірою, ніж війна Росії проти України.

Західні видання й аналітичні центри -- про "війну без стратегії" та уроки минулого

Американське видання CNN ґрунтовно аналізує наслідки військових конфліктів, зокрема зростання цін на нафту внаслідок пошкодження регіональної інфраструктури та закриття Ормузької протоки. У матеріалі, опублікованому 20 березня, автори CNN акцентують увагу на підвищенні цін на бензин у США, які досягли найвищого рівня з жовтня 2022 року. Вказується, що конфлікт може зберігати ціни на високому рівні протягом багатьох років.

CNN оприлюднило ряд статей, в яких висловлюється критика на адресу адміністрації Трампа через недостатню організацію у військових справах, нечітко сформульовані цілі та суперечливі коментарі чиновників. Оглядовий автор Стівен Коллінсон 20 березня в статті "Трамп в Ірані стикається з дилемами, що вплинуть на його спадщину" зазначає, що війна є надзвичайно важливим аспектом, який може суттєво підірвати репутацію Дональда Трампа, якщо він не зможе контролювати хід бойових дій. На думку Коллінсона, контроль уже втрачено: "Схоже, що жодного плану не існує... Розпочавши нову війну, Трамп не має змоги визначити, як довго вона триватиме, куди пошириться, які витрати вона вимагатиме і наскільки ускладнить життя американцям, які вже страждають від інфляції".

Окремий матеріал також було присвячено негативній реакції від Трампа та членів його адміністрації на висвітлення війни у медіа. У статті під назвою "Трамп та його посадовці спільно тиснуть на медіа на тлі посилення уваги до війни з Іраном" від 20 березня перераховані численні випади в бік критичних медіа, традиційні для Трампа звинувачення їх у розповсюдженні "фейкових новин", а також відповідь на це з боку голови CNN Марка Томпсона: "У політиків є очевидний мотив стверджувати, що журналістика, яка ставить під сумнів їхні рішення, є неправдивою. У CNN ми прагнемо лише одного -- розповідати правду нашій аудиторії у США та в усьому світі, й жодні політичні погрози чи образи цього не змінять".

Консервативний американський медіа-ресурс New York Post, який традиційно підтримує Дональда Трампа, висловив схвалення щодо дій Сполучених Штатів та Ізраїлю в контексті війни. У редакційній статті від 18 березня під назвою "Не піддавайтеся медійній істерії: Іран вживає крайніх заходів" видання критикує інші ЗМІ, зокрема The New York Times, за те, що вони зменшують значення успіхів атак на Іран і розгортають паніку щодо можливого тривалого характеру бойових дій та їх економічних наслідків. New York Post запевняє, що війна насправді проходить успішно для США: "Від повідомлень медіа цього не зрозумієш, але іранський режим бореться за своє виживання -- принаймні, за те, що від нього залишилося". Видання зазначає, що внаслідок атак на Іран були знищені не лише ключові лідери Ісламської Республіки, а й значна частина їх військових ресурсів, включаючи запаси ракет, дронів та виробничі потужності. Згідно з інформацією New York Post, в Ірані зростає кількість людей, готових відмовитися від підтримки режиму, в тому числі серед силовиків, в той час як нові репресії проти опозиції свідчать про слабкість влади аятол. "Виглядає так, що Ісламська Республіка може зазнати краху -- навіть якщо це не станеться до завершення війни; щонайменше, вона буде повністю знеструмлена, а також втратить можливість контролювати протоку... Найбільша загроза для Заходу зараз полягає в тому, щоб піддатися медійній паніці і вийти з конфлікту занадто рано", -- підсумовує стаття.

Новий тижневий випуск британського журналу The Economist від 19 березня вийшов із назвою матеріалу на обкладинці "Операція "Сліпа лють"", перефразовуючи назву американської військової операції в Ірані "Епічна лють", із зображенням Дональда Трампа у касці, яка закриває очі. У матеріалі висловлюється сумнів в успішності американських дій на Близькому Сході, підкреслюються ризики для світової економіки та, насамперед, вплив невдачі з Іраном на самого Трампа.

"Важко уявити собі кризу, яка б так точно була розрахована, щоб зірвати хід його президентства, як його необачна й безрозсудна війна проти Ірану. Навіть коротка війна змінить перебіг його другого терміну. А війна, що триватиме місяцями, може призвести до його повного краху", -- пише The Economist. На думку авторів видання, час -- на боці іранського режиму у тривалій війні, оскільки США й Ізраїль поступово залишаться без цілей, вартих для ураження у повітряній війні, а Іран ще має достатньо дронів для перешкоджання руху через Ормузьку протоку.

Для президента Сполучених Штатів така ситуація може свідчити про його слабкість, а Дональд Трамп, який ризикує виглядати як невдаха, може стати ще більш небезпечним, зокрема для своїх міжнародних партнерів. "Якщо він виглядає слабким, приготуйтеся до його можливих помст, — говорить експерт. — Трамп має значну свободу в міжнародній політиці. Він може відмовитися від НАТО, залишити Україну без підтримки, щоб покарати Європу... Навіть якщо його плани не реалізуються, це може ще більше ослабити американські альянси, що буде на руку Китаю та Росії".

У британському виданні The Guardian публікують ще більш гострі матеріали, що стосуються Дональда Трампа та його партнера в конфлікті з Іраном, прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху. У розділі "Opinions" автори та колумністи не стримують своїх критичних коментарів щодо обох фігур. У своїй статті від 20 березня оглядач Саймон Дженкінс попереджає британський уряд про небезпеку втягування у військові дії, зазначаючи: "Неадекватний президент США та ізраїльський прем'єр, який стикається з загрозою судового переслідування, намагаються залучити армії світу до безглуздої війни XXI століття".

Колумніст Саймон Тісдалл у своєму матеріалі від 20 березня звертає увагу на ордер на арешт прем'єра Ізраїлю Нетаньяху, виданий Міжнародним кримінальним судом, і висловлює занепокоєння з приводу його свободи. Він вважає, що саме ізраїльське керівництво підштовхнуло Трампа до "раптового, безпідставного вторгнення і загальної війни". "Нетаньяху виступає одним з основних провокаторів конфліктів сучасності, поряд із президентом Росії Володимиром Путіним, хоча Трамп, самопроголошений кандидат на Нобелівську премію миру, швидко наздоганяє їх", – зазначає Тісдалл. Автор також ставить під сумнів можливість Трампа завершити війну, навіть якщо він на це сподівається: "Головне питання полягає в тому, чи зможе Трамп вивести себе та США з цієї складної ситуації, перш ніж вона стане ще більш критичною. І якщо він ухвалить рішення про зупинку, чи прислухаються до нього Іран та Ізраїль?"

Основні питання, що викликали занепокоєння фахівців аналітичних центрів щодо військових дій в Ірані, зосереджувалися на цілях використання сили з боку США та Ізраїлю, а також на ступені підготовленості США до запобігання можливих небезпек.

У першій половині березня світові аналітичні центри, як Atlantic Council 11 березня й окремі експерти з близькосхідної політики випускали "пояснювалки" про структуру влади в Ірані й писали, що навіть кількаразова ліквідація лідерів режиму, найімовірніше, не призведе до його зміни.

Ігор Семиволос із українського Центру Близькосхідних досліджень 19 березня розповів, що вважає однією з ключових проблем бойових дій проти Ірану "проблему останньої милі" -- ситуацію, коли знищення інфраструктури недемократичного режиму не призводить до автоматичного падіння режиму або капітуляції без ризикованої наземної операції.

"Історія має багато уроків для тих, хто готовий їх сприймати. Вона демонструє, що зміна влади без ясних цілей і продуманого плану може врешті-решт призвести до наслідків, які суперечать миру та процвітанню," - зазначив 5 березня віцепрезидент з досліджень Фонду Карнегі за міжнародний мир Марван Муашер.

Історичні аналогії, які використовували експерти для порівняння з операцією "Епічна лють", включають військові дії проти режиму Саддама Хусейна в Іраку перед початком наземної кампанії в рамках операції "Свобода Іраку", що проходила з 20 березня по 1 травня 2003 року. А навіть після виконання смертного вироку щодо Хусейна, ситуація не покращилася:

У 2003 році усунення Саддама Хусейна в Іраку призвело до падіння його режиму. Проте це не забезпечило стабільності інституцій. Натомість, державна влада розпалася, міжконфесійне насильство загострилося, а повстанські угруповання заповнили утворений вакуум. Режим був знищений, а система не була перебудована на основах демократичної стабільності, внаслідок чого вона розпалася на окремі частини, -- зазначав 2 березня Амір Аль-Аукаїлі у виданні Foreign Policy in Focus.

Іншим прикладом застосування сили США у державах Близького Сходу експерти називали Лівію (хоч це і північна Африка). Там США у 2015 році атакували низку військових обʼєктів у рамках боротьби з терористами угруповання "Ісламська держава". На той час, від 2011 року, у державі тривав громадянський конфлікт, а різні геополітичні гравці, як Європа і США, визнавали легітимними представниками влади різних осіб.

"Головний урок Лівії полягає не в тому, що втручання неминуче призводить до нестабільності, й не в тому, що повітряні сили є стратегічно неефективними. Глибший урок полягає у тому, що військова ефективність не може компенсувати слабке планування втручання та недостатнє розуміння політики. Коли зовнішні сили застосовують силу для формування політичних результатів, вони беруть на себе ширші стратегічні обов'язки та спричиняють нестабільну політичну ситуацію. Вони повинні визначити кінцевий політичний результат, якого прагнуть, об'єднати партнерів по коаліції навколо спільної стратегії та встановити надійні механізми контролю ескалації, водночас враховуючи, як військовий тиск взаємодіятиме з політичними інститутами, які в кінцевому рахунку мають підтримувати порядок", -- пише 11 березня Френк Телбот із Atlanic Council.

Коли фахівці намагалися розібратися в мотивації Дональда Трампа, вони зазначали відсутність стратегічного мислення в його поточних діях. Директор "Foreign Policy In Focus" Джон Феффер висловив свою думку з цього приводу 11 березня:

У Ірані Дональд Трамп, по суті, відтворює стратегію Володимира Путіна. Як і російський лідер, він сподівався на швидкий успіх — настільки, що не забезпечив охорону танкерів, що проходять через Ормузьку протоку, і не підготувався до термінового використання запасів Стратегічного нафтового резерву для пом'якшення неминучого підвищення цін на паливо. Так само, як і Путін, він не подбав про те, щоб заручитися підтримкою ООН або хоча б створити коаліцію союзників. Як і його російський колега, Трамп сподівається (і продовжує на це сподіватися) на формування маріонеткового уряду, який буде виконувати його накази.

У контексті Ірану стратегічний результат міг би означати один з двох варіантів: або зміна влади та формування уряду, який відмовиться від ядерних прагнень і регіональної агресії, або ж беззаперечна капітуляція чинного режиму з укладенням угоди, що це забезпечить. Проте жоден з цих варіантів наразі не проглядається навіть на відстані.

Геополітика й США як "ненадійний постачальник безпеки"

Поряд із вивченням мети та засобів, які США та Ізраїль можуть використати проти Ірану, медіа та експерти активно аналізують, як бойові дії можуть вплинути на відносини між США, їх партнерами в НАТО та країнами Перської затоки. На заходах, що відбулися 6 березня в Carnegie Endowment for International Peace та 11 березня в Європейській раді з міжнародних відносин, зазначалося, що підтримка США курдів в Ірані, які можуть стати рушійною силою для повалення режиму, здатна ускладнити взаємини з Туреччиною. В Туреччині представники курдської меншини налічують від 15 до 20% від загальної кількості населення, а також проживають у Сирії, Іраку та Ірані.

"Туреччина, безсумнівно, чинитиме сильний тиск на Білий дім, щоб той не підтримував наземну операцію курдів у Ірані. Якщо ситуація в Ірані погіршиться, Туреччина може відчути необхідність мобілізувати власні збройні сили проти курдів, які воюють в Ірані, з міркувань національної безпеки. Від цього постраждають іранські курди, а це поставить США й Туреччину, двох союзників по НАТО, на протилежні сторони конфлікту", -- пише заступниця керівника програми з питань Близького Сходу та Північної Африки в Європейській раді з міжнародних відносин Еллі Геранмає у колонці для NY Times від 11 березня.

Експерти з близькосхідної політики та безпекових досліджень Chatham House Ніл Кілліан і Крістіан Александер висловили критику на адресу іранського режиму 16 березня, зазначивши, що його методи співпраці з ісламськими фундаменталістськими групами в Лівії, Лівані, Ємені та інших країнах в рамках стратегії "активної оборони" стали однією з причин, чому США та Ізраїль вирішили здійснити атаку 28 лютого 2026 року.

Мережа, яка мала на меті утримати війну від іранських кордонів, насправді створила декілька майданчиків, де конфлікти загострилися. Та сама структура, що раніше допомагала Тегерану розширювати свій вплив на весь Близький Схід, тепер піддає Іран координованому тиску з боку Ізраїлю та сильному опору з боку арабських країн. Після багатьох років експансії, що базувалася на активній обороні, Іран може опинитися в ситуації, коли стане біднішим і зосередженим на внутрішніх справах, що може бути сприйнято позитивно в регіоні, особливо серед арабських держав, на які Тегеран нещодавно звернув увагу. Але чи це триватиме довго? Іран не зникне з політичної карти регіону. Якщо режим зможе зберегтися в якійсь формі, Тегеран буде змушений розробити нову стратегію для стримування.

Екс-посол Сполучених Штатів в Ізраїлі Деніел Курцер та експерт з політики на Близькому Сході Аарон Девід Міллер вважають, що основні політичні режими регіону не мають інтересу до радикальних змін у політиці Ірану.

"Лідери арабських країн, зокрема в шести монархіях Перської затоки, а також в Єгипті, Йорданії та Марокко, вважають за краще зберігати існуючий порядок, оскільки їхні режими є недемократичними, часто авторитарними і вкрай нерівноправними", -- зазначено в статті Курцера і Міллера, опублікованій в NY Times 16 березня.

Експерти також висловлюють сумніви щодо можливості участі близькосхідних країн, які стикаються з проблемами судноплавства в Ормузькій затоці та атаками іранських безпілотників, у військових діях проти Ірану разом зі США та Ізраїлем.

За словами Білала Сааба, старшого наукового співробітника програми "Близький Схід та Північна Африка" Chatham House, одним із найсерйозніших ризиків для безпеки, пов'язаних із можливим вступом у конфлікт, є необхідність підтримати Ізраїль. Навіть до початку військових дій у Газі, такий крок був би політично небезпечним для лідерів країн Перської затоки. Вибір на користь участі у цій боротьбі разом із прем'єр-міністром Беньяміном Нетаньяху може сильно підірвати довіру та авторитет цих лідерів у очах значної частини їхніх громадян. Саме цей аспект, більше ніж будь-який інший, може спонукати їх до стриманості.

Одночасно, атаки Ірану по державах Близького сходу переконують ці держави, що вони "не повинні більше покладатися на Америку в питанні гарантій безпеки", пишуть 16 березня експерти Chatham House із близькосхідної політики і безпекових студій Chatam House Ніл Кілліан і Крістіан Александер.

"Це прискорить перехід країн РСАД (Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, куди входять Бахрейн, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман і Саудівська Аравія) до сфери "жорсткої сили". Збройні сили країн РСАД вже переглядають свої військові та безпекові доктрини та розширюють участь у багатонаціональних навчаннях, зокрема у навчаннях "Spears of Victory 2026" (Списи перемоги 2026), що проводяться Саудівською Аравією за участю, зокрема, Катару, Туреччини, Великої Британії та США", -- йдеться у статті Ніла Кілліана і Крістіана Александера.

Редактор блогу DIWAN при Фонді Карнегі за міжнародний мир, Майкл Янг, 18 березня висловив свою думку щодо можливості поліпшення відносин між ОАЕ та Саудівською Аравією. Він також зазначив про збільшення публікацій у місцевих ЗМІ, які стосуються солідарності з жертвами іранських атак у регіоні Перської затоки.

"Збитки, яких зазнав нафтогазовий сектор країн Перської затоки, спричиняють енергетичний шок, що, ймовірно, загальмує зусилля Європи з реіндустріалізації. І хоча країни Перської затоки підтримують добрі відносини з Росією, бойові дії в Україні та Перській затоці тепер взаємопов'язані. За повідомленнями, Москва допомагає Тегерану у виборі цілей, тоді як країни Перської затоки змушені звертатися до України за допомогою у боротьбі з іранськими дронами, з якими Київ бореться вже чотири роки", -- пише 17 березня головний редактор рубрики "Strategic Europe" Carnegie Endowment for International Peace Рим Момтаз.

Вплив на глобальну економіку

Дослідження впливу воєнних дій на економіку охоплювало три основні аспекти: аналіз атак Ірану на інші країни, зокрема на об'єкти з опріснення морської води, а також обмеження експорту нафти з Перської затоки; вплив конфлікту в Ірані на експортні можливості Китаю; і дослідження наслідків зростання цін на нафту для економіки Російської Федерації.

Основна ідея публікацій аналітичних центрів, як зазначено 11 березня в Atlantic Council, полягає в наступному: "Безглузді дії в Перській затоці, що керуються вузькими політичними інтересами, мають великі наслідки для всього світу. За це розплачуються жінка з Детройта, родина з Мідлсбро та фермер з Таїланду. Міжнародна спільнота має як право, так і обов'язок чітко висловитися з цього приводу. Безпека в Перській затоці — це не лише акт доброї волі стосовно багатого регіону. Це критично важлива умова для глобальної стабільності, і настав час, коли світ має почати сприймати це серйозно."

Ця точка зору відображається як у загальних геополітичних аналізах, так і в статтях, присвячених специфічним питанням. Наприклад, йдеться про перешкоди в роботі GPS, що виникли в Ірані 11 березня, які негативно впливають на судноплавство в регіоні, а також про зростання цін на нафту, що затруднює діяльність кредитних установ з 12 березня.

"Ймовірно, у Вашингтоні не очікували, що Іран створить такий хаос у регіоні: битиме не лише по американських базах, а й по різних об'єктах, що Іран справді перекриє Ормузьку протоку, що він завдаватиме ударів по країнах, з якими мав партнерські, а часом навіть союзницькі відносини - наприклад, по Азербайджану чи Оману", -- приспутила 8 березня Голова напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів" Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна

Одну й ту ж проблему фахівці аналізують з різних точок зору в залежності від своєї спеціалізації. Надзвичайний і Повноважний Посол України Сергій Корсунський у статті, опублікованій в "Дзеркалі тижня" 4 березня, трактує військові дії проти Ірану як напад на Китай. Він підкреслює, що завдяки санкціям Китай отримував дешеву нафту з Ірану та використовував цю країну як ключовий елемент свого геоекономічного проекту "Один пояс, один шлях", що передбачає транспортування китайських товарів через Євразію.

Геополітичні наслідки цих подій є ще більш серйозними. Ініціатива "Один пояс, один шлях" ніколи не обмежувалася лише логістичними аспектами: вона слугувала стратегічним інструментом для розширення впливу Китаю по всій Євразії — від Східної Азії до Європи. Ця амбіція базувалася на двох основних сухопутних маршрутах: північному через Росію та Білорусь, а також центральному через Іран. Однак через обмеження, пов’язані із санкціями та війною в Україні, а також зруйновану іранську "артерію", китайський "потяг на Захід" опинився заблокованим. Отже, стратегія сухопутного розширення Китаю в глибину Євразії фактично зазнала краху, — підкреслює Сергій Корсунський.

Тоді як експерт Carnegie Endowment for International Peace Арменак Токмаян у статті від 18 березня про вплив бойових дій у Ірані на економіку Вірменії, у яку через Іран надходить 20% товарів, та Азербайджану, куди транзитом через Іран надходять близько 10% вантажів, попереджає про ризик фрагментації Ірану внаслідок бойових дій:

Якщо в Ірані відбудеться падіння режиму, це може призвести до розколу країни та викликати низку нових проблем, зокрема для Вірменії та Азербайджану. З економічної перспективи це загрожує порушенням зростаючих торговельних і транспортних зв'язків між Іраном та трьома державами Південного Кавказу: Вірменією, Грузією та Азербайджаном. Від 2020 року обсяги торгівлі між Іраном і цим регіоном подвоїлися. Якщо розпад країни спровокує сепаратистські настрої всередині Ірану, це може залучити Азербайджан до цих процесів через його етнічні зв'язки з приблизно 20 мільйонами іранських азербайджанців, з яких частина може звернутися до Баку за підтримкою. Також така нестабільність може загрожувати 150 000 іранським вірменам. В цілому, хоча Єреван і Баку можуть позитивно сприймати посилення західного впливу в регіоні, повний крах іранського режиму та тривала нестабільність явно не відповідають їхнім інтересам.

У своєму аналізі бойових дій на Близькому Сході, опублікованому 17 березня в Foreign Policy in Focus, китайський оглядач міжнародної політики Цзяньлу Бі відзначає, що східна філософія може запропонувати новий погляд на цей конфлікт. На думку експерта, військові дії представляють собою "протистояння між двома різними моделями організації суспільства". Іран покладається на "низькотехнологічні", але надзвичайно стійкі зв'язки релігії та національної ідентичності, тоді як США та Ізраїль користуються "високотехнологічними", але вразливими системами ринкового і технологічного панування.

"Фінальний результат не буде визначений країною з найпотужнішими озброєннями, а тією, яка зможе найдовше витримувати витрати, пов'язані з війною. Для міжнародної спільноти найбільш реалістичним підходом є не очікувати на раптову перемогу чи крах, які можуть так і не настати. Замість цього, увагу слід зосередити на зменшенні ризиків ескалації – обмеженні страждань цивільних осіб, запобіганні розширенню конфлікту на сусідні території та створенні умов для дипломатичних переговорів," – зазначає Цзяньлу Бі.

Висновки

Дослідження медіа та аналітичних установ вказують на те, що основні ризики, пов'язані з військовими діями проти Ірану, не обмежуються лише бойовими операціями, а також включають відсутність чітко визначеного політичного результату кампанії. Це ускладнює прогнозування подальшого розвитку ситуації. У цьому контексті США все більше сприймаються як ненадійний гарант безпеки, що схильний до прийняття рішень, які залежать від обставин. Блокування Ормузької протоки, різкий підйом цін на нафту та добрива, а також загрози для глобальних ланцюгів постачання ілюструють, як локальний конфлікт може перетворитися на світовий економічний шок. Політичне рішення Вашингтона щодо тимчасового пом'якшення санкцій на російську нафту та дозволу на продаж вже вивантаженої іранської нафти свідчить про те, що в умовах кризи пріоритетом стає короткострокова стабільність ринку, навіть якщо це суперечить санкційній політиці.

Для України це означає, що війна проти Ірану радше ускладнює міжнародний контекст, оскільки відтягує увагу та ресурси ключових партнерів України. Роль України як постачальника експертизи і технологій для протидії іранським дронам може стати важливою, проте вікно для реалізації цих можливостей залишається вузьким.