Нове регулювання в сфері житлової політики: чому Україні необхідна інша система управління.
Тетяна Бойко є координаторкою програм у сфері житлово-комунальних послуг та енергетики в рамках громадянської мережі "ОПОРА".
В Україні багато говорять про житлову політику. Але значно рідше -- про те, хто і як насправді управляє житлом. І це про відповідальність, правила гри і, зрештою, про якість життя мільйонів людей
В Україні багато говорять про житлову політику. Але значно рідше -- про те, хто і як насправді управляє житлом. Це не просто технічне питання. Це -- про відповідальність, правила гри і, зрештою, про якість життя мільйонів людей.
Поняття "управління житлом" в Україні досі залишається розмитим. Ми змішуємо щонайменше три різні рівні: державну житлову політику, функції власника (держави, громади або приватної особи) і послугу управління багатоквартирним будинком.
Внаслідок цього виникають нечіткі межі відповідальності. Держава розробляє політику, але часто не виконує роль власника. Співвласники, хоча формально відповідають за стан будинку, не мають ефективних інструментів для впливу на ситуацію. Управителі присутні, проте ринок їхніх послуг часто функціонує без належної конкуренції. Це і є основна системна проблема.
У численних громадах ринок управління багатоквартирними будинками фактично контролюється однією компанією. Співвласники часто опиняються у ситуації, коли мають "вибір без реальної альтернативи": змінити управителя виявляється непростим завданням, а оцінити ефективність його роботи ще складніше.
Додаємо до цього: відсутність прозорих стандартів, слабкі механізми контролю, нерівні умови для різних типів житла. У підсумку отримуємо передбачуваний результат: деградацію житлового фонду, зростання витрат і погіршення безпеки. І головне -- це накопичувальна проблема. Чим довше її ігнорувати, тим дорожче буде її вирішення.
Українська житлова політика досі переважно реактивна. Ми реагуємо на проблеми, а не запобігаємо їм. Натомість потрібен системний підхід -- управління житлом як повноцінною інфраструктурою з довгим життєвим циклом. Це означає:
Без цього не можна сформувати ані результативний ринок управлінців, ані довіру власників.
Однією з ключових проблем є культура безвідповідального володіння. Насправді, чимало власників не залучені до процесу управління, не слідкують за витратами та не займаються плануванням утримання свого майна. В той же час, державні органи та громади часто виявляють аналогічну безтурботність стосовно свого житлового фонду.
Це необхідно трансформувати. Модель майбутнього передбачає активну участь власника, який залучений в управлінські процеси, дотримується встановлених норм і вкладає ресурси в підтримку вартості свого майна. Без цих змін будь-які реформи залишаться лише на папері.
Ще один важливий аспект — це комунальне житло. Наразі громади часто стикаються з відсутністю ефективних управлінських моделей, не застосовують житло як засіб соціальної політики і не формують пропозицій для доступної оренди.
У ситуації, коли спостерігається нестача житла, це є втраченим шансом. Вирішення питання знаходиться в наступній сфері:
Це має велике значення для надання житла внутрішньо переміщеним особам та соціально незахищеним категоріям населення.
Ще однією ключовою проблемою є брак надійних даних. В даний час інформація про будівлі є фрагментованою, часто втраченого характеру або непридатною для ефективного управління. Без такої інформації неможливо здійснювати планування ремонтів, оцінювати стан споруд та залучати інвестиційні ресурси.
Рішення полягає у створенні цифрового паспорта для будівлі. Це не лише технологічний інструмент, а й фундамент сучасного підходу до управління житловими об'єктами.
Сфера управління житлом в Україні по суті позбавлена належної професійної бази. Відсутні чіткі кваліфікаційні вимоги, зрозумілі професійні стандарти та ефективна система сертифікації. Це призводить до низької якості обслуговування та відсутності довіри з боку споживачів. Без належних інвестицій у підвищення професійного рівня галузі всі інші ініціативи матимуть лише обмежений вплив.
Україна стикається з потребою в розробці інтегрованої системи управління житлом. Це має бути не окремий підхід або випадкові рішення, а система, що функціонує за єдиними стандартами. Основні складові цієї системи є зрозумілими:
Це не просто "реформа заради реформи". Це стосується основної інфраструктури нашого повсякденного життя. Адже питання управління житлом безпосередньо пов'язане з тим, чи стане Україна країною з комфортним житловим середовищем, чи продовжить залишатися місцем з постійними проблемами недостатнього утримання та дорогими наслідками від такої бездіяльності.
